Владислав Рильський  Владислав Рильський народився 20 липня 1992 року в м. Вінниця у сім’ї військових; його батько військовий, викладач Острозького військового ліцею. Владислав закінчив Острозький НВК «Школа І-ІІІ ступенів-гімназія». Навчався в Львівській академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2013 році закінчив її за спеціальністю «Управління діями підрозділів механізованих військ». Став офіцером. Поїхав у зону АТО як старший лейтенант, командир другого механізованого взводу 24-ї окремої механізованої бригади з Явора.

Брав участь в АТО з 24 травня 2014 року. З перших днів у зоні проведення операції взвод під керівництвом офіцера ніс службу на блок-постах в Донецькій області. Уміле керівництво взводом та постійне вдосконалення навичок підлеглого особового складу дало змогу керівництву бригади створити із взводу штурмову групу для знищення терористів у безпосередньому зіткненні з противником.

Загинув 13 серпня 2014 року від артилерійського обстрілу терористами під час виконання завдань в зоні бойових дій біля Новосвітлівки.

20 серпня на центральній площі Острога відбулося останнє прощання. Похований в м. Острог Рівненської області.

21 жовтня 2014 року  Указом Президента України № 817/2014 від 21.10.2014 року старший лейтенант Рильський В.О. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений та нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Похнатюк С. В. – начальник кафедри тактики, полковник

 

 

 

Публікації про Рильського В. О.
Війна дійшла і до Острога

 

Бої йдуть далеко, на сході країни. Але чорне крило війни, кістлява рука смерті, яку вона породжує, дотяглися й до нашого чудового, поки що мирного міста. В середу вранці, 20 серпня, коли дещо накрапав дощ, кілька десятків острожан вийшли на східну околицю міста, до річки Вілії, аби зустріти страшний вантаж – труну з тілом загиблого в зоні АТО земляка, молодого красеня Владислава Рильського.

Автомобіль з сумним вантажем проїхав по мосту, який представники «Правого сектору» якраз напередодні почали фарбувати у синьо-жовтий колір.

Загинув 22-річний острожанин, старший лейтенант, командир другого механізованого взводу 24-їрильс окремої механізованої бригади з Яворова Владислав Олександрович Рильський. Він народився вже у вільній, незалежній Україні, влітку 1992-го. Закінчив Острозький НВК «Школа І-ІІІ ст. – гімназія». Мріяв, як і батько, стати військовим. Після здобуття неповної середньої освіти не хотів полишати рідного міста і прагнув поступити до обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою. Не поталанило. Та згодом поступив до Львівської академії Сухопутних військ імені П. Сагайдачного. Став офіцером. Коли ж над Батьківщиною нависла небезпека, без вагань відправився на схід України. У саме пекло боїв. А звідти повернувся до рідного міста. Але – не самотужки.

Труну доставили додому, в тихий затишний куточок міста, який за його красу ще в часи середньовіччя назвали Красногорка. Тут з ним прощалися сусіди, знайомі, однокласники, товариші по навчанню та службі. Не до краси стало древньому місту. Адже воно втратило свого захисника. Тому було оголошено триденну жалобу. На установах, багатьох будинках вивісили прапори з чорною стрічкою.

Далі відбулась громадська панахида на центральній площі міста. Спершу людей було нібито небагато, але кожної хвилини їх ставало все більше і більше, і незабаром уся площа була переповнена. Сюди з вінками, квітами приходили усі небайдужі острожани, нетішинці, жителі навколишніх сіл, а також військові зі Львова, Яворова, Рівного. Вінки принесли як однокласники, так і окремі громадяни, рідні, колеги по службі, воїни-афганці, представники місцевої та обласної влади. Не можна було спокійно слухати виступи. Наприклад, міський голова Олександр Шикер від хвилювання так і не зміг закінчити своєї промови. Багато хороших слів про Владислава сказали його вчителі, друзі, однополчани. Зокрема, виступили голова Рівненської ОДА Сергій Рибачок, його заступник, колишній мер Острога Тарас Пустовіт, вчитель гімназії, де навчався герой, Галина Базелишина, голова Острозької райради Валентина Стрілецька, голова Острозької міськрайонної організації Української спілки ветеранів Афганістану Володимир Прокопчук. Останній, зокрема, сказав, що вже 25 років не доставляли на острозьку землю такий страшний вантаж. Думали, що наші земляки вже ніколи не будуть воювати, тим більше проти тих, з ким пліч-о-пліч стояли в Афгані, що про наших хлопців ще напишуть книжки, як про героїв.

Після громадської панахиди відбулося богослужіння в Богоявленському соборі. Лише вчора, на Спаса, багато прихожан святили там дари природи… І хіба могли подумати, що лише через добу знову доведеться прийти сюди, але – зовсім з іншої причини… Отака вона, невблаганна, – війна!

Поховали героя на П’ятницькому цвинтарі міста, що на вулиці Бельмаж. Провели його в останню путь, встелену квітами, вже кілька тисяч його земляків. Пролунав тричі військовий салют. Запанувала тиша. Як хотілося б нам усім, щоб вона запанувала й там, де загинув Владислав Олександрович Рильський!..

Олександр Гладуненко

Острожчина прощалася з Владиславом Рильським

 

20 липня йому виповнилося двадцять два. Розквіт молодого життя, юнацькі мрії, що вже почали здійснюватися. Серед них – мрія бути військовим. Як тато. Йому так личила військова форма й усмішка. Молодим і усміхненим він залишиться в пам’яті рідних, друзів, знайомих і незнайомих користувачів соцмереж, де зберігаються його світлини.

20 серпня Острожчина попрощалася зі своїм Героєм. У березні старший лейтенант 24-ї окремої механізованої залізної бригади з Явора Владислав Рильський, який навчався у Львівській академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, потрапив туди… На схід. У зону АТО.

Життя його обірвалося на Луганщині 13 серпня. Батьки, які довгий час не бачили свого сина, бо з полігону йому одразу забрали в зону бойових дій, отримали тіло Владислава у домовині.

Тисячі людей зібралися на центральній площі Острога, щоб провести в останню путь свого земляка, висловити співчуття і підтримку його рідним. Товариші зі Львівщини, представники військкомату, місцевої та обласної влади, молоді і люди старшого віку, військові віддали шану полеглому герою, скандуючи: «Герої не вмирають! Героям слава!». А квіти, якими дівчата встеляли дорогу до храму, де відправляли панахиду, та місця вічного спочинку, нагадували всім, як сьогодні нищать цвіт української нації… вічна слава Героям! А всім нам це найкричущіший заклик до єднання і вічної пам’яті про те, в ім’я чого такі юнаки поклали свої голови. Ми не маємо права цього забути. Дай Бог, щоб їхні життя, покладені на вівтар свободи України, були не марними!

 

Політ у вічність

Зі своїм героєм Острожчина попрощалася 20 липня 2014 року. На 22 році життя трагічно загинув старший лейтенант 24-ї окремої механізованої бригади з Яворова, командир взводу, острожанин Рильський Владислав Олександрович. Ця новина шокувала всіх, хто його знав, любив і чекав додому. В розквіті сил пішов із життя син, брат, внук, друг і просто хороший щирий та привітний хлопець. Влад завжди мріяв стати військовим, як його тато. Наполегливо йшов до мрії. Після закінчення Львівської академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, потрапив до Яворова, де колись проходив службу і його батько.

Рильським Олександром ІвановичомРідні не бачили сина майже рік, оскільки вже під час служби, навесні прибув у зону АТО Короткий, але феєричний та яскравий життєвий шлях Владислава – це зразок мужності, глибокого патріотизму та незламного духу.

Влад був людиною сонячною, людиною з дивовижною енергетикою та океаном позитиву. Людиною, чиї очі виблискували неймовірною добротою, а посмішка майоріла безкінечною щирістю. Завжди порядні манери та виважені вчинки, гідні справжнього мужчини. Скільки у ньому було мужності, простоти і водночас чаруючої загадковості. Він любив життя, любив жити та умів ним насолоджуватися, умів розвеселити та підбадьорити своїми жартами, умів підтримати та подарувати надію. Влад став би для когось хорошим чоловіком та прекрасним батьком. Він був відданий своїм близьким, друзям, своїй справі і своїй країні, прагнучі зробити все, що від нього залежало, аби змінити її на краще.

Владислав загинув за нашу з вами свободу, за наше майбутнє, за наші мрії, за наші світанки, за наше небо. До болю важко усвідомлювати, що на 23-му році Незалежності нашої держави гинуть її діти, її цвіт, її герої. Гинуть хлопчики, що змушені дорослішати та мужніти на війні.

«Герої не вмирають» – це дуже егоїстична мантра, яку не хочеться ні вигукувати, ні писати. Нам прямо зараз потрібно розуміти, що герої таки вмирають. Що наші слова не повертають їх ні нам, ні їхнім дружинам, дітям, батькам. Що вони тільки віддаляють жахливе усвідомлення того, якою незчисленною кров’ю вже полита наша земля. Герої помирають. Живе спогад про них. І головне – жива мета, яка здалася їм досить важливою, аби скласти за неї голову. Влад віддав життя за цю ціль – захистити свою землю! Вічна і світла йому пам’ять! Назавжди у наших серцях, наших думках та наших спогадах.

По життю Влад йшов із якоюсь своєрідною легкістю. Це була легкість душі. Його легкість була споріднена до легкості сонця. І ми просимо всіх пробачити його, якщо когось він мимоволі обпік власним теплом. Адже він із тих людей, яким неможливо не пробачити.

Нехай ця легкість, із якою Влад йшов по життю, виявиться передвісником і передчуттям легкості раю. Адже він був готовий йти до останнього, був готовий наздогнати вічність. Але ми не були готові його втратити. І тому біль крає наше серце.

З пекучим болем від незмиримої втрати однокласники та класний керівник

На фасаді гімназії, де навчався Владислав Рильський, відкрили меморіальну дошку

21.08.2015

рильскВін був життєрадісний, інтелігентний, з почуттям гумору. Так кажуть про цього хлопця ті, хто його знав. Острожанин Владислав Рильський загинув у серпні минулого року на сході України.

На фасаді гімназії, де навчався майбутній офіцер, відкрили меморіальну дошку. Йому було лише 22 роки, коли серпневого дня поблизу Луганська життя обірвав снаряд бойовиків. Лейтенант Владислав Рильський посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Класний керівник хлопця пригадує останню зустріч зі своїм мужнім учнем.

Лариса Новак, класний керівник: «Це було взимку 2014 року. Я спускалась від школи, а він ковзаючись біг від музею книги. Ми зустрілись. Він засміявся і побіг. Коротка мить. Коротка зустріч, та саме вона мені запам’яталась. Чомусь саме її я згадую. Вже рік немає Влада з нами. Серце відмовляється вірити в те, що його немає. Боляче дуже. Хочеться сподіватись на диво».

Галина Баранчук

Рильський Владислав Олександрович (20.07.1992 — 14.08.2014)

м. Острог, Рівненська обл., Україна — смт. Лутугіне, Луганська обл., Україна

 

 
Список публікацій

1. Політ у вічність [Текст] // Замкова гора : Острозька громадсько-політична газета. – 2014. – №36/30 серп./. – С. 7.

2. Острожчина попрощалася з Владиславом Рильським [Текст] // Життя і слово : Газета Острозької районної державної адміністрації. – 2014. – №67/68/23 серп./. – С. 1.

3. Гладуненко, О. Війна дійшла і до Острога [Текст] / О. Гладуненко // Замкова гора : Острозька громадсько-політична газета. – 2014. – №35/22 серп./. – С. 7.

4. Герої дивляться з гранітних дошок // ВОЛИНЬ. – 2015. – №29/28 серп./. – С. 2.

5. Завтра відбудеться прощання з загиблим воїном // Сайт Острозької міської ради

6. Грищук Д. В Острозі з 22- річним лейтенантом  прощалися усім  містом (Фоторепортаж) // ЧаРівне

7. 22-річного командира взводу із Залізної бригади поховали на Рівненщині // ZIK

8. Старший лейтенант Рильський Владислав Олександрович // Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

9. Ри́льський Владисла́в Олекса́ндрович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

10 Рильський Владислав Олександрович // Памятаймо загиблих

11. Владислав Рильський // NEKROPOLE

12 На фасаді гімназії, де навчався Владислав Рильський, відкрили меморіальну дошку [Відео] // rtb.rv

13 Про лідерські здібності та сталевий характер згадують рідні юного героя з Острога Влада Рильського [Відео] //Rivne1. tv

Рильський Владислав Олександрович (20.07.1992-13.08.2014 )