galasГалас Роман народився 1 грудня 1975 року у Сокалі на Львівщині. Сокальську ЗОШ №1 закінчив із золотою медаллю. Навчався на географічному факультеті Львівського Національного університету ім. Івана Франка. Після одруження переїхав у Млинів,  працював у Луцьку на заводі. Під час четвертої хвилі мобілізації у лютому 2015 року призваний до служби. На жаль, його офіцерський шлях виявилася коротким.

8 серпня 2015р. під час бойових дій поблизу Артемівська командир взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону, старший лейтенант, уродженець Сокаля, 39-річний млинівчанин Роман Галас загинув.

Уранці 11 серпня труну з тілом Романа Галаса скерували до оселі в Млинові, де останні 17 літ у сімейному гніздечку разом із рідними будував життєві плани, реалізовував їх. Після прощання у Млинові труну з тілом Романа перевезли у м. Сокаль  на Львівщину.

Поховали Романа Галаса на новому цвинтарі у Сокалі поряд із двома іншими сокальськими героями, які полягли у зоні проведення АТО, Віктором Сиваком та Романом Ланом.

Залишилися дружина та донька.

Рішенням одинадцятої сесії 7-го скликання Млинівської селишної ради  № 409 від 22 грудня 2016 р. провулок Терешкової  названо ім’ям  Романа Галаса.

«Почесний громадянин Млинівщини»….

За вияв патріотизму, мужності і героїзму при захисті України від московсько-путінських окупантів і терористів 9 квітня 2017 року владика Віктор УАПЦ удостоїв  лейтенанта Романа Євгенійовича Галаса – хрестом «За заслуги» І ступеня (посмертно);

 

 

Список публікацій про Галаса Р. Є.
Прощай, Соколе із Сокаля

Початок другої декади серпня закутав Млинівщину у жалобу: 8 серпня під час бойових дій поблизу Артемівська загинув командир взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону, старший лейтенант, уродженець Сокаля, 39-річний млинівчанин Роман Галас. Голова райдержадміністрації Алла Черній видала розпорядження про триденну жалобу в населених пунктах району. Печальна смуга болю у сім’ї Ірини Галас укотре дошкулила болем, стверджуючи: біда одна не ходить. Ірина Миколаївна втратила брата, згодом із Донбасу надійшла скорботна звістка: загинув троюрідний брат із Волині Роман Корець. А тепер знову випробування незмірним горем, жалем, розпачем – ворожі осколки вкоротили віку коханому чоловіку. Овдовіла дружина, осиротіла донечка Майя, звузився світ надій у батьків, заполонивши його смутком і печалем.

Роман народився 1 грудня 1975 року у Сокалі на Львівщині. З золотою медаллю закінчив Сокальську ЗОШ №1, навчався на географічному факультеті Львівського Національного університету ім. Івана Франка. Після одруження переїхав у Млинів. Останнім часом працював у Луцьку на заводі. Під час четвертої хвилі мобілізації у лютому цього року став в армійський стрій. На жаль, короткою виявилася його офіцерська доля – підступні і підлі російсько-терористичні бандити сіють смерть на українській землі – у двобої з тією поганню гинуть кращі сини України.

Уранці 11 серпня труну з тілом Романа Галаса скерували до оселі в Млинові, де останні 17 літ у сімейному гніздечку разом із рідними будував життєві плани, реалізовував їх. Згодом труну з тілом героя принесли у Свято-Михайлівський храм, де священики Млинівського благочиння УПЦ Київського Патріархату відправили обряд похорону. Там же відбулося прощання із захисником України.

У жалобних виступах настоятеля храму о. Тараса Варварука і голови райдержадміністрації Алли Черній – туга, скорбота, співчуття родині, світлий спомин про Романа, прохання у молитвах поминати його – він загинув за Україну, за кожного з нас.

Тисячі млинівчан і жителів населених пунктів району провели Романа Галаса на батьківщину.

Близько 15.00 год. труну з тілом Романа зустріли у Сокалі на Львівщині. Жалобна процесія вирушила до пам’ятника Тарасові Шевченку, потім до будинку на вулиці Григоренка, де живуть батьки героя, до Сокальської гімназії, церкви Святих Апостолів Петра і Павла, де відправили панахиду.

Поховали Романа Галаса на новому цвинтарі поряд із двома іншими сокальськими героями, які полягли у зоні проведення АТО, Віктором Сиваком та Романом Ланом.

На Сокальщині також був оголошений День жалоби.

Прощавай, соколе із Сокаля! Вічна пам’ять і слава тобі, Романе!

Віталій Тарасюк

 

 

Герой ожив на полотні

OLYMPUS DIGITAL CAMERAВійна на Донбасі і її жертви викликають душевний спротив у співвітчизників, адже у бойні, розв’язаній проросійськими сепаратистами і кремлівськими світоненависниками, гине цвіт української нації. Відреагувала на біду і художник із Млинова Ніна Августін: взялася увіковічнювати на полотні героїв-земляків, які загинули на сході України. І першим закарбувала лик Романа Галаса із райцентру, який зустрів смертний час на Донбасі у серпні минулого року – захисник України у військовій формі, зверху його обрамлює зображення Ісуса Христа у терновім вінку, а знизу – у невимовній скорботі мати простягає руки у вись, начебто хоче запитати у неба: що ж діється на землі, як уберегти її від війни і смертей, як врятувати життя синам України?

На картині переважають червоні фарби – захисники України і досі проливають кров у борні за рідну землю і територіальну цілісність нашої держави. І досі там гинуть славні українські лицарі: у передноворіччя на скорботних крилах смутку і болю з Донбасу надійшла трагічна звістка – у боях із ворогом України смертельне поранення одержав млинівчанин Олексій Кірись.

– У боях за Україну на тривожному сході загинули п’ятеро наших земляків. Чому ж саме Роман Галас відкриває серію картин? – поцікавився у Ніни Миколаївни.

– Можливо тому, що світло його християнського серця осідало в душах людей, які спілкувалися з ним. Духовні спалахи Романа зауважив і священик о.Тарас Варварук, про що згадував під час похорону лицаря України.

Власне, у серії «Голгофа України» Ніна Августін хоче закарбувати усіх героїв, що склали голови на війні з проросійськими бандитами. І найперший помічник у цій справі – донька Марія Ростиславівна. Коли у неньки від багатолітньої напруги і втоми втомлюються очі, пензель у руки бере донька. Віриться, що родинний дует втілить задумане на полотні.

А незабаром мати і донька писатимуть портрет Петра Полицяка – славного «кіборга» з Борбина

Віталій Тарасюк, фото Віталія Тарасюка

ВІН ЗА УКРАЇНУ ГОЛОВУ ПОКЛАВ

До роковин із дня загибелі на Донбасі млинівчанина Романа Галаса

Восьмого серпня цього року минає рік, як біля Артемівська на Донеччині під час виконання бойового завдання загинув командир взводу 16-о окремого мотопіхотного батальйону старший лейтенант Роман Галас. Рік тому Млинівщина учетверте з початку антитерористичної операції на сході України була закута в чорну хустину печалі. Рік тому краяни у глибокій скорботі вперше прощалися з офіцером, який склав голову за Україну. У невимовній печалі застигла мама, дружина, донька, вся рідня, друзі, односельці героя. Хто і якими децибелами виміряє їхній біль?

Торік першого грудня Роману Галасу мало виповнитися 40 років. На жаль, від 8 серпня 2015 року ця дата для його рідних і близьких буде оповита скорботним смутком – для них він назавжди залишиться 39-річним і йому ніколи не буде сорок.

Для тих, хто не перебував у зоні проведення АТО, хто не «причащався» ворожими кулями і осколками важко уявити ситуацію, в якій щоденно і щоночно перебувають українські вояки, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілісність України. Очевидно, там не розкидаються пафосними заявами і політичними гаслами. З іншого боку, в які б найпривабливіші  і найпатріотичніші словесні обгортки ми не закутували смерть  на війні, для мами, батька, дружини, доньки, брата чи сестри загибель рідної людини – найперше незмірна біль, найдорожча втрата, душевний вакуум від якої ніхто і ніщо не заповнить допоки їх віку на землі. Як їм жити з таким спадком?  Тож пам’ятаючи про загиблого офіцера, маємо охопити увагою і опікою тих, хто впродовж життя нестиме душевний тягар передчасної втрати на війні.

Роман Галас – блискучий інтелектуал, переможець Всеукраїнської олімпіади з французької мови, золотий медаліст Сокальської ЗОШ №1 на Львівщині, випускник географічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка мав усі шанси влаштуватися у тихенькому місці і спокійно оцінювати воєнну заметіль на Донбасі за новинами телеекранів. Однак йому судилася інша доля, яку, як кажуть, конем не об’їдеш. Урешті, він відійшов у вічність у статусі героя, бо за Україну муки тяжкії терпів. Тож нехай Господь оселить його душу в Царстві Небеснім, а пам’ять про нього буде вічною.

Вшановуючи пам’ять бойового офіцера, мужнього захисника Вітчизни, Млинівська селищна рада ухвалила рішення назвати провулок у райцентрі, яким Роман Галас колись часто відмірював життєві стежини-доріженьки, його іменем. А Млинівська районна рада за кілька днів до роковин з часу загибелі героя, ухвалила рішення присвоїти Роману Галасу звання «Почесний громадянин Млинівщини».

Усі, хто знав Романа Галаса, 8 серпня згадайте  і помолітеся за його душу. Нехай це стане нашим маленьким духовним внеском в естафету пам’яті про героя війни на сході України.

Віталій Тарасюк

 

 

До Романа на уклін

Виїзджали о 6-й ранку, бо ж дорога не близька, а церковна служба у Сокалі починалася о 9-й. Як тільки рушив автобус, молодіжний хор християнського табору Свято-Михайлівської церки проспівав «Отче наш», благословивши дорогу бо шлях  подорожі пролягав троьма областями: нашій, Волинській та Львівській. І якщо дороги у нашій – ще терпимі, то чим ближче до пункту призначення – ставали все гірші. Проте мета присутніх в авто не стосувалася  цих буденних незручностей. Родина й люди їхали вклонитися пам’яті Романа Галаса, сина Львівщини, жителя Млинова, воїна-захисника України!

Одже шлях неблизький, дорослі гомонять про насущні питання й ні про що, діти цвіріньчать та бавляться – молодість! Життя – триває. Три години минуло досить швидко: що значить ранкова прохолода! Трішки покружляли вулицями Сокаля, видно не тільки я був вперше у цьому місті.Центральний храм зустрів церковною прохолодою, прихожанами та початком відправи. Настоятель  Свято-Михайлівського храма отець Тарас про щось перемовився з  місцевим отцем  Ярославом у вівтарі. Наші ж молоді хористи у вишиванках стали праворуч криласа.

Я не раз був на відправах у греко-католицьких грамах, відрізняються вони від православних, я б сказав, скромним хоровим пісноспівом. Наші ж молоді хористи органічно  окрасили службу – саме вони її відспівали! І сам факт поєднання відправ двох християнських конфесій був своєрідним символом: перед пам’яттю героїв, перед їх славою ми завжди єдині!

Відправа на могилі воїна зібрала всю родину, друзів та колег Романа Галаса. Тут відправу проводили два святі отці, а пісноспіви демонстрував молодіжний хор з Млинова. У цьому своєрідне поєднання батьківщини героя – вона вся Укаїна і оплакувала його вся країна! Герої не вмирають – вони живуть вічно у серцях та пам’яті живих.

-Немає більшої шани, – стверджував отець Ярослав у казані на могилі, – ніж віддати своє життя за врятування Батьківщини. Так і Роман має право називатися Героєм, бо склав він голову за оборону України…

-Христос говорить, що немає більшої любові понад ту, коли хтось положить свою душу, – вторив йому отець Тарас у монолозі, – за душу друзів своїх. Я думав собі, що в Україні не буде таких часів, коли можна буде демонструвати цю любов, та все ж помилявся. Такі часи настали для наших воїнів-героів і Роман – один з них…

Від імені однополчан слово мав заступник командира батальйону. Він зазначив, що не зважаючи на свій невійськовий фах, Роман напрочуд швидко засвоював військову науку, став справжнім бойовим офіцером.

– Роман завжди чесно й старанно виконував бойові завдання, – запевнив заступник комбата, –  проте безжальна смерть не вибирає. Пробачте мені – мамо, дружино, рідня –  бо можливо й моя вина є у його смерті…

Від могили Романа отці перейшли до могили його хресного батька, який був воїном УПА і півтора десятка літ поневірявся у москальських концтаборах. Два воїни – дві долі і одна родина – Україна.

Поминальний обід молодь залишила раніше за літніх та зрілих – їм волонтери показували  своє місто. Сокаль розкинувся на березі Західного Бугу. Тут свято бережуть історію міста, цінують минувшину й впевнено дивляться у завтра. Молодь, а з ними й педагоги, відвідали краєзнавчий та музей релігії, побували у студії місцевого радіомовлення та у римо-католицькому соборі, який реконструюється, бачили православний храм, а також прогулялися містом. Гадаю, що кожен з тих, хто був у поїздці може стверджувати: він бачив край, в якому виріс Роман Галас і вклонився землі і людям, які його виплекали.

Олександр Жогло

           Роману Галасу посмертно присвоєно звання

«Почесний громадянин міста Сокаль»

Список публікацій

1.Тарасюк В. Прощавай, соколе із Сокаля / Віталій Тарасюк // Гомін. – 2015 . – 20 серп. – С.4

2. Тарасюк В. Герой ожив на полотні / Віталій Тарасюк // Гомін. – 2016 . – 14 січ. – С.3

3. Тарасюк В. Він за Україну голову поклав/Віталій Тарасюк // Гомін [Млинів]. – 2016 . – 4 серп. – С.1

4. Жогло О. До Романа на уклін /Олександр Жогло // Гомін [Млинів]. – 2016 . – 11 серп. – С.1

5. День Жалоби за Героєм // В Сокалі

6. У зоні АТО загинув боєць з Рівненщини Роман Галас // Zik

7. У зоні бойових дій загинув мешканець Львівської області Галас Роман // 032.ua

8. На Сході України загинув наш земляк, уродженець Сокаля Роман Галас // Радіо Сокаль 101FM

9. За що вбили офіцера Романа Галаса  [Відео] // YouTube

10. Дружина загиблого офіцера Галаса впевнена, що його вбили співробітники СБУ (Відео) // Преса України

11. Жена убитого украинского офицера Галаса уверена, что его убили свои из-за контрабанды (Видео) // Трибуна

12. На Львівщині прощаються з бійцем Романом Галасом, який загинув у зоні АТО // Zik

13. Сокальщина прощалась з Героєм Романом Галасом // Сокаль і Сокальщина

14. На Млинівщині провели в останню путь Захисника України // Рівненська єпархія

15. Родина вбитого  в АТО офіцера Галаса прибула до Ужгорода відновити справедливість [Відео] // Трибуна

16. Роман-Андрій Галас – віддав життя за нас, за Україну // Голос з-над Бугу

17. Якщо вночі не заб’ють мене сепари, то вдень заб’ють свої [ Відео] // karpatnews

18. Галас Роман Євгенович //Книга пам’яті загиблих

19. Галас Роман Євгенович // NEKROPOLE

20.Вдові довелося рік доводити, що чоловік — герой АТО, а не самовбивця.. // Голос України

Галас Роман Євгенович (1.12.1975 – 8.08.2015)