Біля своєї школи він не пройде ніколи,

Не засміється дзвінко і не гукне дівчат.

Часу назад не прокрутиш і не відчуєш болю –

Не стане душа навшпиньки, якщо не звідає втрат.

Якби повернути раннє останнє його прощання,

Віддав би товаришу книгу, покликав на каву в дім,

Чи, може, у зірний вечір зізнався б комусь в коханні,

Чи слово знайшов ласкаве сказати братам своїм.

Та ми не праві, як завше, свідомо чинимо спротив

І обираємо в долі значимо гарячу мить…

Хтось мусить тепер здійснити усе, що відклав «на потім»,

І найцінніше – навчитись за себе й за нього жить.

Пшенична Л., 2015р.

Загиблому «Кіборгу» Василеві Жуку