zashikbig

Віктор Васильович Защик (позивний “Шульга”), народився 2 серпня 1967 року у місті Межиріч Острозького району Рівненської області, мешкав у місті Нетішин Хмельницької області.
Боєць Української Добровольчої Армії. З грудня 2014 року – член 5-го батальйону Правого Сектору, після вступу до якого пішов на війну. У військоматі йому відмовили через поважний вік, а Віктор Васильович мав серце патріота, тому пішов добровольцем.
Був водієм, пройшов ДАП, Піски, Широкине, Авдіївку.
2 серпня у зоні війни відсвяткував разом із побратимами своє 49-річчя, а у ніч з 3 на 4 серпня помер від інсульту.

Залишились дружина – вчителька та двоє синів, 20-річний Олександр, який два роки воював разом із батьком та 16-річний Ілля.

 

Публікації про  Защика  В. В.
У Межирицькому монастирі прощалися із воїном УДА Віктором Защиком

5051

Знову Рівненщина – у жалобі. 4 серпня у зоні бойових дій на сході помер від серцевого нападу доброволець із Острозького району Віктор Защик із позивним «Шульга».

Віктор народився у селі Межиріч, останнім часом жив у місті Нетішин Хмельницької області. У 2014 році, після початку війни на сході, пішов добровольцем в Українську добровольчу армію. Пройшов Піски, Авдіївку, Широкіне. Та нервова напруга і пережите далося взнаки – боєць помер від серцевого нападу.

Прощалися із Віктором Защиком у Нетішині, а відспівали у рідному Свято-Троїцькому Межирицькому чоловічому монастирі, прихожанами якого були ще його діди-прадіди і він сам, тут хрестили і його дітей. Чоловік приїздив до обителі на свята, молився на богослужіннях, бесідував із насельниками. Клірики місцевого храму розповідають, що востаннє бачилися з Віктором у монастирських стінах цьогоріч навесні, після Великодня, на поминальному тижні. Тоді ніхто не знав, що за кілька місяців доведеться проводити його звідси в останню путь.

Чин відспівування звершив собор із 9-ти священиків УПЦ на чолі з благочинним Острозького району протоієреєм Олександром Максим’юком. Попрощатися з Віктором приїхали побратими-військовослужбовці, воїни-добровольці, друзі, знайомі, односельці.

Поховали Віктора Защика у рідному селі, поруч із могилами батьків.

У 49-річного чоловіка залишилась дружина та двоє дітей. Старший син – 20-річний юнак – ніс службу, як і батько, у зоні АТО.

IMG_20160806_132122-150x150
IMG_20160806_132658-150x150
IMG_20160806_140332-150x150
IMG_20160806_135927-150x150
IMG_20160806_123320-150x150IMG_20160806_123523-150x150
 Рівненська єпархія Української Православної Церкви

Спогади…

Защик Віктор Васильович народився 02.08.1967 року в селі Межиріч Острозького району Рівненської області. Мама, Надія Василівна працювала молодшою медичною сестрою в Острозькому психоневрологічному інтернаті. Батько – Василь Іванович був будівельником.

Дитинство Віктора пройшло на вулиці Засаддя поблизу Свято-Троїцького чоловічого монастиря, де проживала уся сім`я. Зростав він звичайним веселим, допитливим сільським хлопчиком.

В 1974 році пішов в перший клас Межиріцької середньої школи. Першою вчителькою майбутнього героя була покійна Ярошенко Надія Михайлівна. Сидів Віктор у класі за однією партою з двоюрідною сестрою Поповою Любою. Був слухняним учнем, добре вчився, особливо легко давалися математика. У вільний час відвідував хореографічний гурток. Товаришував з Єдинаком Іваном, Миколою Драчуком, Валерієм Павлюхом, Ярославом Кирисем, Костянтином Петаченком.

У 9-10-х класах навчався Віктор під керівництвом Вишковсьої Галини Карпівни. Усі шкільні друзі, які його знали, пам’ятають його усміхненим, чуйним, людяним.

Після закінчення, в 1984 році місцевої школи, навчався в СПТУ №20, що в м.  Шепетівка, здобув професію токаря. 11.11.1985 року був призваний на службу в ряди Збройних Сил України.  Службу проходив в м. Ізяславі в повітряно – десантних військах.

04.12.1987 року повернувся до рідного села зі служби. Продовжив навчання в ВПТУ №28 м. Острога на автослюсаря.

В 1990 році вибув з м. Нетішина, де працював водієм АТПУСХАЕС.

Свою другу половинку, педагога за професією Кащин Катерину Степанівну, зустрів таки в рідному Межирічі. В жовтні 1995 року молодята стали на весільний рушник.

В 1996 році в сім`ї Защиків сталася радісна подія – народився первісток Защик Олександр Вікторович. В 2000 році дружина подарувала чоловіку  іще одного козака – сина Іллю. Сім`я виховувала дітей і проживала в м. Нетішин. Катерина Степанівна працювала вчителем, Віктор столярем в ПТУ.

Зі спогадів кумів, друзів, однокласників Віктор дуже любив рідну землю, своє село, своє рідне Засаддя. Добрий, чуйний, готовий завжди прийти на допомогу. А ще досвідчений рибалка. На вихідних його частенько можна було зустріти із синами на ставку чи річці. Від батька Василя перейняв Віктор і будівельне ремесло, отож вмів змайструвати і грубу і піч.

З грудня 2014 року, як боєць Української Добровольної Армії Правий сектор, перебував в зоні АТО. Віктор був членом Нетішинського осередку Правого сектору.

В грудні 2015 року слідом за батьком у зону АТО вирушив і син Защик Олександр Вікторович, який і на даний час там перебуває.

Віктор Васильвич постійно перебував на передовій в населених пунктах Піски, Широкіно, Авдіївка. Приїжджаючи у рідне село, у відпустку, зустрічався з рідними, та намагався відвідати усіх своїх родичів; ніколи не забував своє коріння, свій родовід.

Воїн-захисник під час служби в АТО отримав дві подяки за сумлінне виконання службових обов`язків, успішне виконання завдань, бойової підготовки та внесення особистого вкладу в розвиток батальйону, а також був нагороджений холодною зброєю (ножем). Віктор Васильович був нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донбасу» та відзначений ГО Об`єднання Патріотів «Сильні духом».

В один із серпневих днів, а саме 4 серпня в село Межиріч прилетіла сумна звістка, помер наш дорогий захисник, односелець.  А 6 серпня у Свято-Троїцькому чоловічому монастирі  в скорботі з героєм прощалися рідні, друзі, близькі, військові побратими Віктора, керівники району, односельці.

Похований воїн-захисник України на місцевому цвинтарі. Нині його справу продовжує син Олександр, захищаючи свою країну та людей, які тут живуть.

 

(Записано зі спогадів односельців Л.В. Добровольської, Л.А. Попової, І. Єдинака, сестри О. В. Защик, Л.В. Панюк, дружини К.С. Защик, родича Жилюк В.М. та інших.)

Олена Гаврилюк, зав бібліотекою  с. Межирічі

Відзнаку загиблого добровольця з Рівненщини вручили його сину. Відео

Сьогодні, 6 квітня 2017 року, в місті Нетішин Хмельницької області відбулося урочисте відкриття меморіального пам’ятника на території міського професійного ліцею.

Кілька сотень активістів НР ДІЯ Рівненщини, бійців 5-го ОБАТу УДА, ОТР “Волинь” УДА, учнів ліцею та представників влади прийшли, щоб вшанувати пам’ять воїнів, загиблих у неоголошеній війні з російським окупантом. Активісти встановили на стіні будівлі Нетішинського професійного ліцею дошки в пам’ять загиблих випускників та викладачів закладу: Защика Віктора, Полякова Дмитра, Чаплинського Володимира.

У навчальному закладі загиблий доброволець УДА Віктор Защик працював викладачем десять років. Родом він з Рівненщини. Коли на територію Батьківщини напав ворог, Віктор не залишився осторонь, а пішов до лав добровольчого батальйону.

– Дуже прикро, що ми живемо в такий період, коли час вимірюється життями найвмотивованіших патріотично та націоналістично людей. І всі ці смерті стають звичайним, повсякденним явищем. Кращі представники нації українців стоять зараз поміж нас, одягнені в камуфляж”, – наголосив активіст НР ДІЯ Рівненщини Павло Лук’янець.

Українська Православна Церква КП нагородила посмертно добровольця Защика Віктора медаллю “За жертовність та любов до України”. Відзнаку сьогодні вручили сину бійця – Олександру.

Про військового, чоловіка та батька у розмові з Катериною Защик

Люди, які віддали своє життя за Україну золотими літерами вписали свої імена в історію. Вони – Герої. Про Віктора Защика (позивний «Шульга») – бійця Української добровольчої армії чимало писали в газетах,  його вшановували не в одному місті та пам’ятають не в одній родині. Сьогодні про нього розповідає дружина – Катерина.

Катерино Степанівно, розкажіть, будь ласка, як саме Ваш чоловік потрапив до військових лав?

– Віктор раніше був водієм в автотранспортному підприємстві. Пізніше звільнився. Працював 10 років у професійному ліцеї столяром, сантехніком, електриком. Коли відбувалися події на Майдані, працював у Верхові охоронцем. Його директор мав стосунок до Правого сектору. У розмові Вікторі обмовився, що поїде в Рівне, в частину на вишколи. Одного дня, чоловік телефоном повідомив: «Я вже там (в АТО, – О.М., Л.Ц.), ремонтую техніку. Мене взяли в батальйон забезпечення. Але я обіцяю тобі, що на передову не піду». Згодом від його друзів я дізналася, що він мене просто заспокоював, насправді на передовій бував.

–  Як він пояснював Вам своє рішення?

– Він казав: «Я тут потрібен, оскільки тут парк старих машин, і нам потрібно його відновлювати. Я там заради вас! Я розумію, ти хочеш, аби  я був поруч.. Але якщо я покину, і всі покинуть, то вони завтра прийдуть сюди». Коли приїздив у відпустку, то в нього горіли очі. Казав: «Там такі люди досвідчені! Я зрозумів, що таке справжній патріотизм!»

– Ваш старший син – Олександр зараз в АТО, яка у нього мотивація, що йому додає сил? 

– Коли син зателефонував та сказав, що чоловіка вже везуть додому, я його просила повертатися. Він відмовився, сказавши: «Ні, я тут лишаюся за будь-яких обставин. Багато чого мене навчив батько, решту дізнаюся від побратимів». Саме приклад батька  найбільше його мотивує.

– А як молодший син ставиться до того, що батько та старший брат пішли добровольцями?

– Молодший в мене вже одинадцятикласник, закінчує школу, спілкується із моїм братом, який теж військовий, був у зоні АТО під Маріуполем. Брат мій служить в Коцюбинському,  мав нагоду спілкуватися з племінниками. Ілля, проконсультувавшись із дядьком, вирішив вступати до військового інституту при Київському університеті імені Тараса Шевченка на геоінформаційні технології. Зрозуміло, що спрацьовує приклад батька та старшого брата.

–  У пресі писали, що Віктор Васильович помер від інсульту. Чи скаржився він на проблеми із серцем?

– Про інсульт писали в Нетішинській газеті. Мені показували медичний висновок із  інституту ім. І. І. Мечникова у Дніпрі, в якому вказано, що причиною смерті стала атеросклеротична хвороба серця. Хоча чоловік ніколи не скаржився на стан здорово’я. А втім, майже півтора роки я його не бачила, не знала усіх подробиць. Мабуть, далося взнаки величезне психологічне навантаження. Він себе не шкодував, постійно працював, дуже хвилювався за побратимів.

– Яким було улюблене заняття Віктора?

– Його батько був завзятим будівельником, і Віктор теж учився у нього. Також він дуже любив рибалку. Я не можу ні ловити, ані чистити рибу. А чоловік, бувало, наловить, почистить, зготує і пригощає всіх нас.. Мама моя казала: «Ніхто так не пожарить рибу, як Вітя». Мої сини теж від нього це перейняли.

Про що він мріяв?

– Він усе життя будував для інших, на своє не спромоглися. Минулого року чоловік загорівся  ідеєю збудувати власне житло, хотів навчити будівельній справі синів. Я хвилювалася про кошти, які на це треба. Він мене заспокоював, казав, що все можна зробити, на все можна знайти ресурси. А ще він дуже любив природу, телефонуючи, казав, що як приїде у відпустку, ми родиною підемо до лісу. Але цього так і не сталося.  Я досі не вірю, що його вже немає… Здається, що він десь там ще служить. Звикла до його відсутності і постійно чекаю, що він прийде. Дай Боже, щоб скінчилася ця війна, щоб люди повернулися додому і мирно жили.

– Ми щиро Вам співчуваємо! Дякуємо за відверту розмову!

Спілкувалися Ольга Максимець та Леся Цімар,

студентки спеціальності «Журналістика» НУ «Острозька академія»

 Список публікацій

1. Друже «Шульго», чом так рано за небокрай?! //Нетішинська міська рада : офіційний сайт

2. У зоні АТО помер доброволець з Рівненщини Віктор Защик //Zik.ua

3. У зоні АТО помер боєць з Рівненщини //Рівне1: телеканал

4. На Рівненщині поховали добровольця, який помер в зоні АТО (відео) // ЧаРівне

5. У Нетішині відкрили меморіал пам’яті героям // Соліжарність. Блок Петра Порошенка

6. У Нетішині відкрили меморіальні дошки герою Небесної сотні і двом загиблим учасникам АТО // Єwww.ye.ua

 

 

Защик Віктор Васильович 2.08.1967-4.08.2016)