zub1    Зубчук Роман Валентинович народився 13 листопада 1993 року в смт. Демидівка на Рівненщині. Закінчив Демидівське вище професійне училище № 25, був старшим громадським тренером загальної фізпідготовки, чемпіоном обласних змагань з легкої атлетики.
Служив матросом у Військово-морських силах України в Севастополі у званні сержанта. З перших днів Революції Гідності був активним її учасником, записавшись до медичної служби Майдану.
Загинув 5 січня поблизу села Міньківка Артемівського району по дорозі до Донецької області під час ДТП. Автобус з бійцями зіткнувся з військовим вантажним автомобілем. Причиною аварії стали складні погодні умови (ожеледь і обмежена видимість).

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

 

 

 

Публікації  про Зубчука  Р. В.
Демидівщина прощалася з Зубчуком  Романом

    Так щиро жевріла надія що нашу Демидівщину мине біль втрат, бо ж найважче хоронити близьких. Так вірилося, що жодне материнське серце не відпускатиме у вічність свою дитину, життя якої тільки розцвітає, що гіркі сльози не капатимуть на вкриту жовто – блакитним стягом труну, і майбутнє, за яке так палко борються наші захисники, буде у них прекрасним. Як же болісно зотліла вона від звістки про страшну автокатастрофу, яка забрала життя юного демидівчанина, єдиного сина, найдорожчого онука, однокласника, найкращого товариша та незамінного бойового побратима, матроса запасу Військово- Морських Сил України, активіста Майдану, снайпера Нацгвардії спецбатальйону  імені генерала С. Кульчицького  Зубчука Романа.
Цей жахливий день навіки вкарбується у пам’яті тих, хто прийшов віддати останню шану Герою, бо, коли похоронна процесія від дому бійця ішла сповільненою ходою – здавалося час зупинився, серце стискалось у нестерпному жалі, а сльози – їх ніхто й  не стримував, навіть поникле небо плакало дощем. Попереду, із фотографіями усміхненого Романа, йшли дівчата, почесна варта, військовий духовий оркестр, товариші по службі, друзі, бойові побратими із Майдану несли Романа на руках. Демидівщина проводжала свого Героя, схиливши голови у скорботі. Розпочалася громадська панахида, кожен міг віддати останні цілування покійному і в цей час не було сили стерпіти надгробні ридання напівпритомної матері, пронизливе голосіння знесиленої бабусі, сльози загартованих війною воїнів, не хотілося усвідомлювати того, що доля так несправедливо поставила крапку у його  безцінній життєвій історії. А люди все йшли і йшли до будинку культури, здавалося прощання не закінчиться ніколи, та й рідні  невтомно благали  вищі сили повернути найдорожчу людину до життя.
Уже на вулиці з прощальними промовами виступили голова районної ради С. Грач, бойові побратими Романа із батальйону імені генерала С. Кульчицького Вадим Азнаор’ян, Михайло Кондрат та активістки Майдану, які особисто знали хлопця.  З їхніх слів було зрозуміло, що Роман був світлим і щирим, добрим і відвертим, відповідальним і свідомим, обожнював свою маму, беріг бабусю, але палко любив Україну, яку був готовий захищати сьогодні, завтра і завжди. Він боронив її честь на Майдані, захищав її цілісність і свободу у зоні АТО, добровільно вступивши до лав Нацгвардії, і віддав за неї життя. Таким його виховала мама, таким – плекала бабуся, він став гідним сином свого народу та справжні Героєм для кожного з нас.
Ті хто стояв з ним пліч – опліч, захищаючи Батьківщину, називали його Мареманом, тим, хто марить морем. Розповідали, що під час Революції Гідності він був парамедиком у групі під назвою «Пекельна бочка». Ніколи не міг всидіти на місці, іноді побратимам доводилось його навіть зупиняти від необдуманих вчинків. Він стояв у Слов’янську, у Вуглегірську, на дебальцевському плацдармі, консультував хлопців – снайперів, вчив цій військовій спеціальності інших і був дуже гарячим бійцем та істинним патріотом, якого завжди тягнуло в бій.
Романа хоронили так, як він і заповідав: у військово – морській формі, з прапором України та величезною кількістю квітів, адже, маючи погані передчуття  перед від’їздом хлопець саме про це говорив бабусі Ніні, а другій «бабусі» Валентині з Києва, яка за час перебування Романа на Майдані стала для нього рідною, наспівував на прощання: «На могилі моїй посадіть молоду яворину». Пелюстки живих гвоздик встеляли останню дорогу молодого солдата, а за труною до церкви рушило понад тисяча жителів Демидівщини. У Свято – Іоано – Богословській церкві УПЦ КП благочинний Демидівського благочиння  протоієрей Василь Іваник, разом із собором священників Демидівського благочиння помолилися за спокій душі трагічно загиблого воїна. На кладовищі тричі пролунали залпи із автоматів почесної варти, від яких сколихнулись небеса. Кожна погасла свічка – то важкий біль, перед подвигом кожного воїна ми низько схиляємо голови та молимось за мир і спокій їх душ.
    Герої не вмирають!

Мирослава Погранична

 

 

У пам’ять про  Зубчука Романа

      Скільки б часу не минуло, скільки б не ставалося подій, а у серцях демидівчан  завжди житиме світла пам’ять про чудову людину, патріота, воїна, героя нашого часу – Зубчука Романа. Минулої п’ятниці  у Свято івано – Богославській церкві смт. Демидівка було відправлено поминальну службу за загиблим юнаком. Помолилитися за спокій його душі прийшли усі ті, хто знав, любив і шанував хлопця, скорбили разом із рідними бойові побратими Романа, друзі із Майдану, однокласники, земляки, А напередодні у районному будинку культури відбувся вечір – реквієм, присвячений славнозвісному Мареману, який організувало ВПУ-25 у знак вшанування свого колишнього вихованця, яким пишається увесь Демидівський край.
Зі сцени посміхався Роман, та от тільки палаючі свічки та чорна стрічка на фото гірко нагадували  про те, що сміється Роман до нас тільки сонечком з небес. І моторошно було від того, що упродовж вечора жовто – блакитна стрічка, що тужливо обмотувала підсвічник, постійно погойдувалася, наче душа Романа була серед нас.
До тремтіння проймали вірші у виконанні ведучих Тетяни та Роксолани Прендецьких, Вікторії Римар, присвячені Роману. Наверталися сльози від розповідей його вчительки  Руслани Старят та продемонстрованих відео записів за участю юнака. На завершення учні ВПУ – 25 продекламували вірш «Любіть Україну», присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх загиблих у зоні АТО. Коли вечір – реквієм добіг до кінця, жовто – блакитна стрічка  перестала гойдатися. Скажете –  протяг?

Мирослава Погранична

 

 

Розмова матері з сином

Безсоннії ночі, біль та страждання,
Нема тебе, сину, і вже не прийдеш.
А я все чекаю тебе й виглядаю,
Та тільки твій хрест на могилі мовчить.

Як хочеться, сину. Тебе обійняти,
Спитати: «Як справи?»
ЯК тяжко ж мені…
ЯК тяжко єдиного сина ховати,

Цей біль не проходить,
Кривавить, болить….
Іду я між люди, стараюсь триматись,
Молюся за Тебе і вдень, і вночі,

Та серце не вірить, невже вже не буде,
Невже не прийдеш ти на рідний поріг?
Не скажеш вже: «Мамо!», а я пригорнуся
До, тебе, синочку, ріднесенький мій.

Та тільки у снах, Ти приходиш до мене,
Синочку, єдиний, як тяжко мені..
Життя молодеє пішло в домовину,
Та пам’ять про Тебе навіки жива.

Мене Ти любив, та любив  Україну –
За неї загинув, за мирне життя.

Віта    Зубчук

 

 

Увіковічнили образ Демидівського героя

zub2     Дев’яте січня ще й досі відлунюється у серцях демидівчан гірким спомином про непоправну втрату, загибель світлого, щирого юнака, ревного патріота та воїна Зубчука Романа. Здається, навіть час не в силі залікувати цю рану.
Про нього сказано чимало теплих слів, йому присвячено багато трепетних віршів, бо він це дійсно заслужив, а 16 квітня, аби увічнити пам’ять про Романа, відбулося відкриття однойменної меморіальної дошки. Відкриттю ж передувала зустріч держслужбовців із народним депутатом України О. Дехтярчуком, впродовж якої розглядалися питання децентралізації, вартості комунальних послуг, мобілізації та ситуації на сході.
Тож, уся шкільна родина вишикувалась на подвір’ї навчального закладу, жовто – блакитний стяг накривав гранітну плиту з образом демидівського героя. Лунали вірші, проникливі і болючі, не стихали ридання мами та бабусі, бо ж так важко переживати біль втрати знов і знов. Прозвучали і щирі слова вдячності з уст директора Демидівського НВК О. Вальчуна, голови районної ради С. Грача, ініціатора та спонсора встановлення меморіальної дошки народного депутата України О. Дехтярчука, за те, що виростили та  виховали справжнього громадянина України, з великим гарячим серцем, з добрими та благородними помислами, з правильними життєвими істинами, людину з якої братимуть приклад майбутні покоління. Схлипуючи та ковтаючи сльозу, прочитала власний вірш «Розмова матері з сином» і Віта Зубчук, а з нею плакали усі присутні.
Та найбільше колола у серці та мить, коли тремтячими руками рідні, разом із меценатом, знімали державний стяг із чорної гранітної дошки, а Роман так сонячно усміхався до всіх, наче живий. Благочинний Демидівського благочиння протоієрей Василь Іваник освятив пам’ятне місце, а також куточок Пам’яті Героїв Небесної Сотні та Зубчука Романа, облаштований спільними зусиллями працівників навчального закладу, за сприяння Н. Шаніної, В. Марчука, Совкова та за подаровані випускниками школи кошти. Ведучі коротенько, але змістовно розповіли про кожного загиблого мешканця Рівненщини. В знак вшанування учні поставили запалені лампадки під світлинами героїв.
В актовому ж залі школи було організовано зустріч-реквієм, присвячену пам’яті демидівського героя. І знову звучали вірші та пісні, горезвісна «На могилі моїй посадіть молоду яворину», додавав невимовного жалю і танок. Школярі подарували заплаканій мамі портрет їхнього сина, а ще колаж із його дитячих та юнацьких фото, який не міг залишити байдужим нікого. Не залишили без уваги і воїнів АТО, мужнім захисникам Вітчизни, нашим беззаперечним героям діти подарували квіти.

Мирослава Погранична

zubchukzubchuk1

У Демидівці встановили пам’ятну дошку загиблому в АТО Роману Зубчуку

 

 

 

 

dtp

 

 

На 40 днів після загибелі бійців батальйону ім. Кульчицького на місці ДТП встановили пам’ятний хрест

1small — копия
4small
2

 

 

 

 

 

 

 Спогади

Однополчанин, старший лейтенант резерву Анатолій Мартинюк опублікував у мережі «Фейсбук» своєрідну зворушливу епітафію загиблим побратимам, більшість із яких він знав особисто, бо раніше командував саме цім підрозділом:

– Роман Зубчук з Рівненщини. Найнепосидючіший, живчик – своєю життєрадісністю ти заряджав усіх оточуючих. Інколи ти міг устрянути в якусь халепу, а я потім бігав, щоб із неї тебе витягти – але такого не обміняв би ні на кого. Ти був визнаним майстром пристрілювання снайперської гвинтівки, що можуть підтвердити багато бійців, які у цій справі приїжджали спеціально до тебе. Ти був такий молодий і мав стільки планів на майбутнє: хотів навчатися, стати офіцером… На жаль, ці плани не здійснилися – а я так надіявся на це, коли подавав рапорти про призначення тебе командиром відділення і присвоєння чергового звання… Твоє жартівливе звернення: „Насяльника…”, звучить у моїх вухах, коли згадую про тебе…

 

http://memorybook.org.ua/9/zubchuk.htm

 

Спогади учителя

 

 

     Лебедіє над колискою дитини материнська пісня. Немовля не розуміє слів, але ніжний мамин голос заспокоює. Усе життя мами в дітях: від колиски і до перших кроків, від першого слова «мама» до першого класу, від першого класу і до випускного вечора. Підростає синок. Уже врівні з мамою! Уже вищий за маму. Та коли ж це він виріс? Уже й вус пробивається. І тривожиться мати, ще більше: «Яка доля судилася тобі?».
– Вставай, синку, – до школи пора. Так першовересневого ранку 2000 року мама привела до школи Романа Зубчука і, проводжаючи  щодня, думала: «Хай щастить тобі, дитино, сьогодні, завтра і завжди».
Може тому і щастило, що мамині побажання – то благословення, оберіг….. А ще була мрія – світла, щира і проста.  Тримаю в руках гніздечко із журавлями, яке першій учительці Вірі Іванівні Гамків подарували учні  класу, у якому навчався Роман, а журавлики – це мрії. Мрії малечі про своє майбутнє.  Яким воно буде?
«Мрію стати комп’ютерщиком»,- написав на своєму журавлику Роман. Але життя внесло свої корективи. «Захищати рідну землю – святий  обов’язок чоловіка», – вважав Роман, бо таким його виховала сім’я, школа, та і зрештою це його громадянська позиція. Пригадується такий епізод із шкільного життя: програма з української літератури передбачає вивчення напам’ять багатьох творів Тараса Шевченка. Пустотливі хлопчаки які любили пограти у футбол, не завжди робили це вчасно. Тому, як учитель літератури, завжди говорила дітям, що це їхній обов’язок, адже Шевченко так любив Україну і страждав за неї.
Час плинув швидко і непомітно. Пізніше під час Революції Гідності випадково  зустрілися з Романом у  Демидівці: «Тепер, Ларисо Миколаївно, я знаю, що таке любити Україну і як страждати за неї. Пам’ятаєте як в приклад ви завжди ставили  життя Шевченка».
Зустріч із цим юнаком, колишнім учнем, приємно вразила мене і залишила  у пам’яті і душі глибокий слід. Молодий, вродливий, енергійний, підтягнутий, а головне  –  очі, які світяться вірою, випромінюють любов до рідної землі та розуміння до того, що саме він,  а не хто інший повинен її захищати. Це було восени, 2014 року, а 5 січня 2015 крижаним холодом долетіла  до Демидівки страшна звістка, що в автокатастрофі під Артемівськом,  на Донбасі, обірвалося життя Романа.
Молодий журавлик випав із гнізда. Романа хоронили так, як він заповідав: у військовій формі, з прапором України. Пелюстки живих квітів встеляли дорогу молодого солдата, справжнього патріота України, який з 2000 по 2009 роки був учнем нашої школи.
Пригадую оту зустріч з Романом, час від часу «перекидаю» у пам’яті розмову з ним і оці слова, «Тепер я  знаю, що таке страждати за Україну». Сьогодні ці слова набули для мене особливого змісту, зовсім іншими очима дивлюсь на його життя і  подвиг.
А ще до болю стискається  серце, коли у Демидівці зустрічаю двох жіночок, маму і бабусю, у чорних хустинах, які втратили єдиного синочка та найріднішого внука…
Тому кожного разу, ідучи на урок української літератури, розповідаю про свого колишнього учня, учням нинішнім. Навіщо людям потрібен патріотизм….. Пишуть восьмикласники творчу роботу, у класі стоїть невимовна тиша. Ось  що пише Тетяна Кривіцька: «Для мене особисто,  прикладом патріотизму є Роман Зубчук та інші бійці, які відстоюють цілісність нашої держави  на Сході України. Свічечка, яка тільки – но почала горіти,  так яскраво, погасла. Роман віддав свою душу небесам у віці двадцять одного року. Серце болить, коли бачиш сльози матері,яка втратила єдиного сина. Боляче і страшно». «Наш земляк Роман Зубчук з перших подій в Україні захищав рідну землю, був відданим патріотом, і загинув героєм», -продовжує думку однокласниця Анастасія Золотухіна. «Нещодавно наша Демидівка зазнала дуже важкої втрати – на Сході України загинув учень нашої школи Роман Зубчук. Мама втратила єдиного сина, а бабуся єдиного внука. Він завжди говорив: «Хто, як не я». Здавалось, йому жити і жити….І будувати своє щастя на вільній і рідній землі. Але його свічечка погасла…» – це думки Іринки Трачук.
Як учитель, горджуся думками своїх дітей, сьогоднішніх учнів. Низько схиляю голову перед світлою пам’яттю Учня, який віддав своє життя за рідну землю. На жаль,  уже не маю, змоги особисто  подякувати Роману у земному світі. Він  віддав своє життя за гідність і свободу, то ж ми не маємо права жити по – іншому.
Справедливість, воля, небайдужість, чесність, людяність, віра – це найкращі квіти для Романа  та і зрештою, для усіх героїв – борців за свободу України. Тому кожного разу, приймаючи будь – яке рішення, від своїх учнів і стараюсь сама: «Чи зможемо ми без сорому дивитися у вічі кожного з Героїв? Чи гідні ми стояти поруч з ними?».
Серце стискається від болю, коли трагічно і мінорно звучить «Пливе кача». Піднімаю вгору голову. Голубе небо, лагідне весняне сонечко….і журавлі….
А можливо, це душі загиблих синів за тебе, рідна земле. Зачекайте…..А чи  є із ними отой молоденький  журавлик, душа Романа, що так рано випала із гнізда… Звичайно ж є…. А можливо, це  душі загиблих синів за тебе, рідна земле. І летять вони з вирію та  линуть у безсмертя.

Лариса Онищук, учитель української мови та літератури

 

Присвячується Зубчуку Роману

 

 

СПОРТИВНА ПОДІЯ З ВЕЛИКИМ ПАТРІОТИЧНИМ ЗНАЧЕННЯМ.

 

imageУ житті будь – якої людини завжди знайдеться місце для подвигу, великого та маленького, але в кожному випадку значного для життя тих, ком ти допоміг.

А в наш час боротьби нашого народу за волю та незалежність подвиг – це жертвування  собою  заради мирного майбутнього рідного краю.

Роман Зубчук, один з головних героїв, який віддав своє молоде життя  за Україну.  Скоро, 5 січня 2017 року, друга річниця його загибелі.  Символічно, що час від часу виникають добрі ідеї, завдяки яким пам’ять про демидівського героя стає нетлінною.  Так виникла ідея започаткування турніру з міні – футболу Пам’яті учасника АТО Романа Зубчука, який було урочисто відкрито 24 серпня 2016 року на затишному стадіоні Демидівського НВК «ЗОШ  І-ІІІ ст. – ліцей», який буде проводитися  щорічно на День Незалежності України. Ініціатором цього заходу виступив голова ГО «Демидівська ветеранська спілка учасників АТО» Олександр Скоморох, а також пропозицію підтримали побратими – учасники бойових дій, які захищали східні кордони нашої держави, і ГО «Обласна  ветеранська спілка учасників АТО  Рівненщини». Участь в турнірі взяли 10 футбольних команд району. Перемогу здобула ФК Вовковиї, друге  місце посіла ФК Демидівка, а третє – ФК Хрінники. Переможці  отримали Перехідний Пам’ятний Кубок, кубки за  І, ІІ, ІІІ місця, медалі  та грошові винагороди.

image (1)«Ця спортивна  подія  буде мати  велике виховне значення для підростаючого покоління  і жителів нашого району, показуватиме, що суспільство  не забуває своїх героїв, їх іменами називає вулиці, проводить турніри і години патріотизму. А найголовнішим  пам’ятником Роману Зубчуку  та іншим героям – захисникам, нехай  стане людська пам’ять  і шана», – сказав на відкритті  турнір Олександр  Миколайович.

Є надія на те, що це хороше починання  стане традицією  і Перехідний Кубок  із зображенням   Романа буде високою нагородою для кожного  учасника, стимулом для вдосконалення  та прикладом для наслідуванням.

 

Мирослава   Погранична

 

 

Пам’ятник поблизу Бахмута увіковічнив пам’ять   Зубчука Романа  в зоні АТО

зуб3_stamp(1)Світлу пам’ять 13 бійців батальйону оперативного призначення імені генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України, які їхали на війну, та загинули в результаті ДТП 5 січня 2015 року, увіковічили в граніті. На місці жахливої трагедії, поблизу Бахмута, встановили пам’ятник загиблим бійцям, який відкрили 22 жовтня 2016р.

Щоб вшанувати світлу пам’ять  бійців, які добровольцями стали в перших рядах на захист  своєї Вітчизни у складі військової  частини,  сформованої з  членів самооборони Майдану, які звільняли Слав’янськ, Дебальцево, Вуглегірськ, Станцію Луганську з різних куточків країни  приїхали рідні та близькі загиблих та побратими. Взяли участь у відкритті  монумента  представники командування Національної гвардії України, місцевої влади, та волонтери.  Гіркі болючі спогади гарячими слізьми обпікали в черговий раз душі  рідних загиблих, серед яких, незважаючи на важку  далеку  дорогу  в зону АТО,  були мама та бабуся, Зубчука Романа загиблого в тій жахливій ДТП.зуб1 stamp

Трагедія сталася пізно ввечері. Неподалік Бахмута на трасі «Київ-Харків-Довжанський» зіткнулися військовий КрАЗ і автобус «Богдан», який віз солдат на передову. Після загибелі своїх побратимів, командир взводу з позивним «Елвіс» ініціював встановлення мармурового пам’ятника, купленого за спільні кошти військовослужбовців. Силами волонтерів і влади Бахмута, саперного батальйону, у якого була техніка, а також посильними фізичними силами бійців пам’ятник був встановлений на місці загибелі нацгвардійців.

Про нелегку дорогу до місця загибелі їх єдиної з бабусею Ніною Дмитрівною надії, яку увіковічнили в граніті в зоні АТО, та пережиті почуття під час відкриття пам’ятника  загиблим воїнам батальйону імені Кульчицького розповіла  Віта Зубчук.

Ніхто не стримував сліз, та Бог дав силу згорьованим матерям, які втративши своїх синів, втратили і своє здоров’я, поділитися з присутніми найсокровеннішими хвилинами останніх зустрічей та спілкувань зі своїми кровинками. Мзуб8_stampама  загиблого Ігоря Каплуненко Тетяна пригадала як не хотіла відпускати сина після ротації знову в АТО, як почула у відповідь: «Мамо, з якою совістю ти будеш жити, якщо я не піду, а хтось піде і загине замість мене. Я не можу дивитися, коли вмирають двадцятирічні діти, а я життя вже прожив, народив дітей». Йому тоді було лише 46 років. Віта Зубчук читала свої пронизливі вірші, які народилися після загибелі її єдиного синочка і стали містком, який назавжди поєднав їх душі. Коли їй показали місце загибелі Романа, свідомість затьмарилась, не в змозі перебороти материнський біль втрати. А як було слухати найкращі слова про свою дитину і розуміти, що він ніколи більше не повернеться до рідного порогу? Побратими розповідали, що коли були в Ізюмі, не вистачало питної води і коли їм привезли воду, Роман віддав жінці, у якої була маленька дитина. «Ваш син – кращий із кращих. Своєю  позитивною  світлою енергією заряджав нас усіх, я його ніколизуб,7_stamp не забуду», –  наголосив  командир взводу зі сльозами на очах  розповідаючи  про останні хвилини життя  нашого земляка, який захолонув  у нього на руках. А Вова з позивним «Пісня» на прізвище Пастушок – молодий хлопчина з Березнівського району сказав: «Якщо залишусь живим, відразу ж приїду до Маремашки».  Коли ж офіцер взяв до рук гітару та виконав їм пісню, здавалося небо розступилося і ці слова полинули увисочінь.

В пам’ять  про героїв усі присутні виконали Гімн України, в їх честь були зроблені символічні постріли. Пам’ятник загиблим воїнам батальйону імені Кульчицького та пагорб, на якому він встановлений, вкрили квітами. Щоб покласти їх, люди ставали на коліна. Командири різних рівнів та місцеві мешканці просили пробачення в рідних, що не змогли зберегти молоді життя.

                                                                   Людмила Мулько

Книга про героя: взірець мужності та звитяги

На фоні спокійного моря, де самотньо виглядає кораблів маяк, розвивається український прапор, а поряд усміхається юнак в морській формі і ключ журавлів, відлітаючи вдаль, відносить сум та біль утрати. Саме так виглядає закарбований у слові спогад про демидівського героя, нашого земляка Романа Зубчука. Напередодні 20170103_132736других роковин від його загибелі у районній бібліотеці було презентовано книгу «За тобою тужать журавлі», написану волинською письменницею Надією Корнійчук, яка прониклася трагічною долею Романа, заручилася підтримкою районної влади ( на книгу було виділено 6100 грн.) та зібрала спогади друзів, рідних, вчителів, трішки біографії, фото та вірші. Вкотре вшанувати «Маремана» прийшли його товариші та бойові побратими. Слова вдячності за виховання справжнього патріота та взірця мужності і звитяги лунали для мами і бабусі Романа із уст ведучої Людмили Чудік, заступника голови районної ради Віталія Конського та класного керівника Руслани Старят (ВПУ-25) та заступника голови райдержадміністрації Олександра Скомороха, який передав мамі героя медаль «За жертовність і любов до України» з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси–України Філарета, якою її сина нагороджено посмертно.

Спогади найрідніших про останні дні спілкування з Романом, про його добру вдачу та

велике чуйне серце розчулили усіх присутніх, сльози самі по собі котилися з очей від непоправної втрати, біль від якої не стихне ніколи. Тепер книга «За тобою тужать журавлі» буде у кожній бібліотеці району, усі бажаючі зможуть почерпнути звідти пригорщу жертовної любові до рідної землі, навчитися патріотизму та справжньої чоловічої мужності.  Роман Зубчук, як і тисячі Героїв України житиме вічно у наших спогадах, у наших душах, бо доти людина жива, доки про неї пам’ятають, а книга – це найкраща скарбничка пам’яті, яка передаватиметься із покоління у покоління, вимальовуючи образ демидівського героя із віку в вік.

image (1)(1)

Мирослава Погранична

 

20170103_132858

 

image (2)

 

DSCN4597

 

Молитва матері
 На День народження сина Романа

 Синуню мій, синочку мій – Ромашко золота!

Було б тобі вже 23. – О, де ж Твої літа?

Можливо Ти відчуєш, ох, як плачу я й журюсь

Земельку поцілую я, могилі поклонюсь,

Як хочу, мій веселику, хоч раз Тебе обнять,

До серця притулитися, іще й поцілувать!

Та Тебе небеса, на жаль, від мене вже забрали,

Було б Тобі вже 23 – та де вони? Розтали…

Нехай свята земелька — для Тебе буде пухом,

Й Господь оберігає, сину, тебе Святим Духом.

І Матінка Пречистая охороня Твій сон,

Тебе нема.. Я знову йду до Тебе на поклон.

О, людоньки, молітеся ви за мою дитину,

Достойного Героя –  єдиненького сина

Які в Тебе, рідненький мій, роки ще молоді,

Було б Тобі вже 23! Весь Всесвіт би радів!

Корнійчук Надія “За тобою тужать журавлі” – Буктрейлер

 
Список публікацій

1. Журавель В. Попрощалися із Романом Зубчуком [Текст] /В. Журавель // Вільне слово : громадсько – політична газета.-2015.-№3/15 січ./.- с. 14.

2. Погранична М. Демидівщина прощалася з Зубчуком Романом [Текст] /  М. Погранична // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2015.- № 2/16 січ./. – С. 1.

3. Погранична М. Пам’яті  Зубчука Романа [Текст] / М. Погранична // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2015. – № 6/13 лют./. – С. 4.

4. Погранична М. У пам’ять про Зубчука Романа [Текст] / М. Погранична // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2015. – № 7/20 лют./. – С. 1.

5. Погранична  М. Увіковічнили образ демидівського героя [Текст] /  М. Погранична // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2015. – № 16/24 квіт./. – С. 1, 2

6. Погранична  М.   Спортивна подія  з великим патріотичним значенням [Текст] /  М. Погранична

// Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2016. – № 37/09 вер./. – С. 1.

7. Мулько Л.  Пам’ятник поблизу Бахмута увіковічнив пам’ять   Зубчука Романа  в зоні АТО  [Текст] /  Л. Мулько // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2016. – № 46/11 лист./. – с. 1, с.3

8. Погранична  М. Книга про героя взірець мужності  і звитяги   [Текст] /  Погранична  М. // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2017. – № 2/13 січ./. – С. 1

9. Прендецька  Р.  Забраний Богом – не забутий людьми… [Текст] /  Прендецька  Р. // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2017. – № 2/13 січ./. – С. 5

10. Демидівка: перша втрата // storinka.at.ua

9. Загибель солдата з Демидівщини // storinka.at.ua

11. Зустріч з випускником училища // vpu25.at.ua

12. Відкриття меморіальної дошки та пам’ятного куточка // demidlicey.at.ua

13.  КОВАЛЕНКО С. Це лихо не лише приголомшило, а й згуртувало гвардійські лави..//Іменем закону : громадсько-правовий тижневик [Стаття про Романа в тижневику] // МВС України «Іменем Закону» № 3 (22.01.2015 р.)

14. Зубчук Роман Валентинович («Маріман») // Книга пам’яті загиблих

 

Зубчук Роман Валентинович (13.11.1993 – 05.01.2015)