Кулакевич Станіслав Андрійович    Народився Станіслав Андрійович 9 березня 1989 року в селі Блажове Рокитнівського району Рівненської області. З 1995 по 2006 рік навчався в Блажівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступеня.
З квітня 2007 по квітень 2008 року ніс строкову службу в рядах Збройних Сил України у десантних військах на посаді командира відділення. За сумлінне виконання військового обов’язку був неодноразово удостоєний відзнак та нагород від керівництва армії.
10 квітня 2014 року був призваний до лав Збройних Сил України.
Молодший сержант, снайпер, служив у 51-ій окремій  механізованій бригаді. Загинув 26 липня 2014 року  від вогнепальних поранень у зоні АТО під час виконання бойових завдань.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

Публікації про Кулакевича С. А.
Не плач за мною мамо, я у Бога, бо кожен, хто загинув за Вкраїну, йде до нього…

    Війна… Загибелі… Горе… кажуть, шкода всіх, кого забрала війна. Я ж при цьому додаю: кого знав, того ще більше шкода.
… Із Станіславом Кулакевичем мені довелося зустрічатися лиш двічі. Познайомилися з ним під час поїздок на Миколаївський полігон. Знаєте, він був такий хороший, світлий і чистий. У мене й зараз перед очима стоїть образ цього високого, ставного, видного хлопця із щирою посмішкою на устах. Хтось із наших військовослужбовців на тому полігоні був сумний, хтось мовчазний, хтось говіркий, а він просто посміхався. І запам’ятався саме цим. І на знімках вийшов саме таким. Пригадую, коли ми прощалися з хлопцями, як приїжджали до них вдруге, мені подумалось: тільки ж не дай Боже, щоб з кимось із них сталося нещастя… Тоді, в середині червня, їх вже готували на передову… А в кінці липня по Рокитнівщині розлетілася гірка звістка про загибель іще одного воїна… Коли повідомили, що він із Блажова, так не хотілося вірити, що то Станіслав. Однак довелося повірити після того, як переглянула списки наших військовослужбовців. Сходилося все: прізвище, рік народження, населений пункт. Зрештою, з цього села він єдиний пішов на війну…
Станіслав Кулакевич загинув 26 липня від кульового поранення в голову. 30 липня його хоронили. Який же чорний смуток огорнув у ті дні Блажове. Яке непоправне горе прийшло у родину загиблого. Який невимовний біль відчула мати, втративши свого наймолодшого сина. Вона дала життя десятьом дітям. Як то важко їх годувати-ростити. Проте найнестерпніше хоронити своїх дітей… Від горя побивалися сестри, брати, племінники. Все село прийшло проводжати в останню дорогу свого світлого і доброго Станіслава, який жив з усіма в злагоді, працювати любив, дім збудував просторий і гарний. От тільки пожити в ньому не встиг… З усіх навколишніх населених пунктів по з’їжджалися знайомі покійного, вшанувати його пам’ять прибули мешканці райцентру. Оперативне командування «Північ» виділило почесну варту, салютну групу, оркестр і прапороносний взвод. Так що обряд поховання відбувся з усіма військовими почестями. Труну загиблого пронесли під звуки оркестру від домівки до храму. Заупокійну службу в його рідній Блажівській церкві відправляли чотири священнослужителі. «Немає більшої любові, як хто душу свою покладе (тобто пожертвує життям своїм)», – промовляв духовний пастир. А далі болісне прощання. Знову звуки оркестру, живий коридор із учнів, який вони утворили від дороги в школу і до самого кладовища. Шлях, встелений квітами, нескінченний потік людей, вірші дітей, вселенський плач, остання молитва, державний гімн, військові салюти і поховання… Яке ж то горе навіки прощатися з тим, хто не дожив, недолюбив, недомріяв… Тож, молімося, люди, за вічний спокій душі нашого дорогого земляка. Царство Йому Небесне. Амінь…

Валентина Кириловець

 

Герої живуть у віках

Ми українці і кожен з нас має пишатися нашою Батьківщиною. Кожен з нас повинен жити і працювати на благо України. Щоб наш рідний край був багатим, а люди в ньому щасливими, саме від людей залежить благополуччя країни, саме люди будують власне майбутнє, та майбутнє України.

Меморіальна дошка…Війна. Загибелі. Горе. Кажуть, шкода всіх, кого війна забрала, а кого знав ще більше шкода.

В п’ятницю, 24 жовтня, учні  Блажівської ЗОШ І-ІІІ ступенів вишикувались на лінійку Пам’яті, присвячену відкриттю меморіальної дошки, випускнику школи Кулакевичу Станіславу Андрійовичу, який загинув 26 липня від кульового поранення в голову, захищаючи на війні нашу рідну землю на сході України. Свою подяку і шану загиблому воїну віддали присутні на лінійці гості заступник голови районної ради Оксана Іванівна Кулакевич, головний спеціаліст відділу освіти Василь Васильович Бунько, в.о. військового комісара Рокитнівського райвійськомату Андрій Сергійович Крупич зі своїми підлеглими , священник Свято-Покровського храму отець Василій, військові побратими, з якими Святослав був в останньому своєму бою…

кулакевич… Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті, імена воїнів-героїв. Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки б довелося мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчати хоча б хвилину. За всіх, адже страшна смерть будь-якої людини. Постояти хвилину, нехай не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого серед інших нема, хто лежить у землі, світить всім із небес…

Право на відкриття меморіальної дошки загиблому воїну було надано Оксані Іванівні та Андрію Сергійовичу. Під сумну мелодію пісні «Плине кача», схиливши голови, всі присутні стояли зі сльозами на очах. Вся родина, друзі, однокласники, односельчани загиблого Станіслава Кулакевича, з невимовним болем у серці, із рваною раною в душі, мужньо стримували у собі це непоправне горе. Отець Василій провів молебінь і освятив меморіальну дошку. Учні школи поклали квіти та лампадку із свічкою на могилу полеглого Героя.

…Цей рік незвичайний. Пронизаний він слізьми людей. Слізьми за тим, хто не вернувсь з війни, залишивши батьків, родину і дітей. Битва закінчується, а історія вічна. Пішла в історію не одна війна. Але ще довго будуть нас усіх тривожити голоси і живих, і тих, що загинули – війни не минають безслідно. Мине час, та в пам’яті людській залишаться бойові друзі. Залишаться молодими і веселими з жадобою життя, любові і добра. І таким залишиться учасник антитерористичної операції Кулакевич Станіслав Андрійович для всіх мешканців села. Вічна пам’ять! Слава герою! Слава Україні!

Степанча Н.І.

вчитель Блажівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

DSCN3291_Кулакевич-могила-с.Блажево-300x297

Могила Героя України Станіслава Кулакевича в с. Блажево

Рокитнівського району Рівненської області, що загинув влітку 2014 року під Донецьком в зоні АТО, прикриваючи блок-пости українських військ.

 

 

 

 

 

 

 

Список публікацій

1. Кириловець В. “Не плач за мною, мамо, я у Бога, бо кожен, хто загинув за Вкраїну, йде до нього…”/ В. Кириловець //Новини Рокитнівщини: Громадсько-політична газета. – Рокитне, 2014. – №61/62/7 серп./. –  С. 1
Пам’яті земляка Кулакевича Станіслава, який загинув у бою з терористами на сході України

2. Степанча Н. Герої живуть у віках/ Н. Степанча //Новини Рокитнівщини: Громадсько-політична газета. – Рокитне, 2014. – №87/88/30 жовт./. –  С. 3
Відкриття меморіальної дошки пам’яті Кулакевича Станіслава, який загинув у зоні АТО у Блажівській загальноосвітній школі Рокитнівського району

3. Степанча Н. “А тільки защемлять серця”/ Н. Степанча //Вісті Рівненщини: Газета обласної Ради. – Рівне, 2014. – №44/31 жовт./. –  С. 3
24 жовтня у с. Блажово Рокитнівського району відкрито меморіальну дошку воїну Станіславу Кулакевичу, який загинув 26 липня у бою у зоні АТО

4. “Не плач за мною, мамо, я у Бога, бо кожен, хто загинув за Вкраїну, йде до нього…” // Новини Рокитнівщини

5. Кулакевич Станіслав Андрійович //Книга пам’яті загиблим

6. Степанча Н. Герої живуть у віках // Сайт Блажівської ЗОШ

Кулакевич Станіслав Андрійович (09.03.1989 – 26.07.2014)