kulibabig   Куліба Микола Михайлович народився 27 грудня 1960 року у селі Срібне Радивилівського району Рівненської області.

Наймолодший з трьох дітей у матері. Колишній капітан міліції. До участі у бойових діях працював на різних дільницях спорудження будівельних гіпермаркетів «Епіцентр» країни, був завідувачем складом у Рівному, Луцьку.

Микола Кулиба, позивний “Дядя Коля”, у минулому був учасником бойових дій в Нагорному Карабасі. Після початку російсько-української війни добровольцем пішов захищати Україну. Старшина, командир відділення 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар».

Загинув 23 травня 2016 року біля села Тарамчук Мар’їнського району, що на Донеччині. Авто, в якому їхав Микола у район падіння безпілотного літального апарата противника, підірвалось на протитанковій міні. Йому було 55 років.

Місце поховання: с. Срібне, Радивилівський район, Рівненська область.

Указом Президента України № 306/2016 від 20 липня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Почесний громадянин міста Рівне.

 

 

Публікації про  Кулібу М. М.
Айдарівці прощалися з Батейком

батяЗнов при підніжжі пам’ятника Шевченкові схилилися в скорботі синьо-жовті прапори із чорним крепом. Знов у центрі Рівного труна, накрита прапором Айдару. Біда. Страшна біда, непоправима…Рівне прощалося з героєм, загиблим у АТО Миколою Кулібою.

– 23 травня 2016 року близько 15 години під час виїзду в район падіння безпілотного літака між військовим опорним пунктом Кузнєцк та населеним пунктом Тарамчук Мар’янського району на Донеччині командир штурмового відділення сержант Куліба Микола Мбатя1ихайлович та командир гранатометного відділення сержант Баула Сергій Миколайович загинули внаслідок наїзду автомобіля на протитанкову міну. Сьогодні ми тут, щоби віддати шану пам’яті герою, який віддав своє життя за наше мирне небо! – гіркі слова лунали із динаміків, які стояли на майдані. Рівняни – їх прийшло вклонитися останкам воїна декількасот – були сумні, збентежені. Військові – зосереджені і зібрані.

– Командир, Батяня, Батя, Батейко – так називали у Айдарі Миколу Кулібу, – сказав про бойового побратима один із земляків-однополчан. – Ми, вибираючи його в старшину, не помилилися. Це був наш батько. Він дбав за нас, як за рідних дітей. Вчив честі, гідності, ніколи не здаватися і бути батя3патріотами. Ми знаємо багато його подвигів. Звертаюсь до людей: не будьте байдужими! Щоби не стала марною його смерть, і смерті тисяч українців, героїв-патріотів.

Миколу Кулібу ховатимуть на батьківщині, у селі Срібному Радивилівського району. Він був правдивим патріотом України. Людиною, яка прямо з Майдану добровольцем пішла на війну, і залишилась вірною своєму вибору й покликанню душі. Людиною, і завдяки якій, наші діти ходять в школи і садочки, дорослі ходять на роботу. Живі і вільні. Ніякими словами не життя повернути. Хай йому буде вічна пам’ять.

Слава героям!

Сергій Снісаренко

Для  молодих бійців  він був  дядя   Коля, Батя Рівненський

Як уже писала газета, 23 травня біля населеного пункту Тарамчук Мар’їнського району на Донеччині загинув сержантМикола Куліба – старшина 2-ї штурмової роти«Айдару», 1960 року народження. Машина, у якій військовослужбовці виїхали на місце падіння ворожого безпілотника, як повідомлялося, підірвалася на протитанковій міні. Відповіднодо розпорядження голови райдержадміністрації 25 та 26 травня було оголошено в районі днями жалоби. А в п’ятницю, 27-го, у Срібному, на батьківщині героя, відбулися велелюдні похорони.

В Інтернеті натрапив на такі подробиці. Старшину 2-ї афганської штурмової роти батальйону «Айдар» Миколу Кулібу товариші по службі називали Дядя Коля, Батя Рівненський. На сторінці батальйону в соцмережі Facebook повідомили: «У нас двоє загиблих. З старої гвардії АЙДАРУ. Дядя Коля Рівненський (Микола Куліба) і Ворон старий (Баула), обидва з 2-ї афганської штурмової роти. У Ворона наказ на звільнення, але його вмовили залишитися». Журналіст Роман Бочкала: «Вчора відбувся достатньо серйозний бій, в ході якого противник поніс відчутні втрати. За словами бійці, це близько 20 загиблих. Потім один з підрозділів штурмової роти переслідував противника. Вони зайшли в тил приблизно на 3 км. Там був Микола у тій групі. І машина, в якій він знаходився, підірвалася на протитанкових мінах. Не було шансів його врятувати». А ось слова волонтера Ірини Шкут: «Дядя Коля для мене  був, як рідний батько! Це людина з великої букви і з величезною душею!!! Неймовірний біль і пустота в душі. З цією звісткою щось в мені померло. Болить так, що дихати не дає. Він не раз мені говорив, що не може лишити наших молодих хлопчиків. Він повинен бути там і оберігати їх. Це неймовірна втрата. Спочивай з миром, рідненький! Я ніколи тебе забуду!!! І  Україна не забуде Вашого подвигу!!! Вічна пам’ять!!!».

На Донбас Микола Куліба поїхав як доброволець, відразу після Майдану, активним

учасником якого був. У 2014-му важко поранений. Приїхав додому. Але ненадовго. Обов’язок кликав на передову, до товаришів по зброї, з якими відстоював незалежність

України. Видужував у медсанчастині добробату. І знову в строю.

… Труни з загиблими спочатку доставили з передової у Київ, де прощалися із героями, наступного дня з Миколою Кулібою прощалися у Рівному. А в п’ятницю, 27 травня, Миколу Михайловича Кулібу проводжали в останню путь на малій батьківщині. Срібне, очевидно, не бачило ще таких великих похоронів. Були тут чи не усі його жителі, багато людей із навколишніх сіл.Командування і особовий склад Айдару, у якому служив Микола, керівники обласного і районного військових комісаріатів, представники влади, громадськості, багатьох трудових колективів Радивилівщини. Голова районної ради В.Кондик, голова райдержадміністрації О.Ващук теж висловили глибоке співчуття рідним загиблого, поклали вінок герою.

Хоронили Миколу Кулібу з належними військовими почестями – почесний ескорт, духовий оркестр, три залпових салюти холостими патронами.

Відспівували його священики УПЦ КП на чолі з благочинним  Ігорем Данилюком у Свято-Михайлівській церкві.

На шляху похоронної процесії у Срібному вишикувалися десятки людей, вшановуючи світлу пам’ять загиблого. А учні місцевої школи стрічали героя з АТО, стоячи на колінах. І не раз скандували:  «Герої не вмирають!».

Чимало слів було мовлено про жертовність Миколи Куліби. Наголошувалося, що жертовність героя має назавжди закарбуватисяу свідомості кожного українця, адже саме події нинішнього часу визначають хід історії  України. Рідні і знайомі згадували про дитячі і зрілі роки героя. Згадували як хорошого сина, турботливогобатька, хорошу, щиру людину, патріота своєї країни. Ветеран педагогічної праці В.Мошкун, наприклад, розповідала, що у шкільні роки Микола багато читав, мріяв про подорожі. Якось застали його з товаришем за малюванням карти, хотів в Африці побувати… Вчителі, природно, захвилювалися, щоб бува нічого поганого не сталося. З приємністю згадала Віра Григорівна і випадок 2-річної давності. Поверталася вона із Рівного. В автобусі Микола Куліба сам признався до неї  (колишня вчителька недобачає), шанобливо поставився… Такий він і залишиться у пам’яті односельців, рідних,знайомих. Привітний. Добрий. Вірний військовому обов’язку.Свідомий громадянин держави, яким вона, як і родина, завжди пишатиметься.

Василь Семеренко, редактор районної газети

 

 

Рівняни – про загиблого Героя Дядю Колю

Вчора Рівкуліба2не на колінах прощалось зі своїм Героєм-захисником Миколою Кулібою.

Ті, хто був особисто знайомий із Миколою, або як ще його називали “Дядя Коля”, згадують про нього лише найкращими словами…

 Олександр Онищук:

Дядя Коля вдома…
Пам’ятаю його спокійний врівноважений голос, серйозний без лишніх слів.
Пам’ятаю, як дав нам бус без тормозів, на якому ми ледь не вбились, а потім з Ним жартували ще про ту поїздку. Він казав що тепер ми справжні Айдарівці. Супроводжував “На дачі” і вчасно забрав з поста коли почався обстріл.  Багатьох забрала ця війна і всіх найкращих!
“Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за неї гину”

Вічна слава! Вічна пам’ять! Спочивай з миром друже!

Вікторія Мамотюк:
Дядя Коля, “Батя”, “Батейко”… Знаю Миколу Кулібу ще від першого свого волонтерського досвіду, коли в грудні 2014 року ми познайомилися у Старобільську, що на Луганщині… Він читав мені вірші… Дядя Коля завжди посміхався. Він підкидав мені шоколадки в сумку, щоби у дорозі не сумно було… Справжній, сильний, сміливий айдарівець… А тепер Баті не стало. Він підірвався разом із своїм побратимом на протитанковій міні. Плачу я, плаче Рівне… Слава Герою! Вічна пам’ять, братику…

У своєму дописі згадав загиблого земляка і голова Рівненської ОДА Олексій Муляренко:

“Сьогодні Рівненщина у скорботі. Наша земля втратила на Сході України ще одного свого вірного сина і захисника. Микола Куліба був простою людиною, але великим патріотом своєї держави.
Він жив по честі і совісті. І жив, перш за все, заради України. Його справи говорять самі за себе.
Микола Кулеба воював за правду і віддав життя в ім’я миру на рідній землі, заради спокою у наших домівках та достойного майбутнього прийдешніх поколінь.
Нехай земля йому буде пухом та Царство Небесне! Вічна пам’ять і шана Героям, які полягли за Україну!”

Оксана Федас

“Загинув дядя Коля. Вчора. Докучаєвськ. Штурмова рота батальйону “Айдар”. Був бій поклали штут 20 сепарів. Але і з нашої сторони виявилося не без втрат… Гнали так гадів, що зайшли їм у тил кілометрів на три. Наїхали на мінний шлагбаум. Протитанкові… Передні колеса пройшли, а задні ні. Без шансів. Микола Куліба родом із Рівненської області. Пройшов на цій війні все, що тільки можна. І ось Перемир’я… Вічна пам’ять”.

 Роман Бочкала, Фейсбук

 

Микола   Куліба
Спогади старшого брата Василя Куліби:

Був надзвичайно щирим, безкорисливим. Міг, не задумуючись, поділитися останнім. У маму вдався щирістю, добротою, покладистістю. І де важко було – там він, де небезпечно – там він. Якось ми разом працювали на будівництві. Микола був бригадиром. Дуже оберігав своїх підлеглих. Ретельно контролював небезпечні роботи на висоті. Друзі його любили, був авторитетом для інших людей. Я це бачив, коли з ним працював.

На Майдані був з перших днів. Поїхав ще в грудні туди. Коли розмовляли по телефону у цей період ставало страшно. «Беркут» наступає, касок, бронежилетів, щитів нема. Все горить…» – казав він, і розмова переривалася.

Мамі до останнього часу казав, що він на будівництві. Адже мамі вже 79 років вона хвора: цукровий діабет, гіпертонія. Ми з сестрою відчували, що для мами він був особливим: все-таки найменший. Вона боляче сприймала, як у нього щось не виходило. Мама не знала, що він був контужений, що у госпіталі лежав. Тільки сім чи вісім місяців тому мама дізналася, що він у зоні АТО, хоча він практично з Майдану туди поїхав. Молилася за нього, боялася, щоб не загинув. Важко перенесла його смерть.

Нічого про АТО не розказував. Навіть як приїжджав звідти сюди. Як справи? – питав його по телефону. «Нормально. Йдуть бої. Хлопці біля мене» – відповідав він. Вже потім його товариші розповідали, як спали у воронках у холод, мороз, дощ, як ділилися шматком хліба.

Чому поїхав на схід? Мені здається, він там себе знайшов. Хоча, думаю, міг би скрізь себе реалізувати, знайти хорошу роботу хлопці з Майдану поїхали до сімей. А у нього на той момент сім’ї не було. Напевно, йому було там добре з побратимами. Бо найрідніші там, де тебе розуміють, можуть врятувати. Рідні не завжди це можуть зробити.

Збирався на «дембель» вже практично напередодні загибелі. Але хлопці вмовили залишитися, бо він як батько для них був.

Мали інші хлопці їхати за безпілотником ворожим, який впав. Але дядя Коля (так називали брата) з Вороном (його товаришем Сергієм Баулою) вирішили зробити це самі. Не пустили молодь. Заднім колесом джипа наїхали на міну: чи то розверталися, чи назад здавали авто. Обоє загинули.

Пишаюся братом. Бо за все цивільне життя я його менше знав, ніж за період війни. З такими людськими якостями, які у нього були, мабуть, народжуються, а проявилися вони саме там. Навіть дивно, що живеш-живеш  з рідною людиною і не знаєш, що вона ТАКА.

Герої не вмирають. Сороковини світлої пам’яті Миколи Куліби

У сороковий день пам’яті загиблого в АТО героя-айдарівця Миколи Куліби його мама Антоніна Павлівна, брат Василь із сім’єю, сестра Ганна, жителі сіл Срібне і Заміщина, Крупецький сільський голова В. Мошкун, учні Срібненської ЗОШ прийшли на кладовище, щоб пом’янути і вшанувати світлу пам’ять воїна.

Священики протоієрей Олег Бабак і ієрей Віталій Кравець відправили поминальну літію. На поминанні виступив сільський голова Мошкун В.В., брат загиблого героя Василь Михайлович, учні срібненської школи читали вірші, виконали пісню «Мамо, не плач». Бібліотекар публічно-шкільної бібліотеки с.Срібне прочитала вірші радивилівської поетеси Н.Вечорко, присвячені Миколі Кулібі. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблого воїна. Церковний хор Свято-Михайлівської церкви Київського Патріархату  виконав гімн України.

DSCN5935На закінчення автор цих рядків подякувала родині за сина і брата. Микола Михайлович був хорошою, порядною, скромною людиною. Він дуже переживав за своїх друзів, неодноразово був контужений, лежав в госпіталі. Це була людина з великим хорошим серцем. На Донбас поїхав як доброволець, відразу після Майдану, активним учасником якого був. Жителі Срібного його пам’ятатимуть як хорошу людину, свідомого громадянина нашої держави. Це неймовірна втрата для матері, для односельчан, для неньки-України. Спочивай з миром, рідненький. Ми тебе ніколи не забудемо і Україна не забуде твого подвигу. Вічна пам’ять герою Миколі Михайловичу Кулібі! СлаваУкраїні! Героям слава!

До могили героя було покладено живі квіти, а мама Антоніна Павлівна подякувала всім присутнім за поминання сина, героя та пригостила учнів школи солодощами.

Галина Семеренко, бібліотекар публічно-шкільної бібліотеки с.Срібне

Ти жив

Ти жив. Ти був. Надіявся. Любив…

І не гадав, що роки – швидкоплинні.

Життя своє – країні присвятив,

Служив ти вірно неньці-Україні…

Ти захищав її від ворогів,

Щоби чужинці не прийшли до хати.

Ти жив і вірив. Ненавидів й любив.

Ти залишив у старості самотню матір.

Вона, як птаха з раненим крилом,

Ридає-плаче, припадає до могили.

Тебе у вічність провели усім селом.

Як жити мамі? Де узяти сили?

Як звикнути, що сина вже нема,

До того, що нема на що чекати?

У серці розривається струна:

На кого лишиться старенька мати?

Вона чекала сина із доріг,

Надіялася біля нього вік дожити,

Хоч був такий короткий в тебе вік,

Та ти зумів пошану заслужити.

Вже й буде школа імені твого,

Щоб пам’ятали всі прийдешні

покоління,

Та не вертути матері його,

Бо він – як дерево, що вирвали

з корінням…

 

Вечорко Н.

Cурми, Радзивілів, 1 липня, №26 (238)

 

 

 

 Список публікацій

 

1 . У Радивилівському районі приспускали державні прапори // РадивилівPOST : громадсько-політична газета, 2016. – № 22 /27 трав./. – С. 2

2. Вирішуючи справи громади, віддали шану загиблому солдату //Сурми Радзивілів: районний інформаційно-аналітичний часопис, 2016. – №21/27 трав./. – С. 2

3. Янчин Н. В останню путь провели героя – “айдарівця”/ Н.  Янчин //Сурми Радзивілів: районний інформаційно-аналітичний часопис, 2016. – №22/3 черв./. –  С. 7

4. ВечоркоН. Росою вмилася калина : [Поезія]/ Надія Вечорко //Сурми Радзивілів: районний інформаційно-аналітичний часопис, 2016. – №22/3 черв./. – С. 7. Зміст: Росою вмилася калина; Як прощати за убивство; Нехай пам’ятає його Україна

5. Семеренко В. Для молодих бійців він був дядя Коля, батя Рівненський / В. Семеренко // Прапор перемоги : громадсько-політична газета, 2016. – № 22 /3 черв./. – С. 7

6. ВечоркоН. Пам’яті загиблого героя-айдарівця Миколи Куліби присвячується…[Вірші]/ Н. Вечорко //Сурми Радзивілів: районний інформаційно-аналітичний часопис, 2016. – №26/1 лип./. – С. 7. Зміст : Герої не вмирають; Ти жив!

7. Семеренко Г. Герої не вмирають. Сорокивини світлої пам’яті Миколи Куліби / Г. Семеренко // Прапор перемоги : громадсько-політична газета, 2016. – № 28 /15 лип./. – С. 2

8. На Майдані попрощалися з двома бійцями батальйону “Айдар“[Відео] //YouTube

9. Рівненщина провела в останню путь “айдарівця” дядю Колю[Відео] //YouTube

10. У зоні АТО загинув уродженець села Срібного // Радивилів.info

11. Снісаренко С. Айдарівці прощалися з Батейком // 7 днів : газета

12. Федас О. Рівняни – про загиблого Героя Дядю Колю // Ого.ua

13. Куліба Микола Михайлович “Батя”/”Дядя Коля” //Книга памяті загиблих

14. Яким запам’ятали бійця Миколу Кулібу товариші та рідні? [ВІДЕО] // Рівне1 : телеканал

Куліба Микола Михайлович («Батя»/«Дядя Коля»)(27.12.1960-23.05.2016 )