08Олексій Кірись народився 30 березня 1981 року у селі Смордва Млинівського району. У 1998 році закінчив Млинівську гуманітарну гімназію. Навчався у Рівненському інституті інженерів водного господарства. Працював продавцем-консультантом у ПП «Технодім». З жовтня 2012 року – охоронець у Млинівському районному центрі туристично-краєзнавчої творчості учнівської молоді. Брав участь у подіях на Майдані під час Революції Гідності. Доброволець батальйону «Айдар» з лютого 2014 року.

27 грудня 2015 року поблизу селища Новогородське Донецької області, перебуваючи на чергуванні на спостережному посту, отримав під час обстрілу осколкове поранення. Отримані рани виявилися несумісними із життям. Похований 30 грудня в  смт. Млинів, Млинівськиого району, Рівненської області. Залишилися мати та молодший брат, який теж воював у зоні АТО.

Указом Президента України № 216/2016 від 18 травня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”,  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням одинадцятої сесії 7-го скликання Млинівської селишної ради № 409 від 22 грудня 2016 р. вулицю17 Вересня названо ім’ям  Олексія Кірися.

 

Публікації про Кірися  О. С.
Доброволець із Млинова

Нещодавно н03а вшанування пам’яті загиблого у зоні АТО 34-річного Олексія Кірися у Млинівському районі було оголошено три дні жалоби. Перебуваючи  на спостережному посту поблизу селища Новгородське, що на Донеччині, боєць під час обстрілу був поранений. Йому надали першу допомогу, але дорогою до госпіталю серце Олексія зупинилося: рани виявилися несумісними із життям. У райцентрі труну із загиблим героєм зустрічали тисячі земляків. Іще більше їх прийшло до Свято-Михайлівської церкви, аби віддати шану і провести воїна в останню путь. Серед них — Олексієві побратими зі штурмової роти батальйону «Айдар». Один із них (позивний «Рамзес») із сумом розповідав, що Олексій Кірись був відважним воїном, незрадливим другом і патріотично налаштованим українцем. Саме йому, кулеметнику, побратими завдячують тим, що з одного з боїв вийшли живими. Бо «Карась» (таким був позивний Олексія), залишившись на позиції для прикриття роти, що змінювала розташування, кілька годин — аж доки не закінчилися набої — стримував напад проросійських сепаратистів. У Олексія Кірися було чимало мрій, якими він ділився із товаришами по службі. Планував, зокрема, повернувшись з АТО, допомогти рідні, облаштувати особисте життя. Але мирні помисли обірвав ворожий обстріл, хоча напередодні було оголошено чергове перемир’я. Свого часу в соціальній мережі Олексій Кірись написав: «Для багатьох війна — це тільки вечірні новини і привід для розмови за бокалом пива. А для нас, добровольців, — це навіть не випробування, а загартування. Бо ніхто ніколи не зрозуміє, що таке війна, не побувавши на ній. Ніхто! Наш «Айдар» завжди давав гідну відповідь ворогу. Нас боялися. Нас поважали. А коли батальйон відводили з передових позицій, ми буквально волали: «Не треба! Поверніть батальйон назад!». Ось таким був бойовий дух бійця. До речі, як і його брата, теж добровольця, котрий повернувся з війни через поранення. Нехай буде вічною слава і світлою пам’ять! На фото: таким у нашій пам’яті залишиться Олексій Кірись.

Євген Цимбалюк

«Вибач , матусю, за чорну хустину…»

12У Млинові провели в останню путь воїна, який врятував життя бойовим побратимам. Напередодні новоріччя у Млинівському районі була оголошена триденна жалоба: скорбота, пов’язана із загибеллю в зоні АТО 34-річного Олексія Кірися з Млинова. Поблизу селища Новогородське, що на Донеччині, перебуваючи на чергуванні на спостережному посту, він отримав під час обстрілу осколкове поранення. Бійця намагалися врятувати, але по дорозі до госпіталю його серце зупинилося: отримані рани виявилися несумісними із життям. У райцентрі загиблого героя зустрічали тисячі його земляків, а ще більший гурт прийшов на панахиду в Свято-Михайлівську церкву, аби віддати шану і провести вояка в останню путь. У храмі священики УПЦ Київського патріархату Млинівського благочиння на чолі з благочинним Володимиром Левандовським відправили літургію, а згодом – заупокійне богослужіння. Віддати останню шану Герою України прийшли тисячі млинівчан, жителів населених пунктів району, очільники сільрад, керівники установ, закладів, підприємств райцентру. В зажурі і скорботі керівники селища, району, школярі, однокласники, друзі Олексія, народний депутат України Олександр Дехтярчук. Додають жалю і болю зволожені очі його побратимів: сльози – це слова, які серце не може вимовити. Благочинний Володимир Левандовський передає родині покійного співчуття керівника Рівненської та Острозької єпархії УПЦ КП владики Іларіона, який у духовному єднанні з ними.

 Уклін тобі, млинівський краю, що подарував героя”

Щемливим і зворушливим було надгробне слово настоятеля Свято-Михайлівського храму о.Тараса. – Сьогодні наш 500-літній Млинів подивився на закривавлену одежу воїна, яку привезли до Млинова. Дикий хижий звір, який цинічно називав себе старшим братом, убив Олексія, нашого парафіянина, брата і сина. Дорога мамо! Я не претендую на те, аби моя риторика полегшила твій біль і твій жаль. Не хочу вчити, як маєш себе вести біля тіла свого сина. Від нас, священиків, від нашої церковної громади, від усієї Млинівщини прийми низький і щирий поклін за те, що дала життя, виховала, вивела в люди двох козаків, які не тільки любили життя, тебе, родину. Коли почули, що звір іде на нашу землю – щоб її захистити не чекали повістки, не ховалися, а добровільно своїми грудьми стали в обороні нашого краю. Прийми і ти поклін, дорога наша млинівська земле, дорогий млинівський краю за те, що подарував людину, яку називаємо Героєм. Не дума13в я, коли наближався кінець мого перебування у службовому відрядженні в Пісках на Донеччині в статусі капелана в зоні АТО, що з тугою, драматизмом, тягарем у серці повертатимуся додому у «бусі» з відлякуючим написом «Вантаж-200» з тілом Аліка Кірися. Не думав він, що так швидко покине цей світ, тому не встиг промовити до вас: прощайте і простіть. Дорогий брате Юрію! На передовій ти був разом із Олексієм. Не картай себе за те, що в ту трагічну мить не був поряд із ним. Він дякує тобі, що ти його підтримував і був з ним. Прощається Олексій з рідною Україною. Хай Бог нарешті дарує їй мир, хай Господь утре сльози матерів: героїзм воїнів – це сльози їхніх неньок. Хай з Божої ласки засяє сонце миру над українською землею. А тобі, воїне Олексію, – вічна слава! Твоє ім’я буде написано у віках. Труну з тілом Олексія Кірися побратими понесли на кладовище на Слободі.

“Не було б України, якби небо не посилало таких синів”

Зі словами співчуття до родини, громади звернулася голова райдержадміністрації Алла Черній: – Сьогодні п’ята родина в районі, вся Млинівщина осиротіла від втрат на сході України. Жодне слово не притлумить біль вашого серця, яке болить кров’ю вашої дитини. Прийміть біль усіх матерів, які мають синів, бо то наш спільний біль. Прийміть біль всіх сестер, які мають братів, усіх бабусь, які мають онуків. Сьогодні горе об’єднало нас усіх – від маленької дитини до сивочолої людини, яка на колінах зустрічала нашого героя. Прийміть найщиріші співчуття з такою втратою. Переконана: не було б нашої держави, не було б нашої України, якби небо не посилало матерям таких синів. Слава Україні! Слава вашому сину! Вічна йому пам’ять!

“Не кохана жінка, а сира земля приймає героя в обійми”

Прощальну промову над труною виголосила заступник директора гуманітарної гімназії Світлана Швайчук – Олексій Кірись закінчив цей навчальний заклад у 1998 році.

Цимбалюк Є., Тарасюк В.

 

 

Медаль одержала мама Героя

Після Великодня млинівчанці Лідії Кірись надійшла бандероль від Віктора Очеретного – командира військового підрозділу, в якому на Донбасі воював її син Олексій. Віктор Петрович надіслав згорьованій матусі нагородукирись сина, якою його удостоїла Українська Православна церква Київського патріархату – медаль «За жертовність і любов до України». Цікаво, що Указ №8914 про нагородження Олексія Кірися цією медаллю Патріарх Київський і всія Руси-України підписав 22 грудня 2015 року – за п’ять днів до загибелі Олексія під Горлівкою.

До речі, Віктор Очеретний повідомив пані Лідії, що побратими Олексія, як і обіцяли, на місці його загибелі встановили пам’ятний знак. Відтепер він нагадуватиме всім, як і де відважний «Карась» (позивний Олексія Кірися) віддав життя за Україну і мир на Донбасі.

 

 

Ім’я героя житиме в серцях

30 березня – за церковним календарем у день святого Олексія, або як кажуть у народі теплого Олексія, у Млинівській гуманітарній гімназії відбулась лінійка-мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки випускнику навчального закладу, воїну-захиснику, герою Олексію Кірисю, який загинув у ніч із 26 на 27 грудня 2015 року в боях під Горлівкою Донецької області. Цього справді теплого сонячного дня він разом із рідними та коханою, з якою у перед новоріччя планував стати на рушничок щастя, мав святкувати своє 35-річчя. Та доля розпорядилася інакше…

Нарекли на честь святого

Олексій, якого всі лагідно називали не інакше як Алік, народився 30 березня 1981 року в Смордві. Як пригадує його мама Лідія Феофанівна, в сім’ї планували, якщо народиться первісток-хлопчик, то буде тільки Юрієм і не інакше. Та перейми в майбутньої матусі розпочалися не за «графіком», і щоб доставити її до пологового у Млинів, довелося попотіти. Весна того року видалася дощовою, сільською дорогою проїхати могла лише вантажівка. Тож доки майбутній татусь Сергій побіг на місцеву ветеринарну дільницю, де знаходився єдиний у селі телефон, Лідію Феофанівну вантажівкою, що випадково проїжджала повз подвір’я, вивезли до центральної траси. Там уже чекала «швидка». Однак і з медавтівкою творилися якісь дива: спочатку закінчилося пальне – довелося тягнути на тросі до заправки в Хворощі. Як тільки заправилися, виїхали – заглох мотор. Одне слово, доки породіллю довезли до «роддому», Сергій Петрович туди добіг уже на своїх двох (у «швидку» ж його не взяли). І коли під лікарнею щасливий татусь почув слово «син», радощам не було меж. Оскільки хлопчик народився на теплого Олексія, вирішили, що ім’я він приніс собі сам. До слова: Юрій у Кірисів таки з’явився, так назвали молодшого сина.

Наступного року молода сім’я переїхала у райцентр на постійне місце проживання. У 1987 році Аліка привели у 1 клас Млинівської СШ №2, а в 1998 він разом із однокласниками став першим випускником гуманітарної гімназії, в яку того року реорганізували «другу» школу. Директор Микола Кравчук та педагоги запам’ятали Олексія надзвичайно добрим, щирим, чуйним, вихованим, порядним, відвертим учнем, він завжди усміхався. Як пригадують Олексієві однокласники, Алік ніколи не сумував, у компанії з ним ніхто не сумував, він був веселуном і справжнім оптимістом, ніколи не впадав у відчай, вмів підтримати, був готовий у будь-яку мить прийти на допомогу.

Після закінчення гімназії Олексій продовжив навчання у Рівненському інституті водного господарства. Останній період, до подій на Сході, працював у районному центрі туризму.

Я ніколи ні  від кого не ховався

Кажуть, воєн без смертей не буває. Коли розпочалися події на сході України, першим на фронт добровольцем пішов менший Кірись. Однак і Олексій довго не втримався. Пройшовши Майдан і Революцію Гідності, як справжній патріот і син землі української, він не міг залишатися осторонь.  Якось у розмові з Юрієм попросився до нього в батальйон «Донбас». Але у відповідь на вмовляння і переконання молодшого брата залишитися вдома старший відповів: «Я ніколи не ховався і ховатися ні від кого не буду». Юра навіть вдався до хитрощів: попросив кадровиків свого батальйону не брати Олексія за жодних умов. Однак недооцінив рідну людину. Олексій записався добровольцем в «Айдар». Яким чином пройшов медкомісію, маючи серйозні проблеми зі здоров’ям, рідні досі не можуть збагнути.

Із лютого 2015 року Олексій Кірись став одним із айдарівців. Під позивним «Карась» відразу зарекомендував себе сильним, мужнім, відважним бійцем, якого поважали і цінували побратими, кожен, хто був поряд, міг сміливо довірити Олексію своє життя. На фронті був розвідником, кулеметником, оператором-навідником БМП-1, причому, одним із кращих у своїй справі. Не дивно, що сепаратисти ненавиділи відважного воїна і навіть внесли ім’я Аліка до так званого «розстрільного списку». Олексій Кірись пройшов із боями по всій лінії оборони Луганська: Золоте, 25-й і 29-й блокпости, Сокольники, Трьохізбенка, Щастя, Кримське. В останні місяці життя перебував у найгарячіших точках Донеччини.

26 грудня 2015 року у боях під Горлівкою, поблизу містечка Новгородське, сепаратисти запросили режим тиші, щоб забрати тіла убитих і поранених. Прикриваючи хлопців, Олексій отримав тяжке поранення в голову. А 27 січня о пів на четверту ранку у кареті «швидкої» його життя обірвалося навіки… 29 грудня, прихиливши коліна, Млинів зустрічав свого героя. Друзі та побратими від Ужинецького перехрестя принесли Олексія додому в домовині. У нього були великі плани, світлі мрії, адже 30 грудня, напередодні новоріччя Алік готувався стати на рушничок щастя із нареченою, яку зустрів там, на сході. Не судилося… Саме того дня найдостойнішого зі своїх синів Млинів проводжав в останню дорогу…

Олексій був спокійним, врівноваженим, доброзичливим, радісним. Таким його світлий образ залишиться у наших спогадах назавжди.

Ольга Райко

 

У память про  Олексія

На відкриття меморіальної дошки на подвір’ї гімназії зібралися не лише учні, вчителі та працівники закладу. Прийшли представники6 районної та місцевої влади, райвійськкомату, родина Олексія, сусіди, друзі, однокласники, демобілізовані воїни АТО, громадськість селища. Настоятель Свято-Михайлівського храму та хористи освятили меморіальну дошку, право відкрити яку надали братові Олексія Юрію та другові загиблого – учаснику АТО випускнику гімназії Миколі Думі. Хвилиною мовчання та квітами присутні віддали честь Патріоту, учні запалилиrbhbcm лампадки.

Завершуючи освячення пам’ятного знака, о.Тарас зазначив: «30 березня Церква вшановує святого Олексія, який народився у 360 році у Римі, у багатих батьків. Йому пророчили прекрасне майбутнє – освіту, кар’єру, сімейне щастя, добро і затишок серед того великого маєтку, приготованого батьками. Але Олексій полюбив Бога настільки, що вирішив присвятити Йому своє життя. І погордив усім, як пише «Житіє» – і сімейним щастям, і кар’єрою, і тією великою спадщиною. Усім, бо любив Христа, і за Христа він своє життя положив. Минуло багато часу, але Церква його не забула: щороку 30 березня православні християни згадують святого, який своїм смиренням придбав собі величність, а своєю бідністю придбав собі велике багатство: тікав від людської слави, а здобув собі славу Божу.

5І ось через багато років наша млинівська земля збагатилася ще одним Олексієм, який теж погордив славою цього світу, своїм сімейним щастям, усім заради служіння Україні і народові. А як каже Святе Письмо, служити народові – то служити Богу… Олексій Кірись зложив своє життя на вівтар незалежності, свободи України, вівтар щасливого майбутнього своєї нації. І так як Церква і православний люд не забули преподобного Олексія, назвавши його чоловіком Божим, так, дай, Боже, і наша земля, нація і зокрема млинівський край не забуде свого героя Олексія». Священик запропонував щороку у цей день вшановувати у гімназії добру пам’ять про Олексія Кірися.

Щоб ми  жили у мирній  Україні

Зі словами вдячності за виховання сина-патріота, Людини з великої літери, з щирим серцем і доброю душею, а також скорботи за героєм до мами Олексія Лідії Феофанівни та рідних звернулися д2иректор гімназії Микола Кравчук та його заступник з виховної роботи Надія Руденко, голова райдержадміністрації Алла Черній. Не міг стримати чоловічої сльози й  однокласник і друг загиблого, підполковник Збройних сил України Олег Басалига: «Востаннє я зустрівся з Олексієм в зоні проведення АТО на Луганщині. Він приїхав до мене разом із Романом Сироваткою. Треба було лише бачити його очі… Перше, що сказав мені – поможи знайти підствольник і рукавиці. А ще ненароком промовився, що болить спина. Він носив кулемет, маючи три грижі. Це був справжній герой… Всі учні залишають по собі пам’ять. А Олексій стане прикладом мужності, справжнього патріотизму і героїзму для багатьох поколінь. І ця меморіальна плита на стіні навчального закладу буде цьому підтвердженням. Щодня він зустрічатиме і проводжатиме своїм поглядом кожного, нагадуючи, що поклав своє життя задля того, аби ми жили у мирній квітучій Україні.»

На завершення заходу брат Олексія Юрій дякував усім, хто прийшов вшанувати земляка, хто долучився до виготовлення і встановлення меморіальної дошки, організував і провів щемливий захід: педагогічному та учнівському колективам гімназії, однокласникам Олегу Басализі, Русланові Вальку, Романові Лободзінському, Володимиру Кулику, Сергію Піштею, Віктору Бируку, Ігорю Бойку та всім небайдужим . А ще повідомив, що на місці трагічної загибелі Аліка айдарівці встановили хреста, якого вже освятив капелан, і меморіальну дошку пам’яті героя. Окрім того, Олексія представлено до нагороди Героя України посмертно.

Шанувати пам’ять героїв, які віддали своє життя за нас, – наш святий обов’язок. І меморіальна дошка земляку – це щира дань герою, який самовіддано захищав Вітчизну, боровся за її суверенітет, мир і спокій на рідній українській землі. Його героїчний вчинок довів нам усім, що маємо змінювати себе, гідно жити і бути справжніми людьми, такими, яким був Олексій Кірись, – Людиною з великої літери, людиною слова і честі.

Ольга Райко

На фото: під час відкриття меморіальної дошки

Список публікацій

1. Цимбалюк Є., Тарасюк В. «Вибач матусю, за чорну хустину…» / Є. Цимбалюк // Гомін [Млинів]. – 2016 . – 14 січ. – с.1, 3

2.Райко О. Ім’я Героя житиме в серцях/О. Райко // Гомін . – 2016 . – 7 квіт. – С. 1, 3

3. Медаль одержала мама Героя // Гомін . – 2016 . – 19 травн. – С. 1

4. Посмертна нагорода Герою // Гомін . – 2016 . – 26 травн. – С. 1

5. У зоні АТО загинув 34-річний боєць з Рівненщини // Четверта влада

6. У зоні АТО загинув солдат із Млинова Олексій Кірись // Голос України:інформаційний портал

7. У зоні АТО загинув солдат із Млинова – Олексій Кірись // Вісті Рівненщини

8. У зоні АТО загинув солдат з Млинова – Олексій Кірись // ERVEUA

9.У зоні АТО загинув ще один солдат з Рівненщини // ZIK

10. На Рівненщині попрощалися із загиблим бійцем АТО // 5. Перший. Український. Інформаційний

11. На Рівненщині в останню путь провели Героя АТО [Фото] // Рівне1.tv

12. Райко О., Цимбалюк Є. У Млинові провели в останню путь воїна, який врятував життя бойовим побратимам // Українська православна церква Київського патріархату. Рівненська Єпархія

13. Похорон Героя України Олексія Кірися : [Відео] // YouTube

14. Сьогодні – похорон бійця АТО з Млинова // РaдioTрeк

15. Кірись Олексій Сергійович («Карась») // Книга пам’яті загиблих

16. Олексій Кірись // NEKROPOL

17. Меморіальна дошка Олексію Кірисю  [Відео] //YouTube

18. Лінійка-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки Кірисю Олексію, випускнику Млинівської гуманітарної гімназії, загиблому воїну[Фото] //Млинівська гуманітарна гімназія: сайт

19. Освячення меморіальної дошки загиблому в АТО млинівчанину//Українська православна церква Київського патріархату Рівненська єпархія : сайт .

Кірись Олексій Сергійович (30.03.1981-7.12. 2015)