Кричала в ніч, та ніч мовчала.
І серце рвалося, ячало.
Благала Небо. Вись – як стигма.
Холодний вітер в душу скиглив.
Бо світ в очах перевернувся –
Печаллю янгол доторкнувся.
Життя спинилося, здавалось:Там, де сміялося – ридалось.
Разів зо сто жила спочатку.
В думках леліяла внучатко –
Від сина, від її Петра…
Невже у двадцять три – пора?
Журба скотилася в долоні
Дощем з небесного полону –
Солоним, з присмаком прогірклим…
Надійтесь, матінко, і вірте:
Благословенна ця сльоза.
Тримайте, неню, небеса –

Душею, серцем, молитвами.
Любов святиться поміж нами.
Та жити треба Вам – за двох,
Бо правду знає тільки Бог.

Євгенія Комісарук

Матері загиблого воїна-земляка Петра Полицяка присвячується