Пливе мовчазно темінь між свічками,

Журливо дощ по листю шелестить.

В просвітку ночі -виплакана мама –

Приспала смуток тільки лиш на мить.

Зі сходом сонця родиться тривога,

Зшматують серце зболено кряжі,

Тремтливі губи змоляться до Бога:

«Всевишній, мого сина бережи.

Тепер навічно він в Твоїх покоях.

Ростила і любила, як могла.

Поклав голівку з ворогом в двобої,

Аби Вкраїна в спокої жила.

Ніколи не повернеться до хати,

До рідних оберегів – ясенів.

О, Боже, як же боляче втрачати

Народжених стражданнями синів!».

Євгенія Комісарук

 

Молитва матері (Володимиру Петренюку)