Момотюк Дмитро Володимирович народився 19 серпня 1991 mamotykроку в с. Берег Дубенського району Рівненської області. У 1997 році його було зараховано до першого класу Березького навчально-виховного комплексу. Дмитро займався спортом, брав участь у районних спортивних змаганнях з легкої атлетики, футболу.
У 2006 році закінчив 9 класів Березького НВК, вступив у Золочівське ПТУ. Після закінчення ПТУ працював у ВАТ «Рівненська РМС».
У 2009 році став солдатом Збройних сил України. 10 квітня 2014 р. Момотюк Дмитро був зарахований до Володимир-Волинської 51-ї аеромобільної бригади у 3-ій батальйон
Загинув в ніч 24 серпня 2014 р. в бою за Іловайськ (Донецька область) в районі Кутейникове. 3-й батальйон бригади опинився в оточенні біля Березне, Оленівка, під постійним артобстрілом.

Похований у селі Берег Дубенського району Рівненської області.
Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Публікації про Момотюка Д. В.
Поліг в бою під Іловайськом у день незалежності

     Ця звістка, наче ніж у серце. В бою під Іловайськом загинув наш земляк – 23-річний житель села Берег Момотюк Дмитро Володимирович.
19 серпня Героєві виповнилося 23 роки, а 24 серпня в День Незалежності України він впав смертю хоробрих у нерівному бою з російськими окупантами. Символічно, що ровесник Незалежності України прийняв смерть удень її чергових роковин.
Зі скупих повідомлень військових відомо, що мінометний розрахунок, в якому ніс службу Дмитро, попав під удар ворожої артилерії. Пряме попадання. Шансів вижити у нього не було. Понівечене тіло Героя згодом доставили у Мелітополь. Там родина опізнала його і забрала додому. Тому ховали Дмитра Момотюка першого вересня.
На похорон у Берег зійшлося до півтисячі людей. Прибуло все село, районне начальство, військові. Вояки нашої частини А1519 в честь захисника України, схилившись на коліна, дали автоматний салют. Під ридання присутніх Дмитра поховали. Не стало ще одного молодого серця. Достойного син а втратила мати і вся Україна.
Він втратив життя в самому розквіті сил. Чоловікові було жити й жити. Народити й виростити дітей, добитися чогось в житті. А ворожа рука обірвала молоде життя і поклала його в сиру землю.
В листопаді минулого року Дмитро одружився. А вже 11 квітня його мобілізували. Військова доля помотала Дмитра по «гарячих» точках Донбасу. Його кидали по різних частинах. А останнім місцем служби стала 5та бригада. В ній він служив у мінометній роті. В ній і знайшов смерть. Лиха доля закинула його під Іловайськ. І в той день, коли одні святкували, інші поклали свої голови за Україну.
Герої не вмирають. Їхні і душі знайдуть спокій на небесах. Бо сказано в Святому Письмі, що не має більшої любові, аніж душу свою положити за друзів своїх. Дмитро її поклав за всіх нас. Вічна слава Героєві! Поминай¬мо його в своїх молитвах. Хай з Богом спочиває!

П. Мащенко

 

У День Незалежності він загинув на полі бою

       Коли Київ у день 24 серпня демонстрував військовим парадом новітню військову техніку, коли у великих і малих містах України відбувалися фестивалі чи інші дійства на підтримку армії, коли люд и виходили на вулиці із синьо-жовтими стягами та патріотичними піснями, Дмитро Момотюк із невеличкого села берега, що на Дубенщині, своєю кров’ю окропив луганську землю, довівши свою любов до України. Він віддав за неї своє життя.
19 серпня Дмитру виповнилося 23 роки. А вже через кілька днів, 24 серпня, перестало битися серце молодого патріота. У понеділок, 1 вересня, його в домовині прийняла в обійми рідна земля. Поховали героя у березі.

 

Багатостраждальна 51-а бригада

     Коли в Україні почалися про­тистояння на Сході, то Дмитра до Збройних Сил мобілізували 10 квітня 2014 року. Він був війсь­ковослужбовцем 3-го механізо­ваного батальйону 51 -ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). 22 травня, коли терористи розстріляли блокпост під Волновахою, Дмитра оминула ця страшна доля. Та вона ходить за бійцями там, на Сході, слідом.
24 серпня йшли запеклі бої за незалежність держави. І у цей день багато мужніх синів віддали своє життя за неї. Особливо ве­ликих втрат зазнала багатостра­ждальна 51 -а бригада.
Наш земляк загинув в бою за Іловайськ, що на Донеччині, в районі смт Кутейникове. В той день 3-й батальйон бригади опи­нився в оточенні біля сіл Березне, Оленівка під постійним артобст­рілом.
Під час танкової та артилерій­ської атаки російських бойовиків під Іловайськом та Сгаробешевим та обстрілу з РСЗВ «Град» заги­нули та потрапили у полон десятки військовослужбовців 51 -ї бригади.

 

Дмитро тримався до останньої миті свого життя

     Про Дмитра усі у селі кажуть, що він був скромним та дуже добрим юнаком. Два роки тому помер батько. Молодий хлопець залишився з мамою за старшого. Був роботящим, ніколи не цурався сільської та важкої праці. Дмитро був змушений залишити навчання в училищі, бо в селі потрібно було працювати, допомагати матері по господарству. В 2013 році повер­нувся з армії. Влітку, того ж року, зустрів дівчину й закохався в неї. Довго не зустрічалися – і минулої осені, в листопаді, одружився з нею. Друзі розповідали, що у них було дуже гарне і веселе весілля. Хотіли молодята в добрі та злагоді, мріяли про діток…
Та в квітні Дмитро поїхав на Схід. Рідні згадують, що Дмитро розповідав, що там не всі витри­мують те пекло. Казав, що буваю таке, що й голодні були – їсти не було що. Не всі були витривалі,, особливо хлопці з міста, «підкошувались» і тікали з передової. А Дмитро тримався до осінньої миті, був стійким до всього…
Про те, що сталася біда, дру­жині розповіли не зразу. Не ми­нуло й першої річниці від дня весілля, як стала вдовою…

 

По сина їхала не одна

      Ще з 26 серпня по селі ходили чутки, що з їхнім односельчани­ном сталася біда. Та в це нікому не хотілося вірити. Навіть, коли мати поїхала на впізнання сина, то нічого не сказала невістці, бо вірила, що то не він.
У п’ятницю з військкомату за­везли у Луцьк, а вже з Луцька до Мелітополя. З Луцька вона їхала не одна, бо зібрався повний автобус волинян, які теж кали на Схід по своїх синочків. Вже зго­дом, на волинську землю, давно не вперше, привезли автобус з домовинами героїв України, серед них був і Дмитро. Хлопця ще з Мелітополя везли в зачиненій домовині. Односельчани кажуть, що в своє рідне село Дмитро повернувся… без ніг і з дуже понівеченим тілом. Ще там впізнати його було дуже важко, але зрозуміли хто він за доку­ментами, які були з ним, за те­лефоном та рудому волоссі.

 

«Расія» роз’єднала рідних

     1 вересня, невеличке село Берег стало дуже людним. Адже ще з самого ранку почали з’їжджатися родичі, друзі та мешканці з сусідніх сіл. Були й такі, котрі до цього часу нічого не знали про хлопця, але прийшли вшанувати його світлу пам’ять. Також попрощатись із Дмитром приїхали і дубенчани, серед яких були військово­службовці з військкомату та з Дубенської військової частини А1590. На похорон приїхали і перші особи району. Було до півтисячі людей.
Пані Катерина розповіла: «Плачу зараз гіркими сльозами, бо Дмитро був на Сході разом з моїім внуком. А внук вже майже 5 місяців, як в АТО, і жодного разу не був у відпустці. По те­лефону нічого не хоче казати, лише одне – живий, здоровий. Дуже важко усвідомлювати, що рускі так вбивають наших хло­пців».
Побратим Василь Гук із Смиги, який 1 вересня мав по­вертатись з відпустки в зону АТО, свідомо не поїхав на Схід і за­лишився, щоб вшанувати пам’ять Дмитра, який теж, як і він, був у 51-й бригаді. Василь каже: «Я його не знаю, але я не міг по­їхати, не попрощавшись з Дми­тром. Бо знаю, що твориться там, і знаю, що він переживав  увесь цей час. У нас був один хлопець, якого мали відпустити, так би мовити, завтра на власне весілля, а сьогодні його вбили…».
Але на похороні не було найближчих Дмитрові людей рідних сестри і брата. Як розпо­віли нам жителі села, рідна сестра Зараз живе в Криму, а брат Героя батрачить в Росії. їх обох, щоб попрощатись із рідним братом, не пропустили на кордоні. «Расія» роз’єднала усіх трьох, а в наймолодшого брата забрала життя.

 

Останній дзвінок пролунав для Дмитра

     Його провадили дорогою по­біля школи, де вчився ще кілька років тому. У школі сьогодні  перший дзвінок. Невгамовна березівська дітвора сідає за парти.
Похоронна процесія зупинилася. З шкільного подвір’я вийшли вчителі.  І пролунав останній дзвінок для Дмитра. школа прощалася зі своїм випускником.  Однокласники йшли попереду, несли віночки та встелили дорогу живими квітами. Дівчата Яна, Наталя, Люда та Віта, які вчились з Дмитром в одному класі, розповіли, що Діма був дуже добрий, ніколи ні з ким не сварився в класі, завжди поважав усіх, не ображав нікого. Згадують вони, якось він випадково чиюсь куртку кинув у відро з водою. Діма одразу признався. Після школи часто зустрічалися.
Був хорошою людиною, добродушним і скромним.
Сусіди на подвір’ї храму розповіли кореспондентам «Скрині», що Дмитро був роботящим хлопцем, патріотом, любив Україну, хотів їхати на Схід.
– Ми не можемо зрозуміти, чому східняки тікають сюди, в статусі біженців, а наші хлопці гинуть в їхній стороні, – ділилася роздумами жінка. – Ми до останньої миті не вірили тій страшній звістці, про смерть нашого Дмитрика. І зараз важко повірити в це.
Відспівували хлопця у місцевому храмі УПЦ МП, в якому, розповідають місцеві жителі, кожного року моляться за здоров’я Кірила…
На відміну від України, у Росії Церква відіграє домінуючу роль у політиці, тож ніколи не виступить проти її політики, вона є її знаряддям. Навіть державний герб Росії символізує цю єдність.
Невідомо чому, та мабуть, від пережитого шоку по дорозі з храму чи на кладовищі жодного разу не згадали, що несуть ге­роя. Ніхто, востаннє, не сказав йому: «Слава Герою» чи «Слава Україні», за яку він віддав життя.
Останньою дорогою у житті Дмитра Момотюка стала сільська вулиця, яка й досі іменується – Радянською. Можливо, тепер мешканці Берега все ж таки перейменують її іменем Дмитра Момотюка.

 

Прощання

     Усю дорогу до храму та від храму до кладовища несли до­мовину Дмитра військові на своїх плечах. Духовий оркестр місцевої музичної школи грав для Дмитра сумні мелодії та похоронний марш.
Коли йшли з храму до кладо­вища, то вийшло так, що Дмитра знову пронесли повз рідне под­вір’я, де пройшло усе його ди­тинство.
Сільське кладовище зустрі­чало Дмитра свіжоскошеною травою та щойно вирубаними кущами. Заради нього нашвид­куруч впорядковували його.
… Поховали Дмитра біля ба­тька. Настоятель місцевого хра­му сказав кілька прощальних слів ще «убієнному воїну Дімітрію». Також наголосив, що він виконав свій обов’язок, поклав життя своє на полі бою, за те, щоб ми в майбутньому жили щасливо.
Царство небесне і вічний спо­кій Тобі, Герою України! І велика подяка та шана від земляків за те, що віддано захищав нашу державу і не пошкодував свого життя за наш мир і спокій.
Герої не вмирають! Слава Україні та Слава Тобі, Дмитре!

Ксеня Галицька, Ігор Маркулич

Присвячується Момотюку Дмитру

 

У березі відкрили меморіальну дошку
На честь загиблого солдата

doshkamamotyk     Пам’ятну дошку солдату 51-ої аеромобільної Володимир-Волинської бригади Дмитру Момотюку 22 січня відкрили та освятили на фасаді Березького навчально-виховного комплексу. Хлопець загинув 24 серпня 2014 року у бойових діях поблизу Іловайська на Донеччині.
Із державного Гімну України, хвилини мовчання за загиблим Героєм та літературної композиції у виконанні старшокласників Березької НВК розпочалася урочиста лінійка. Родина Дмитра Момотюка, односельчани, сільський голова, військові-побратими, голова Дубенської райдержадміністрації Руслан Сивий, начальник відділу освіти Дубенської РДА Галина Вознюк – чимало людей цього дня взяли участь у заході та просто прийшли вшанувати пам’ять Героя.
Сусіди та друзі згадували про хлопця тільки добре. Кажуть, що він був дуже чуйною людиною. Не ображав нікого і см не був злопам’ятним і не ображався.
«Діма був хорошою, доброю дитиною, – каже директор НВК Надія Степанівна Хамедюк, – завжди усміхався… не можу навіть пригадати, що він якусь шкоду зробив. Навпаки, старався завжди допомогти чим тільки міг. Моральні принципи були у нього на першому місці. Коли почули звістку про смерть Дмитра, то все село не вірило у таке горе. У той день роботу всі відклали, виходили на вулицю і перепитували один одного, чи це правда. Повірили вже після того, як мати розпізнала сина. Відкриття меморіальної дошки буде зайвий раз нагадувати та пробуджувати в учнів НВК героїзм та патріотизм».

Мар’яна Росоловська

Список публікацій

1. Галицька К. У День Незалежності загинув на полі бою / К. Галицька, І. Маркулич // Скриня: обласний тижневик. – 2014. – № 36/4 верес./. – С. 5

2. Мащенко П. Поліг в бою під Іловайськом у День Незалежності / П. Мащенко // Дзеркало плюс : сімейний тижневик. – 2014. – № 36/4 верес./. – С. 5

3. На Дубенщині увічнили пам’ять про Героя // Дзеркало плюс : сімейний тижневик. – 2015. – № 5/29 /січ./. – С. 11

4. Росоловська М. У Березі [Дубенського району] відкрили меморіальну дошку на честь загиблого солдата [Дмитра Момотюка] / М. Росоловська // Замок : обласна громадсько-політична газета. – 2015. – № 5/29 січ./. – С. 7

5. Увічнили пам’ять Героя // Наше дзеркало : обласний тижневик. – 2015. – № 4/28 січ./. – С. 1

6. Вістенко Р. Віддали життя за Україну / Р. Вістенко // Вісті Рівненщини : Газета обласної Ради. – 2015. – №4/30 січ./. – С. 2

7. На Дубенщині увіковічнили пам’ять загиблого бійця //RTB.ua

Момотюк Дмитро Володимирович (19.08.1991- 24.08.2014)