nakidalyuk     Петро Накидалюк народився 4 липня 1990 року у селі Плоска, що на Дубенщині. Заківчив ЗНЗ №3 в м. Дубно, був вихованцем Дубенської спортшколи. З  17 років професійно займався спортом та став кандидатом в майстри спорту України з армреслінгу . До Збройних сил України  був мобілізований у 2014 році. 24-річний військовий був танкістом.11 березня загинув у селі Піски,  (Ясинуватський район) під Донецьком..
За мужність і героїзм  нагороджений орденом «За мужність».

Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

.

 

 

 

Публікації про Накидалюка П. І.
Дубенщина провела в останню путь героя та захисника України Петра Накидалюка

   15 березня Дубенщина прощалась із своїм захисником, 24-річним Героєм Петром Накидалюком.   Солдат трагічно загинув 11 березня у селі Піски, що на Донеччині, виконуючи свій військовий обов’язок перед державою.
Попрощатись із загиблим вояком на центральну площу міста вийшли близько 5 тисяч мешканців Дубенщини, серед яких рідні Петра Накидалюка, а також заступник голови Дубенської районної ради Олександр Козак, голова Дубенської районної державної адміністрації Руслан Сивий, міський голова Дубна Василь Антонюк та народний депутат України Олександр Дехтярчук. О 10:00 на Майдані Незалежності відбулась панахида за упокій Петра Накидалюка, потім дубенчани довго прощались із юнаком. На колінах із сльозами на очах місцевий люд провів нашого захисника в останню путь. Дубенчани проводжали Героя аж до виїзду з міста, на вулиці вийшла також вся Плоска. Поховали Петра Накидалюка 16-го березня в його рідному селі. В цей скорботний день близько 3 тисяч односельців солдата прийшли до церкви віддати шану та помолитись за упокій душі мужнього воїна, нашого захисника Петра Накидалюка.
Петро Накидалюк був дуже добрим, порядним та роботящим хлопцем. Будучи вихованецем Дубенської районної дитячо-юнацької спортивної школи, він з 17 років професійно займався спортом та став кандидатом в майстри спорту України з армреслінгу. Відомо, що до ЗСУ Петро Накидалюк був мобілізований ще у минулому році, за свою мужність і героїзм солдат був представлений до нагородження орденом за мужність.
Нещодавно Петро Накидалюк приїздив у відпустку додому. Ходив до школи, де зустрічався з учнями. 10 березня хлопець по телефону спілкувався з друзями, наступного дня зв’язок з ним обірвався. Розчулив усіх прочитаний на прощальній церемонії лист, який хлопець віддав ще 27 серпня своєму другові з проханням передати його рідним, якщо він загине на війні.
Під час прощання в небо вилетіла зграя голубів, які покружляли над жалобною церемонією, після чого один голуб кілька разів злітав і стрімко падав донизу. Можливо це душа нашого захисника прилетіла попрощатись з близькими йому людьми.
Війна забирає найкращих синів України, цвіт нашої нації. Сьогодні ми вигукуючи гасла «Герої не вмирають!», повинні зробити все для того щоб їхня жертва не була марною, а пам’ять і слава про подвиги наших захисників вічно жили в серцях кожного українця.
Герої не вмирають.

Ольга Лист

З любов’ю, Петро…

     15 березня дзвони пам’яті Дубенських храмів лунали по убієнному дубенчанину Петру Накидалюку. Ці дзвони закарбували у пам’яті хвилини, які ніколи не повинні згаснути, аби свідчити про ці жахливі злочини і бути пересторогою їх повторення у майбутньому.
11 березня під час виконання бойового завдання в зоні проведення антитерористичної операції  біля селища Широкіно на маріупольському напрямку, загинув наш земляк – дубенчанин Петро Накидалюк.
Він був простим українським хлопцем, який любив свою родину, своїх друзів, свою Україну.
Петро народився 4 липня 1990 року у рідному селі Плоска. Змалку зростав працьовитим хлопчиком. У 4 роки втратив тата. В різні роки, з різних життєвих причин його розлучали з рідним селом, де жили його найулюбленіші люди в світі – бабуся та дідусь. І хоча ази науки почав здобувати  у дубенській середній школі №3 та провчився там всього вісім років, але  після смерті дідуся, коли важкохворій бабусі потрібен був догляд, прийняв рішення бути біля неї, тому в дев’ятий клас уже ходив до Плосківської школи. Потім навчався у Дубенському професійно-технічному ліцеї. Згадуючи про ті роки життя Петра, у рідних крізь сльози проступає на обличчі добра усмішка. Бо такою світлою людиною був цей юнак. Коли йшов вулицею. То не проминув жодного перехожого.
«Доброго дня, тітко Ганно… Як поживаєте, дідусю…Тітко, а ви чого такі сумні? Може щось допомогти потрібно?»
І допомагав кожному чим тільки міг. Чи то дров нарубати, чи картоплю посадити,чи так чимось підсобити…
Любив Петро своє маленьке обійстя. Тут власними руками посадив дерева, розбив клумбу. За городом доглядав, як найдбайливіший господар…Не раз сусіди дивувались:
-Такий молодий, а який господар! А за бабусею як доглядає?!
Він був наполегливим і в досягненні своїх бажань. Ще займаючись у ліцеї, завдав одного разу проблем і своєму майстрові, і рідним. Дуже вже йому захотілося придбати до хати новомодні речі, як наприклад, «мікрохвильовку» та ще дещо. А звідкіля грошей взяти? От і наважився одного разу, позичивши у бабусі грошей на дорогу й суворо їй заборонивши говорити про це мамі, поїхав на заробітки… Повернувшись, привіз не лише те, про що мріяв, а й іще усіляких подарунків для мами та рідних.
Він був не багатослівним. З 17 років професійно займався спортом. Вихованець Дубенської районної спорт школи, кандидат у майстри спорту України з армреслінгу.
Петро був справжнім громадянином нашої Батьківщини. Жодного разу у важкі хвилини її історії не ховався за будь-який привід, аби стояти осторонь. Разом зі своїми друзями побував і на київському Майдані у часи протистояння,. До речі і там знайшов собі чимало роботи. Дбав за всіх, виконуючи різні завдання, не забував і рубати дрова наперед, складаючи їх не лише біля свого намету…
Мобілізований до Збройних сил України 28 серпня минулого року. Напередодні свого від’їзду він ще раз господарським оком оглянув своє обійстя… ще стільки потрібно було доробити.. Он, вікна нові доставити, хату обштукатурити, дерева посадити… Не забув сходити і на могилу до бабусі… Попрощався із своїми друзями. На воротах вивісив український прапор…
У зоні АТО перебував вже з 19 вересня, танкіст-навідник. Незважаючи на нелегку службу, жодних скарг. Все зносив терпляче. В якийсь момент, здавалось, доля була поблажлива до нього. Мали відправляти у Дебальцево, та через хворобу тоді його не відправили…Побратими, з якими мав бути там, не повернулись…
Йому навіть пощастило приїхати у відпустку додому , сходити до школи, зустрітися з учнями.
Тоді друзі попросили Петра , аби той сказав, що «захворів» та не їхав більше на Донбас. Але подібних слів хлопець не хотів чути, адже завжди говорив, що державу потрібно захищати.
Повернувшись у місце дислокації під Широкіно, на Маріупольському напрямку, він разом зі своїми побратимами забезпечував стійкість бійців полку «Азов» Національної гвардії України. На їх рахунку було чимало підбитих  танків і знищених вогневих точок противника.
За словами генерала Федорова, Петро був на передньому краю оборони. За проявлені мужність і героїзм танкіст Петро Іванович  був представлений до нагородження  орденом «За мужність».
Про загибель земляка повідомив командир екіпажу, але ніхто не наважувався сповістити скорботну звістку мамі. Хоча сумна звістка вже ходила Дубенщиною,та мама не відала про те. Бо ввечері ще розмовляла з сином, ніби голос нормальний, навіть дав їй деякі настанови відносно свого маленького господарства, та чомусь тремтіло тоді материнське серце.
Дзвінок від однієї знайомої:
-Ніло, а чи то правда, що Петра вже немає…
А далі все, як страшний сон, який огорнув її життя сумом і жалем.
В страшні дні очікування тіла сина, Неонілі Олексіївні сповістили ще одну новину.
27 серпня, перед відправленням на фронт, Петро залишив своєму другові Івану Хомидюку лист.
-Це лист для мами. Якщо повернусь, то спали його, якщо ж ні, то віддай…
Перед самим похороном прочитала мати останні слова свого сина: «Мамо,вибач, якщо  не повернусь. Я вас всіх люблю!
Не переживай. Все буде добре.
Будь ласка, добудуйте те, що я мав. Зробіть бабці лавку, якщо я не повернусь!!!Попросіть вибачення, бо я вже не зможу!
Бережіть хату і те, що залишилось. Я знаю, що я вже не повернусь.
Прошу, мамо, у Вас пробачення, вибачте. Що деколи не слухався, не просив пробачення, вибачення.
Я люблю тебе, мамо!!!
Нехай Льоня переїде в село з Людою і малою!!! Не запускайте город!
Прийміть мене таким як є!
Я вас всіх люблю!
З любов’ю, Петро!
Він любив життя, своїх рідних, та понад усе він любив неньку-Україну, заради якої віддав своє житя.
Дубенщина на колінах проводжала  в останню путь загиблого Героя Накидалюка Петра.
Та народ, який став на коліна перед своїми героями,НІКОЛИ не стане на коліна перед своїми ворогами!
Хоча й сьогодні ми продовжуємо чути тривожні вісті з-під Широкіно, і не один солдат там склав свою голову, ми щиро віримо, що колись таки війна закінчиться, з часом відбудуються міста,життя повернеться у нормальне русло…Але ніколи більше не повернуться всі ті, кого забрали небеса… І ніколи не зійде смуток з материнських сердець.
Вічна пам’ять! Герої не вмирають!

Є.Осіння

Присвячується Петру Накидалюку-загиблому воїну

Непрохана, непрохана війна
Постукала у східні терикони –
Кривава, злоблена, руйнівна,
Людські та божі зрадивши закони.

Вкраїна-мати в чорному покрові
Схилила журно голову. Вдова.
І серце захлинається від крові.
Ридає, стогне. Все ж таки – жива!

Дітей її пожертва неоцінена:
Кладуть на плаху ці святі життя –
За вільну, незалежну Україну
Без роздумів, жалю і каяття.

Що скаже мати про героя-сина?
Загинув він, напевно, не дарма.
Для неї воїн, тільки лиш дитина,
Якій ще б жити…А її – нема.

Зарадить тому горю неможливо.
Зрадливо видасть зболена сльоза,
На серці в неї – виплакана злива,
В душі мовчить зачаєна гроза.

На цвинтарі – заквітчана світлина.
Прохожий, зупинися, подивись:
Кого втрачає ненька – Україна,
Кого втрачає білокрила вись.

Євгенія Комісарук, м. Дубно

На фасаді Плосківської загальноосвітньої школи, що на Дубенщині, відкрили меморіальну дошку односельчанину, вихованцю закладу, герою-учаснику АТО Петру Накидалюку. Меморіальну дошку розмістили на фасаді Плосківської загальноосвітньої, де навчався герой.
На урочистій лінійці були присутні мама Петра Ніла Шатнік, голова Дубенської райдержадміністрації Юрій Парфенюк, заступник голови районної ради Олександр Козак, рідня загиблого, педколектив, учні школи та місцеві жителі.nakidalyukmem

Заповіт
(Із прощального листа Петра Накидалюка)

Ті прощальні слова

на папері, як листя опале.

Наче дощ крижаний,

покотилась сльоза і розтала.

У рядочках скупих дотепер з того світу вітання:

«Це на випадок, мамо,

якщо мене раптом не стане…». Цокотять молотки,

наче дзвін поминальний за сином.

Бо на серці рядки:

«Добудуйте, закінчте хатину…». Вже втомились вітри

порожнечу ночами гойдати, Зачекались стежки

на повернення сина до хати. Тільки засвіти, жаль,

не вертають матусі дитину. Відгорів, відсвітив.

Білим янголом в небо полинув. Лист героя-бійця:

неньчин сум, неньчин біль і тривога. Заповіт для живих –

і одвічна молитва до Бога.

Євгенія Комісарук

Список публікації

1. Росоловська М. Дубенщина попрощалася із земляком, який загинув у зоні АТО/М. Росоловська // Замок.-2015.-№12/19 березня.- С. 2

2. Галицька К. Вибачте, мамо, за чорну хустину /К. Галицька // Скриня.-2015.-№12/19 березня. – С. 4

3. Герой Петро Накидалюк передчував власну смерть // Дзеркало плюс.- 2015.-№12/19 березня.-С. 4-5

4. Хлопець ще влітку написав прощального листа матері: Дубенщина провела в останню путь героя та захисника України Петра Накидалюка // Наше дзеркало.-2015.-№11/18 березня.- С. 4

5. Осіння Є. З любов’ю, Петро…/Є. Осіння  // Замок.-2015.-№14/2 квітня.- С. 6

6. На Ровенщине похоронили героя-танкиста // ТСН

7. На Дубенщині попрощалися з загиблим героєм Петром Накидалюком // rivne1.tv

8. Дубенщина провела в останню путь Героя Петра Накидалюка // ВСЕ: сайт чесних новин

9. ФОТО – Яким був загиблий Герой з Рівненщини Петро Накидалюк // ОГО

10. На Донеччині загинуло двоє рівнян // Рівне вечірнє

11. На рівненщині відкрили меморіальну дошку загиблому в АТО (Фото) // Четверта влада : інформаційно- аналітичний портал

Накидалюк Петро Іванович (04.07.1990–11.03.2015)