nechipuruk

Андрій Нечипорук народився 18 лютого 1981 року в с. Рідків  Радивилівського району Рівненської області. З 1987 по 1996 р. навчався у Рідківській загально-освітній школі. У Радивилівській ЗОШ здобуває  середню освіту.

Районний військкомат направив Андрія навчатися  в Козинську автошколу. Згодом він закінчує «Навчально-курсовий комбінат» Рівненської обласної ради за спеціальністю  слюсар газового обладнання.З   9 червня 1999 року Андрій проходить військову службу у навчальній військовій частині міста Черкаси, в листопаді цього ж року був направлений у військову частину міста Котовськ Одеської області – загін особливого призначення № 2196 «БЗ».

Після демобілізації ( листопад 2000 р.) працює охоронцем на ВАТ «Азот»   З 2001 року  проживає у м.  Рівне.

В 2010 році Андрій з Рівного переїжджає в село Бронники Рівненського району, де починає будувати будинок, веде домашнє господарство.

11 квітня 2014 року йде добровольцем в АТО. Пройшовши навчання на Тучинському полігоні, його відправляють на Схід, де Андрій проходить військову службу водієм-санітаром. Часто телефонував додому, морально підтримував сім’ю, просив не хвилюватися.

22 травня 2014 року біля 6-ї години ранку між Ольгинкою та Володимирівкою поблизу м.Волноваха стався напад диверсійно-териристичної групи на загін українських військових. За словами очевидців: бойовики приїхали на двох інкасаторських автомашинах та двох позашляховиках, відкрили масований вогонь з гранатометів і ПЗРК, кулеметів. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину, яка перебувала на блокпосту, що спричинило вибух боєкомплекту. Внаслідок бою 17 військових загинуло та багато було  поранено. Андрій загинув від одного-єдиного пострілу в серце, куля зачепила військовий квиток.

Поховали Андрія  27 травня 2014 року в рідному селі.

Осиротіли батьки, брат, сестра, дружина, дві донечки.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)

Згідно рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р Нечипоруку Андрію Дмитровичу  присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

 

Публікації про Нечипорука А. Д.
НЕХАЙ ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ БУДЕ ВГОТОВАНЕ ДУШІ ЙОГО»

Як уже повідомлялося, 22 травня ц. р. на території Донецької області терористи підступно розстріляли один із блокпостів Збройних Сил України.

За день до цього люди в цивільному розташування та зброю зняли на камеру і виклали в Інтернет. 22 травня до блокпосту 51-ї механізованої Володимир-Волинської бригади впритул наблизилася машина, звідти почали розстріл. Загинуло 17 українських військових, троє з Рівненщини. Серед них – 33-річний Андрій Дмитрович Нечипорук (уродженець Рідкова, проживав із сім’єю у Рівненському районі), призваний згідно з Указом в.о. Президента України від 17 березня 2014 року №303/ 2014 року «Про часткову мобілізацію».

Труни з тілами 17 військових з 51-ї бригади доставили у понеділок до Рівного двома військово-транспортними літаками. У прощальній церемонії на Тучинському полігоні взяли участь тисячі військових. Сюди прибули представники громадських організацій і влади з населених пунктів, звідки родом загиблі. Був молебень, після чого труни із загиблими у супроводі рідних та представників влади повезли додому на поховання.

А у вівторок, 27 травня, Андрія Дмитровича Нечипорука проводжали в останню путь на малій батьківщині. Рідків, очевидно, не бачив ще таких великих похоронів. Були тут чи не усі його жителі, багато людей і з навколишніх сіл. Командування та особовий склад частини, у якій служив Андрій, керівники обласного і об’єднаного Дубенсько-Радивилівського військових комісаріатів, представники влади і громадськості Радивилівщини. Голова районної ради О. Пастух, нещодавно призначений голова райдержадміністрації В. Кондик, перший заступник голови райдержадміністрації

І. Школяр теж висловили глибоке співчуття рідним загиблого військовослужбовця, поклали вінок герою.

Хоронили Андрія з належними військовими почестями (почесний ескорт, духовий оркестр, салют трьома залпами холостими патронами). Відспівували священики Радивилівського благочиння УПЦ-КП у храмі Івана Богослова у Рідкові.

«Андрій прожив коротке, але достойне життя, сповнене надією і вірою у майбутнє своїх дітей та Української держави – таким був лейтмотив виступів цього дня. – Він назавжди залишиться у наших серцях». А ще не раз скандували «Герої не вмирають!». У загиблого залишилась сім’я, четверо малолітніх дітей.

Сотні людей прийшли вшанувати світлу пам’ять Андрія Дмитровича

Нечипорука, бо знали його як доброго сім’янина, турботливого тата, люблячого сина і просто хорошу, щиру людину, патріота своєї держави, яким вона, як і родина, завжди пишатиметься.

Василь Семеренко

Спогади
Дочка Любаша:

Згадую свого тата добрим, веселим, щедрим, доброзичливим. Коли я була зовсім маленькою тато піклувався про мене, співав колискові пісні, заплітав волосся, гуляв зі мною.  Коли я вчилася в школі завжди допомагав з уроками, ніколи не ображав і підтримував у складні хвилини. Вчив відстоювати власну думку, привчав трудитися. Любив рибалити і ходити за грибами, завжди брав мене з собою.

Коли тато пішов на війну, я хвилювалася за нього, плакала у телефонну трубку, і він мене заспокоював.  На мій день народження тато не зміг приїхати, але прислав мені тортика.

Коли тато загинув, я не повірила і надіялась, що він повернеться. На жаль, це виявилось правдою. Вже майже два роки, як тата немає, але я завжди пам’ятатиму його живим. Хоч його немає поряд зі мною, я відчуваю, що він дивиться на мене з небес, радіє за мене, радіє моїм успіхам, часто сниться. Щоразу, коли я з бабусею у церкві, я ставлю свічку за тата, щоб йому там було спокійно. Я зрозуміла, що МІЙ ТАТО для мене найкращий у світі, і ніхто його не замінить.

Ігор Кімеєв:

Кажуть, що друга можна вибрати, а ось ми з Андрієм не вибирали один одного. Ми стали друзями ще в три-чотирирічному віці. Бабусі приводили нас гратися, адже ми жили по-сусідству. Нам було цікаво разом, хоча були й інші діти. Андрій був веселий, щирий, щедрий.

Дружили  ми і в школі. Тоді Андрій захопився риболовлею, футболом. Спритний і рухливий він ніколи не хотів стояти на воротах, тільки нападаючим. Ми часто грали «у війну»:  сиділи у засідці, нападали на «ворога» зненацька, придумували різні стратегічні і тактичні плани «військових дій». Тут Андрій був найвигадливішим, і в «засідці» міг просидіти до темної ночі і не видати себе.

Мій товариш дуже гордився тим, що служив у прикордонних військах, розповідав багато цікавого про службу. Коли ми створили свої сім’ї, я став хрещеним батьком його старшої дочки Люби. Страшна війна забрала від нас Андрія, але пам’ять про нього живе в моєму серці.

Перій Леся , вчителька історії:

Маленька сільська школа… І не дивно, що кожен вчитель знає своїх  учнів поіменно.  Та й після того, як учні залишають  шкільні стіни, цікавляться долею своїх вихованців, радіють їхнім успіхам і  хвилюються за них. Андрій переступив шкільний поріг  в 1987 році. Здібний, старанний, надійний товариш, любив птахів, особливо піклувався про голубів – майстрував для них годівниці, розвішував у шкільному саду. В його манерах, поглядах і поведінці проглядала зрілість, що була властива далеко не всім його одноліткам. Андрій дуже швидко ставав дорослим, самостійним. Завжди поспішав, намагався швидко завершити намічену справу.

Одним з перших став на захист рідної землі. Небеса обрали його. Пам’ять про нього житиме в спогадах  тих, хто його знав.

 

Родину загиблого героя Андрія Нечипорука підтримали рівненські просвітяни

«Душу – Богові, життя – Україні!» – так помирають наші герої, учасники АТО, віддаючи за незалежність рідної землі найцінніше.
Нічим не можна виміряти материнське горе, нічим не розрадити безутішних вдів, ніким не заміниш дітям рідного батька. Однак і залишатись осторонь чужої біди не можна.
Міське об’єднання товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка зініціювало збір коштів для вдови Андрія Нечипорука, учасника АТО, нашого земляка, який загинув у червні 2014 року під Волновахою на Донеччині. 5 вересня в музеї «Просвіта Рівненщини» відбулася зустріч із Ольгою Нечипорук. Вона розповіла присутнім про те, що її чоловік, відправляючись на схід, ні на мить не задумувався, чому він, батько чотирьох дітей, іде воювати. «Олю, хтось мусить іти. Сподіватися на те, що заберуть замість тебе брата, сусіда, кума чи друга, соромно», – переконував дружину Андрій. Він був чуйним сином, гарним чоловіком і батьком, добрим господарем і просто гарною людиною, щирою і привітною. Війна обірвала його життя в 34…
Просвітяни передали зібрані кошти для дружини Андрія Нечипорука. Зуст­річ вийшла надзвичайно зворушливою. Голова міської «Просвіти» Катерина Сичик переконана в тому, що спільне горе і спільний ворог роблять нас сильнішими, а милосердя і любов до рідної землі об’єд­нують.

Марта Підлісна

 

«Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну!»

doshka1      У Рідківській ЗОШ І-ІІ ступенів відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки Нечипоруку Андрію Дмитровичу. Слід замітити, що дата відкриття співпала саме з днем його народження, 18 лютого Андрію виповнилося б 34 роки. Нечипорук Андрій Дмитрович народився 18.02.1981 року в селі Рідків. З 1987 по 1996 навчався в Рідківській загальноосвітній школі. Був хорошим учнем: добросовісним, чуйним, відповідальним. По закінченню школи проходив військову строкову службу у прикордонних військах української армії. Після армії одружився, виховував двох неповнолітніх доньок: Любу та Марійку. Коли прийшов час захищати незалежність та цілісність України, він в числі перших був мобілізований до лав Української армії та відправлений на захист східних кордонів нашої держави, де 22 травня під містом Волноваха Донецької області героїчно загинув від пострілу в серце.
Урочистості розпочалися виконанням державного гімну України. Із промовою перед громадськістю виступив народний депутат України Дехтярчук О.В.Під час свого емоційного виступу Олександр Володимирович відмітив: «Жити в часи війни – це найстрашніше, що може випасти на долю людини. Сьогодні українці стоять перед військовою загрозою Росії, відстоюючи незалежність і єдність нашої країни. Ті, хто першим піднімає прапор, хто першим віддає життя, вони завжди чесніші, сміливіші. Таким є ваш земляк Андрій Нечипорук. Я висловлюю слова глибокої поваги мамі Лесі Михайлівні, слова вдячності односельчанам, які бережуть пам’ять про наших героїв. Сьогодні українці повинні захищати свою державу і пам’ятати тих, хто став героєм. Допоки українська земля і українські матері будуть народжувати таких синів як Андрій, ми будемо незалежні».
Право відкрити меморіальну дошку було надано родичам загиблого: похресниці Андрія – Якимчук Світлані та рідній сестрі Оксані.
На відкритті також були присутні батьки, рідні, друзі, сусіди, однокласники героя, учні та працівники Рідківської, Хотинської та Митницької шкіл, голови Хотинської та Рідківської сільських рад, працівники дитячого садочка «Дзвіночо1к», священик УПЦ Київського патріархату села Рідків,отець Іван.
Священник відслужив заупокійну літію за душу убієнного Андрія, а також за всіх, хто загинув захищаючи незалежність України та освятив меморіальну дошку. Під час освячення сталася незвичайна подія: прилетів білий голуб, який став кружляти над місцем проведення мітингу – реквієм. Всі присутні здійняли очі до неба, спостерігаючи за птахом і зі сльозами на очах говорили, що це, можливо, душа Андрія хоче передати всім присутнім, що він загинув за нас, за синє безхмарне небо над нашими головами, і запевняє нас, що настане час, коли на всій Україні запанує мир. Голуб зник, коли закінчилась заупокійна літургія.
doshka2Після цього учні 9 і 8 класу Якимчук Марія, Хміль Соломія, Білоус Богдана, Климентович Іванна прочитали вірші жалоби, присвячені герою. Плакали усі: і дорослі, й діти, та найбільше щеміло серце від сліз матері і дочки. На завершення учениця 8 класу Климентович Іванна прочитала вірш «Пам’ять» односельчанки Ангеліни Климентович.
І на закінчення директор школи О. Ремесник зауважив, що останні місяці змінили український народ, згуртували його. Ми вже ніколи не будемо такими, як колись. Немає сумніву, що меморіальна дошка Андрію Нечипоруку не стане просто табличкою на стіні будівлі школи, що згадка про одного із тисяч полеглих у боях за Незалежність передаватиметься із покоління у покоління. І що на подвигах героїв виростуть діти, котрі й розбудують уже нову, сильну, єдину не на папері, а по духу Україну.
Слава Україні! Героям слава!

О. Ремесник, вчитель історії

 Нагороджено посмертно

IMG_20160217_090627IMG_20160217_090717

IMG_20160217_090604

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://tsn.ua/ukrayina/viyskovi-rozpovili-yak-vinosili-tovarishiv-po-sluzhbi-z-polya-boyu-pid- olnovahoyu-350964.html


Розповідь про героя АТО Нечипорука Андрія

Список публікацій

1. Нечипорук Андрій Дмитрович: некролог // Прапор перемоги- 2014. – 30 трав. (№ 22). – С. 6

2. Загинули в бою, а не на вулиці // Радивилів POST/ – 2014. – 1 серп. (№ 31). – С. 2

3. Радивилівщина провела в останню путь героя // Сурми Радзивілів – 2014. – 30 трав. (№ 21). – С. 3

4. Семеренко В. Нехай царство небесне буде вготоване душі його / В. Семеренко //.Прапор перемоги. – 2014. – 30 трав. (№ 22). – С. 5

5. Ярмусь В. Схиляємо голови низько: світлій пам’яті полеглого воїна-земляка Нечипорука Андрія Дмитровича : [Вірш] / Василь Ярмусь // Сурми Радзивілів. – 2014. – 6 черв. (№ 22). – С. 3

6. Чуй Я. У Рідківській школі відкрито меморіальну дошку Андрієві Нечипоруку / Я. Чуй // Прапор перемоги. – 2015. – 20 лют. (№ 8). – С. 1 .

6   Роковини світлої пам’яті : [Нечипорук Андрій] // Прапор перемоги. – 2015. – 29 трав. (№ 22). – С. 7

7. Підлісна М. Родина загиблого героя Андрія Нечипорука підтримали рівненські просвітяни / М. Підлісна // Сім днів. – 2014. – 18 верес. – С. 11.

8.  Андрій Нечипорук, мужній і невмирущий // Прапор перемоги

9. Голубєв В. Похорон воїна з Рівненщини, який загинув під Волновахою // ОГО

10.  На Рівненщині прощались із загиблими на Донеччині героями “Небесного батальйону” // ВСЕ Сайт чесних новин

11. Тетяна Ільницька Вони загинули за нас // ДЕНЬ kiev.ua

12.  Фоторепортаж: як рівне зустрічало та прощалося з героями небесного батальйону // ЧаРівне

13. Військові розповіли про бійню під Волновахою : [відео] // ТСН

14. Герої не вмирають – Андрій Нечипорук // Радивилів. info

15.  На Радивилівщині похоронили воїна котрий загинув під Волновахою  // Українська православна церква Київського патріархату. Рівненська єпархія

Нечипорук Андрій Дмитрович (18.02.1981-22 05. 2014)