Присвячується мужнім  українським захисникам Вітчизни та їх згорьованим і гідним матерям

Затьмарене хмарами небо,

Не плаче – голосить земля:

«В могилу холодну не треба,

Ховати синів в небуття!»

Знесилена мати так тужить!

За сином-героєм своїм,

Не сила цей біль їй подужать

Утішити душу нічим!

Хустки, як круки, чорні-чорні,

А одяг – чорніший за ніч!

І сльози в очах непоборні

Зі смертю  стоять віч-на віч:

«Прости, мій рідненький синочку,

Що тебе я не вберегла,

Не матиму я невісточку,

Й онуків не матиму я.

Прости, що навчала буть добрим,

І ще – щиросердним завжди,

Сміливим, правдивим, хоробрим

Як наші  діди-козаки.

Над цвинтарем звук лине тужний,

В скорботну труну  лізе цвях,

Не треба салютів  потужних,

Немає  потреб в почестях!

Згорьована мати здригалась

Від звуку – обірваний шлях,

Душа її в горі згорталась:

Їй в серце поцілив той цвях.

Віра Мельникова,  м. Рівне

Похорон сина