Я тебе особисто не знала,
Та у горлі клубок іще досі стоїть.
В одну мить життя юне війна обірвала,
Та яка це болюча, пекельна ця мить.

Ти ішов за усіх,- як казав, – воювати.
Тож хай проклята буде сто раз ця війна,
Якщо кращих синів треба нам поховати.
Чашу крові і горя вже п’ємо сповна.

Твоє кр’я назавжди в історії краю.
Ніхто не посміє скривити душею,
І хоча журавлину поповнив ти стаю,
Твій дух завжди ширятиме понад землею.

Та ніхто не поверне для матері сина.
Серце крається. Хто його може з’єднати?
У почестях плине твоя домовина,
Із якої ніколи Роману не встати.

На могилі моїй посадіть молоду яворину –
Заспівав на дорогу – останню в житті!
Ніби знав, що вертаючись в пекло, загине.
З усіма й попрощався у передчутті.

Плаче небо і досі дрібними сльозами.
Земля чорна наситилась кров’ю сповна.
Та хто висушить сльози зчорнілої мами?
Припиніть це безумство! Хай згине війна!

Людмила Мулько

 

Солдате, любий мій герою!

Солдате, любий мій герою!
Це є твоя земля, твої лани широкополі.
Тут дім твій і небо чисте, мов блакить,
Лише твоя вода, співаючи шумить.

Солдате, любий мій герою!
Мій непохитний, мій відважний воїн,
Звертаюся й тримаю
Прапор жовто-синій,
Ти справді гідний син моєї України.

Солдате, любий мій герою!
Я лагідно зведу уверх свої долоні,
Тихенько й щиро помолюсь до Бога,
Ти разом з ним , нас всіх чекає перемога!

Віка Сацько, учениця 9 класу Малівської ЗОШ

Присвячується Зубчуку Роману