repin       Рєпін Євген Вікторович народився 18 серпня 1994р. у м. Рівне. Проживав по вулиці Івана Франка. Закінчив Рівненський технічний коледж Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафто газопереробної промисловості» . Служив у 80-й окремій аеромобільній бригаді, м. Львів.
Добровольцем пішов в АТО. З листопада 2014р. зарахований до 81-шої Новоград-Волинської аеромобільної бригади розвід- роти .
З листопада 2014 року Євген –  кулеметник-розвідник. Показав  виняткові здібності, за що його перевели на посаду снайпера розвідувальної групи,  пізніше він її очолив. Під його  командуванням був проведений не один вдалий рейд.
Загинув 20 березня 2015 року. Трагедія сталася поблизу села Водяне (Ясинуватський район), неподалік Донецька. Євген разом з групою бійців пішов на виручку товариша, потрапив у засідку та був смертельно поранений.
Поховали Євгена Рєпіна 25-го березня 2015 року в  м. Рівне  на Алеї Героїв кладовища «Нове».
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”,  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Згідно рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 року Рєпіну Євгену Вікторовичу

було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

 

 

 

Публікація про Рєпіна Є. В.
Загинув Євген Рєпін “Геркулес”

repinmem        Сьогодні, 25-го березня, у Рівному трагічний день. Усе місто прощається з 21-річним Героєм Євгенієм Рєпіним, псевдо “Геркулес”.
Євгеній закінчив технічний коледж, пішов на війну добровольцем, а згодом став солдатом 81-й Новоград-Волинської аеромобільної бригади розвід-роти УНСО, котра зараз тримає лінію оборони у селищі Водяному, що біля Пісок. Прийшовши у батальйон, Євгеній став членом УНСО та отримав хрест УНСО. Своє псевдо “Геркулес” – він отримав за високий зріст (190 сантиметрів) та міцну статуру.
В боях за донецький аеропорт, “Геркулес” разом з групою бійців пішов на виручку товариша, потрапив у засідку та загинув.
Євген хотів бути схожим на батька, мріяв стати членом УНСО.
Поховали героя в м. Рівному 25-го березня, в той же день що й відбулися роковини по Олександру Музичку.
В 11.30 труну з Героєм на руках понесли вулицею Соборною до Свято-Покровського кафедрального собору, де відбулося відспівування та заупокійний молебень. Щоб вшанувати Героя, прийшло декілька сотень людей, під вигуки “Герої не вмирають!” вони провели в останню путь Євгена.
repin2Опісля труну відвезли на кладовище „Нове”, що на Алеї Героїв. Відбулося віддання військової шані та покладання вінків на могилу. Могила Євгенія знаходиться поруч з могилою Сашка Білого (через 5 могил). Євген був накритий прапором УНСО, котрий, разом з прапором України, передали його рідним щоб увіковічити пам’ять про загиблого Героя.
Декілька слів шани про Євгенія Рєпіна від його командира:
-“Загинув ще один молодий хлопець, єдина дитина в сім’ї, котрий міг жити, продовжити свій рід. Такі, як Євген – являються генофондом нації! Він був міцної статури, широкоплечий красень, мав 190 сантиметрів зросту! Незважаючи на те, що я зараз лежу на лікарняному ліжку, якби там не було, я навіть навкарачки, в любому стані, помщуся за всіх полеглих хлопців, за всіх тих, хто став каліками! Низький уклін батькам за сина! Котрий в такий складний час став на захист своєї батьківщини, котрий не шкодуючи собою пішов на виручку своїм побратимам!”

Інформаційний центр УНСО

 Зі слів майора Олега Пантилея, який приїхав у Рівне, щоб провести в останню дорогу свого бойового побратима, Євген загинув, рятуючи інших.

– Трагедія сталася поблизу села Водяне неподалік Донецька. Точно сказати не можу: була це міна чи кидок гранати, – згадує той день Олег Пантилей– Але маємо таку біду – не стало красеня-хлопця (Євген ростом під 1 метр 95 сантиметрів). Він був пізньою дитиною, тому всі в родині називали його Сонечком. Та найціннішим у ньому було те, що він завжди приходив на допомогу як у цивільному житті, так і на військовій службі. Євген, потрапивши у наш військовий підрозділ у листопаді 2014 року, відразу проявив себе з найкращого боку, він не раз успішно виконував поставлені перед ним бойові завдання. Отож його з рядового кулеметника-розвідника було переведено на посаду командира групи. Це був надзвичайно надійний воїн, який завжди приймав правильні рішення, мав дар надихати підлеглих і побратимів по зброї на виконання завдань будь-якої складності. Євгеній Рєпін, без найменшого перебільшення – справжній патріот України.

Рівне прощалося з героями АТО

 Однокласники загиблого воїна Євгена Рєпіна, Юрко та Ярослав розповідають

– Ми не можемо повірити, що Жені немає. Це боляче, важко і дуже страшно бачити, як своє рідне дитятко оплакують батьки, які відпустили його боронити нашу рідну землю. Ми ніколи його не забудемо і завжди пам’ятатимемо, за що він віддав своє життя. Сьогодні ми втратили друга, однокласника, чудову людину і справжнього патріота своєї країни. Вічна пам’ять йому та Слава Україні!

У Рівному прощалися із загиблими Героями //”Голосно”

 

 

 

Чоловіки не плачуть!

На зустріч поспішаю з помітним хвилюванням:має відбутися бесіда зі згорьованою матір’ю, яка втратила сина. Розумію, що розмова буде непростою і налаштувати мені жінку на відвертість буде складно. Бо сама – мати, знаю, як болить, коли мова торкається нещасть в житті дітей. Війна на Донбасі, як зухвала, витончена крадійка забрала її єдиного сина, її «сонечка» і оселила в її душу пітьму, а в серці утворила  незагойну рану.

Нервово потираючи руки, Тетяна Василівна повільно, ніби даючи розбіг емоціям, що враз наринули, починає розповідь: «Женя ріс життєрадісним, доброзичливим хлопчиком, ще в дитинстві намагався допомагати мені в усьому та й старенькій сусідці не раз підносив сумку. Моя мама, переживши війну 1941-1945р.р., цінувала потім усе своє життя кожний мирний день, часто , взявши за руку онука, прямувала на Пагорб Слави, щоби віддати шану тим, хто загинув, виборовши нам життя і свободу. Женя ніс квіти і урочисто покладав їх до підніжжя пам’ятника. Можливо, ще тоді в його душі зародилася мрія стати військовим? Хто знає? – Знизуючи плечима, зітхає жінка. – Ось і тут на фото, бачите? Всміхається, а на голові, зверніть увагу, солдатська  пілотка. Це йому тут років 9-10».

Беру в руки фото, уважно роздивляюсь. Переді мною – жвавий хлопчинка, такий собі живчик, усміхнений, з іскорками в очах.  Обережно запитую:

– Мабуть, веселої вдачі був Женя, бо майже на всіх фото на його обличчі відкрита щира посмішка?

– Так. Син мав прекрасне почуття гумору, часто жартував, був душею компанії, незлобливо кепкував над друзями. Женя дуже полюбляв їздити під час канікул в літні табори, був товариський і … – відвертий правдолюб. Від народження був міцний як дубочок, ніколи не хворів, зріст мав високий. Недарма в армії отримав позивного – «Геркулес».

Помічаю, що в очах Тетяни Василівни з’являються зрадливі сльози, намагаюся в інший бік скерувати розмову, ініціюючи психологічну стратегію:   Здогадуюсь, що Женя був харизматичний хлопчик.

– Скажіть, будь ласка, чи спостерігали ви як мама ще в дитинстві в його поведінці якісь принципові дії? Щось таке, що потім розвинулось у риси справжнього чоловіка, захисника?

– Так, він був ще зовсім малий, коли одного разу, необережно поводячись, впав і роздер коліно. Я ж, попереджаючи його сльози, заспокоїла і виразно вимовила: Женю, не плач, не рюмсай! Запам’ятай: справжні чоловіки ніколи не плачуть, вони лише засмучуються!».

Тетяна Василівна важко зітхнула, проковтнула повітря, задумливо подивилась у весняний простір блакитного неба і тихо додала:

– Я вважаю, що ця моя фраза стала для мого хлопчика життєвим кредо, правилом поведінки справжнього чоловіка.

Помовчали. Вітерець злегка розгойдував віти білосніжного бузку, його пишне кипіння ніби говорило про життя, весну, навколишню красу. Повз нас проходи люди різного віку, неподалік бігали  та пустували дітлахи. А ми говорили про серйозні речі. І… у минулому часі. Так для матері, яка поховала єдиного сина, час зупинився. А сталося це 20-го березня 2015 року. Командир 81-ї окремої аеромобільної бригади зателефонував о 8-й годині ранку і виваженим голосом сповістив: «Ваш син загинув під Дебальцевим. Прийміть мої співчуття».

Технічний коледж НУВГП живе своїм невгамованим студентським життям, воно й зрозуміло: кінець навчального року – тести, іспити, заліки. Зграйки юнаків і дівчат біля дверей кабінетів схвильовано обговорюють хід весняної сесії, хтось занурюється у рятівний конспект; ті, що вже спекалися перевірки, жваво жартують, роздаючи поради щодо складання успішного неминучого випробовування.

Я ж прямую до кабінету директора – Яцкова Миколи Васильовича. Знайомлюсь з його заступником по виховній роботі – Тихоновим Геннадієм Миколайовичем. Зі знанням справи, з почуттям великого жалю і смутку вони розповідають про своїх студентів-героїв, що віддали своє юне життя за Україну в зоні АТО. Серед них і Женя Рєпін, їх колишній учень. Очільники коледжу характеризують його як жвавого, товариського юнака, з невичерпним почуттям гумору, але «який, на жаль, не мав великого бажання навчатися». Куратор групи МЕ-1 Белеля Марина Олександрівна відмічає його рухливість і комунікабельність. А навчався він за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної  і нафто газопереробної промисловості».

Вирій подій в країні захопив  запального емоційного юнака і покликав спочатку на київський майдан, а потім і на передову ділянку боротьби за честь і гідність України. Не завершивши навчання, дочекавшись повноліття, він сам поїхав до Новоград-Волинського і добровільно підписав військовий контракт. Вмовляння адміністрації коледжу і батьків не допомогли. Якась потужна внутрішня сила була в його душі, якась вроджена військова романтика, виплекана піснями такого ж бурхливого за характером бунтаря і правдолюбця Володимира Висоцького.

По крупицях, дбайливо і старанно збирає матеріал для експозиції музею навчального закладу викладачка та організаторка музею – Шваєнко Алла Юріївна. Вона докладно розповідає про загиблих хлопців на Сході, колишніх студентів. З гіркотою повідомляє, що їх вже є п’ятеро. Люб’язно надає мені копії представлених музейних матеріалів. Алла Юріївна розуміє. що створюваний нею музей, є не лише інформаційним центром, але й джерелом, яке формує свідомість і світогляд сучасної молоді. «Музей – це форма впливу, спрямована на патріотичне виховання та духовне відродження нації», – впевнено додає заступник директора Тихонов Г. М.

Зі стендів, здається прямо в душу зазирають широко відкриті очі, щирі погляди молодих хлопців, які вже пішли з життя, закінчивши його короткий лет справжніми героями. Докладні біографії, характеристики викладачів, інтерв’ю з батьками загиблих – все це зібрано для історії, для прийдешніх поколінь.

За словами батька Євгена – Логвиненка Віктора Івановича, його син був солдатом Новоград-Волинської  81-ої аеромобільної бригади. Позивний «Геркулес» отримав за свій високий зріст (1м.90 см) і міцну статуру. Фізично був розвинений і витривалий. Менше як за півроку служби пройшов шлях від кулеметника-розвідника до командира розвідгрупи.   Загинув Євген в бою за Донецький аеропорт від осколкових поранень при виконанні важливого завдання, коли рятував життя побратимам, витягаючи їх з поля бою. Був нагороджений посмертно орденом «Богдана Хмельницького III ступеня», медаллю «За жертовність і любов до України». Згідно з рішенням Рівненської міської ради за № 5756 від 17.09.2015 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного».

Євгена Рєпіна поховали у Рівному 25 березня 2015 року на кладовищі «Нове» на Алеї Героїв.         Заступник командира роти польового вузла зв’язку 81-ої аеромобільної бригади Олег Пантелей  виказав свою шану в таких словах: «Загинув ще один хлопець, єдина дитина в сім’ї. Юнак, який ще довго міг жити, продовжити свій рід. Такі, як Євген, це наш генофонд нації. Він був міцної статури, широкий в плечах, високий гарний чоловік. Низький уклін батькам за сина! Котрий став на захист України, котрий, не шкодуючи власного життя пішов на виручку своїм побратимам і загинув смертю хоробрих!»

А мені пригадалась бесіда з директором коледжу, в якій він так по-людськи, по-батьківськи шкодував юнака, розповідаючи про те, що за два тижні до загибелі Женя телефонував йому з метою все ж таки у майбутньому поновитися у навчанні, він вже узяв довідку про те, що бере «безпосередню участь в антитерористичній операції» на Сході України. Микола Васильович пообіцяв йому посприяти у поновленні в коледжі і надалі спрямовувати юнака на вступ в омріяне Євгеном військове училище або в Академію. «Шкода… Не встиг… Не трапилося…», – задумливо промовив директор.

За словами батька Віктора Івановича, Євген з дитинства мріяв бути військовим: цікавився іграшковою зброєю, підрісши, цікавився теорією з тактики та стратегії ведення бою, мав лідерські риси характеру. Щодо свого зросту і зовнішності часто сам над собою кепкував, цитуючи слова з пісні В. Висоцького:

         «Я вышел ростом и лицом,

         Спасибо матери с отцом».

         «Коли останній раз Женя приїздив з АТО, я його просила-молила, щоб він знову не повертався туди. Видно, душа моя передчувала біду. Але ж хіба він послухав? Тільки й відповів: «Мамо, не плачте, все буде добре!» А ось, як воно «добре» повернулося», – гірко зітхає мати.

І, вже повертаючись додому після зустрічі з батьками і людьми, котрі знали і пам’ятають Євгена, я відчула велику тугу. Тугу за перерваним життям  молодих юнаків, які за віком ще не стали чоловіками, а за духом і моральними якостями стали назавжди взірцем СПРАВЖНЬОГО ЧОЛОВІКА-ЗАХИСНИКА своєї багатостраждальної Батьківщини.

Вічна пам’ять героям України!

                   Віра Мельникова

 

14 жовтня 2015 року у центрі Рівндошкаого поруч зі Свято – Воскресенським собором та оберегом міста – колоною Богородиці – відкрили стелу пам’яті дев’ятнадцятьом Героям Рівного. Дошку пам`яті Героям АТО та Майдану облаштували на перехресті вулиць Соборної та 16 Липня. На дошці – світлини шістнадцятьох загиблих рівненських бійців АТО та трьох Героїв Небесної сотні

 

 

Список публікацій

1. Герус В. Рівне на колінах прощалося з героями АТО [Репіним Е. та Медведєвим М.] / В. Герус  // Сім днів. – 2015. – 26 берез. – C. 3.

2. Рівняни на колінах прощалися з героями АТО  // Вісті Рівненщини. – 2015. – 27 берез. – C. 2

3.  Вістренко Р. Нагороджені посмертно [Орден Богдана Хмельницького III ступеня «за мужність»]/  Р. Вістренко // Вісті Рівненщини. – 2015. – 22 трав. – С.2

4. Місто тепер має 16 нових Почесних громадян // Сім днів : рівненський тижневик. – 2015. – N 39 (24 верес.). – C. 2

5. Про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Рівного” : рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р.  // Сім днів. – 2015. – 1 жовтн. – C. 18

6. Мошняга Л. Їх слава знайшла після смерті / Л. Мошняга // Сім днів. – 2015. – 15 жовт. – С.1,2

7. В АТО загинув ще один Герой із Рівного // Телеканал Рівне1

8. Загинув Євген Рєпін “Геркулес” // УНСО: Інформаційний центр

9. На Сході загинув 21-річний військовослужбовець із Рівного // ОГО

10. Рівнянин Євген Рєпін загинув в АТО, рятуючи інших  // ОГО

11. Солонець Б. Рівненський снайпер загинув, рятуючи життя пораненому другу // «ERVE.UA»: інформаційне агенств

12. Рєпін-Логвиненко Євген Вікторович, «Геркулес» // NEKROPOLE : Культурно – історична енциклопедія людей, подій і місць пам’яті

13.  Рівному прощалися із загиблими Героями //Голосно: новини Рівного

14. Рівне прощається із двома загиблими Героями АТО // Все: сайт чесних новин

15. Рівняни прощалися зі своїми героями, які загинули в АТО [Відео]  // Сфера: ТВ телеканал

16.  Герус В. Рівне прощалося з героями АТО //Новини по-рівненськи

17. У Рівному відкрили дошку пам’яті Героям АТО та Майдану  // Четверта влада : інтернет – портал

18. Дев’ятнадцятьом Героям Рівного відкрили дошку пам’яті // Голосно : новини Рівного

Рєпін Євген Вікторович (18.08.1994 – 20.03.2015)