Микола ОлексN44aDeli1sgандрович Саюк (позивний Француз) народився 22.12.1987 року у місті Дубно Рівненської області. Після смерті батька, тоді Миколі  виповнилося чотири роки, сімя переїхавла  жити до села Адамівка Березнівського району. Закінчив 9 класів Соснівської  школи  і в той же рік вступив до вищого професійного училища №7, де здобув одразу дві спеціальності: кам’янщика та повара.
Мати виховала чесну, справедливу та добру людину. Хлопця любили та поважали односельці.  Коли Микола  підріс, працював на будівництві. З 2012 року був директором ТОВ «ТВК «Меркурій» у Києві (оптова торгівля).

Захоплювався  полюванням та риболовлею.
Коли  повстала Україна, Микола Олександрович не міг спокійно сидіти вдома. З січня 2015 – активний учасник Майдану, брав участь в боях, зокрема на Грушевського та Інститутській у кривавий четвер. Неодноразово на Майдані був поранений (в обидві ноги гумовими кулями від Беркуту та у шию ножем від тітушки).

В АТО з самого початку,  пішов добровольцем. У грудні 2014 року підписав контракт до закінчення особливого періоду.
Сержант, командир відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько – штурмової бригади.
Загинув 1 листопада 2016 року (у проміжок 23.30 – 0.00 год.) біля села  Славне Мар’їнського району Донецької області, внаслідок детонації боєприпаса у каналі ствола міномета.
У нього залишилися мати, сестра та дружина, шлюб з якою був зовсім недовгим.
Микола Саюк – Патріот України з великої літери, воїн та захисник,  який  любив свою Батьківщину.

Похований  в с. Адамівка, Березнівського району.

Указом Президента України № 58/2017 від 10 березня 2017 року, “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

Публікації про Саюка М. О.
На передовій прощались з двома воїнами “Айдару”, що боролись до останнього
Зі Сходу їхні тіла доставили до Києва на церемонію прощання

Напередодні на передовій прощалися з двома військовослужбовцями 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар”. В останню путь Миколу Саюка та Сергія Кочетова проводжали рідні, побратими та друзі.

Як стало відомо, бійці стали до лав “Айдару” після Майдану, прийшли добровольцями. Хлопці потрапили під ворожий обстріл під час виконання бойового завдання.

“Ворожий обстріл. Загинули під час виконання бойової задачі. Ми були разом. Вони загинули як воїни на полі бою”, – каже військовослужбовець 24-го штурмового батальйону “Айдар” ЗСУ Тимофій Дубинчук.

“Вони мріяли звільнити Україну. Підписали контракт до завершення, аби боротися до останнього”, – згадує побратимів боєць “Айдару” Ігор Гайоха.

Валентина Саюк, вдова загиблого військовослужбовця Миколи,  не відходить від труни. Свого Миколу, який у війську мав позивний “Француз”, вона покохала на війні. На війні його і втратила. Микола Саюк загинув разом із земляком з Рівненщини – Сергієм Кочетовим.  Побратими знали його за позивним “Кіт”.

“Котик” був свідком у нас на весіллі…., – з болем згадує жінка, – Ми одружилися 28 серпня. 1-го числа був місяць, як ми повінчалися тут”.

Як стало відомо, зі Сходу, де служили бійці, їхні тіла доправили до Києва, де ранком п’ятниці, 4 листопада, на Майдані Незалежності відбулась церемонія прощання.

Дар’я Феденко та Сергій Новіко, “5 канал”

 

Душу – Богові. Життя – Україні

Новина про загибель двох жителів Рівненської області облетіла всю країну. Микола САЮК (с. Адамівка Березнівського району) та СерIMG_6364гій КОЧЕТОВ (с. Смига Дубенського району), виконуючи службові обов’язки, загинули 1 листопада у зоні бойових дій в Донецькій області. Горе їх сімей стало горем мільйонів українців, з ними прощалися в столиці, в Рівному та на Батьківщині.   Наш земляк боровся за правду на Майдані, у 2014 році пішов добровольцем в АТО, керував відділенням зв’язку взводу управління мінометної батареї. 28-річний хлопець в зоні бойових дій знайшов свою долю, в серпні одружився. Проте осінь внесла свої корективи в його долю, – наче листок з дерева, він впав на полі бою.   Дубенчанин у зоні АТО з лютого 2015 року служив старшим навідником мі­нометного взводу у ЗСУ. Був учасником Революції Гідності, йому не виповни­лось  31…    Зустрічати військовослужбовця Миколу Саюка у Березному вийшло багато його жителів. На момент прибуття тіла в районний центр уже стемніло, але люди все одно чекали, аби вшанувати захисника, вклонитися його пам’яті. Блакитно-жовті стяги тріпотіли на вітрі й сяяли золотом у світлі проїжджого транспорту. Церковні дзвони раз-у-раз нагадували про трагедію.

Герої не вмирають! Вмирають вороги! Душу Богу! Життя Україні! Честь нікому! – скандуIMG_6375вали присутні. Миколу Саюка зустрічали молитвою на колінах. Від об’їзного кільця домовину з тілом патріота побратими несли на плечах до пам’ятника Тарасу Бульбі-Боровцю, де відбулося прощання і вшанування героя.

У суботу, 5 листопада, Миколу Саюка поховали у рідній Адамівці. Довжелезна колона крокувала за труною, в якій лежав хлопець, що дуже любив життя. Юнаки у військовій формі несли Державні прапори України. Чорними стрічками люди перев’язали квіти та вінки. У місцевій церкві відбулася панахида за воїном АТО, якого з усіма почестями поховали на сільському цвинтарі. Рідна земля прийняла його в свої обійми.

У поминальних заходах взяли участь керівники району, депутати обласної, районної, Соснівської селищної рад, представники партійних, громадських організацій, молодь.

4 та 5 лисIMG_6366топада на Березнівщини стали днями жалоби за полеглих воїном АТО Миколою Саюком.   Молоді чоловіки померли за нас, за мир, за світле майбутнє. Вони своєю кров’ю скропили українську землю, бо вірили, що в силах щось змінити. Тепер слізьми поливають матері, дружини і їх діти могили.

Земне життя М. Саюка і С.Кочетова уже завершилось, але пам’ять про героїв залишиться назавжди. Нехай же земля їм буде пухом, а Бог прийме їх душі в райську обитель Свою.

Яна Пилипчук

 

Віддав життя за Україну !

  саюк Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона одна – війна. На жаль, ми втратили ще одного героя, жителя с. Адамівка – Миколу Саюка, який загинув захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України. І 4 листопада біля об’їзного кільця, вздовж дороги люди із запаленими лампадками навколішки зустріли героя з вигуками «Герої не вмирають», що продовжувались центральною вулицею міста аж до пам’ятника Тарасу Бульбі–Боровцю. Там відбулась церемонія прощання із героєм. Зі словами співчуття виступила депутат обласної ради та волонтер Тетяна Воронко. Проводжали героя рідні, побратими, депутати та друзі. З Березного Миколу Саюка везли на батьківщину, де сина чекала мама. Дорога в селі була встелена квітами, односельчани прийшли зустріти свого захисника.

Як шкода тих, кого забрали небеса, кого війна в безсмертя записала. Плачуть небеса, ліси і поля, що оточували його маленьке село, а душа його уже спрямувалась у небесну височінь, щоб звідти востаннє глянути на рідну землю, батьківську оселю, на все, що любив і захищав. Не виміряти горе і сльози мами та дружини, рідних, близьких. Загиблий був майданівцем, тому маршрут траурної церемонії тривав довго, і мама нашого земляка довго чекала на свого сина, щоб попрощатись. Цілу дорогу, із загиблим була його дружина Валентина, яка також служила в батальйоні « Айдар», де вони і познайомились, і нещодавно одружились. Для своїх рідних він був прикладом доброти та любові. Найкращим чоловіком, сином, чудовою людиною, таким залишиться і назавжди. Ми повинні пам’ятати імена своїх героїв, які, аби ворог не ступив на нашу землю віддали найцінніше – своє життя.

Вічна пам’ять загиблому, нехай земля йому буде лебединим пухом, а Господь прийме душу в Царство Своє.

                       
Розповідь про справжнього Патріота

Пару місяців тому він одружився на бойовій подрузі, пару тижнів тому їх обвінчали у рідному батальйоні. Але сімейне щастя було зовсім недовгим, бо війна не питає, коли в тебе закінчується медовий місяць.

Ця людина – Патріот України з великої літери, до нестями люблячий свою Батьківщину чоловік, воїн та захисник. За його плечами криваві бої на Майдані аж до самого останнього дня, до самого останнього кроку уперед, до повної перемоги над минулим режимом.

Микола Олександрович Саюк (позивний Француз) народився 22.12.1987 року у місті Дубно Рівненської області, у якому прожив перші чотири роки свого життя, а після смерті батька переїхав жити до села Адамівка Березнівського району.

Після закінчення 9 класів школи вступив до вищого професійного училища №7, де здобув одразу дві спеціальності: кам’янщика та повара.

Мати виховала з Миколи чесну, справедливу та добру людину, яка все розуміла з першого слова та завжди готова була допомогти у будь-якій складній ситуації. Всіх гарних якостей не перерахуєш, але хлопця любили люди, любили та поважали, а це багато про що говорить.

Дуже полюбляв полювання та риболовлю, а одного разу, на полюванні, коли Микола був ще у малому віці та мав велику уяву, він забив на полюванні бобра, побачивши велики зуби якого, втік до дорослих, які дуже сміялися та запам’ятали цей випадок.

Коли хлопець підріс, то почав працювати на будівництвах по різних містах. З 2012 року був директором ТОВ «ТВК «Меркурій» у Києві (оптова торгівля).

А потім повстала Україна і Микола Олександрович не міг спокійно спостерігати за тим, що відбувається. З січня 2014 – активний учасник Майдану, брав участь у боях, зокрема на Грушевського та Інститутській у кривавий четвер. Неодноразово на Майдані був поранений (в обидві ноги гумовими кулями від Беркуту та у шию ножем від тітушки).

На війні від самого її початку, пішов добровольцем. Багатим був його бойовий шлях, а у грудні 2014 року підписав контракт до закінчення особливого періоду.

Сержант, командир відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько – штурмової бригади.

Загинув 1 листопада у проміжок 23.30 – 0.00 на околицях Мар’їнки Донецької області внаслідок детонації боєприпасу у каналі ствола міномета.

У нього залишилися мати, сестра та дружина, шлюб з якою був таким недовгим.

Це яскраве життя однієї небайдужої, неінертної, сильної духом, рішучої та сміливої людини, це життєва стежка, по якій йдуть тільки ті, хто справді має право називатися Героєм.

І дуже погано, що коли вони сходять з неї у вічність, для багатьох ця подія виявляється непомітною та не вартою уваги, адже це їх не стосується, це не їхнє життя обривається і не їхня кров розтікається по українській землі

Осока Я.

Заплакав дощ над воїнами світла

Минулого четверга мешканці Соснового вшанували пам’ять учасника бойових дій на сході України Миколи Саюка (позивний Француз), встановивши меморіальну дошку на приміщенні Соснівської гімназії, в якій він навчався в той час, коли вона була ще загальноосвітньою школою. Встановлено її поруч з меморіальною дошкою Івана Мельника, його бойового побратима-земляка. Вони любили свою Україну, захищали її від ворожих посягань і віддали за неї життя.

  Микола Саюк, закінчивши 9 класів Соснівської ЗОШ, здобув фах муляра та кухаря у вищому професійно-технічному училищі №7, працював у Києві на будівництві та у сфері торгівлі. З січня 2015 року Микола – активний учасник Майдану, брав участь у боях на вулицях Інститутській та Грушевського, був поранений. В АТО пішов добровольцем, був командиром відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї 24 окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько-штурмувальної бригади. Загинув 1 листопада 2016 року біля села Славне Мар’їнського району Донецької області. Поховали Миколу Саюка в с. Адамівка, де проживає мама героя. Указом Президента України №58/2017 від 10 березня 2017 року він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня(посмертно).

Для участі в скорботно-урочистому заході прибули мама героя Лідія Саюк, його вдова Валентина Саюк і син Назарій, бойові побратими, волонтери, друзі, рідні, заступник голови райдержадміністрації Ірина Жилінська, заступник голови районної ради Людмила Пилипчук, депутати обласної ради Тетяна Воронко та Микола Мельник, начальник управління освіти ,молоді та спорту РДА Наталії Бойчук,батьки Івана Мельника Іван та Галина.

Учні гімназії під керівництвом директора Віри Чернишиної підготували зворушливий сценарій урочистого заходу.

Право і честь відкрити меморіальну дошку учаснику АТО Миколі Саюку були надані синові Назарові, а до її освячення ведучі запросили благочинного парафій УПЦ в районі отця Ігоря, а також отців Олександра та Василія.

А потім були зворушливі до сліз виступи мами героя Лідії Саюк та його вдови Валентини, учасників АТО Івана Курача, Анатолія Степенка (позивний Степ), інших бойових побратимів Миколи Саюка, заступника голови РДА Ірини Желінської, депутата обласної ради Тетяни Воронко, вчителів, учнів гімназії.

З-поміж присутніх на мітингу помітно вирізнялася група юнаків, поведінка яких свідчила про їх готовність стати в ряди захисників Вітчизни при першій необхідності. Виявилося, що це учні Соснівського професійного ліцею, які прийшли вшанувати пам’ять героя.

Не можу пригадати, хто саме з виступаючих назвав полеглих в зоні АТО «воїнами світла» і зауважив, що й саме небо плаче над ними дощем. І треба ж, саме в цей момент низькі сірі хмари і справді сипнули рясним дощем, хоч перед самим початком мітингу він припинився. Що ж, багато таємничого є в цьому світі.

                                                                                                           Надія Ярмолюк

 

            Живе лиш той, хто не живе для себе

Днями в ДПТНЗ «Соснівський професійний ліцей»відбулося загальноліцейне віче вшанування річниці пам’яті випускника 2005 року Саюка Миколи Олександровича, що поклав своє молоде життя за мир і спокій, неподільність і незалежність України, та з нагоди відкриття його меморіальної дошки .  

Микола Саюк народився 22 грудня 1987 року у м. Дубно. Після смерті батька, на той час Миколі виповнилось чотири роки, сім’я переїхала жити до с. Адамівка, звідки родом мама.

В перший клас пішов до Соснівської ЗОШ. Зростав допитливим, кмітливим, добрим і справедливим. Мріяв про професію зодчого, тому за покликом душі у 2003 році вступив до Соснівського професійно-технічного училища № 8. Навчання хлопцю давалося легко: теоретичні і практичні заняття проходили цікаво і змістовно, поряд були досвідчені наставники. Отож став кваліфікованим муляром, пічником, штукатуром 4 розряду. Тішився, що в майбутньому зможе власними руками побудувати будинок родині. Тому постійно працював на новобудовах Києва, удосконалював навички, переймав досвід старших товаришів, «набивав руку». Та доля розпорядилася по-своєму: юнак активно відгукнувся на події Майдану, а потім взяв участь у Революції Гідності, зокрема в боях на вулицях Грушевського та Інститутській у «кривавий четвер», був поранений.

Після лікування добровольцем пішов виконувати свій військовий обов’язок в зоні антитерористичної операції на сході країни. Коли думаю про Миколу, завжди згадую слова В.Симоненка:

     Я киснути не стану,

     Хоч як не буде боляче мені, –

     За нашу землю, дорогу й кохану,

     Я рад прийнять на себе всі вогні.

         У грудні 2014 року підписав контракт до «закінчення особливого періоду». Сержант, командир відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Педагогічний колектив з гордістю зустрів новину, що недавній випускник пішов добровольцем захищати рідну землю.  У стінах ліцею відбулися цікаві та змістовні зустрічі із «Французом» (позивний Миколи) навесні 2015 та 2016 року. Микола з радістю зустрічався з нашими учнями, розповідав про будні і свята на передовій, адже учнівську молодь цікавив славнозвісний батальйон «Айдар».

На дорогах війни зустрів своє кохання, одружився. Проте сімейне щастя було недовгим…

А мамине серце не знаходило спокою…

В той зловісний день, 1 листопада 2016 року, ніщо не віщувало біди, тільки мамине серце чомусь завмирало в тривозі. І недарма. Лише мить … і біля с. Славне Мар’їнського району Донецької області боєць Микола Саюк відійшов у вічність.

Страшна звістка облетіла навколишні села, сколихнула учнівський та педагогічний колективи ліцею: як боляче усвідомлювати, що гине цвіт нації.

Указом Президента України №58/2017 від 10 березня 2017 року, «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку», Микола Саюк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

З ініціативи дирекції ДПТНЗ «Соснівський професійний ліцей» та за чуйності, щирості і доброчинності доброго друга ліцею, мецената, депутата обласної ради Ксенії Сергіївни Павловської 10 листопада 2017 року зібралися рідні Миколи Саюка, побратими, односельці, одногрупники, друзі, учні та працівники ліцею, аби увічнити пам’ять нашого випускника Миколи Саюка, а в його імені всіх тих, хто поліг за долю і територіальну цілісність нашої Вітчизни. Прикро до щему в душі, адже це вже другий наш випускник поліг у війні, нав’язаній нам «братнім» Кремлем. Меморіальна дошка Миколи Саюка встановлена поряд з меморіальною дошкою випускника 2013 року Козачонка Дмитра (уродженця Гощанського району).

Ведучі віче, викладач загальноосвітніх дисциплін І. Б. Клипчук та бібліотекар Н. Г. Себа, запросили до слова мецената К.С.Павловську, яка з почуттям гіркоти щиро поспівчувала мамі Миколи Саюка, закликала учнівську молодь бути гідними доброго імені патріота та запросила Лідію Антонівну відкрити меморіальну дошку.

Під сумний мотив тужливої пісні «Гей, пливе кача по Тисині» меморіальну дошку відкрили мама Миколи Саюка Лідія Антонівна та директор ліцею О. В. Шеремет, який поділився з присутніми спогадами про героя.

За давнім християнським звичаєм кожен меморіал має бути освяченим та молитовно відспіваним. Цю місію виконали о. Віктор (настоятель Свято-Володимирського храму смт Соснове) та о. Олександр (настоятель Петро-Павлівсього храму с. Адамівка).

Про гіркоту втрати та сподівання на мир у своєму виступі говорив і голова спілки ветеранів АТО району Ю. Л. Гов’ядовський. Майстер виробничого навчання О. В. Макарчук, який дав хлопцеві професійну путівку у життя і є теж учасником АТО, висловив єдине бажання, щоб врешті настав мир і, щоб ця меморіальна дошка була останньою.

Без сліз і щирого співчуття не можна було дивитися на матір Миколи Лідію Антонівну, адже жодні слова не спроможні передати біль і муки, страждання її згорьованої душі. Оплакує мати свою кровинку, дитину, оплакує дружина свого коханого, оплакує сестра брата, оплакують рідні дорогу людину, оплакуємо і ми свого недавнього учня, оплакує ненька Україна свого вірного сина.

По завершені пам’ятного віче до меморіальної дошки лягли скорботні квіти пам’яті від мами Лідії Антонівни, депутата обласної ради Ксенії Павловської, заступника голови районної ради Людмили Пилипчук, голови спілки ветеранів АТО Юрія Гов’ядовського, учнівського і педагогічного колективів ліцею, рідних, друзів, односельців.

Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо.

Список  публікацій

 

1.Пилипчук Я. Душу – Богові. Життя – Україні / Я.Пилипчук // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2016. – N 85/ 8листоп. /. – С. 1.

2. Ярмолюк Н.  Заплакав дощ над воїнами світла/ Н.Ярмолюк // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2017. – N 29/ 7 листоп. /. – С. 1.

3. Себа Н.   Живе лиш той, хто не живе для себе / Н.Себа // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2017. – N 33/ 21 листоп. /. – С. 3.

4. На Сході загинув військовий з Березнівщини  // Березнівська районна  рада: офіційний сайт

5. На Березнівщині оголошено Дні жалоби   // Березнівська районна рада: офіційний сайт

6. Віддав життя  за Україну! [Відеорепортаж] // ТРК Березне

7. На Майдані простилися із загиблими бійцями “Айдару”// Еспресо.

8. ТV”Дорослі чоловіки плакали, як діти”: З’явилися зворушливі фото прощання із загиблими бійцями “Айдару” в Києві  //Антикор

9. Двоє молодих військових з Рівненщини загинули в зоні //Ого

10. В зоні  АТО загинули двоє військових з Рівненщини//ЧаРівне

11. На передовій прощались з двома воїнами «Айдару», що боролися до останнього  // 5-й канал

12. На Майдані попрощалися із загиблими бійцями “Айдару” Кочетовим і Саюком. ФОТО репортаж //Цензор. нет

13. В Києві прощались із загиблими атошниками з Рівненщини //ВолиньПост10.

14. Тіла полеглих воїнів – Сергія Кочетова та Миколи Саюка вже на Рівненщині //Рівне1 : телеканал

15. Як Рівне прощалося з загиблими  АТОвцями  (ФОТО) //РадіоТрек

16Митрополит Анатолій: «Знову сумна звістка прийшла на Полісся»  //Сарненська єпархія УПЦ

17. Осока Я. Розповідь про справжнього Патріота // ЦЕНЗОР.НЕТ

18 На Березнівщині презентували сайт присвячений героям-майданівцям та воїнам антитерористичної операції [Відео] // ТРК Березне

19. Саюк Микола Олександрович // Книга пам’яті загиблих

20.Представники влади Березнівщини вшанували пам’ять новітніх Героїв

[ Відеоновини] // ТРК Березне

21. Шана новітнім Героям України  // Березнівська районна адміністрація

22. На Березнівщин відкрили меморіальну дошку Миколі Саюку : відеорепортаж // ТРК Березне : сайт

23. Відкрито меморіальну дошку загиблому в АТО воїну Миколі Саюку// Березнівська районна державна адміністрація : сайт

24. На Березнівщині відкрили пам’ятну дошку Миколі Саюку //Всі новини Рівненщини : сайт

25. На Рівненщині пам’ятну дошку Герою відкрив його син //Інформаційний потік : сайт

26. На Рівненщині пам’ятну дошку Герою відкрив його син //Новини по-рівненськи : сайт

27. На Рівненщині увіковічнили пам’ять бійця АТО : фото//В кулуарах : сайт

28. Після війни: меморіальну дошку присвячену Герою відкрив його син //ОГО : сайт

29. У Рівненській області на честь героя АТО відкрили пам’ятну дошку //Новини Львова : сайт.

 

 

Саюк Микола Олександрович (позивний Француз) ( 22.12.1987– 01.11.2016)