2Сова Іван Васильович народився 19 січня 1976 року в селі Бригадирівка Радивилівського району Рівненської області.  У сім’ї  Сови Василя  Григоровича та Сови Ольги  Григорівни  він був другою дитиною. Мама працювала в дитячому садку майстром з прання білизни, тато – диспетчером у  місцевому колгоспі. У 1980 році сім’я переїжджає жити в новозбудований будинок у сусіднє село Зарічне. Іван з 1983 року навчається у Козинській середній школі, З 4-го класу у Козинській музичній школі по  класу акордеона. З 1991 по 1995 рік навчався у Рівненському музичному училищі, після закінчення якого проходив військову службу в Шепетівці Хмельницької області. Здобув військову спеціальність – навідник гранатомета.  Після повернення з армії одружився, проживав і працював учителем музики в Здолбунові.   В 2000 році повернувся додому в село Зарічне. Разом з братом брали участь у  Помаранчевій революції 2004 року.

Після захоплення  Криму «зеленими чоловічками» записався добровольцем. 8 серпня Івана відправили на навчальний полігон в м. Яворів Львівської області. Не маючи на руці двох пальців, не пройшов медкомісію, проте повертатися додому Іван категорично відмовився.

28 серпня 2014 року 80-у аеромобільну бригаду, у якій служив Іван Сова навідником гранатомета, відправляють на схід. 30 серпня бригада зупинилась недалеко від Луганська біля міста Металіст, де їх вперше обстріляли. Останній раз він телефонував мамі  5 вересня о 5.30 ранку: Рівно через 12 годин о 17.30 Іван загинув у бою, коли  бригада у складі 97 бійців на шести БТРах та двох танках вирішила вирватись із оточення.

Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у Збройних Силах України наш земляк, житель села Зарічного, молодший сержант Сова Іван Васильович, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

 

 

Публікації про Сову І. В.
А пам’ять про полеглих за Україну берегтимо

Перш ніж писати про похорони загиблиго у зоні АТО старшого солдата 80-ї аеромобільної бригади Івана Сови, 1976 року народження, поцікавився у ікіпедїі, що таке «війна», «антитерористична операція, АТО».

Читаю: «Війна – складне суспільно-політичне явище, пов’язане з розв’язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами». Про Далі: «АТО – комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою». Висновки роби сам, шановний читачу, що у нас триває на сході країни. На жаль, похорони на наших теренах загиблих на Донбасі українських героїв стають звичним явищем. І це погана тенденція.

А добре те, що сила духу народу нашого тверда, як криця, що незламне наше бажання жити у своїй державі, яка нині потребує захисту. І в лави її відважних ратників стають наші краяни, ще вчора люди мирних професій.

3Похорони Івана Сови, уродженця Зарічного, були велелюдними. Провести  в останню путь загиблого героя прийшли багато жителів всієї округи з Козина, Середнього, Бригадирівки, Довгалівки, і, звісно, із Зарічного. Прибули військові із 80-ї аеромобільної бригади, що базується у Львові, і з лубенського гарнізону на чолі з військовим комісаром С. Царуком. Голова районної ради О. Пастух, голова райдержадміністрації В. Кондик із першим заступником І. Школярем теж поклали вінок герою, висловили співчуття рідним українського солдата-патріота. Подякував батькам за сина- героя і отець Тарас, який разом з іншими шістнадцятьма священиками УПЦ-КП і усіма людьми молився за упокій душі загиблого воїна у Царстві Небеснім, за мир і державу.

Як розповів Сергій Рослюк, однокласник Івана Сови, той добровільно зголосився бути мобілізованим в українську армію. Батьки, Василь Григорович і Ольга Григорівна, дізналися про рішення сина, коли він уже владнав усі формальності. І 8 серпня він був призваний у 80-у аеромобільну бригаду і призначений на посаду старшого навідника аеромобільно-десантної роти аеромобільно-десантного батальйону. Після відповідної двотижневої підготовки на полігоні на Львівщині був скерований на схід. Однозначно, проявляв відвагу і мужність у боях з терористами. А далі процитую повідомлення з Інтернету: «5 вересня, за годину до наказу про припинення вогню, терористи влаштували засідку і обстріляли групу батальйону “Айдар” та десантників 80 окремої аеромобільної бригади ЗСУ. У понеділок, 8 вересня, внаслідок домовленостей з сепаратистами, вдалося забрати тіла вбитих айдарівців та десантників». Тіло загиблого старший брат Олександр забрав і доставив додому, у Зарічне, у понеділок, а у вівторок відбулися похорони.

Як розповідали однокласники і друзі Івана Сови, він був щирий український патріот. У справі захисту України не покладався на когось, говорив, «хто, як не я». Тому коли постала загроза державності країни, пішов її боронити. А до цього, як зауважували мої співрозмовники, Іван був активним учасником Євромайдану. А в школі яким він був, цікавлюся. Спокійним, товариським – чую у відповідь.

Після закінчення Козинської десятирічки Іван вчився у Рівненському  музичному училищі, але за фахом  вчителем музики працював недовго. Очевидно, далося взнаки те, що батьки привчали до хліборобської праці. У 1995 – 1996 роках проходив строкову військову службу. Був одружений, певний час проживав у Здолбунові. Але життя, як додав Іващуківський сільський голова С. Гуцман, розпорядилося так, що повернувся він у рідне село, працював, а ще з батьком господарював на землі. Обробляли свої паї, мали й орендовані. Пристаралися техніки. Тільки живи, працюй, мрій!..

Хоронили Івана Сову з усіма військовими почестями – почесний ескорт, духовий оркестр, три- залповий салют. Дорогу встеляли квітами. На шляху похоронної процесії із Зарічного до Бригадирівки вишикувалося чимало людей, в тому числі й учнів з Козинського колегіуму і Довгалівської школи. Скандували: «Герої не вмирають!».

Відспівували Івана Сову у Свято-Воскресенській церкві у Бригадирівці, поховали у цьому ж селі, на новому кладовищі. Справа в тім, що батьки Івана – парафіяни саме цієї церкви, більше того, Василь Григорович – уродженець цього села.

Іван Сова пожертвував своїм життям у боротьбі з терористами і окупантами на сході країни. В ім’я держави Україна, усіх нас. Як розповів присутній на похоронах артилерист цієї ж 80-ї аеромобільної бригади В. Пацула, який днями повернувся із передової, українські військовики – готові, як мовиться, до останнього подиху стояти за Україну, за себе, так і сказав «за Україну, за себе», бойовий дух  високий. Тож маємо всіляко його, цей дух, підтримувати, хто чим можемо. А ще маємо свято берегти пам’ять полеглих за Україну.

Герої не вмирають.

Василь Семеренко

Освячення пам’ятника воїну

DSCN518524 серпня 2015 р. у с. Бригадирівка на могилі загиблого воїна Сови Івана Васильовича було освячено пам’ятник. Майже рік минув, як цей відважний герой віддав життя своє заради нас, полігши в бою. У цей день, коли країна святкує свою 24-ту річницю незалежності, люди прийшли до могили, щоб віддати шану воїну-герою.

На освячення прибули священики благочиння, очільники району, хор духовенства Рівненської єпархії «Анафора», рідні та друзі загиблого. Кожен у душі приніс із собою іскорку любові і вдячності за великий подвиг героя і оборонця нашої землі. Відбулося покладання квітів на могилу. Хор с. Бригадирівка Свято-Воскресенського храму оспівував спочилого духовно-патріотичною піснею.

Собором священнослужителів на чолі з благочинним прот. Ігорем Данилюком було звершено чин освячення пам’ятника воїну у супроводі священичого хору «Анафора». Після чого настоятель парафії с. Бригадирівка прот. Василь Сидорук звернувся до всіх присутніх із повчальним словом, розповівши, яку ношу взяв на себе раб Божий Іван, щоб сьогодні з вдячності кожен знайшов час і прибув для спільної молитви за загиблим.

DSCN5168Хор «Анафора» вшанував пам’ять загиблого воїна концертом, проспівавши релігійно-патріотичні твори, у яких звучали сум і надія, що ця велика жертва не є марною. Матушка Вікторія виконала вірш-пісню « Мамо, не плач, я повернусь весною». А поміж виконанням музичних творів виступали голова Радивилівської райдержадміністрації Ващук Олег Володимирович, військовий командир спочилого пан Ігор, класний керівник Рівненського муз-училища, де навчався Іван Сова, Пальчевська Наталія Василівна; прозвучало декілька творів на музичних інструментах.

Ця могила буде символічним місцем вшанування пам’яті всіх полеглих борців за волю і незалежність України, і щороку 24 серпня тут буде звершуватися поминальна молитва.

Вкінці було виголошено вічну пам’ять герою та виконано духовний гімн України « Боже великий, єдиний…»

Прес-служба Радивилівського благочиння

 

 

Іван завжди живий

                                                                                  А сьогодні тут я, у школі,

Де роки навчання пройшли.фото меморіальної дошки

На чорній дошці з граніту

Мою пам’ять сюди принесли.

Чорна дошка – це спогад про мене,

Про героя, що впав у бою,

Захищав рідну землю, країну

У далекім на Сході краю.

Хто прийде на поріг в рідну школу,

Схилить голову в вічнім жалю.

Ше згадає мене як героя,

Що лишився в небеснім строю.

Бережіть Україну, моліться, благаю,

Будьте добрими людьми.

Пам’ять про нас хай в серцях не згасає.

Ми – герої, ми вічно живі.

Галина Смолярчук,  в.о. директора

 Козинського НВК «школа-колегіум»

 

 

Список публікацій

 

1. На Радивилівщині знову жалоба: загинули Іван Сова та Іван Лемещук // Радивилів POST/ – 12 верес. (№ 37). – С. 3

2. На Радивилівщині попрощалися із загиблим Іваном Совою // Радивилів POST. – 19 верес. (№ 38). – С. 1

3. Посмертно нагороджено земляка-героя: [Сова Іван] // Радивилів POST. – 2015. – 29 трав. (№ 22). – С. 6

5. Посмертно нагороджено земляка-героя // Прапор перемоги. – 2015. – 29 трав. (№ 22). – С. 7

6. Роковини світлої пам’яті : [Сова Іван] // Прапор перемоги. – 2015. – 28 серп. (№ 35). – С. 2

7. Семеренко В. А пам’ять про полеглих за Україну берегтимо / В. Семеренко // Прапор перемоги. – 2014. – 12 верес. (№ 36). – С. 3

8. Сова Іван Васильович : некролог // Прапор перемоги. – 2014. – 12 верес. (36). – С. 6

9. Шевчук Л. Герої не вмирають, герої серед нас / Л. Шевчук // Радивилів POST. – 2015. – 16 жовт. (№ 42). – С. 3

10.На Радивилівщині освячено пам’ятний знак загиблому воїну // Духовна нива. -№9/Верес./. – С. 7.

11. Він віддав життя за волю України // Радивилівське благочиння Рівненської єпархії. Українська Православна Церква Київського Патріархату

12. Земляка-героя нагородили орденом – посмертно // Радивилів.іnfo

13. Долюк І. Іван Сова – житель Радивилівщини… // Вконтакте: соціальна мережа

14. Іван Васильович Сова // Козинський НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-колегіум»

15. Іван Сова // Краєзнавчий гід: [блог Радивилівської центральної районної бібліотеки]

16. На Радивилівщині знову жалоба: загинули Іван Сова та Іван Лемещук // Радивилів.іnfo

17. На Рівненщині освятили пам’ятний знак загиблому Герою АТО // ОГО

18. Рівненщина попрощалася ще з двома Героями // Rivne1.tv

19. Сова Іван Васильович // Книга пам’яті полеглих за Україну

20. Освячення пам’ятника воїну // Радивилівське благочиння Рівненської єпархії. Українська православна церква Київського патріархату

Сова Іван Васильович (19.01.1976 – 5.09.2014)