tomilinВолодимир Томілін народився 22 серпня 1990 року в м. Березне Рівненської обл.  В перший клас пішов у Березнівську ЗОШ № 2. В 2001 році, після розлучення батьків, Володимир з мамою переїжджають в с. Малинівку Гощанського району Рівненської області.  В цьому селі він ходить до  школи. Після закінчення 9 класів Малинівської ЗОШ І-ІІ ступенів навчався ПТУ №1 м. Рівне.

У 2008 році був призваний до Збройних сил України. Після закінчення строкової служби повернувся у рідне село де й створив сім’ю.

9 березня 2015 року пішов добровольцем в АТО. З 24 квітня 2015 року брав участь в антитерористичній операції в Донецькій області. Мав звання – старший солдат,  посада – стрілець, 28-ма окрема механізовану бригада.

20 липня 2015року загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу міста Красногорівка (Мар’їнський район Донецька область). У нього залишилися мати, дружина та маленька донька.

Похований у рідній Малинівці.

Указом Президента України  №291/2016 «за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Томіліна Володимира Юрійовича  нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

Публікації про Томіліна В. Ю.
Небо плакало лапатим снігом

Вшануймо матері – єдиного сина,
Вшануймо його – як кохала дружина,
Вшануймо доньці –  найріднішого тата,
Вшануймо бабусі – онука й солдата!

tomilin_doshka25 січня в селі Малинівці відбувся велелюдний мітинг із нагоди відкриття меморіальної дошки Володимирові Томіліну. Того дня, аби вшанувати пам’ять героя України, на подвір’ї сільської школи зібралися односельці загиблого захисника, його мати, бабуся, дружина з донькою, друзі-побратими, що, як і він, із честю виконали свій військовий обов’язок у зоні проведення АТО. Взяли участь у мітингу й голова РДА Юрій Ковальчук, голова райради Олександр Поліщук, заступник голови РДА Тарас Гоменюк, начальник відділу освіти, молоді та спорту РДА Олексій Савонік, начальник відділу культури й туризму РДА Анатолій Івасюк, директор РЦЗ Петро Зубкевич, Гощанський селищний голова Микола Панчук та Малинівський сільський голова Олена Пивоварчук.

Скільки тривав мітинг, стільки й небо плакало великим лапатим снігом. А в піднебессі, незважаючи на негоду, кружляло кілька голубів. То, певно, душі героя і його друзів прилинули, аби побачити, як односельці вшановують їх пам’ять, підтримують неньку та бабусю, допомагають дружині й доньці.

Право відкрити меморіальну дошку громада надала воїнам, учасникам АТО Валерієві Нестеруку, Юрієві Нестеруку, Іванові Ткачуку, Валентинові Андрійчуку, Іванові Ткачуку з Воронова та Юрієві Гапончуку. І полинула над землею пісня «Пливе кача». У цю мить на площі перед школою не залишилося жодної байдужої людини. Плакали жінки, діти, скупі сльози нишком витирали чоловіки. Здавалося, що ось-ось від розпуки на землю впаде й небо…

Синьо-жовте полотнище учасники АТО передали дружині покійного, а Державний прапор України, підписаний їхніми побратимами, – в музей Малинівського НВК.

Короткими промовами вшанували пам’ять Володимира Томіліна Юрій Ковальчук, Олександр Поліщук, директор Малинівського НВК  «ДНЗ -ЗОШ І-ІІІ ст.»  Сергій Пивоварчук, учасник АТО Юрій Нестерук.

Дуже проникливо, щемко, тривожно прозвучала у виконанні гурту «Терен» пісня «Мамо, не плачте». І знову присутні на мітингу не витримали душевного болю та заплакали.

Настоятель церкви Святої Параскеви отець Сергій освятив меморіальну дошку Володимирові Томіліну. Героїв небесного війська присутні вшанували хвилиною мовчання.

Пам’ятаймо: герої не вмирають! Вони тут з нами, на Землі. Лише тихенько-тихенько сплять. І допоки ми живі – житиме пам’ять про них.

А в Малинівці Володимир Томілін із меморіальної дошки щодня зустрічатиме та проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному, що він поклав життя, аби ми жили у мирній і квітучій Україні. Пам’ятаймо про це. Любімо Україну та пишаймося тим, що ми українці.

Слава Україні! Героям слава!

Олександр Форманчук

 

 

 

Пам’яті захисника Вітчизни

            Мамо, я повернусь, обов’язково повернусь, не переживай.

 

Ці слова Володя повторював своїй мамі Ларисі не один раз, а кілька десятків. Це після того, як він вирішив іти добровольцем на фронт, який ще й до сьогодні називають якимось дивним словом «АТО». Але його це не зупиняло. Там війна, там «руський мір», там російський фашизм і з ним треба комусь воювати. Україна в страшній небезпеці, як цього не розуміють тут усі: насамперед найближча людина – мама, цивільна дружина Яна, інші – сусіди, друзі, односельчани …

І ось він уже доброволець, уже на фронті. Далека донецька земля вразила своєю красою. І якби не війна, вона не здавалася такою чужою і водночас рідною, бо була ж нашою.

Постійні обстріли, лише встигай відстрілюватися, встигай впасти в траншею.

Під час затишшя в степу Володя побачив їжака. Де він тут взявся, не боїться вибухів снарядів, свисту куль? І згадалось щось таке дитяче, щемливе…. Колись у дитинстві хлопець приніс додому їжака. Тварина не хотіла розгорнутись, настовбурчувала голки, то він з іншими однолітками піднімав їжака і кидав об землю. А тваринка ще більше згорталась, боялась своїх мучителів. Тоді вони його штовхали загостреними патичками – й хоч би тобі що! Навіть цькували собакою, який, пирхаючи, обнюхував те жалке тіло, пробував перевернути лапами, але скоро поранився і, піджавши хвоста, просто втік. Вони б іще його мучили, але нагодився хтось із дорослих і прогнав хлопців. Їжак довго ще лежав там сам, лише згодом десь зник.

І ось тепер на Донбасі йому стало так соромно за ту дитячу витівку, що він відійшов у бік і довго сидів на самоті. Лише тут, під кулями, Володя відчув жагу до життя маленької істоти і свою  власну – людини. І це змусило його по-іншому подивитись на світ. Пішов, знайшов якусь консервну банку, налляв молока і підсунув такому рідному і близькому створінню, яке так несподівано виринуло з дитячих спогадів.

Не може людина весь час жити війною. Ось уже фронтовик (яке це дивне слово в наш час), товариш по землянці хоче поговорити.

І розмова якась така, про що вдома навіть не думав би.

– Слухай, – каже товариш, – ось ми тут на цьому місці, а чи знаєш, Володю, що тут було дике поле, звідси нападали на Україну половці та печеніги, сюди ходили на оборону рідної землі київські князі ще тисячу років тому. І вже тоді ця земля стала українською. І ось її знову треба обороняти від диких орд зі сходу.

А ось інший, старший товариш, дядько Михайло, вчитель історії, підійшов та давай розповідати про козацькі походи на Азов, про битви з турками. Тяжкою кров’ю давалась нам ця земля, і не можна дати її чужинцям топтати.

Володя вчився у школі абияк, і лише тут, на війні, відчув брак знань. А ночами інколи надходила така туга та жаль  за отим втраченим часом, якого не цінував. І як випадала нагода, то сідав за підручники і художні книжки, чого не робив раніше. А ще вподобав географічні карти. Із великим задоволенням відшукував на них своє село Малинівку, що загубилося на далекій Волині. І тоді згадував маму, сусідів, односельчан …

Яке ж гарне село! І яка ж гарна назва. А хата, що стоїть за кілька десятків метрів від сільського ставка, куди можна побігти скупатись у будь-який момент. А ось тут, у степу на Донбасі, у повний зріст навіть ходити не можна.

Що заважало людям цього краю дихати п’янким степовим повітрям, жити під цим щедрим сонцем, любити і працювати під високими зорями над степом оцим, як над нашою долею.

Як вони не можуть зрозуміти простих речей? Діти не вибирають батьків. А хіба людині так просто міняти Батьківщину?!. І те, що це любов взаємна, людини і землі, на якій живеш.

Якщо її хочеш відірвати і відтягнути в інший вимір – вимір «Руського міра» – то без руйнації того світу, в якому ти живеш, тобі вже не обійтися. Мусиш страждати довгий час.

Лише тут, за тисячу кілометрів від дому, починаєш відчувати, яка ж прекрасна українська земля. У час війни її починаєш любити усім серцем своїм, із перших кроків своїх.

Ось черговий обстріл. Володя згадав, що сохнуть випрані речі, їх треба забрати в бліндаж. Він вискочив без каски, без бронежилета, вискочив лише на секунду, міна розірвалась прямо перед ним.

Володю Томіліна підхопили чиїсь руки, кудись понесли і поклали на щось таке холодне. Він відчув, як хтось ходить біля нього, щось смикає, перев’язує, обтирає кров та підкладає. Його обхопила така слабкість, що уперше за всю війну подумав про смерть. І після цього перед ним хитнулись, розходячись у різні сторони, дві дороги – одна, просвітлена, бігла в рідне село, де стояли й виглядали дві постаті та маленьке янголятко (це ж дочечка), а там мама та дружина Яна.

І так хотілось закричати: «Мамо, я повернусь». А голосу чомусь не було. Володя ще відчував, як чиїсь руки клали його на машину, щоб кудись везти. Але перед ним виникла друга дорога: сіра, імлиста, і неслась в якусь темінь … Володя намагався рвонутись на світлу, але видіння перемежовувались. Він знову кудись провалився, і  вибратись уже  було не в його силі.

Друзі намагались його рятувати до останку. На війні боєць Томілін був надійним товаришем: з ним у бій, з ним у розвідку – не підведе.

І ось остання дорога – дорога додому. Везли цілий день. Привезли в рідне село далеко за північ. Ще здалеку зустріли односельці героя братовбивчої війни на колінах та із запаленими свічками.

 

Остання почесть воїну захиснику, земляку.

Олександр Міщук, член національної спілки краєзнавців

 

 

 

Список публікації

1.  Форманчук О. Небо плакало лапатим снігом [Текст] / О. Форманчук // Рідний край : Громадсько-політична газета. – 2016. – № 5/30 січ./. – С. 1

2. 23 липня в Малинівці відбулась церемонія прощання із загиблим в зоні АТО військовослужбовцем Володимиром Томіліним // Гощанська районна державна адміністрація

3. Нагороджено посмертно героя // Малинівський НВК “ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ст.” .

4. Відкриття меморіальної дошки [Відео] // Група «Наша Малинівка». Однокласнники. – 2016. – 25 січня

5. Відкрито меморіальну дошку загиблому учаснику АТО Володимиру Томіліну  // Відділ культури і туризму Гощанськох районної державної адміністрації

6. Зубкевич П. Пам’яті Володимира Томіліна. Малинівка 2016 [Фото] // Однокласнники

7. Пивоварчук С. Сьогодні плакала разом з природою і вся Малинівка… [Фото] // Однокласнники

8. Форманчук О. Ушанували Героя України, Володимира Юрійовича Томіліна // Малинівський НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ст»

 

Томілін Володимир Юрійович (22.08.1990 – 20.07.2015)