Гордійчук Ігор ВолодимировичГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 816/2014 від 21.10.2014

Народився 12 листопада 1972 року у селі Залізниця Корецького району Рівненської області. У 1989 році, після закінчення Корецької загальноосвітньої середньої школи № 1, вступив до Омського вищого танкового інженерного училища, але згодом перевівся до Київського інституту Сухопутних військ Національної академії оборони України, де з відзнакою закінчив факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня. Згодом закінчив коледж сухопутних військ США у Карлайлі (штат Пенсільванія) за фахом “управління військовими частинами і з’єднаннями”. Вільно володіє іноземними мовами: англійською, німецькою, польською. Закінчив курс англійської мови для військовослужбовців у збройних силах Канади за стандартом STANAG 6001.

Пройшов шлях від командира механізованого взводу до заступника командира танкового полку. Але його справжнім покликанням стали війська спецназу, куди він добився переведення на посаду заступника командира бригади спеціального призначення міста Ізяслав Хмельницької області. Згодом став командиром створеного на базі бригади 8-го полку спеціального призначення – однієї з найкращих частин збройних сил України.

З травня по грудень 2010 року І.В. Гордійчук був у службовому відрядженні у складі міжнародного контингенту в Республіці Афганістан. Після повернення – перший заступник начальника Національної академії оборони України, начальник управління військової співпраці і миротворчих операцій Генерального штабу.

У квітні 2014 року отримав призначення у Головний командний центр Міністерства оборони України. Приймав участь у багатьох операціях під час антитерористичної операції на сході України. Особисто очолював загін спецназу під час виконання завдання глибинної розвідки далеко за лінією фронту у тилу противника і був поранений.

Указом Президента України Петра Порошенко № 816/2014 від 21 жовтня 2014 року за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Ігорю Володимировичу Гордійчуку присвоєно звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка”.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ (29.09.2014, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України) та ІІІ (08.09.2014, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України) ступеня. Відзначений відомчими заохочувальними відзнаками Міністерства оборони України, у тому числі відзнакою “Доблесть і честь”, медаллю “10 років Збройним Силам України”, медаллю “15 років Збройним Силам України”, пам’ятним нагрудним знаком “Воїн-миротворець”.

Публікації про Ігоря Гордійчука

Червоні яблука від мами

Легендарний Ігор Гордійчук, відомий як Сумрак, здійснив неймовірне і… вижив!

— Дякую вам, дітки, за підтримку та допомогу. А я вже не маю чого вам дати. Ось, візьміть хоч яблучок із нашого саду, Ігор їх так любить…

Беру з материнських рук червонобокі яблука і, здається, відчуваю, як горить-палає материнська душа. Так, як ці яблука, вона палатиме ще довго… І заспокоїться лише тоді, коли її кровиночка — відважний захисник Савур-могили легендарний полковник і тепер уже Герой України Ігор Гордійчук (Сумрак) повноцінно стане на ноги.

На людях його мама Софія Родіонівна з усіх сил тримається, хоча здоров’я, каже, вже ой як підводить. А як залишається в хаті сама (чоловік поїхав до лісу заготовляти дрова), отоді вже, каже, згорнулася б клубочком, закрилася б якимось коконом і безперервно молилася б за його одужання.

Тут, у рідному селі Залізниця Корецького району на Рівненщині, він був рівно рік тому — приїздив провідати батьків. А нинішнього жовтня, саме на Покрову, вони були у нього в Київському військовому госпіталі: районна влада виділила транспорт і кошти, аби мати змогла зустрітися із сином. Тоді новини ще не були такими втішними, як у день його народження: 12 листопада її синові виповнилося 42. Невістка Тетяна щойно сповістила, що Ігоря вперше вивезли на подвір’я.

Золота зіркаПрезидент України Петро Порошенко вручає полковникові Ігорю Гордійчуку орден «Золота Зірка» Героя України за подвиг на Савур-могилі. Фото Укрінформу.

Нескорений дух із материнського молока

… Розглядаємо його дитячі та шкільні фотографії, похвальні грамоти (відмінник!) — і материнська душа, здається, на мить розраджується, розгортається з того кокона, в який останнім часом загнала її доля. Є ж бо ким гордитися! А ось — звичайні паперові мішені зі шкільного тиру: їх багато, а постріли всі, як один, — у «десятку».

— Ігор зі школи хотів стати військовим?

— Так. У старших класах уже цілеспрямовано займався військовою підготовкою та фізкультурою: Савицький і Бабій, казав, тепер мої головні вчителі! Бачите, його дід, мій свекор, з яким ми жили в цій хаті, пройшов війну. А потім за надуману «провину» отримав 10 років Магадану. Саме він змалку мав великий вплив на Ігоря: читав йому напам’ять «Кобзаря», говорив про неньку-Україну, яку завжди треба захищати. Неначе передчував, що-таки доведеться…

Одразу за нашим селом є братська могила, де поховані 32 воїни УПА: це 18-20-річні юнаки, які поклали голови за Україну. У 1972-му, коли я ходила вагітною Ігорем, ту могилку хотіли зрівняти із землею, бо саме прокладали дорогу. А мене тоді щойно  сільським головою вперше обрали (загалом Софія Гордійчук очолювала Залізницьку сільську раду 33 роки. — Авт.). І я поїхала в райвиконком. Не можна, кажу, руйнувати повстанську могилу, це історія, наші діти нам цього не пробачать! Хтось у кабінеті, пригадую, сказав, що вагітним відмовляти не можна, — і дорогу таки проклали в обхід. А вже за кілька днів, 12 листопада, народився Ігор.

Словом, нескорений український дух він увібрав у прямому сенсі з молоком матері. До речі, у 1989-му, у рік його вступу до Омського вищого танкового інженерного училища, сталося ще дві знакові події. Офіційно реабілітували його діда, а на тій могилі воїнів УПА сільська громада власними силами звела пам’ятник. Тут, у поліській глибинці, вже тоді передчували переміни. Тож саме над Залізницею першим у районі (а може, і в області) замайорів синьо-жовтий прапор. Ігор уже не бачив цього на власні очі, але одразу ж прийняв рішення: буде вчитися в Києві!

— Стукають якось уночі в хату, відчиняю — на порозі Ігор зі своїм другом. Залишаємося, кажуть, в Україні. Та й перевівся до Київського інституту сухопутних військ Національної академії оборони України, з відзнакою закінчив факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня, — гортає сторінки пам’яті мати. — Пропонували в інституті залишитися. Та ні, йому до війська треба! Спочатку був Яворів на Львівщині, потім — Ізяслав на Хмельниччині. Якось поїхали ми з батьком у Яворів на його 30-річчя. То й привітати до пуття не встигли, вже, чуємо, викликають: «Гордійчук, на завдання!» Ось такі мала я короткі миті материнського щастя. А що військові його любили й поважали, було видно неозброєним оком. Якось в Ізяславі на День Незалежності ми всі, й Ігор разом із нами, одягнули вишиванки, йдемо і раз по раз чуємо: «Привіт, Гордійчуку, як справи?»

До речі, вишиванку він неодноразово одягав і в Америці (там закінчив коледж сухопутних військ США за фахом «управління військовими частинами і з’єднаннями»), і в Канаді (тут пройшов курс англійської мови для військовослужбовців за стандартом STANAG-6001), і навіть… в Афганістані, де у 2010-му працював у складі українського контингенту міжнародних сил сприяння безпеці.

— Ігор вільно володіє англійською, польською та німецькою, — веде далі мама. — Німецьку добре знав зі школи, можете запитати в його вчительки, Марії Григорівни Степанюк. Тож в Омську на нього так і казали — «німець».

Що знати та вміти — того за плечима не носити. Про війни та воєнні конфлікти у світі він знав, здається, все. Відтоді дуже цінував мирне небо над рідною Україною. Після повернення з Афганістану полковник Ігор Гордійчук — перший заступник начальника Національної академії оборони України, начальник управління військової співпраці і миротворчих операцій Генерального штабу.

А мати жде додому сина

А мати жде додому сина… Фото надане автором

Миротворець пішов на війну

А далі (така вже іронія долі) миротворець пішов на війну: у квітні отримав призначення в головний командний центр Міноборони та особисто очолив загін спецназу, який вів глибинну розвідку в тилу противника. Так вирішив генерал Муженко.

12 серпня розвідгрупа з 14 бійців під командуванням Гордійчука прорвалася на Савур-могилу, перебрала контроль над спостережним пунктом на вершині та розпочала коригування артилерійського вогню. Бойовики та російська артилерія щодня штурмували вершину. «Ось вони вивели з ладу систему зв’язку», — Гордійчук коригував вогонь по мобільному. Його бійці й він сам зазнавали поранень та контузії, але Гордійчук не здавав позиції. І навіть коли прийшло підкріплення і відбулася ротація, він залишився і продовжував коригувати вогонь. Та сили були нерівні: 20 серпня захисники Савур-могили опинилися в повній ізоляції, до найближчого українського підрозділу — 40 кілометрів. Та вони тримались.

У День Незалежності України російські війська з особливою жорстокістю засипали висоту снарядами та ракетами. А спецназівці стояли: Гордійчук навіть не думав відходити без наказу. Наказ надійшов пізно ввечері, але висотка вже була у щільному кільці противника.

З оточення виходили вночі: група на чолі з пораненим та контуженим Гордійчуком пройшла по ворожих тилах понад півсотні кілометрів і приєдналася до українських військ під селом Многопілля Амвросіївського району. 29 серпня вони пішли на прорив, але вантажівка з полковником потрапила під обстріл і спалахнула. Осколок влучив йому в потилицю. Гордійчук, розповідають бійці, зривав пов’язку, яку йому наклали, і все ще намагався керувати боєм. Але знепритомнів від крововтрати. Кількох бійців російські десантники взяли в полон. Його ж — просто залишили на полі помирати і не дозволяли надати бодай якусь допомогу: цей, мовляв, довго не протягне…

Тільки 1 вересня машина Червоного Хреста доставила Ігоря Гордійчука до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова. Дуже тяжкого, але — живого! За нього, вочевидь, заступився Бог, до якого долинули щирі материнські молитви…

— Ми весь цей час телефонували до нього: і я, й дружина, і його донька Марта. Ми ж навіть не знали, де він, що і як, — не розповідав. Спочатку чули: «Ваш виклик переадресовується на автовідповідач», потім зв’язку взагалі не стало. Тож я просто молилася: вдень і вночі. Самі ж знаєте, материнське серце не обдуриш… А всю правду дізналася тоді, коли й уся країна: почула прізвище свого сина і всю оцю історію з телевізора.

Навіть бойові побратими не вірили, що полковник виживе. Пригадує сержант Сергій Стегар із 25-ї бригади, який теж до кінця захищав Савур-могилу: «Крутий мужик! Він постійно казав: ви — десантники, ви повинні стояти до кінця, виконувати свій обов’язок. Коли я дізнався, що цей безстрашний офіцер вижив, мене така гордість за нього взяла! У ці страшні дні він був для нас прикладом мужності».

Дванадцять діб героїчної оборони Савур-могили під командуванням Ігоря Гордійчука золотими літерами вписані в новітню історію України. Один із високих воєначальників відзначив, що дії групи Гордійчука заміняли ескадрилью бойових розвідувальних літаків. Але наші літаки збивали, а Гордійчука з Савур-могили вибити не вдалося нікому.

На його малій батьківщині кажуть: навіщо шукати героїв десь далеко, якщо поруч є такі Матері та Сини? Небагатий поліський район збирає кошти на лікування та реабілітацію свого земляка. До цієї благородної справи долучилася вся Рівненщина. Віримо, що Господь у відповідь на наші молитви поставить його на ноги. А Золоту Зірку Героя, яку Ігорю Гордійчуку нещодавно вручив Президент України Петро Порошенко, ми всі неодмінно побачимо на його грудях. Тільки швидше одужуй, полковнику!

Інна ОМЕЛЯНЧУК

 

Ще один уродженець Рівненщини став Героєм України

Полковнику Ігорю Гордійчуку (на знімку крайній праворуч), який народився і виріс у селі Залізниця Корецького району Рівненської області, присвоєно звання Герой України.

ВрученняДосі таке звання з мешканців Рівненщини було присвоєно його тезці – Ігорю Пасічнику, ректору Національного університету “Острозька академія”.

“За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові постановляю: присвоїти звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка” Гордійчуку Ігорю Володимировичу – полковнику”, – йдеться в Указі Президента України Петра Порошенка № 816/2014 від 21 жовтня 2014 року.

Полковник Ігор Гордійчук брав участь у багатьох операціях під час проведення АТО, очолював загін спецназу під час виконання завдань в тилу противника, командував боями по зайняттю Савур-Могили. Особисто очолював загони спецназу, виконуючи завдання глибинної розвідки далеко за лінією фронту. Упродовж 12 днів безперервних боїв полковник Ігор Гордійчук героїчно утримував позицію, хоча й був поранений і контужений.

З 1 вересня полковник знаходиться в реанімації нейрохірургічного відділення, переніс кілька операцій, його стан залишається важким. Сподіваємося, що звістка про нагороду додасть Ігорю Гордійчуку сил і він швидко одужає.

Олександр ГАЙН,

офіцер регіонального медіа-центру МОУ.

Між життям і смертю

Рівненська область.

Коли виїжджати з села Залізниця, що в Корецькому районі Рівненської області, у напрямку Харалуга, обіч дороги праворуч височіють кургани. На одному з них стоїть хрест та розвівається синьо-жовтий прапор. Це братські могили воїнів УПА, що загинули за волю України у лихолітті Другої світової війни. Неподалік у лісових хащах збереглися сліди їхніх криївок та схронів. А навкруги цієї місцини — малі та великі ями. Це колишні копальні, в яких добували руду для харлузьких мечів, що згадуються у «Слові о полку Ігоревім», розповідають місцеві жителі. Є ще тут кургани трагічно загиблих рудодобувачів та обеліск воїнам-односельцям, які загинули в боях із німецько-фашистськими окупантами у Великій Вітчизняній.

Саме у цих місцях, овіяних легендами та багатими на історичні події, 42 роки тому народився Герой України Ігор Володимирович Гордійчук, якому Президент Петро Порошенко вручив «Золоту зірку» та орден Богдана Хмельницького. Коли отримував, лежачи у лікарняному ліжку, високу нагороду, полковник Збройних сил лише відповів: «Служу народу України».

Син Володимира та Софії Гордійчуків ріс звичайним хлопчиком. Ніхто, кажуть односельці, й гадки не мав, що його чекає таке майбутнє. Ходив у школу, займавсь у музикальному ансамблі, пас худобу на вигоні та допомагав батькам по господарству. А у вільний час бігав з хлопцями у ліс на колишню стоянку українських повстанців, щоб побавитись «у війну»…

— Так і зростав мій син, — каже Софія Родіонівна, — не знаючи, що настане час, і йому, офіцеру Української армії, доведеться брати участь у справжній братовбивчій війні, яку розв’язала Росія. До цього встиг побувати у США, Канаді та як миротворець на гарячій землі Афганістану. Знає кілька іноземних мов. На чолі спецназу відправився в епіцентр неоголошеної війни — на Донбас. Його позивний — «Сумрак».

Перед цим загоном поставили найвідповідальніші завдання, які треба було виконати у тилу ворога. У бою біля Савур-Могили Ігор Гордійчук був кілька разів контужений та важко поранений. Але своїх бійців не залишив. Упродовж дванадцяти днів та ночей командував боєм і підтримував звитяжний дух побратимів. У відповідному указі Президента України йдеться: «За виняткові мужність та героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності та незалежності України, жертовне служіння українському народові».

12 серпня розвідгрупа із 14 бійців під командуванням Гордійчука прорвалась на Савур-Могилу і стала коригувати артвогонь. Згодом бойовикам вдалось вивести з ладу систему зв’язку у бійців.

20 серпня захисники Савур-Могили опинились у повній ізоляції, а через три дні, в День незалежності України, ворог почав буквально засипати висоту снарядами та ракетами. Наказ про відступ надійшов тоді, коли група була вже у щільному кільці. З оточення вона виходила під покровом ночі (на той час Ігоря Гордійчука контузило) і пройшла понад 50 кілометрів ворожими тилами. А 29 серпня українські воїни потрапили під обстріл. Один із осколків уцілив полковнику в потилицю, не захищену каскою. Він ще намагався віддавати накази, але від втрати крові знепритомнів. Кількох його бійців російські десантники взяли в полон, а командира Гордійчука залишили помирати на полі бою. Тільки 1 вересня машина Червоного Хреста доставила героя до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова в нейрохірургічне відділення.

Четвертий місяць Ігор Володимирович перебуває між життям і смертю. Переніс до десятка операцій. Щодня рідні молять Бога про його одужання.

На подальше лікування полковника Гордійчука земляки вже зібрали майже 50 тисяч гривень. Кожен небайдужий українець може долучитися до цієї благородної справи, щоб спільними зусиллями допомогти стати на ноги захисникові Вітчизни. Кошти можна перераховувати у ПриватБанк на р/р №29244825509100, МФО 305299, ЗКПО: 14360570. Призначення платежу: «Благодійна допомога Гордійчуку Ігорю Володимировичу на лікування. Для перерахування на картку № 4149497814817559 Гордійчук Тетяни Михайлівни (дружина). ІПН 271422041».

Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ.

 

Бутусов Ю.
Наказ “Сутінку” – “тримати Савур-Могилу будь- якою ціною!” // Вісті Рівненщини : Газета обласної Ради. – 2014. – №44/31 жовт./. –  С. 12
Аннотация: Про уродженця села Залізниця Корецького району полковника Гордійчука Ігора Володимировича, якому присвоєнозвання Героя України за героїзм і мужність у боях у зоні АТО на сході України, зокрема, захист висоти “Савур-Могила”

Млин Є.
“Сумрак” із Залізниці – Герой України // Вільне слово : Громадсько-політична газета. – 2014. – №77/30 жовт./. –  С. 2
Аннотация: Полковнику Ігореві Гордійчуку, який родом із села Залізниця Корецького району , присвоєно звання Героя України. У відповідному Указі Президента України Петра Порошенка від 21 жовтня 2014 року підставою для такої високої нагороди названо: “За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові”

Павловський А.
Між життям і смертю // Вісник Кореччини : Районний інформаційний тижневик. – 2014. – №  46/15 листоп./. –  С. 1.6
Аннотация: Про Героя України, полковника Ігоря Гордійчука , уродженця  села Залізниця  Корецького району, учасника АТО на Сході України

Уродженець Кореччини став Героєм України // Вісник Кореччини : Районний інформаційний тижневик. – 2014. – №  43/25 жовт./. –  С. 3
Аннотация: Про присвоєння звання Герой України полковнику Ігорю Гордійчуку , уроженцю  села Залізниця  Корецького району, учаснику АТО на Сході України

Омелянчук І. Червоні яблука від мами  / І. Омелянчук // Урядовий кур’єр. – 2014.- 27 листоп.
Гайн О. Ще один уродженець Рівненщини став Героєм  України / О. Гайн // Голос України. – 2014. – 23 жовт.
Павловський А. Між життям і смертю  / А. Павловський // Сільські вісті. – 2015. – №7 /22 січ/.