Гуменюк Микола Олександрович народився 23.05.1993 в с. Птича Дубенського району.
Мобілізований у квітні 2014-го, солдат, водій 51-ої окремої механізованої бригади.
У серпні перебував удома в короткотерміновій відпустці, повернувся до підрозділу. Загинув під час прориву з оточення під Іловайськом поблизу села Новокатеринівка Старобешівського району. Перебував за кермом бортової автомашини, зазнав поранень у ногу й руку, передав документи воякам, що відходили, сам лишився на соняшниковому полі.
Вважався зниклим безвісти.[1][2] Тіло підібрала 1 вересня 2014 р. група медиків та військовиків полковника Палагнюка. Був похований 10 жовтня 2014 року на Краснопільському цвинтарі (ділянка № 79) як тимчасово невстановлений захисник України. Ідентифікований за ДНК й визнаний загиблим слідчими органами, про що складено відповідну постанову.
3 серпня 2018 року відбулось прощання у м. Дубно та перепоховання на кладовищі рідного села Птича.[3][4] Без сина залишилась мама.
17 травня 2019 року, Указом Президента України № 270/2019 за значні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).[5]
Публікації про Гуменюка М.
Сьогодні (п’ятниця, 3 серпня 2018 р.) поховали у селі Птича Дубенського району солдата Миколу Гуменюка, який загинув у 21 рік під Іловайськом. В.о. Дубенського районного військового комісара Володимир Стрільчук розповів:”Миколу Гуменюка тривалий час вважали безвісти зниклим. Після тривалих пошуків і генетичних експертиз нещодавно встановили, що останки солдата були поховані ще чотири роки тому в Дніпрі. Сьогодні воїнаперепоховали у рідному селі”
Спогади
Того року було дуже тепло. І ніби переломний момент – революція, анексія, війна, а ми всеодно тішилися. Бо жили. А потім звістка, що Микола пропав. Що шукають і ніде немає його. І пішов шепіт по селі, мовляв, то вже згинула дитина…
Перед очима спомин двадцятирічної давнини. Птицькі діти збираються на невеличкій “площі” – розвилці доріг навпроти мого обійстя. І я дитина. Серед моїх маленьких друзів і сусіди “з горбка”. Максим і Микола – два брати, які через город прибігали до нас гратися – то в “шпака”, то в “кота-миші”, то просто футбола поганяти чи покидатися реп’яхами, від чого так смішно… А ми любили цих двох братів за спокійну вдачу.
Миколка був найменшенький серед нас. Зазвичай діти уникають забавок з молодшими – з ними нудно, не можуть швидко бігати, заважають. Та з Колею було інакше. Він був мовчуном. Нагадував пташеня і ніколи нікому не нав’язувався. Я завжди з обережністю ставилася до цієї дитини, бо не знала що від нього можна очікувати. А від школярів чула, що Коля тихий, бо говорити не вміє. Вмів, просто ті, кому найбільше є що скажати, завжди мовчать. Та хіба ми про це тоді знали?
А потім брати осиротіли ще в молодших класах. Трагічно не стало тата. І ми, дівчата, нишком плакали в шкільному туалеті, бо співчували. А Коля все так же мовчав. Його маленьке дитяче серце все розуміло… І брати далі приходили гратися до нас на вулиці. Широка футболочка “на виріст”, сині шорти та дитячі сандалики на ніжках, вигоріла під сонцем чуприна, і от несеться Коля вслід за братом. Їх сприймали як одне ціле – завжди разом, завжди горою один за одного.
І якось Микола з дитини швидко перетворився в чоловіка. Я з цікавістю слідкувала за ще підлітком, який вже вправно керував трактором, навіть краще ніж дорослі та досвідченні трактористи. Щось ремонтував, щось чистив. Машини то було його покликання, абуть тому пізніше побратими скажуть про Миколу – “Механік від Бога!”. Не знаю яким він був в сім’ї. Час спільних ігор давно пройшов. Та від молоді не чула нічого поганого про Миколу. Але й за все його життя і від Миколи мало що чула – він вперто продовжував мовчати, не підпускаючи до себе надто багато чужих людей. Юнак закінчив школу та пішов здобувати фах. Невдовзі з’явилася подруга – сусідська дівчинка. Життя йшло своїм плином. Очікувалося весілля, діти…
А тут Іловайський котел, кажуть Миколи немає. Кожен розповідає по-своєму: поранений залишився під дерево
м, в машину снаряд потрапив, в полоні в Росії… Молилися – нехай поранений, нехай без пам’яті, тільки аби живий. І всім селом слідкували за новинами – може ж таки прояснеться, може приїде! Не приїхав. Привезли…
…А перед очима досі маленький Коля, який біжить з горбка до гурту.
Аліна ДУБОВСЬКА
Микола був моїм учнем, випускником. Вихованим та дисциплінованим, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та розваги з однолітками, знаходив час для читання улюблених книг. Назавжди він залишився в моїй пам’яті спокійним і доброзичливим , фізично загартованим юнаком, у якого попереду велике майбутнє, яскраве та щасливе життя….
Цьогоріч йому виповнилося б 26…
У День народження імениннику дарують подарунки. Я ж тобі, Колю, присвячую цей вірш:
Тобі було б сьогодні двадцять шість ,
Веселе свято з квітами, тортами,
Зійшлися б рідні, близькі, дітвора…
Не буде свята, адже ти не з нами…
Миколо, ти герой для нас усіх.
Та чомусь лише сльози, а не сміх
Почесне це звання в нас викликає
І серце гострим болем обпікає.
Завчасно посивіла твоя мати,
А я всіма словами проклинаю ката
за те, що так примусив її страждати.
Хай згине той, хто нищить мій народ,
Потоне в материнських хай сльозах!
Не буде щастя мати ворог наш,
Що так безжально чинить оцей жах!
Миколо, ми всі у вічному боргу перед тобою … Спочивай з миром…
Неймет І.О. класний керівник
Герої не вмирають… Про них пам’ятають рідні, друзі, побратими. Вони дають нам великий приклад відповідальності, патріотизму, жертовності. А героєві був лише 21 рік.
Хочу розповісти про мого учня Гуменюка Миколу Олександровича, тихого, сором’язливого, скромного і такого доброго-доброго хлопчика, який сидів в історичному кабінеті на другій парті в середньому ряду. Він був дуже подібний характером на свого тата, теж мого колишнього учня, який дуже рано пішов із життя, і я відзначала, як успадкував син від свого тата доброту, тихе і щире бажання допомогти. Це велика душевна щедрість – допомогти безкорисливо, просто, щоб комусь було краще. Цим і пояснюється подвиг героя: коли виходили з Іловайського котла, він повернувся, і на своєму КАМАЗі завіз оточеним снаряди, допоміг ціною власного життя.
Я розповідаю учням про Колю, як він навчався, як, разом зі старшим братом Максимом, турбувався про свою маму, як в останній місяць свого життя приїжджав додому допомогти на жнивах, як ходив із дідусем до церкви, як розвивався і зміцнювався на заняттях з гирьового спорту, як вчився в Мирогощанському аграрному коледжі, скільки нагород отримав там за великі успіхи в навчанні і спортивні досягнення, як рятував свою рідну Україну від ворога…
Така коротка і така велична дорога життя, як неправильно і несправедливо, що вона обірвалась. Скільки прекрасного було попереду у такого хорошого хлопця…
У шкільному краєзнавчому музеї с. Птича ми робимо меморіальний куточок Пам’яті Героя Миколи Гуменюка, щоб усі навчалися так любити людей і так служити Україні, як він.
Вічна слава Герою! Низький уклін мамі Людмилі, що народила і виховала такого сина! Слава Україні, що в неї такі захисники! Героям Слава!
Фенюк В. І., керівник краєзнавчого музею с. Птича, вчитель історії
У Птичі відкрили меморіальну дошку загиблому на Сході Миколі Гуменюку
У селі Птича, на фасаді місцевої школи встановили меморіальну дошку загиблому військовослужбовцю Миколі Гуменюку.
На заході були присутні керівництво району, школярі й педагоги навчального закладу, односельчани, військовослужбовці та матері загиблих захисників України.
– Ми не лише вшановуємо пам’ять про подвиг українського героя, ми прагнемо, щоб його приклад героїчного служіння Батьківщині був постійно в очах, і у думках молодого покоління. Микола Гуменюк назавжди запам’ятається односельчанам та й усій Україні як Герой, який віддав своє життя за мирне небо над нашими головами, – зазначив командир батальйону.
Список публікацій
Ворончук О. Чи наспрвді живий Микола Гуменюк? : Надія Савченко опублікувала списки полонених / О. Ворончук // Вісті Дубенщини : газета № 1. – Семидуби, село (Дубенський район), 2017. – № 2/12 січ./. – С. 2
Анотація: Про Миколу Гуменюка з Птичі Дубенського району, котрого донедавна вважали зниклим безвісти під час виходу з Іловайського котла (2014 р.).
Іловайський котел : минає три роки після трагічної сторінки новітньої історії України // Вісті Дубенщини : газета № 1. – Семидуби, село (Дубенський район), 2017. – № 30/27 лип./. – С. 3
Анотація: Про загиблого воїна АТО Миколу Гуменюка з Птичі Дубенського району, який загинув в Іловайському котлі 29 серпня 2014 року (за офіційними даними)
Галицька, К.
Повернувся в рідну землю через 4 роки [Микола Гуменюк – мешканець с. Птича Дубенського району] : заради похорону Героя відкрили птицький храм [Текст] / К. Галицька // Дзеркало плюс : сімейний тижневик. – 2018. – № 32/9 серп./. – С. 4 – 5
У Дубенському районі вшанували військовика, який загинув у 21 рік [Текст] // Замок : Обласна громадсько-політична газета. – 2019. – № 22/23 трав./. – С. 3
На Рівненщині ховають останки двох бійців, загиблих в Іловайському котлі: 21 та 24 років // РадіоТрек
Гуменюк Микола Олександрович // Книга пам’яті загиблих
Гуменюк Микола Олександрович // Вікіпедія : вільна енциклопедія
Гуменюк Микола Олександрович // wikivisually