Сергій Віталійович Левчук народився 5 березня 1976 року в селі Бабин Гощанського району Рівненської області. Закінчив 9 класів Бабинської   середньої школи у 1992 році. Після закінчення школи вступив до Корецького СПТУ № 24, де навчався з вересня 1992 до травня 1994 року. Після закінчення СПТУ був призваний на строкову службу (м. Ужгород).

По закінченні служби працював на Бабинсько-Томахівському цукровому заводі. 26 вересня 2014 року Сергія Віталійовича було призвано по мобілізації в місто Яворів. Механік-водій 24-ої аеромобільної бригади.

Загинув 10 листопада 2014 року під час охорони блокпосту в селі Кримське Лисичанського району Луганської області.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України солдата Сергія Віталійовича Левчука нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

Публікації про Левчука С. В.
Він утримав плато Сонця над Україною

Гощанщина знову оплакує героя. Нестримний розпач матеріалізується в потоки гірких сліз матері, дружини, дітей, усіх рідних і близьких 38-річного уродженця Бабина Сергія Левчука. Війна вкоротила йому життя. На вівтар миру лягла ще одна невинна й чиста душа.

Сергій, як і решта свідомих українців, прагнув захистити країну від «братньої» агресії, переймався майбутнім своїх дітей, хотів бути надійною підтримкою й опорою для матері, братів. Він мріяв про закінчення війни і щасливе повернення додому. Доля ж розпорядилася по-своєму: рядовий Сергій Левчук, боєць 24-ої аеромобільної бригади, загинув під час охорони блокпосту в зоні проведення антитерористичної операції. Така страшна звістка громовицею пролетіла Бабином. Селом ширилася трагічна новина про втрату захисника України, воїна з Гощанщини. Добряк. Людина світлої душі. Лише це кажуть про Сергія ті, хто добре знав його ще змалечку.

– Білявий, кругловидий і завжди усміхнений хлопчина, – ділиться спогадами про колишнього учня класна керівниця Лариса Аврамчук. – Однокласники поважали його за вірність і щирість у стосунках. Він цінував дружбу, завжди дотримував слова. Удавшись зростом, мав ще й силу не по роках. Був дуже рухливим, добре грав у футбол і волейбол, найдалі кидав м’яч, найшвидше бігав. Проте ніколи не хизувався своїм умінням чи природною силою.

Після закінчення дев’ятого класу Сергій вирішив опанувати професію в Корецькому ПТУ. Здобуваючи фах, не забував про рідний дім, маму Тетяну Іванівну. У неї він перейняв і доброту, і працьовитість, став її надійним помічником.

Летять роки, мов птахи восени у вирій. Пролетіли й роки навчання. Не забарилась повістка в армію. Відслужив з гідністю. Повернувшись на малу батьківщину пішов працювати, створив сім’ю. Невдовзі родина поповнилась первістком. Тетяна Іванівна стала бабусею новонародженого Романчика, а згодом – і онуки Марічки.

2014-ий не лише вніс корективи в мирне життя багатьох людей, а й загалом змінив їхні долі. Змінився плинний хід подій і в родині Левчуків: одного літнього дня Сергій отримав повістку для проходження медичного огляду. Мобілізували. Чоловік, що звик до важкої роботи, відповідальності за близьких і сім’ю, не злякався труднощів. Пішов відстоювати право своїх рідних і всіх українців жити в мирі на своїй землі.

– Обов’язок кожного чоловіка – бути воїном, щоб уміти захищати своїх рідних, – пригадують друзі його слова.

Сергій був справжнім воїном і обов’язок захисника виконував із честю. І хоч як тяжко було на душі, він усміхався, коли прощався з матір’ю, коли востаннє обіймав дружину та дітей.

– Такого господаря ще пошукати треба, – кажуть про Левчука в селі, – за що б не взявся, усе виходило. А ще душа в нього добра. Коли б ти до нього не звернувся, завжди допоможе. Йому б іще жити й жити, радіти своїм діткам, піклуватись про дружину та матір.

– Життя – це мить, спалах, – оплакуючи свого колишнього учня, розмірковує Лариса Аврамчук. – Роки летять. Ось фото, на якому Сергій – випускник дев’ятого класу. Фото це робили весною, коли буяла природа, коли юні серця сповнювалися мріями про майбутнє. Погляньте, які лагідні очі в цього біловолосого хлопчини, яку теплоту й ще дитячу щирість випромінює його посмішка! Таким Сергій був двадцять років тому. Таким запам’ятався і мені, і однокласникам. Добряк, що став героєм, представник покоління, яке, стікаючи кров’ю, тримає на своїх плечах плато Сонця над Україною…

Ірина Повар

Гранітом меморіальних дощок убираються школи

Українські школи повинні бути тими острівцями спокою й миру, на які заслуговує кожна дитина, до моменту, коли пролунає останній дзвінок і життя почне давати свої повчальні уроки. Але школа – то завжди лакмусовий паперіць. Вона гостро реагує на всі процеси сьогодення й серед перших формує власні критерії їх оцінювання та алгоритм творення цінностей школярів. Сьогодні наші школи перетворюються на цитаделі пам’яті, убираючись гранітом меморіальних дощок. Такою є історія сучасної України, куди вписують імена людей, які загинули, виборюючи ліпше життя для неї.

18 лютого в Бабинській ЗОШ І-ІІІ ст. відкривали дошку пам’яті випускникові школи, мешканцеві Бабина Сергієві Левчуку, який загинув торік 10 листопада, виконуючи бойове завдання під час проведення антитерористичної операції на сході України.

Відкриття відбулося під час урочистої лінійки, на якій були присутні вчителі та учні школи, родина загиблого, односельці Серія Левчука, очільники району, сільський голова, представники районної організації Української спілки ветеранів Афганістану. Останні, власне, були ініціаторами встановлення меморіальної дошки.

Неймовірно важко було дивитися на горе матері, яка оплакувала свою дитину, на сина і доньку загиблого, які проливали сльози за батьком, на дружину, яка лишилася без надійного плеча підтримки. У своїй скорботі вони не були самотніми, позаяк усі присутні теж оплакували Сергія, а заодно – усіх, хто загинув і – важко це казати – ще загине, розриваючи пута вікових імперських кайданів.

Не хочеться спекулювати на горі. Хочеться казати про дві складові процесу збереження пам’яті нашого народу. По-перше, про меморіальну дошку, як істинну, але далеко не повну данину пам’яті людині, яка не загубилася на тлі власних страхів, заплативши за це надто високу ціну. І хоч зараз багато кажуть про героїзм (а, безперечно, Сергій Віталійович був героєм), хочеться згадувати про нього як про людину, котра мала свої погляди та принципи, чоловіка, який не був статистом системи, а особистістю з активною громадянською позицією та чіткою філософією й концепцією життя. Батька, який знайшов у собі сили залишити сина і доньку та взяти в руки автомат, аби таким чином витворити історію своєї сім’ї, де достеменно знатимуть, скільки коштує українська жертовність і патріотизм. Гідного громадянина, на якого хотілося б рівняти всіх, хто сьогодні простує вулицями міст і містечок нашої країни, думаючи, що знає, як керувати світом.

Друга складова – меморіальна дошка як сукупність усіх переживань, діянь, повчань учителів Бабинської школи та (як не прикро!) найсуттєвіший і найвагоміший аргумент у вихованні ними нового покоління українців. Потрібно було лише заглянути в очі школярам, які через свою душевну чистоту й наївність, завжди закарбовують у серцях такі події з найдрібнішими деталями, аби зрозуміти, що війна їх боляче ранить і кожна втрата сприймається як особиста. На цих китах базується чи не весь педагогічний процес сучасної школи, саме в такій аурі зростають та формуються наші діти. І в усьому цьому педагог як наставник, провідник, натхненник відіграє надзвичайно важливу роль.

Хтось із великих сказав, що будь-яку війну виграють не військові, а сільські вчителі та парафіяльні священики. Якщо мова йде про таких учителів, як у Бабині, то перемога буде за нами. По-іншому й бути не може. Заради всіх, хто за це вболівав усією душею й віддав життя, як наш земляк Сергій Левчук.

Наталія Калька

 

Рідним про загиблого воїна Сергія Левчука з Гощанщини постійно нагадує його улюблена голубка Федора [відео]

Сергій Левчук загинув раптово. Під час охорони блокпосту. Осколочне поранення було настільки важким, що шансів на життя рядовому 24-ї аеромобільної бригади не лишилося.

Сергій навіть і думати не хотів, що не повернеться з війни – кажуть рідні.

Так само раптово 38-річний Сергій Левчук, батько двох дітей, мешканець невеликого села Бабин на Гощанщині, потрапив і на війну. За два дні пройшов медкомісію, каже дружина, ще за два – поїхав на полігон, а звідти – в АТО.

Рідні не приховують: намагалися його відмовити, але Сергій знав – так чи інакше піде захищати свою країну.

Після загибелі Сергія саме сину довелось перебрати на себе обов’язки голови сім’ї. Тепер 16-річний Роман з вдячністю згадує ті життєві настанови, які йому давав батько.

Про надзвичайно добрий і, водночас, міцний характер згадує і згорьована матір…

Сергій був майстром на всі руки. Між поїздками закордон на заробітки власноруч збирав техніку. Він не любив вихвалятися, а був людиною справи.

За свої 38 років Сергій встиг народити сина і доньку, побудувати дім та посадити дерево. Навіть не одне. Напередодні війни розсадив ось ці молоді саджанці біля хати, адже завжди мріяв про великий сад. Сад, який стане домом для улюбленої білосніжної голубки Федори…

Ми не маємо права забувати. Ми не маємо права робити вигляд, що нічого не відбувається. Вшановуючи память загиблих, не забувайте і про живих. Їм потрібна ваша підтримка і небайдужість.

 

Юліана Тет, Ігор Прокопчук

В Бабинській школі відкрили меморіальну дошку бійцю сил АТО 

В Бабинській школі відкрили меморіальну дошку учаснику АТО.
Сьогодні, 18 лютого, на будівлі Бабинської ЗОШ І-ІІІ ступенів відкрито меморіальну дошку пам’яті випускника Сергія Віталійовича Левчука, який загинув під час виконання бойового завдання в антитерористичній операції на Сході України.

 

Сергій Левчук народився 5 березня 1976 року. Навчався у Бабинській загальноосвітній школі. У лавах Збройних сил України проходив службу у 24-ій аеромобільній бригаді. Героїчно загинув 10 листопада 2014 року в зоні АТО.
На знак пошани, поваги та пам’яті за загиблим героєм було оголошено хвилину мовчання. Присутні поклали квіти до меморіальної дошки.
В урочистій лінійці взяли участь в. о. голови райдержадміністрації Юрій Ястремський, голова районної ради Олександр Ткачук, Бабинський сільський голова Олег Гречич, родина загиблого, представники районної організації Української спілки ветеранів Афганістану, педагогічний колектив навчального закладу, учні, представники ЗМІ.
Список публікацій

Калька Н. Гранітом меморіальних дощок убираються школи / Н. Калька // Рідний край : громадсько-політична газета. – 2015. – №8 /21 лют./ – С. 1

Адамчук Н. У Бабинській школі відкрили меморіальну дошку / Н. Адамчук //Вільне слово : громадсько-політична газета. – 2015. – №9 /26 лют./ – С. 6.

Повар І. Він утримав плато Сонця над Україною / І. Повар // Рідний край : громадсько-політична газета. – 2014. – №46 /11 листоп./ – С. 1

Форманчук О. Пам’ятаймо земляків / О. Форманчук // Рідний край : гощанська районна газета / районна рада, райдержадміністрація та колектив редакції. – Гоща, 2018. – N6 /10 лют./. –  С. 5

Анотація: Загиблих воїнів АТО Гощанського району увіковічили на поштових конвертах

У зоні АТО загинув ще один військовий з Рівненщини – Сергій Левчук  // Zik : сила інформації

Левчук Сергій Віталійович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Левчук Сергій Віталійович // Книга пам’яті загиблих

Левчук Сергій Віталійович // Дерево пам’яті

Левчук Сергій Віталійович // turkaramamotoru

В Бабинській школі відкрили меморіальну дошку бійцю сил АТО (+ ФОТО) // Гощанський щоденник

 

Левчук Сергій Віталійович (5.03.1976 – 10.11.2014)