Маринич-Віталій-ПетровичМаринич Віталій Петрович народився 2 лютого 1992 року в селі Рокитне Рокитнівського району Рівненської області. З 1998 по 2008 рік навчався у Рокитнівському навчально-виховному комплексі «Школа І-ІІІ ст. – ліцей». У тому ж 2008 році вступив до Рокитнівського професійного ліцею, який закінчив у 2010 році, здобувши спеціальність муляр-пічник, штукатур. У квітні 2010 року був призваний на строкову службу, яку проходив у в/ч ВІТІНТУКПІ м. Київ. У квітні 2011 року звільнений в запас з посади механіка автомобільного відділення взводу МТЗ . З вересня 2012 року по лютий 2014 року працював у Рокитнівській пожежній частині.
10 квітня 2014 року був призваний до лав Збройних Сил України.
Загинув 22 травня 2014 року в бою з терористами під Волновахою.

 

 

 

Горе наше спільне

Весняний день 22 травня розпочався для мешканців Волноваського району Донецької області жахливою новиною. За 10 кілометрів від міста Волноваха, недалеко біля села Ольгінка, сталася кривава трагедія. У мирному районі, де не захоплювалися адміністративні установи, банки, виборчі дільниці, де тривалий час висіли жовто-блакитні прапори і білборди з написом «Єдина Україна», де місцевій владі вірять люди, загинули молоді хлопці. Загинули не в бою, ні на кого не нападаючи, а під час охорони мирних жителів на одному з блокпостів. Це були бійці 51-ї механізованої бригади 13-го армійського корпусу Збройних Сил України, яка дислокувалася у м. Володимир-Волинський Волинської області.

На світанку по військовій частині було відкрито вогонь із стрілкової зброї, ручних протитанкових гранатометів і мінометів. Бойовики приїхали на джипах і жорстоко розправилися із солдатами. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину, яка знаходилась на блокпосту, що спричинило вибух боєкомплекту.

Коли все скінчилося, налякані жителі навколишніх сіл боялися виходити зі своїх хат, але знайшлися сміливці, які на скутерах і автомобілях приїхали на місце бою і заходилися рятувати поранених. З Волновахи тим часом мчалися машини швидкої допомоги, які разом із місцевими мешканцями на власному транспорті почали доправляти постраждалих до лікарень.

Волноваська центральна районна лікарня прийняла одразу 28 поранених і 6-ох доставили у вузлову лікарню станції Волноваха. Почалася справжня боротьба за життя, які в багатьох вже були на волосинці. Поранення в голову, у внутрішні органи, кінцівки рук і ніг, втрата крові, шоковий стан бійців – все це лікарі і медсестри самовіддано прийняли на себе.

Лікарі-хірурги і травматологи, анестезіологи – з першої хвилини прибуття важкопоранених до відділень почали робити операції та інші дії з урятування поранених. Це медики: В.Г. Новіков, Є.М. Ільїнов, І.І. Лісовий, І.О. Вервейко, О.Ф.Стронова та багато інших. Терміново було викликано спеціалістів із Донецька, які найтяжчих бійців забрали в нейрохірургічне відділення обласної лікарні. Завдяки високому професіоналізму і милосердю волноваських лікарів, медсестер, санітарок багатьох солдатів удалося врятувати. У наступні два дні вони були відправлені у більш спеціалізовані заклади – військові госпіталі Дніпропетровська і Харкова. Небайдужими залишилися і мешканці Волновахи. Кров, медикаменти, одяг, постільну білизну, їжу почали одразу ж привозити до лікарень підприємці, вчителі, залізничники, пенсіонери.

Шістнадцять бійців полягли на донецькій землі. З глибоким сумом я дізналася, що серед загиблих є й мої земляки. Андрій Нечипорук, водій-санітар із с. Бронники Рівненського району та розвідники Леонід Озеранчук з Осницька та Віталій Маринич з села Рокитне.

Чи думали молоді хлопці, що загинуть так далеко від рідного Полісся? Чи хтось із нас хоче, щоб тривала ця безглузда війна, яка забирає все більше і більше людських життів?

Простіть нас, волноваських матерів, що не вберегли ваших синів. Простіть, що ми такою ціною платимо за життя чужих людей. Волноваха у скорботі. Ми не забудемо хлопців із Рівненщини і Волині. Ви завжди будете в наших серцях. Вічна пам’ять героям.

Мамочко, вибач за чорну хустину.

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю і люблю Україну,

Вона, як і ти, була в мене одна…

Ніна Богданець,

учитель української мови та літератури

Волноваського ліцею Донецької області.

Меморіальна дошка(Маринич)Меморіальна дошка встановлена у Рокитнівському навчально-виховному комплексі «Школа І-ІІІст. – ліцеї»

Список публікацій

Богданець Н. Горе наше спільне… / Н. Богданець // Новини Рокитнівщини : Громадсько-політична газета. – Рокитне, 2014. – №41/42 (29 трав.). –  С. 1
Анотація: Пам’яті загиблих земляків Маринича Віталія та Озеранчука Леоніда, які загинули в бою з терористами під Волновахою

Іщук Л. Рокитнівщина в жалобі… / Л. Іщук // Новини Рокитнівщини : Громадсько-політична газета. – Рокитне, 2014. – №41/42 (29 трав.). –  С. 3
Рокитнівщина прощалася із загиблим воїном у зоні АТО Мариничем Віталієм із села Рокитне Рокитнівського району.

Ющук Н. Від щирого серця… / Н. Ющук // Новини Рокитнівщини : Громадсько-політична газета. – Рокитне, 2014. – №101/102 (18 груд.). –  С. 4
Анотація: У Рокитнівському НВК “Школа І- ІІІст.- ліцей” відбулося відкриття куточка пам’яті випускника школи Маринича Віталія, який загинув у зоні АТО та загальношкільна акція “Допоможи солдату”

Маринич Віталій Петрович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Маринич Віталій Петрович // Книга пам’яті загиблих

Маринич Віталій Петрович // Український меморіал

Маринич Віталій Петрович // WikiVisually

Горе наше спільне… // Новини Рокитнівщини

Сімнадцять воїнів востаннє в строю (Фото) // TakeInfo.net

Д/ф “Хрест перший. Блокпост під Волновахою” [Відео]// Imperiya.be

Вони загинули за Україну // Уніан : інформаційне агенство

Пам’яті загиблих воїнів АТО Рокитнівщини // Блог Бокеєвої Світлани Миколаївни Неребської ЗОШ