Рижик Олексій Миколайович (30.03.1992-11.08.2024)

Рижик Олексій Миколайович народився 30 березня 1992 року в смт. Демидівка, Рівненської області. Після закінчення Демидівського ліцею навчався у лісотехнічному коледжі. Працював у місцевому лісництві, а також будівельником у Києві. Любив природу та проводити дозвілля з сином.
9 березня 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання за кордоном розпочав службу у 42-й окремій механізованій бригаді.
Виконував бойові завдання в Серебрянському лісі. У липні 2023 року Олексія перевели до танкового взводу однойменних роти та батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа. Там чоловік став навідником танка Т-72Б3М.

Загинув 11 серпня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Кучерівка, Купʼянського району, Харківської області. Захиснику тепер назавжди 32 роки. Поховали ГЕРОЯ на кладовищі у селищі Демидівка.

У нього залишилися батьки, сестра та син.

“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку” Рижика Олексія Миколайович нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Читати далі

Жук Юрій Володимирович (04.05.1998-10.01.2023)

Жук Юрій Володимирович, народився 4 травня 1998 році, в селі Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Юрія мав ще та двох братів Василя та Андрія.

В 2004 році пішов до 1 класу Томашгородської школи 1-3ст. № 2. Після закінчення дев’яти класів, у 2013 році вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22. У 2018 році закінчив навчання, здобувши професію «Слюсар з ремонту автомобілів, водій категорії С».

Війна застала Юрія у Києві, де працював на будівництві. І в перший же день війни, він повернувся додому, а 25 лютого звернувся до військкомату ,бо мав непереборне бажання захищати свою землю та рідних. Проте йому відмовили, адже зовсім молодий і не пройшов строкову службу в армії.

3 червня він знову пішов до військкомату. Мама плакала, просила, серце було не на місці, а у відповідь почула: «Мамо, ти повинна зрозуміти… Мені треба. Не можу я вдома сидіти. Я йду захищати свою землю».

26 червня 2022 року Юрій прибув на навчання у Кам’янець-Подільський, в інженерні війська, де навчали працювати з «БАТ-2».… Читати далі

Савчик Юрій Володимирович (29.05.1987–26.01.2025)

Юрій народився і виріс у селі Тутовичі Сарненського району Рівненської області, тут і проживав до вступу в університет. Навчався в Тутовицькій ЗОШ I-III ступенів (нині ліцей). В школі його згадують, як обдарованого, талановитого допитливого учня, який цікавився математикою і природничими науками. Любив висловлювати власні ідеї. Неодноразово приймав участь у районних олімпіадах з біології. Юра полюбляв грати шахи. Веселим, життєрадісним, світлим, у прямому і переносному значенні учнем, залишився у пам’яті вчителів та однокласників.

Після закінчення школи, в 2004 році Юрій вступив у Національний університет водного господарства та природокористування на факультет будівництва та архітектури де навчався за спеціальністю «Міське будівництво та господарство». Після закінчення університету працював інженером-проектувальником та інженером-будівельником в ТОВ «Західметал», ДП «Будсервіс». З 2013 року був призначений директором КП «ГПВ архітектурно-планувального бюро». В 2017 році переїхав жити та працювати у місто Рівне, та не зрадив професії – працював проектантом будівель та споруд, згодом проектувальником вишок мобільного зв’язку, а також на будівництві інженером з технічного нагляду.

У 2019 році Юрій одружився, а у травні 2023 року народився довгоочікуваний синочок Ернест.… Читати далі

Шах Костянтин Павлович (31.08.1969-29.02.2024)

Костянтин Шах народився 31 серпня 1969 року у місті Рівне. Закінчив 15 школу. Потім відслужив строкову службу в армії у прикордонних військах. Після повернення одружився, разом з дружиною народили сина. Працював на будівництві, зварювальником, кухарем.

“Вже у березні 2022 року його мобілізували до війська. За цей час пройшов практично усі гарячі точки: був у Вугледарі, довгий час — на Авдіївському напрямі, за тим його перевели на Лиманський напрямок. Попри те, що побував у справжньому пеклі, він завжди був позитивно налаштований, вірив у перемогу, і нас заряджав цією вірою,” – розповідає племінник Героя Андрій.

Костянтин робив усе, аби наблизити таку бажану перемогу, і водночас дбав про найближчих — переконував у кожній розмові, що обов’язково повернеться додому. І ця віра жила в серцях усієї родини.

“Справжній воїн із надзвичайно добрим та люблячим серцем. Усю любов віддавав онукам — моїм діткам, яких вважав рідними. Іще 24 лютого ми з ним розмовляли, він вітав мене з днем народження. А вже наступного дня зв’язок обірвався. Про цю велику втрату для нашої родини дізналися лише 2 березня…” – продовжує Андрій.… Читати далі

Костарєв Олександр Олегович (15.04.1990-01.03.2024)

Олександр Костарєв народився 15 квітня 1990 року у місті Першотравенськ Дніпропетровської області. Закінчив місцеву школу, потім вступив у Харківський національний автомобільно-дорожній університет на спеціальність “Менеджмент і маркетинг”, який закінчив у 2012 році. Там і познайомився зі своєю дружиною Марією, разом з якою виховували двох діток Наталку та Романа.

“Саша не служив строкову службу в армії, але у 2016 році підписав контракт зі Збройними силами України. Говорив: я свою незалежну Україну буду захищати до кінця. Це були перші роки антитерористичної операції, тож він пішов захищати своїх рідних. Завжди повторював: у мене двоє дітей, я маю їх оберігати,” – розповідає теща Героя Наталія.

Відтоді Олександр присвятив своє життя службі українському народові. Професійний військовий зустрічав ворога з перших днів повномасштабного вторгнення. Пройшов чимало гарячих точок, але завжди прагнув заспокоїти рідних.

“Саша народився на Великдень, тому завжди з усмішкою казав, що мусить повернутися додому, мусить жити. Дуже світла, хороша, золота людина. Саша всім хотів допомогти, навіть у свої останні хвилини намагався допомогти іншим… Він говорив, що хоче хоч на кілька хвилин додому – побачити рідних, обійняти дітей.… Читати далі

Шепелевич Роман Дмитрович, позивний “Люкс”(15.03.1996-28.02.2024)

Роман Шепелевич народився 15 березня 1996 року у місті Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №9, Після завершення навчання у ліцеї вступив до ВСП «Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП». Вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування, де закінчив навчання за спеціальністю «Екологія».

“Рома працював пекарем на пекарні “Люкс”. Він зовсім не військова людина — спокійний, врівноважений. Захоплювався спортом. Але коли отримав повістку наприкінці вересня 2023 року — пішов служити. На честь пекарні, в якій працював, взяв позивний “Люкс”. Він завжди повторював, що служба в армії — це його робота,” – розповідає мама Героя Людмила.

Він любив спорт і багато читати , був молодим , освіченим , розумним українцем. А ще смачно готував , саме тому і обрав професію пекаря. Він любив життя і любив людей , він був турботливим сином , хорошим братом і вірним другом

.У вересні 2023 року , отримавши повістку , Роман прийняв рішення виконати свій громадянський обовʼязок і вступити до лав ЗСУ . Під час проходження бойової підготовки отримав військовий фах гранатометника.… Читати далі

Лисенко Іван Васильович (15.02.1985-11.06.2025)

Іван Васильович Лисенко народився 15 лютого 1985 року в Рівному. Навчався у ліцеї №2, згодом — у 23-й школі, а вищу освіту здобував у Рівненському державному гуманітарному університеті, де отримав ступінь бакалавра та магістра за спеціальністю «Психологія».

Останній час працював у ТОВ “Ларус”. Був технічно обдарованим: цікавився автомобілями, електронікою, вмів самостійно полагодити й налаштувати комп’ютер. Цікавився психологією. Був майстром своєї справи, відповідальним і надійним.

У січні 2025 року Івана мобілізували до лав ЗСУ.

На жаль, життя 40-річного солдата Івана Лисенка обірвалося 11 червня 2025 року у Харківській області.

У Івана залишилася лише мама — Наталія Іванівна. Він був її єдиним сином.

Прощання із загиблим Героєм Іваном Лисенком відбулося у вівторок, 17 червня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійна служба пройшла у Свято-Покровському соборі. Поховали захисника на кладовищі «Нове» в Рівному.

Читати далі

Сущенко  Валентин Володимирович (26.08.1974-13.02.2024)

                 

    Сущенко  Валентин Володимирович  народився 26 серпня 1974 року у місті Костопіль. У 1991 році  закінчив  Костопільський ліцей  №1 ім. Т.Г. Шевченка . Далі з 1992 – 1994  роки   Валентин проходив строкову військову службу у Національній гвардії України. Працював майстром в ПАТ “Костопільський  ДБК”. Згодом  вступив до Технологічного коледжу Українського державного лісотехнічного університету за спеціальністю « Обробка деревини», який закінчив у 2001 році.  А у 2005 році закінчив  Український державний лісотехнічний університет і отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки « Лісозаготівля та деревообробка» та здобув кваліфікацію бакалавра. У 2006 році отримав диплом про повну вищу освіту. З квітня  2014-2018 роки  воював на сході України.
   Валентин Сущенко  був за кордоном, коли розпочалася повномасштабна війна він повернувся в Україну, щоб стати на захист рідної землі.

   27 лютого 2022 року пішов захищати Батьківщину. Дуже обережний і дуже відповідальний. Не боявся завдань і завжди піклувався про людей.

   Валентин служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу головним сержантом, командиром гранатометного взводу.… Читати далі

Дем’янець Валентин Васильович, позивний «Зуб» (17.09.1968 – 14.02.2023)

Народився Валентин у селі Берестя Дубровицького району (нині Сарненського). Після служби в армії, де виконував інтернаціональний обов’язок в Республіці Афганістан, Валентин Васильович вступив на стоматологічний факультет Львівського медичного університету імені Данила Галицького.  З 1994 по 2008 роки працював у Дубровицькій державній стоматологічній поліклініці.

З 2008 року працював на посаді лікаря стоматолога-хірурга у Сарненській стоматологічній поліклініці. За роки роботи показав себе як кваліфікований спеціаліст, відданий своїй справі, чуйний, доброзичливий, привітний, завжди готовий прийти на допомогу пацієнтам та колегам. Люблячий чоловік, турботливий батько та дідусь.

Від перших днів повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю та став на захист держави. Був командиром 2-го взводу, 3-ї роти, 14-го окремого стрілецького батальйону «Полісся» в/ч А7098. Мав позивний «Зуб».

14 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання, поблизу н.п.Іванівське Донецької області, потрапив під ворожий артобстріл і отримав поранення несумісні з життям.        

У Героя залишилися дружина, син та донька. Похований у рідному селі Берестя, Дубровицької ТГ.

09 жовтня 2023 року Валентин Дем’янець відзначений почесним нагорудним знаком «Хрест Військова честь»(посмертно)

12 серпня 2023 року Валентин Васильович нагороджений відзнакою “За оборону рідної\ держави”(посмертно)

27 липня 2023 року, з нагоди Дня медичного працівника, колектив КНП «Сарненська стоматологічна поліклініка», на фасаді закладу, відкрив меморіальну дошку на честь свого колеги лікаря – стоматолога–хірурга Дем’янця Валентина Васильовича.… Читати далі

Мостипан Сергій Володимирович (28.06.1978 – 14.01.2024

Народився Сергій та проживав у м.Сарни. У 1993 році закінчив 9 класів НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка та продовжив навчання у ПТУ-21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей»), де здобув кваліфікацію «механізатор тваринництва, електромонтер, тракторист-машиніст». За прикладом батька, любив столярство, випалював по дереву. Після училища проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ. Спочатку служив у військах Державної прикордонної служби України у м.Черкаси, згодом у Іллічівську (нині м.Чорноморськ). Під час несення служби, від нещасного випадку, був комісований. Повернувшись додому, працював різноробочим, дбайливо відносився до будь-якої роботи, мав золоті руки.

У червні 2023 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ. Мужньо та героїчно виконував бойові завдання в районі населеного пункту Веселе Бахмутського району Донецької області займаючи посаду номера обслуги 1 відділення СП 2 взводу СП 2 роти СП військової частини А4219. Мав позивний «Мостік». В одному з боїв відбиваючи свої позиції під час наступу ворога, вчасно та вміло надав першу медичну допомогу пораненим побратимам та прийняв участь в їх евакуації, чим врятував їм життя.

Під час проходження служби солдат Мостипан Сергій Володимирович запам’ятався побратимам як кваліфікований спеціаліст з високим почуттям відповідальності.… Читати далі