Борисенко Олександр Олегович народився у Рівному. Закінчив ЗОШ №5. Протягом 2008-2011 рр. навчався у технічному коледжі при Національному університеті водного господарства та природокористування в групі №14 за професією «Електромеханік торговельного і холодильного устаткування». Після його закінчення був призваний до лав Збройних сил України, де й залишився служити за контрактом.

Військовий  21-річний снайпер, служив за контрактом у 30-й механізованій бригаді Новоград-Волинського 8 армійського корпусу Сухопутних військ України. Він одним з перших перебував у Криму під час його анексії ще в березні місяці.

1 вересня 2014 року біля населеного пункту Круглик Луганської області, підрозділ в якому перебував Олександр  потрапив в оточення і прийняв бій з переважаючими силами ворога. Підрозділ зайняв кругову оборону. Олександр з групою військовослужбовців утримував один із головніших напрямків, від утримання якого залежала боєздатність  5-ї механізованої роти. Проте це був останній бій Олександра.  Приблизно біля 12 год. дня  11 вересня 2014 року, відбиваючи напад розвідувально – диверсійної групи незаконних збройних формувань, Олександр отримав тяжке поранення несумісне з життям.

Героя поховали на Алеї Героїв Небесної сотні кладовища «Нове».

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року за  особисту мужність і високий професіоналізм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»  нагороджено орденом ” За мужність”  IIІ ступеня (посмертно)

Згідно рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р Борисенко Олександру Олеговичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

Рівненську ЗОШ № 5 названо на його честь.

Публікації про Борисенка О. О.
Випускник Технічного коледжу НУВГП Борисенко О.О. загинув, захищаючи незалежність України в зоні Антитерористичної операції (АТО)

Борисенко Олександр Олегович (28.03.1993-01.09.2014 р.) навчався у Технічному коледжі НУВГП в групі №14 за професією «Електромеханік торговельного і холодильного устаткування» протягом 2008-2011рр. Майстром виробничого навчання і класним керівником групи, де навчався Борисенко О.О.,  був Прохорович В.І.. Згадуючи про свого учня, Віктор Іванович сказав:«За час навчання Олександр проявив себе як здібний і відповідальний учень, мав спокійний і врівноважений характер. Під час проходження виробничої практики керівництво відмітило старанність та професіоналізм хлопця».
Після закінчення Технічного коледжу НУВГП був призваний до лав Збройних сил України. Пройшовши базову підготовку до цивільного захисту та військової справи у Львові, служив за контрактом у лавах Збройних сил України.
Борисенко О.О. загинув 1 вересня 2014 року під час Антитерористичної операції.
05.09.2014р. у Технічному коледжі НУВГП був проведений мітинг пам’яті за загиблим випускником Борисенком Олександром. 06.09.2014. педагогічні працівники, студенти та учні коледжу взяли участь  в мітингу-реквіємі, жалобній ході та панахиді за загиблим героєм.
Документи про коротке, але героїчне життя Борисенка Олександра розміщені в Музеї історії  Технічного коледжу НУВГП.
Вічна пам’ять загиблому герою України.

Офіційний сайт технічного коледжу НУВГП м. Рівне

“Олександр Борисенко був надійним старшим братом”.
Рівне попрощалося з героєм, який загинув у зоні АТО

У суботу рівняни попрощалися з 21-річним Олександром Борисенком. Він загинув під час ротації сил на Сході України. Сотні людей прийшли попрощатися з героєм та провести його в останню путь. Він ще навчався у коледжі, а по поверненню додому планував одружитися.
Вшанувати загиблого Олександра Борисенка прийшли рідні, близькі, друзі та однокласники, і просто незнайомі рівняни. Рідні крізь слози пригадують, він був хорошою людиною, чуйним і справжнім чоловіком.
У батьків загиблого хлопця залишилася молодша дочка. Подруги сестри кажуть – Олександр завжди піклувався про неї, зустрічав з танців. Попрощатися з героєм прийшли вчителі та однокласники, які також пам’ятатимуть його.
Олександр вже кілька років був військовим. Служив по контракту, який невдовзі мав закінчитися. Він одним з перших перебував у Криму під час його анексії ще в березні місяці. Загинув Олександр 1 вересня, героя поховали на Алеї Героїв Небесної сотні, на кладовищі Молодіжне.

Олена Семенович, Артем Лаговський

Олександр зробив свій вибір

28 березня 1993 року молодому подружжю Борисенків Всевишній  подарував сина і на небі з’явилася ще одна зірочка на ім`я Олександр.

Щасливий батько, пригорнувши малюка до себе, радів, що син продовжить рід Борисенків. Чи  могли тоді знати щасливі батьки, що військова служба припаде до серця сина, що саме він буде захищати рідну Україну в наш час, як  в роки Другої Світової війни його прадід, Борисенко Василь Іванович, захищав  свою Батьківщину.

Минали дні, роки, Олександр ріс розумним, ввічливим, чуйним, відповідальним та жвавим хлопцем. У 2000 році  батьки привели Сашка в перший клас до Рівненської середньої школи № 5.

Хлопець завжди  був душею колективу. Він любив грати та співати під гітару, займався спортом. Для своїх однокласників Олександр був перлиною, тому він заслужено користувався авторитетом серед учнів та вчителів школи

У 2008 році  закінчив  9 – й клас, і подав документи  до технічного коледжу при НУВГП м. Рівне , який закінчив у 2011р.

Далі перед юнаком постало питання вибору професії . Олександр, не вагаючись, зробив свій вибір і став солдатом- контрактником  30 ОМБР Новоград-Волинська. Він знайшов себе, армія була  для нього другою домівкою, його життям. Це була його доля, його шлях, на жаль короткий, який солдат пройшов достойно, як Герой!!!

Пам`ятi Олександра Борисенко

Вивчаю географію війни.

Пишу коротку біографію бійця.

Двадцять один всього…

Від “Сатани” – не врятуватись зброєю стрільця…

Йшов добровільно, по контракту. – Нащо сину? –

Іду навчатись захищати Батьківщину!

Вже в перший бій, на Перекопськім перевалі,

проти кадирівців стояв, не за медалі.

Земля горіла в серпні під Лутугіне…

Батьківське серце звите болем, звите тугою.

Молилися за сина і за брата…

А проти танків з автоматом, варто?!!

По триплексам поцілив, перед ними

під прикриттям бійці і побратими

колоною відходили. Тремтіла

земля від жалю – бо завмерло тіло…

Коли Сашко дивився смерті в вічі,

дідусь хрещений, наче сивий січень,

не міг пробачити собі такої втрати…

Хрестився мовчки. Де ти, Божа Мати?

Дітей до школи звали срібні дзвони.

Не чув Сашко. Він перетнув кордони

свого життя, короткого, як спалах!

Він ще повернеться, щоб там не стало…

Чекає нас. Прийдемо на уклін.

Із рівничан четвертим він поліг.

Один із тисяч. України син.

Ім’я героя – на Небеснім тлі.

Свістун Віра Іванівна

 

Замість свічок на іменинному торті йому запалять свічку на могилі
Через три дні випускник п’ятої школи Рівного Сашко Борисенко міг би святкувати 23-ій день народження. Якби не ворожа куля, яка перервала його життя на злеті…Прадід Олександра Борисенка, льотчик, офіцер, пройшов крізь пекло Другої світової війни. Поранений був двічі, але повернувся. А от Олег не зміг повернутися з АТО. Хоча яка це АТО!? Війна: страшна, кривава, з підступним ворогом.

Козацький хрест на алеї героїв. На зеленкуватому граніті – безкомпромісні дати: 28.03.1993 – 01.09.2014. Виходить, в понеділок Олександрів день народження. Йому виповнилося б двадцять три. Мати загиблого бійця, Наталя Борисенко, ще й досі не може осягнути цю біду: її синочок уже ніколи не повернеться.

– Яким він був? Де ви жили, де Олександр навчався, чим захоплювався? – запитую у неї, хоч розумію: кожне слово-згадка про сина для неї – це нестерпний біль.

– Прописаний Сашко був у бабусі й дідуся, на вулиці Короленка. А жив то в них, то з нами, на Міцкевича. Закінчив дев’ять класів у п’ятій школі, в 2011-му – Технічний коледж. Й пішов до війська за контрактом. Син мріяв мати, як тато, справжню чоловічу професію: стати пожежником. Але для цього, він вважав, потрібно відслужити в армії. Сашко грав гарно на гітарі – із хлопцями співали рок. На сцені виступали…

– Кохана дівчина у нього була?

– Була. Настуся. Теж закінчила п’яту школу. Руденька, дуже мила. Якби не ця біда, то вже б весілля відгуляли.

– Де Олександр служив?

– У Новограді-Волинському, в 30-ій механізованій бригаді. На вихідні завжди приїжджав додому: до нас, до нареченої. А коли почалося протистояння на Майдані, їх вже з частини майже не відпускали. Потім події в Криму, його підрозділ перекинули на Херсонщину, прикривати Чонгар. Свій 21-й день народження він зустрічав уже в окопах.

А далі – під Луганськ. Він мало що мені розповідав про службу.

– Коли ви з сином бачились востаннє?

– У травні Сашко приїхав у відпустку на реабілітацію. Всього на п’ять днів. Він з рідними старався бути якнайбільше: з батьком, зі мною, з молодшою сестрою, Анею. Приходив з Настею до нас. Ми більше говорили про майбутнє весілля, думали, тільки закінчиться контракт, то й справимо. Відразу після виборів поїхав. А потім – тільки телефон. Про службу син нічого не розповідав, для мами в нього завжди було «все нормально, все в порядку». Та я й по голосу могла відчути, затишшя на передовій чи бої і втрати. Щось дізнавалася з новин. Сашко востаннє подзвонив у серпні, 29-го. Сказав лише, щоб я поїхала до Новограда і взяла в частині довідку, що він учасник бойових дій. І все… Коли 2 вересня я була в Новограді, то навіть не знала, що Сашка вже нема. Родині повідомили спочатку, що він поранений коло Латугіно. А потім – що загинув у бою. Фактично я нічого й не знала про те, як син служив, де бився, як загинув. Коли Сашка ховали, то із частини приїжджали хлопці, товариші по службі, але не ті, що були з ним у боях на передовій. З тих, мабуть, мало хто залишився…

Наталія Петрівна плакала весь час. І мало не вибачалася, що так мало знає про бойові дороги сина. Та залишила копію листа, який надіслали із бригади на її запит. Ось кілька витягів із нього:

«Старший солдат Борисенко одним із перших виявив бажання проходити службу в підрозділі, який виконував завдання зі звільнення Луганської області.

22 червня 2014 року Олександр у складі підрозділу прийняв перший бій з незаконними збройними формуваннями так званої ЛНР та російськими найманцями біля населеного пункту Рубіжне;

26, 27 червня 2014 року звільняв від незаконних збройних формувань населений пункт Мостки;

28 червня – 25 липня 2014 року ніс службу на блокпостах біля населених пунктів Щастя, Шишкова, Мостки;

з кінця липня по 30 серпня брав участь у боях за населені пункти Латугіно, Красний Луч, Красний Яр, щоб зробити “зелений коридор” для підрозділів Збройних сил України, які потрапили в оперативне оточення і утримували цей район.

1 вересня 2014 року біля населеного пункту Круглик Луганської області підрозділ, в якому перебував Олександр, потрапив в оточення і прийняв бій з переважаючими силами ворога. Підрозділ зайняв кругову оборону. Олександр з групою військовослужбовців утримував один із головніших напрямків, від утримання якого залежала боєздатність 5-ї механізованої роти. Проте це був останній бій Олександра. Приблизно біля 12 години дня, відбиваючи напад розвідувально-диверсійної групи незаконних збройних формувань, Олександр отримав несумісне з життям тяжке поранення.

Завдяки його хоробрості, мужності, незламності духу підрозділ вийшов з оточення з мінімальними втратами.

Старший солдат Олександр Борисенко достойно служив і достойно загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України на бойовому посту зі зброєю в руках.

Указом Президента України від 15 травня 2015 року № 270/2015 за виняткову мужність, героїзм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, старший солдат Борисенко Олександр Олегович нагороджений орденом “За мужність” 3-го ступеня (посмертно)».

Сергій  Снісаренко
 
Заради армії вирвав сторінки з медкнижки», – мама про загиблого в АТО
Олександра Борисенка

Сашко Борисенко з Рівного у 21 рік помер від ран внаслідок мінометного обстрілу біля міста Лутугіне Луганської області.

Старша дитина і єдиний син у батьків. Старший солдат, старший стрілець. Проходив службу за контрактом у 30-ій окремій механізованій бригаді 8-го армійського корпусу Сухопутних військ, яка брала участь у боях під Іловайськом.Біля міста Лутугіне Луганської області потрапив під мінометний обстріл. Отримав тяжкі поранення. У військовому госпіталі міста Лутугіне медики не змогли врятувати. Помер 1 вересня 2014 року. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Почесний громадянин Рівного. 

Спогади мами Наталії Борисенко:

Був людиною щирої душі. Завжди любив допомагати всім. Не було у  нього такого, що не виходить допомогти чи не хоче. Треба, значить треба.

Якось зробив якусь шкоду. Йому було 16 чи 17 років. Я його покарала: тиждень з хати не випускала. А він бере ремінь і простягує мені: “На, набий і відпусти”. Розсмішив геть.  Як я на роботі була, батько йому каже: “Йди, погуляй трохи, доки мами нема”. А він — ні, не порушив мамин наказ.

Хотів бути рятувальником, пожежником, як тато. А батько казав — ні, бо знає, що це за професія. Послухатися батька не встиг.

Збирав у дитинстві іграшки з “Кіндер-сюрпризів” шоколадних. Акуратно складав в тумбочку. Казав: “Буде моєму синочку”. Ці іграшки досі на своєму місці стоять.

Вчителі не телефонували, не скаржилися на нього ніколи. Улюбленим предметом була фізкультура. А ще історію любив і книги читати. Навіть в АТО читав з телефону книги.

Сестру на шість років молодшу глядів у дитинстві, гуляти з собою брав, коли компанією хлопців десь йшли. “Пішли, мала, гуляти”, – казав. І як зі сходу телефонував, завжди питав: “Як там мала?”

Вищий за тата виріс — 1,90 см. Міцний був. Ще як у школі навчався, шукав себе: пробував греко-римською боротьбою займатися, трохи на айкідо ходив. Потім на гітарі вчився грати.

Працював охоронником в охоронній фірмі “Яструб” після закінчення технічного коледжу Національного університету водного господарства і природокористування. Склозавод охороняв. На прохідній стояв. Якось приїхав француз — власник заводу. Саша до нього: “Покажи посвідчення, перепустку”. Не пропустив без документа. Відповідальним був.

У 18 років пішов служити в армію за контрактом. Був 2012 рік. Саша закінчив технічний коледж і йому повістка надійшла про призов. Але його забракували на медичній комісії. Трохи тиск у нього підвищений був. А ще – зв’язка порвана на нозі. То він повиривав з медичної книжки сторінки, які заважали службі, і пішов по контракту служити. Заперечити йому не могла. Був стійкий: “Треба, значить треба”. Прадід його другу світову війну пройшов. Повернувся з неї. Сталінських репресій зазнав. На засланні побував. Мабуть, гени далися взнаки, що шукав ризику. Батько ж Саші теж – пожежник.

Де служив у зоні АТО — не розповідав. Як поїхав у Херсон, за його словами, так постійно там і перебував. “Ми у Херсоні. Не переживай. У нас все нормально. Лежу ось, книжку читаю, бо дощ”, – казав по телефону. А я залізла в інтернет глянути погоду, аж дивлюся у Херсоні — сонце, ясно, а дощ — у Луганську йде. Зрозуміла все. Беріг мене. Батьку трохи розказував, що там відбувалося, але із застереженням: “Тільки мамі не кажи”.

Їх командири «кидали». Як тільки обстріл починається — командира десь немає. Дзвінок телефонний командиру поступає — і він зникає. Це я вже потім від інших АТОвців чула і по телевізору в новинах. Саша не розповідав про таке.

Про його смерть повідомили не зразу. Востаннє телефонував 29 серпня 2014 року. Вже не приховував, що на війні. Сказав, щоб поїхала у Новоград-Волинський і довідку взяла, щоб міг отримати статус учасника бойових дій. 2 вересня поїхала за тією довідкою у Новоград, бо 1 вересня працювала. А там у них нікого не було, бо всі перебрались у Запоріжжя. Навіть ніхто й не сказав нічого про Сашину загибель: не знали, чи що. 3 вересня почали телефонувати, що син поранений. Чоловік через МНСників почав шукати інформацію. А 4 вересня товариші Сашині повідомили вже чоловіку, що син 1 вересня помер.

У голосі у нього тривога була, коли телефонував востаннє. Це в душу мені чомусь дуже запало. Я потім почала згадувати це, коли йшла по Новограду-Волинському 2 вересня. Мимоволі, по тих місцях, які він мені показував, коли я приїжджала до нього, пройшлася. А далі все – як у тумані було.

Тільки через рік дізналася, як загинув. «Біля населеного пункту Круглик Луганської області підрозділ, в якому перебував Олександр, потрапив в оточення і прийняв бій з переважаючими силами ворога. Підрозділ зайняв кругову оборону. Олександр з групою бійців утримував один з головних напрямків, від якого залежала боєздатність 5-ої механізованої роти. Приблизно о 12 годині 1 вересня, відбиваючи напад розвідувально-диверсійної групи незаконних збройних формувань, Олександр отримав тяжке поранення, яке було несумісне з життям”, – відповіли з військової частини у Новоград-Волинському.

Спогади Сашиної дівчини Насті Шибінської:

Коли познайомилися, я була у 9 класі. Ми одну школу закінчували. Саша у технікумі вже навчався. Сподобався мені, бо відкритий, веселий, з почуттям гумору, активний, неординарний. З ним завжди було весело.

Активний був. Хотів скрізь побувати. Не любив сидіти на місці. Ми в Острозі, Львові побували. Я до нього у Новоград-Волинський їздила.

Грозився, що якщо його син додому пізно приходитиме, каратиме: дасть енциклопедію товстезну і змусить читати.

Здобув освіту електрика. “О, будеш працювати після закінчення контракту”, – казала йому. А він: “Ні. Армія — це моє. Крім військового, ніким бути не хочу і не вмію. Це – моє покликання”.

Щоб тікав із зони АТО казала, бо переживала за нього, бо бачила по телевізору, скільки там смертей. А він: “Хто, як не я? А якщо кожен почне так робити — тікати?”

Скучаю за ним. Це перше моє кохання. На 100% була моя людина. З ним про все можна було поговорити – і зразу легше на душі ставало. Завжди розуміли одне одного.

Мирослава Опанасик

 

 

У Рівному  увіковічнили ще одного героя, який поліг за Україну

У Рівному увіковічнили ще одного Героя, який загинув, захищаючи кордони України.

Сьогодні на вході в школу № 5, де навчався рівнянин Олександр Борисенко, відкрили анотаційну дошку. Щоб пом`янути бійця, прийшли військові, представники міської влади, священики.

21-річний снайпер Олександр Борисенко загинув під містом Лутугіне Луганської області 1 вересня минулого року, служив за контрактом у 30-й механізованій бригаді Новоград-Волинського.

Відкривав анотаційну дошку на честь Героя мер міста Володимир Хомко.

– Ніколи б не подумав, що війна буде не в Іраку, не в Афганістані, а у нас. Не хочу говорити пафосних слів. Ніякий орден чи дошка не замінять батькам сина. 

Присутні на вшануванні бійця запалили свічку та пом`янули тих, хто поліг при захисті України. Анотаційну дошку освятили священики: – Сьогодні в цей пам`ятний день – річницю бою під Крутами – ми прийшли сюди, щоб вшанувати пам`ять випускника цієї школи Олександра, який закінчував її чотири роки тому. Він сповна виконав свій військовий обов`язок. Настали лихі часи для нашої держави. Молоді люди та чоловіки взяли до рук зброю і захищають територільану цілісність нашої держави, – виголосив у своїй промові священик. – Перестало битись серце бійця. Але живе його душа.

Грищук Д., фото автора

 

«ТАКИМИ СИНАМИ СЛАВЕН НАРОД…»

(Василь Стус)

Із глянцевої обкладинки журналу «Рівняни» дивиться на мене гарна, середнього віку жінка. У відкритому, відвертому погляді карих очей застигла глибока задума і ледь вловимий смуток. І не треба бути провидцем, щоби збагнути, що вона пережила щось трагічне, страшне.

Але її погляд, сповнений життєвої сили і мудрості, спрямований вперед, у далечінь, її пряма постава виражає рішучість та силу характеру. Це пані Наталія ‒ мати загиблого молодого солдата Олександра Олеговича Борисенка.

З великими жертвами і неймовірними зусиллями нам дається незалежність української нації. Кращі представники української спільноти відстоюють її й досі на сході України. Скільки ще поляже у сиру землю наших захисників, щоби нарешті вибороти довгоочікувану свободу й волю?! Адже на часі гинуть зовсім молоді люди, найкращий генофонд нації! Їхнє життя ‒ перерваний політ молодого волелюбного птаха, повного сил, відваги та  боротьби за щасливе майбутнє своєї країни.

Зимового вечора, коли зірки тільки-но з’явилися на світло-синіх оксамитових небесах, я прямую до оселі Борисенків, щоби почути й донести до людей щиру, сокровенну розповідь про життя й загибель їхнього сина, одного з оборонців України, зовсім молодого двадцятиоднорічного рівнянина. Їхня розповідь вражає своєю правдивістю та злободенністю.

Олександр Борисенко ‒ спадкоємець військової сімейної династії. Ще його прадід Василь Іванович віддано захищав свою Батьківщину в роки Другої світової війни. А батько Олег Миколайович, хоча й зараз не бере  безпосередньої участі у сучасній російсько-українській війні, але він також багато років віддав чесному служінню своїм краянам, перебуваючи на посаді командира відділення ДПРЧ-2 Головного Управління ДСНС України. А там служать, як кажуть, також не «хиткі» хлопці, а справжні мужні чоловіки. Отже, військовий дух, відвага та бажання захищати Батьківщину були в родині завжди.

Гортаючи сімейний альбом і уважно роздивляючись вміщені в ньому світлини, слухаю хвилюючу розповідь батьків про сина, що назавжди покинув їхню земну домівку.

Малий Сашко ріс допитливим, веселим хлопчиком, полюбляв мандрувати спочатку з батьками, потім зі своїми однолітками. А ще хлопець захоплювався музикою, співав, грав на гітарі. Олег Миколайович пригадує такий випадок з життя свого сина-підлітка: «Сашко любив музику, з друзями навіть організували музичну групу. Пишалися своїми музичними успіхами та здобутками. Та ось одного разу трапилося непередбачуване: ми з дружиною помітили, що вечорами, як бувало раніше, син не зникає на репетиції, не «бренчить» на своїй електрогітарі, та й інструменту в квартирі немає. Що б це означало? Після розмови з ним з’ясувалося, що наш поціновувач музики продав свою гітару, а виручені гроші віддав на лікування свого хворого друга. Ось так».

А я подумала: «Вчинок, гідний наслідування. Він дуже влучно характеризує свідомого доброзичливого юнака, готового за будь-яких обставин прийти на допомогу товаришеві». І я не помилилася у своїх припущеннях. Потім ця риса характеру буде супроводжувати його усе подальше армійське життя, зокрема, в запеклих боях та в екстремальних ситуаціях, коли його побратими потребуватимуть невідкладної швидкої допомоги, Олександр буде поруч, рішуче визволятиме їх з оточення. «В розумінні сина, ‒ до нашої бесіди приєднуєтьс  батько Олег Миколайович, ‒ чоловіча військова дружба та взаємовиручка на війні ‒ священні». Батько показує «ПОДЯКУ», надіслану командуванням частини А 0409, де син проходив службу. Командир механізованого батальйону підполковник Зубовський О. В. засвідчував: « …ваш син неодноразово демонстрував високу силу духу, вміння долати перешкоди та ефективно діяти в непередбачуваних ситуаціях».

А в листі до матері Олександра підполковник Михальчук Р. П. пише: «Ваш син був прикладом у виконанні бойового завдання всім військовослужбовцям свого підрозділу».

Життєвий шлях Олександра не був вельми довгим, але він був змістовним, заповненим значними відповідальними справами, що не раз потребували відваги та хоробрості. Саме на таких хлопцях тримається міць і сила держави. Сашко жив і навчався в місті Рівне в школі за числом 5. Серед своїх однокласників був авторитетною особистістю. Юнак систематично займався спортом, особливо віддавав перевагу греко-римській боротьбі та велоспорту. Багато подорожував. Ось на одній зі світлин я побачила усміхнених молодих людей. Їхні очі випромінювали радість, захоплення один одним, чисте юнацьке кохання. Це Олександр і Настя. Хлопець служив, а у рідному місті Рівне на нього чекала вірна дівчина, з якою мріяв одружитися. Молоді люди планували своє спільне життя, бачили себе в майбутньому лише разом, мріяли про щасливу сім’ю. Інших варіантів їхні уяви не малювали. «Впевнена, якби не ця клята війна, так і було б», ‒ з гіркотою вимовила матір Сашка пані Наталія.

Після дев’ятого класу юнак вступив до технічного коледжу при Національному університеті водного господарства та природокористування, де навчався за професією  «Електромеханік торговельного і холодильного устаткування». Серед викладачів та однокурсників Сашко користувався повагою, брав активну участь в усіх громадських та художніх заходах. Тепер про все це можуть розповісти експонати та світлини музею, створеного кілька років тому у коледжі. Тут пам’ять про мужніх героїчних випускників назавжди житиме в щемних до болю фотографіях, в їхніх листах до близьких, в речах, які тепер набули для нас, неабиякої цінності, бо належали хлопцям, які віддали за нас своє юне життя .

Переглядаючи світлини з сімейного архіву, помічаю одну з них, яка вирізняється від усіх своїм  емоційним забарвленням: хлопчик років 10-ти дбайливо обіймає маленьку дівчинку.  Цікавлюсь у пані Наталії, з ким так ніжно (здогадуюсь ‒ Сашко) позує перед об’єктивом фотоапарата? І отримую зворушливу розповідь про турботливе ставлення старшого брата до молодшої сестрички Ані. Олег Миколайович пригадав, що коли в сім’ї народилася дочка (а Сашкові тоді було 6 років), хлопчик вибіг на вулицю, зупиняв перехожих і радісно сповіщав новину: «А у нас дівчинка народилася, у мене тепер є сестричка!». «Дуже ніжні, теплі почуття син відчував до сестри, був люблячим братом, захисником, помічником в усіх справах», ‒ додає Наталія Петрівна. Тяжко зітхає, вимовляє з неприхованою тугою: «Наразі Ані його дуже не вистачає».

Олег Миколайович коментує світлини, які я розглядаю: «Після закінчення коледжу Олександр був призваний до лав Збройних сил України, де надалі залишився служити за контрактом». З розповіді батька та на основі наданих мені для ознайомлення та розгляду документів роблю висновок, що географія місць проходження служби старшим солдатом Борисенком далі була доволі різноманітною, він завжди був у найвідповідальніших і найгарячіших точках боротьби з ворогом. З січня 2012 року проходив військову службу за контрактом у лавах Збройних Сил України. Спочатку був курсантом 3-го навчального механізованого зводу навчального гвардійського механізованого Кишинівського ордена Суворова полку центру Сухопутних військ ЗСУ (смт. Десна, Козелецький р-н,Чернігівська обл.), потім ‒ до червня 2014-го ‒ старший стрілець 5-ої механізованої роти 2-го механізованого батальйону 30-ї окремої гвардійської механізованої Новоград-Волинської бригади Сухопутних військ ЗСУ. У березні 2014-го ніс службу в Херсонській області на адміністративному кордоні України та Автономної Республіки Крим. А з червня того ж року брав участь в антитерористичній операції на сході України: 22 червня ‒ учасник бою біля міста Рубіжне, 26-27 червня – звільнення населеного пункту Мостки в Луганській області. З кінця червня до середини липня ніс службу на блокпостах біля міста Щастя, села Шишкове Слов’яносербського району. Ще не в одному бою брав участь рівнянин в «урожайному» 14-ому році, коли 5-та механізована рота, до складу якої входив старший  солдат Олександр Борисенко потрапила в оточення ворожих сил. Підрозділ українських вояків зайняв кругову оборону та прийняв бій з переважаючими силами противника. Ворожа куля спіткала та вкоротила віку мужньому хлопцю в місті Лутугіне Луганської області 1-го вересня 2014 року. Там він під час бою отримав важкі поранення несумісні з життям. І тільки завдячуючи мужності, винахідливості і хоробрості Олександра, його військовий підрозділ вийшов з оточення з мінімальними втратами. Проте для самого вояка це був останній бій в його житті.

Олександр Борисенко похований в рідному місті Рівне на кладовищі «Нове» на Алеї Героїв Небесної Сотні. Його було нагороджено орденом «За мужність» III-го ступеня (15.05. 2015; посмертно), медаллю «За жертовність та любов до України» (01.04.2016; посмертно)  Рішенням Рівненської міської ради за № 5756 від 17 вересня 2015 року Борисенку Олександру  було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне (посмертно)». Середня школа, в якій він навчався, тепер носить його ім’я. На стелі в центрі міста біля Воскресенського собору серед шістнадцяти світлин загиблих українських вояків портрет старшого солдата Олександра Борисенка, але найдорожча, найзначиміша державна нагорода ‒ це пам’ять прийдешніх поколінь про героїв, які віддали своє життя за волю, свободу, незалежність своєї держави!

ПАМ’ЯТАЙМО ПРО ПОДВИГ НАШИХ СПІВВІТЧИЗНИКІВ!

‒ Слава Україні!  Героям слава!

P.S. Особа, котра пережила велику біду, або втрату близької людини, часом у відчаї духом падає ниць і залишається в коматозному стані усе своє подальше життя, або, навпаки, ‒ знаходить у собі сили і опановує свої емоції, а  дух і волю підносить вгору й допомагає іншим, які в горі втратили сенс життя. Найсильніший бере до рук смолоскипа й запалює серця усіх, хто впав і зневірився. Згорьовані батьки Олександра, оговтавшись від горя,  стали  фундаторами утворення громадської організації, яка піклується про родини загиблих захисників держави. Наразі це відома «Обласна ветеранська організація «Єдина родина Рівненщини». Впевнена, це є той випадок, коли душі Героїв з Небес здійснюють важливу суспільну роботу на Землі.

Віра Мельникова, членкиня НСЖУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список публікацій

Петрук К. Рівне втратило ще одного сина: [загинув у зоні АТО Борисенко О. О.] / К. Петрук // Сім днів. – 2014. -11 верес. – С.1.

Список військовослужбовців із Рівненщини, які загинули у зоні АТО // ОГО. – 2014. – 25 груд. – С. 3.

Усі загиблі герої АТО та Небесної сотні з Рівненщини // ОГО. – 2014. – 27 листоп. – С.8-9.

Список військовослужбовців із Рівненщини, які загинули у зоні АТО // ОГО. – 2014. – 25 груд. – С. 3.

Вістренко Р. Нагороджені посмертно [орден Богдана Хмельницького III ступеня «за мужність»] /  Р. Вістренко // Вісті Рівненщини. – 2015. – 22 трав. – С.2.

Президент Порошенко нагородив воїнів-героїв з Рівненщини // Волинь. – 2015. – 29 трав. – C. 2.

Гайн О. Орден [Олександра Борисенка, який загинув в зоні АТО] вручили його батькам / О. Гайн // Сім днів. – 2015. – 2 лип. – С. 2.

Нагороджено посмертно орденами «За мужність» III ступеня загиблих на сході України старшого солдата Романа Зубчука з Демидівки та старшого стрільця Олександра Борисенка з Рівного // Рівне вечірнє. – 2015. – 2 лип. – С. 1.

Кравець А. Ангели, мечі чи курган? Яким буде меморіал [героям “Небесної сотні” та загиблим воїнам в АТО] – скажуть рівняни / А. Кравець // Рівне вечірнє. – 2015. – 16 лип. – C. 4.

Про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Рівного” : рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р. // Сім днів. – 2015. – 1 жовтн. – C. 18.

Мошняга Л. Їх слава знайшла після смерті / Л. Мошняга // Сім днів. – 2015. – 15 жовт. – С.1,2.

У центрі Рівного – 19 Героїв АТО та Майдану // ОГО. – 2015. – 22 жовт. – С.11.

Бондар Д. Рівне прощалося з Героєм: 21-річного Олександра Борисенка поховали на Алеї «Небесної сотні» : [Фото] / Д. Бондар // Четверта влада : інформаційно–аналітичний портал

Випускник Технічного коледжу НУВГП Борисенко О.О. загинув, захищаючи незалежність України в зоні Антитерористичної операції  // Технічний коледж НУВГП

На сході України загинув 21-річний рівнянин [О. Борисенко] // Четверта влада : інформаційно – аналітичний портал

У Рівному похоронили Героя України // УПЦ КП. Рівненська єпархія

Опанасик М. «Заради армії вирвав сторінки з медкнижки», – мама про загиблого в АТО Олександра Борисенка / М. Опанасик // Радіо Трек

Борисенко Олександр Олегович // Книга памяті загиблих

Грищук Д. У Рівному увіковічнили ще одного героя, який поліг за Україну [Фото] / Д. Грищук  // ЧаРівне інфо : інтернет портал

Семенович О. «Олександр Борисенко був надійним старшим братом» : Рівне попрощалося з героєм, який загинув у зоні АТО: [Відео] / О. Семенович, А. Лаговський // Телеканал Рівне 1

Список військових, які загинули в зоні АТО, та з якими прощалися на Рівненщини  // Телеканал Рівне 1

Снісаренко С. Замість свічок на іменинному торті йому запалять свічку на могилі // Сім Днів : газета