Очі чорні, а погляд був світлим,

Посмішка щира та привітна.

Таким запам’ятався ще з дитинства,

А в школі був він непримітним.

Та після армії змужнів, змінився,

А погляд той і залишився.

Він думав в радощах прожити, одружитись,

Не довелося мріям тим здійснитись.

Пішов він землю рідну боронити,

Щоб ми могли життю радіти,

Дітей виховувать, ростити

Та Батьківщину віддано любити.

Не втік, не дезертирував і не сховався,

Служити чесно він старався,

А рідним не про все він міг сказати,

Вони ж надіялися Льоню дочекатись.

Жорстоко доля так з ним поступила,

Ворожа куля юнака убила.

Рука бездушна життя обірвала,

Й навіки у могилу відіслала.

Ми будем завжди пам’ятати

Такого юного солдата,

Який життя віддав за нас,

Щоб мирним був теперішній наш час.

Шнайдер Валентина Михайлівна, вчитель

світової літературиТомашгородського НВК

школи І-ІІІст. – ліцею