На фото-воїн. Соняхи в цвіту.
Упізнає хтось сина…Брата…
Торкають мрії світлу висоту –
Стискають руки автомата.
Далеко десь у рідній стороні
Гойдає Случ повільні хвилі.
Лелека у вільшаній низині
Болітця міряє на милі.
І там, у синій тиші вечорів,
Матуся просить, певно, в Бога,
У неба, в недосяжної зорі,
Щоб сина знов побачити живого.
Бо він в донецьких у жарких степах,
Де каїн затаївсь вбивати.
У цих місцях уже й полин пропах
Людською кров’ю і розбратом.
Навчились будувати бліндажі
І верховинці, й подоляни.
Плече в плече на першім рубежі
Із вірою, що мир настане.
Тут кожен з них боронить рідний дім,
Дніпро, і Рось, і полонини,
Щоб дух сепаратизму не чадів,-
Вони стоять за Україну.
Степи шахтарські. Соняхи в цвіту.
Тримала бій вогнева точка.
Спинила раптом кулю на льоту
Зелена синова сорочка.
Любов Бойчук