Очі чорні, а погляд був світлим,
Посмішка щира та привітна.
Таким запам’ятався ще з дитинства,
А в школі був він непримітним.
Та після армії змужнів, змінився,
А погляд той і залишився.
Він думав в радощах прожити, одружитись,
Не довелося мріям тим здійснитись.
Пішов він землю рідну боронити,
Щоб ми могли життю радіти,
Дітей виховувать, ростити
Та Батьківщину віддано любити.
Не втік, не дезертирував і не сховався,
Служити чесно він старався,
А рідним не про все він міг сказати,
Вони ж надіялися Льоню дочекатись.
Жорстоко доля так з ним поступила,
Ворожа куля юнака убила.
Рука бездушна життя обірвала,
Й навіки у могилу відіслала.
Ми будем завжди пам’ятати
Такого юного солдата,
Який життя віддав за нас,
Щоб мирним був теперішній наш час.
Шнайдер Валентина Михайлівна, вчитель
світової літературиТомашгородського НВК
школи І-ІІІст. – ліцею