Новий день наступає, мій сину
І в ньому вже тебе нема.
Ти дуже любив Україну,
Та все зруйнувала війна.
Як будуть дерева без тебе,
Які ти у саду посадив?… Читати далі
Гаврилюк Анатолій Петрович (11.11.1980 – 5.09.2014)
Народився 11 листопада 1980 року в м. Корець Рівненської області. Навчався в Корецькій школі №1. Після закінчення середньої школи вступив до Мирогощанського аграрного коледжу. Отримавши диплом, пішов до війська. Там і подав рапорт на контрактну службу. Був миротворцем у Косово, Лівії, Іраку. За неповні п’ятнадцять років служби у війську встиг побувати у восьми «гарячих точках» світу, Донбас був дев’ятий. Воював у складі 80-ої окремої високо-мобільної десантної бригади. Загинув 5 вересня 2014 р. Сталося це в «Іловайському котлі», у бою з російським диверсійним підрозділом. Похований на міському кладовищі біля Свято-Георгіївського храму в м. Корець.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” А. Гаврилюк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі
Мазур Віталій Віталійович (25.08.1979 – 26.01.2015)
Народився Віталій Мазур 25 серпня 1979 року в с. Заслуччя Дубровицького району Рівненської області.
У 1996 році закінчив 10 класів Колківської ЗОШ І-ІІІ ст. З 1996 до 1997 року навчався в Дубровицькому професійному ліцеї на будівельника.
У 1997 році був призваний до ЗСУ, служив у м. Сімферополь в повітряно-десантних військах (ПДВ). Згодом проходив строкову службу у військах спеціального призначення в м. Кіровограді. Подальшу свою службу пов’язав із десантними військами. Був старшиною розвідроти, начальником продовольчого складу. Тривалий час служив у в/ч А1910 (район Корбутівки) старшиною 3-ої аеромобільної роти. Перед початком військових дій був призначений головним старшиною 13-го батальйону.
З 8 березня 2014 року виконував бойові завдання із захисту Батьківщини, спочатку в Криму, а потім на Сході. 22 січня отримав важке поранення голови у бою в районі населеного пункту Спартак Ясинуватського району Донецької області. Перебував у комі. За інформацією волонтерів, Віталій Мазур помер у ніч на 27 січня 2015 р. у лікарні міста Димитрово на Донеччині, куди потрапив з тяжкою травмою голови.
Похований у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі.
Маринич Віталій Петрович (2.02.1992 – 22.05.2014)
Маринич Віталій Петрович народився 2 лютого 1992 року в селі Рокитне Рокитнівського району Рівненської області. У 1998 – 2008 рр. навчався у Рокитнівському навчально-виховному комплексі «Школа І-ІІІ ст. – ліцей». У 2008 р. вступив до Рокитнівського професійного ліцею, який закінчив у 2010 році, здобувши спеціальність “муляр-пічник, штукатур”. У квітні 2010 р. був призваний на строкову службу, яку проходив у Києві. У квітні 2011 року звільнений в запас з посади механіка автомобільного відділення взводу МТЗ. З вересня 2012-го до лютого 2014 р. працював у Рокитнівській пожежній частині.
10 квітня 2014 року був призваний до лав Збройних сил України. Солдат-розвідник 51-ої окремої механізованої бригади.
Обставини загибелі: біля 6-ої години ранку між Ольгинкою та Володимирівкою поблизу міста Волноваха стався напад диверсійно-терористичної групи на загін українських військових. За словами очевидців, бойовики приїхали на двох інкасаторських машинах та двох позашляховиках, відкрили масований вогонь з гранатометів і кулеметів. Під час обстрілу один зі снарядів влучив у бойову машину, що перебувала на блокпосту. Це спричинило вибух боєкомплекту БМП.… Читати далі
Медведєв Максим Анатолійович (10.12.1983 – 23.03.2015)
Медведєв Максим Анатолійович народився 10 грудня 1983 р. у місті Рівне. Солдат-стрілець, десантник 95-ої окремої аеромобільної бригади. Служив за контрактом у 55-ій бригаді зв’язку м. Рівне, в складі якої був у зоні АТО. Відслуживши за контрактом у 55-ій бригаді зв’язку в зоні АТО після короткого відпочинку повернувся на службу вже добровольцем та був направлений на перепідготовку до 95-ої бригади. Під час перепідготовки на військовому полігоні у Житомирській області, напередодні відправлення до зони АТО, в Максима стався серцевий напад, що стало причиною смерті.
Максим жив у Рівному, а дитинство провів у бабусі і дідуся в Мирогощі.
За бажанням Максима його поховали на кладовищі села Мирогоща Дубенського району Рівненської області. У загиблого бійця залишилися дружина і син.
Згідно рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р. Медведєву Максиму Анатолійовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».
Бойко Олександр В’ячеславович (15.01.1977 – 12.02.2015)
Бойко Олександр В’ячеславович народився 15 січня 1977 року в смт Клевань Рівненського району Рівненської області в сім`ї робітників. Закінчив Клеванську СШ №2. З дитинства захоплювався технікою та фотографією.
Свій трудовий шлях пройшов на підприємствах: Клеванський ДОК, Зорянські теплиці, Держлісгосп та «Колор СІМ». Здобув фах спеціаліста контрольно-вимірювальних приладів та автоматики.
До ЗСУ був мобілізований у серпні 2014 року. Служив у 93-й бригаді. Сержант, старший навідник 4-го мінометного розрахунку мінометної батареї.
12 лютого 2015 року під час мінометного обстрілу з боку незаконних збройних формувань поблизу села Водяне Ясинуватського району, що на Донеччині, отримав осколкове поранення. Від отриманих ран Олександр помер.
У Героя залишилися дружина, син та донька.
18 лютого був похований на місцевому кладовищі рідного селища.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Олександр Бойко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі
Поетичним рядком
Стискає серце біль пекучий,
Бо гірш за все – втрачати молодих,
І чим зарадиш їй, вдові у двадцять років,
Яка ховає від сиріток очі, повні сліз.… Читати далі
«Соняхи в цвіту» (присвячено герою–земляку Олександру Васильцю)
На фото-воїн. Соняхи в цвіту.
Упізнає хтось сина…Брата…
Торкають мрії світлу висоту –
Стискають руки автомата.
Далеко десь у рідній стороні… Читати далі
Пам’яті нашого земляка Олега Ващишина та інших земляків, які загинули під Іловайськом влітку 2014 р.
Іловайськ, Іловайськ…
Ні могил, ні хрестів,
Ні іншої якоїсь ознаки.
Іловайськ, Іловайськ…
Пшениці не ростуть,
Куди око сягає –
Лиш маки та маки…… Читати далі
Ващишин Олег Анатолієвич (06.06.1991 – 29.08.2014)
Олег Ващишин народився 6. 06. 1991 р. в селі Селець Дубровицького району. У 1997 році Олег пішов у 1 клас Селецької загальноосвітньої школи. Зарекомендував себе як дисциплінований, працелюбний учень. Брав активну участь у спортивному житті школи. Відвідував спортивні секції з футболу та баскетболу. Неодноразово брав участь районних та обласних змаганнях.
У 2008 році після закінчення школи був призваний до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті військової частини м. Рівне. Після служби в армії працював на будівництві у Києві.
Весною 2014 року в числі перших пішов добровольцем у зону АТО. Служив у складі 51-ої механізованої бригади навідником гармати на БМП. За короткий час йому довелося побувати в найгарячіших ділянках Донецької та Луганської областей, у найскладніших ситуаціях.
Загинув Олег Ващишин в Іловайському котлі наприкінці серпня 2014 року. Був похований у Запоріжжі, як невідомий солдат. У вересні 2015 року за результатами ДНК-експертизи було визначено особу солдата. 8 жовтня 2015 року Ващишин Олег Анатолійович перепохований у с. Селець Дубровицького району. У нього залишилися батьки та молодший брат.… Читати далі