АТО/ООС – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Посмик Володимир Васильович (14.12.1974-16.02.2016)

Володимир Посмик народився 14 грудня 1974 року в селі Сновидичі Рокитнівського району на Рівненщині. У дитинстві з сім’єю переїхав до села Гайове Олександрійського району. Хлопчик навчався у Шарівській школі.
Після школи переїхав до Кривого Рогу, став професійним військовим. Служив у Національній Гвардії України, учасник АТО. Помер через зупинку серця у 41 рік під час чергування на блокпості в місті Волноваха Донецької області в 2016 році.
До демобілізації Володимиру лишався місяць.

Без чоловіка і батька залишились дружина і двоє синів.

Похований в м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Західне кладовище.

Кубишкін Роман Олександрович («Санич») (29.06.1974-02.06.2021 )

Народився Роман Кубишкін 29 червня 1974 року в м. Орел (Росія). На початку 1977 року мати з сином переїхала в Україну й оселилась у м. Дубно на Рівненщині. Після закінчення 9 класів Дубненської загальноосвітньої школи № 2 Роман вступив до будівельного училища, в якому отримав фах водія-електрика. Працював будівельником у Дубненській фірмі «Теремок», а також їздив по заробітках. Одружився, у 2004 році народився син Ілля. Мешкала сім’я в м. Охтирка Сумської області. Однак спільне життя не склалось, і після розлучення Роман повернувся на Рівненщину.

Через те, що в дитинстві Роман зазнав травми правої ноги і накульгував, його не призвали на строкову військову службу, проте коли почались бойові дії на сході України, він добровільно зголосився у військкомат. Отримавши й цього разу відмову, наприкінці літа 2014 року став добровольцем 11 го запасного батальйону ДУК ПС з позивним «Санич». Бойову й фізичну підготовку пройшов у підрозділі «Марусині ведмеді», після чого поїхав у зону бойових дій. Перебуваючи в с. Піски під Донецьком, брав участь у боях, будучи артилеристом.… Читати далі

Павлюк Олександр Миколайович, позивний «Чак» (30.03.1964-05.06.2021)

Олександр Павлюк (позивний «Чак») народився 30 березня 1964 року в селищі Рокитне. По досягненні 18 років був призваний на строкову службу та служив у контингенті радянських військ у Німеччині.

Успішний бізнесмен, очільник Рокитнівської організації «Правий сектор», у важкому 2014 році, в розпал російської агресії на сході України, залишив всі домашні справи і вступив у лави славнозвісного полку «Азов». Спочатку виконував обов’язки обозного в третій сотні полку, згодом став заступником по технічній частині, а продемонструвавши свої неабиякі організаторські здібності та наполегливість у досягненні мети, став заступником командира полку з тилового забезпечення. Тут він повністю проявив свій талант як рішучого керівника, патріота, хорошого товариша. Надійне тилове забезпечення — основа успішного виконання бойових завдань будь-якого військового підрозділу. Тож свою роботу старший лейтенант Павлюк виконував з максимальною самовіддачею. Всього себе він присвячував розвитку полку, покладав на себе багато обов’язків, щоб бійці «Азову» були забезпечені всім необхідним та якісно виконували бойові завдання.

Несподівано помер 5 червня 2021 року. 7 червня на гарнізоні полку «Азов» в Урзуфі особовий склад підрозділу попрощався із Олександром Павлюком.… Читати далі

Мельник Андрій Андрійович ( -27.03.2020 )

Мельник Андрій вийшов з пекла ДАП неушкодженим, проте його наздогнала куля у м. Костянтинівка на тій же Донеччині: в ніч на 25 січня 2015 року, за день до виїзду в місце постійної дислокації, він отримав вогнепальне поранення лівої плевральної половини з гемо-пневмотораксом, з ушкодженням шлунку і товстої кишки та наскрізним діаметральним пораненням хребетного каналу. «Приїхали з аеропорту, мали їхати у відпустку. Вийшов у місто, але вдягнув цивільне вбрання, бо не всі там налаштовані позитивно до України. На заправці український офіцер був п’яний, сприйняв не за свого, вочевидь. Почав стріляти. Так і вийшло, що залетіла мені куля», – згадував Андрій. Після перших операцій стан його покращився, він вже зміг пересуватись у візку, а невдовзі, після реабілітаційного курсу, навіть зіп’явся на ноги. Однак потім наступив параліч, з’явились пролежні. Весною 2018 р. довелося ампутувати одну ногу, потім другу. Останнім часом лікувався в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни у смт Клевань, де й помер через виразкову хворобу ушкодженого шлунка (протягом тривалого часу не міг звичним способом вживати їжу).… Читати далі

Пахунов Володимир Русланович ( 17.07.1976 – 31.10.2018)

01.11.2018 року пішов з життя після тривалої хвороби, пов’язаної з проходженням військової служби, солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович, мешканець міста Вараш, який захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Військовослужбовець 1976 р.н., батько 2-х дітей, був призваний на військову службу по частковій мобілізації в період з лютого 2015 року по березень 2016 року.

У 2017 році підписав короткостроковий шестимісячний контракт, а у березні 2018 року солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович був прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки.

Віддано належну шану Герою, що поклав своє життя за нашу свободу, за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої Держави!

Прощання з військовослужбовцем відбулося 02 листопада 2018 року з 10:00 до 12:00 години у приміщенні Палацу культури ВП «Рівненської АЕС».

Варашський міський військовий комісаріат висловлює щирі співчуття рідним і близьким померлого воїна, захисника Батьківщини.… Читати далі

Пупко Руслан Володимирович (16.06.1975 – 02.08.2020)

04 квітня 2019 року, наказом Генерального штабу Збройних сил України Руслана Пупка було залучено до участі в ООС, для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях. Після чого, 06 червня 2019 року він прибув до складу оперативно-тактичного угруповання «Схід» у місто Маріуполь Донецької області, з метою виконання службових (бойових) завдань, де служив старшим матросом у військовій частині А3053-Д на кораблі військово-морських сил Збройних сил України «Донбас» до дня смерті. За час несення служби був відзначений різними нагородами ВМС ЗСУ.

«Руслан із захопленням розповідав про службу і про море…Але доля розпорядилася так, що не довго йому судилося прослужити і через рік після прибуття на корабель він покинув його назавжди і покинув усіх нас…» – згадують рідні.

Помер Руслан Володимирович, 02 серпня 2020 року, від гострої серцевої недостатності.

У Героя залишилася мати, донька, брати та сестри.

Похований на Доротицькому кладовищі у м. Сарни.

Кобринчук Ігор Петрович (16.10.1971-07.04.2018)

Народився Ігор в Республіці Казахстан, Целіноградська обл. с. Партизанка (на той час там проживала родина). Пізніше переїхали у м.Сарни, проживали по вул.Приходька (нині Петра Яцика). Ігор Петрович закінчив Львівський національний аграрний університет та займався підприємницькою діяльністю. За життя Ігор зарекомендував себе, як рішуча, освічена, доброзичлива особистість. За власним бажанням вирішив піти на військову службу в ЗСУ: в лютому 2017 року вступив до військової частини В0259, 14-ї окремої механізованої бригади, солдатом, механіком-водієм танкового взводу.

Весною 2018 року, проходячи службу Ігор захворів. В березні він був доставлений в тяжкому стані в Львівський шпиталь. Після тривалої боротьби з хворобою в шпиталі 07 квітня 2018 року, помер не приходячи до свідомості.

У Ігоря Петровича залишилася мама, син та донька.

Похований на кладовищі по вул.Ковельській м.Сарни… Читати далі

Кидун Олександр Сергійович (08.09.1984-17.12.2017)

Народився Олександр у смт. Зарічне 8 вересня 1984 року. Деякий час, Сашко проживав разом з батьками на території росії, так як батько був військовослужбовцем. У 1995 році батьки повертаються назад до України. Сашка перевели до загальноосвітньої школи №1 ім.Т.Г. Шевченка. Під час навчання в школі зарекомендував себе, як хороший позитивний учень. Мав велике коло друзів. Найбільше подобалось йому грати у футбол, багато разів приймав участь у спортивних змаганнях. Після закінчення школи продовжив навчання у Сарненському ВПУ №22 за спеціальність «автомеханік».

У 2002 році був призваний на строкову військову службу. Пізніше, у 2008 році Олександр одружився. За час сімейного життя народилося троє діток: Анастасія, Денис та Макар.

З 2016 року проходив військову службу, за контрактом, у складі в/ч А0153 732 «Центральної артилерійської бази озброєння». В 2017 році безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

Пізнього недільного вечора 17 грудня 2017 року перестало битися серце люблячого батька та дорогого чоловіка. Солдат Кидун Олександр Сергійович помер в результаті гострої серцево-судинної недостатності.… Читати далі

Лук’янчук Сергій Васильович («БТР») (27.05.1981-19.05.2020)

Сергій Лук’янчук народився 27 травня 1981 р. в селищі Мізоч Здолбунівського району Рівненської області.

В 1987-1998 роках навчався в Мізоцькій середній школі.

Після закінчення школи, у 1998 році вступив у залізничне ПТУ №2 в м. Здолбунові, де навчався на помічника машиніста тепловоза і електровоза.

В 1999 році був призваний на службу в армію. Спочатку потрапив у Хмельницький учбовий корпус І ракетної дивізії, де вчився на сержанта. Після отримання звання був відправлений в бойову частину у Білу Криницю на посаду – оператор ракетного комплексу «Точка «У».

Після служби в армії відновив навчання в залізничному ПТУ №2, яке закінчив у 2002 р. З 2003 р. по 2009 рік працював в ТзОВ “Мехтрансбуд” на буровій установці. З 2010 р. працював в ТОВ “БУ-1 Прилуки”.

В 2014 році був призваний на службу в зону АТО. Коли закінчився термін служби – підписав контракт на службу в Збройних Силах України до кінця особливого періоду. 3 вересня 2019 р. старшина, головний сержант групи бойового управління військової частини А 1232 Лук’янчук Сергій Васильович брав участь в операції із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі збройної агресії у Донецькій та Луганській областях у складі сил оперативно-тактичного угруповання «Схід».… Читати далі

Семенюк Роман Олександрович (4.05.1984-10.11.2016)

Роман Семенюк народився 4.05.1984 року в м. Рівне. Навчався в загально-освітній школі, число 25, м. Рівного, яку закінчив у 2001 році. Поступив у рівненський кооперативний економіко-правовий коледж факультет”Товарознавство і комерційна діяльність”, спеціалізація “Товарознавство в митній справі”. Отримав диплом молодого спеціаліста, кваліфікація “Товарознавець-комерсант”. 23.04.2003 року призваний на строкову службу м. Рівного в/чА-26474 СБУ. 6.10. 2004 року звільнений в запас в Рівненський МВК. Працював у м. Рівне – фабрика “Украса”. Пізніше у складі-магазині оптової торгівлі САВ-сервіс”Карпати”.

29.01.2015 року (указ президента від 14.01.15 р.) призваний до збройних сил України. Служив в м. Гвардійськ Дніпропетровської області в/чА-19-64. Брав участь в АТО (з 24.03.2015–23.10.2015, з 11.07.2015-16.08.2015, 01.09.2015-04.11.2015) та отримав посвідчення учасника бойових дій 16.10.2015 серія АБ No232267. Семенюк Р.О. був командиром стрілецького відділення АК–74, командиром відділення перевіряльно–пускового та електросилового обладнання зенітних ракет.

Після тривалого лікування Семенюк Роман Олександрович помер у Рівненський обласній клінічній лікарні, 10.11.2016 р., причина смерті гостра серцева недостатність.Згідно протоколу №165 від 03 квітня 2017 року військово -лікарняної комісії західного регіону – захворювання та причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.… Читати далі

« Назад