Голубєв Сергій Володимирович (позивний «Голуб») народився 24 січня 1979 р. в м. Рівне. На фронт пішов добровольцем улітку 2014 року. Був поранений, але після лікування повернувся на передову. Виконував обов’язки командира взводу 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї ОМБр. Сергій був чудовим бійцем, спокійним, врівноваженим, одним із найкращих. Він підтримував і навчав своїх побратимів, надійний друг, люблячий батько і чоловік.
Військовий загинув 11 березня 2017 року під час виконання службових обов’язків на території Донецької області.
Поминальна панахида відбулась у Свято-Воскресенському соборі, куди тіло героя віднесли на руках через центральну вулицю обласного центру. Поховали захисника України на Алеї Героїв кладовища Нове.
Вдома у Сергія залишилась дружина та двійко малих дітей.
Відповідно до Указу Президента, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові сержанта Голубєва Сергія Володимировича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Згідно рішення Рівненської міської ради від 18.08.
Публікації про Голубєва С. В.
11.03.2017 на фронтах Національно-Визвольної Війни під Докучаєвськом загинув боєць “Айдару” Сергій Голубєв (“Голуб”).
На війні від самого початку. Як говорять про нього побратими, один із найкращих, найадекватніших – чудовий боєць. Перед смертю встиг попередити побратимів по рації. Якби не він – хлопці так само були б убиті або потрапили в полон…
Вдома залишилася дружина та двоє малих дітей. Вічна Слава Воїну! Пам’ять крізь епохи!
Герой!! Так я можу описати тебе. Одним цим словом.
Ти був одним з найкращих бійців, ти був Другом.
Завжди спокійний, врівноважений. Чуйний до жінки, люблячий батько. Охоронець для побратимів, підтримка для командира. Скільки бойових виходів ми зробили з тобою, скільки успішних ліквідацій ворогів.
Тільки на моїй пам’яті ти зробив достатньо, щоб стати Героєм України. І, як це характерно для нашої держави, не удостоївся жодної нагороди. Та ти йшов не для цього.
Справжній син України. Ти отримав поранення, але повернувся до побратимів. Ти захищав і вчив їх.
Ось і сьогодні ти пожертвував життям, але зміг попередити про напад ворога, і тим самим врятував решту побратимів від смерті чи полону.
Я звертаюсь до Генерального штабу, Міністерства оборони – ви роздаєте нагороди, а Сергії її справді заслужив. Звертаюсь до Президента – Сергій заслужив на нагороду, на звання Героя України. Готовий поручитись за це. І всі, хто знали його, скажуть те ж.
Друже, пробач, що мене не було поруч. Пробач, що не зміг виконати, що обіцяв. Пробач, що не лишився з вами. Для мене ти Герой.
Орест Каракевич
Сергій Голубєв віддав життя, щоб врятувати роту побратимів
Рівне в скорботі. Перед підніжжям пам’ятника Тарасові Шевченку – знов домовина. З Донеччини привезли на батьківщину загиблого 11 березня бійця «Айдару», добровольця Сергія Голубєва. Йому у січні виповнилося 38 років.
Майдан зустрів героя із приспущеними прапорами України й Рівного. Тремтіли сльози на обличчях матері, вдови, дітей героя. Краяла душу із гучномовців траурна «Кача». Прощатися з героєм прийшло не так багато – від сили кількасот рівнян. Невже ми, українці, звикли за роки війни ховати патріотів-вояків?
Священики відправили скорботну літію.
– Уже три роки проливається кров доблесних захисників України, вояків-добровольців і мирних жителів, – сказав у сумній і гострій проповіді протоієрей Сергій Лучанін. – Це – від руки отого лицемірного «брата», який століттями клявся в любові і повазі, а пішов на нас зі зброєю. Та не даремно ллється українська кров – за перемогу. Гинуть кращі сини і доньки України. Де той, який казав: «Як куля в лоб, то куля в лоб»? Де той, який казав, що я за кілька днів, а максимум за два тижні припиню бойові дії в зоні АТО? У війнах за Ічкерію загинули чеченські президенти Джохар Дудаєв і Аслан Масхадов. Із кого брати приклад українцям? А ось він перед нами, приклад – звитяги, боротьби, мужності і сміливості.
Айдарівці – обвітрені, кремезні, в польових одностроях – стояли під своїм нахиленим червоно-чорним прапором, і не соромилися сліз.
– Я знав його з 2014 року, з дня, коли Сергій прийшов до «Айдару» тоді, як ми стояли у містечку Щастя. Прийшов як всі ми – добровольцем. І воював як всі, а може й краще. Його остання мить – у бою. Сергій з напарником врятували багатьох із наших. Вони загинули красиво, я тоді їх бачив. Якби вони противника не виявили, було б набагато гірше. А ворог відступив, там були професіонали, диверсійно-розвідувальна група. Але нічого, ми їх переможемо, – упевнений айдарівець Геннадій. Він – доброволець з Рівненщини, з Березнівського району.
– Вороги тихо зайшли на нашу територію. Але пішли в свій тил не всі. Слава Сергієві: те, що диверсанти хотіли зробити, їм не вдалося. За це сплатили власними життями два наших герої. Вони врятували всю нашу роту. Сергій був командир від Бога – відразу помічав, якщо комусь з бійців нелегко на душі. Він бився до кінця. І ми всі будемо стояти до кінця, доб’ємо ворогів. Вони прийшли на нашу землю, і тут загинуть, – запевнив доброволець із «Айдару» на псевдо Лисий. – Або нехай ідуть. Їм є куди: Росія чимала. Ми на своїй землі – ми переможемо.
Прощання із загиблим героєм – Сергієм Володимировичем Голубєвим – відбудеться в Рівному у середу, 15 березня 2017 року.
З 10:15 до 11:30 – церемонія прощання в міському будинку культури в парку ім. Тараса Шевченка.
О 12:00 – панахида у Свято-Воскресенському кафедральному соборі.
Орієнтовно від 13:00 до 14.00 – церемонія поховання Сергія Голубєва на Алеї Героїв, на кладовищі «Нове».
Мій янгол-охоронець
Вересень 2014-го року. Щастя, Луганська область.
Після прибуття на “базу «Айдар», мене відразу повели до комроти, на той час Бубна, для того, щоб отримати зброю та познайомитися з побратимами, з якими доведеться воювати пліч-о-пліч.
Підіймаючись на третій поверх (до «кубріка» Бубна), мені в очі «запав» чоловік, пізніше дізнався, що його звали Сергієм (позивний «Голуб»).
На відміну від інших, Голуб нічим не вирізнявся, та й не прагнув цього, як я потім зрозумів. Десь в місті повз таку людину пройдеш і не запам’ятаєш і уваги не звернеш. Але там він запам’ятався. Складалося враження, що Сергій досвідчений професіонал, який володіє унікальними якостями: спокійний, врівноважений. А ще проникливий погляд, в якому допитливість і доброта. Пройшло кілька тижнів і ми знову перетнулися з «Голубом» у його кубрику, я прибігав до знайомого, Ореста. Звернув увагу, як акуратно було у виділеному для нього середовищі: карти, інструмент, зброя.
Потім була низка операцій-зачисток, в яких ми обидва брали участь, але у різних групах.
Десь за кілька місяців ми знову зустрілися. «Голуб» потрапив разом із групою інших бійців на тренування до того у наш підрозділ. Під час тренування ми зробили бойовий вихід безпосередньо на прямий контакт до сєпарів. Повертаючись на базу, Сергій звернув увагу на те, що я був зі снайперською гвинтівкою в руках. Підійшов, у нас зав’язалася розмова, виявилося, що «Голуб» снайпер. Так і подружились.
І тут я розкрив для себе багатство людської душі..
Він був ас, «Професіонал» це було його друге ім’я. Деривація (поправки на вітер, погодні умови, температуру повітря, кут тощо). Він знав про неї все.
А ще любив розповідати, вчив мене всьому що знав, я ж як губка вбирав усі знання і намагався використовувати їх на практиці. З ним було легко і цікаво, час пробігав непомітно. Приваблювали його розум, сміливість, дотепні жарти.
Відтоді, як тільки була така можливість, «Голуб» приєднувався до нашої групи, яка йшла на вихід. Ми були разом, завжди йшли поруч, повзли разом, жартували також разом.
Деякий час потому, після певних змін у батальйоні, ми з “Голубом” опинилися в одному взводі.
2015-ий рік, Горлівка.
Разом ми розділяли обов’язки командування взводом. Голуб, як завжди: спокійний, розумний, давав усьому лад.
Мав гарні організаторські здібності, відмінний командир. Накази віддавав рівні, чіткі, логічні: як при вирішенні питань будівництва так і при керуванні особовим складом в бою. Його сила духу, сміливість, в
итривалість захоплювали, були прикладом для наслідування.
Разом ми придумували для побратимів щось цікаве, щоб заохотити їх, не дати застоятися на місці.
Ось і того разу, коли до нас звернулися хлопці з сусіднього опорніка, ми з «Голубом», не задумуючись» вирушили до них. Дорогою перевірили “секрет”. По дорозі назад (це було в соняшниковому полі, одразу за нашою посадкою), я помітив на землі якогось білого шнура. Негайно віддав команду «Голубу», він обминув те місце, потім підійшов до мене і ми почали роздивлятись куди тягнеться та нитка. І тут щосили бабахнуло.
«Голубу» трохи посікло ногу й голову, мені дістався повний комплект, рухатись я не міг.
Справжній і відданий побратим, звалив мене на себе, (деталі не розповідатиму), але якщо відверто, це було нелегко, адже я важив більше за нього на 10 кг. І хоч «Голуб» і сам був поранений, він ніс мене на плечах. Та навіть у таких умовах кидав дотепні жарти і від цього ми реготали, як коні. Стікаючи кров’ю, вимазані з голови до ніг, вийшли з посадки. Побачивши нас, хлопці були в ауті.
Сильним він був, сміливим. Про себе не думав, завжди переймався тими, хто був поруч. Навіть у лікарні з перебинтованою головою, шкутильгаючи на милицях, він знайшов мене і переймався: чи усе добре, чи не болить.
Наступного дня мене перевели до Дніпра: лікування, довгий період реабілітації.
Зустрілися у 2016 році. Докучаєвськ.
Після повернення до своїх, зрозуміло, одразу побіг до «Голуба». Він радів нашій зустрічі, а ще розповідав, що через поранення отримав позачергову відпустку, що побував вдома, бачив своїх рідних.
Дуже любив свою сім’ю: діток, дружину, годинами міг про них розповідати. В очах світилися любов, ніжність. Дружину завжди називав лагідно: моя Ксюня.
Інколи мріяв: «А що буде, коли закінчиться війна? Я приведу свого сина до побратима і скажу: “Сину, ось той, хто мене врятував від смерті».
«Голуб» сміявся, казав, що то нічого особливого, кожен би зробив саме так.
Інколи він приходив, коли сідало сонце, аби послухати, як я граю на гітарі. Я співав для нього його улюблену пісню «Вечірнє сонце) (Brutto).
А ще згадалось, як він розповідав:
– Під час Іловайського котла він був волонтером і вивозив поранених. З тих пір ненавиджу соняшники.
А ми з ним якраз і підірвались у соняшниках. Отака іронія.
Невдовзі мене списали. «Голуб» радів, казав: «Ти ще молодий, треба налагоджувати життя, дітей народжувати»
Справжній Патріот!! Був дуже правильний, чесний, відданий своїй справі, і для того аби мати можливість поїхати захищати Україну-неньку, навіть заклав весільні каблучки.
Славний був Козак, чуба носив не дарма.
Для мене «Голуб» назавжди залишиться моїм Янголом-охоронцем.
6 грудня 2018 року о 12:00 год. на НВК «Колегіум» за адресою: м.Рівне, вул.Т.Шевченка, буд.103 Голубєву Сергію Володимировичу «Голубу» відкрили меморіальну дошку (ФОТО).
Список публікацій
Рівне попрощалося з Героєм // Духовна нива : церковно-православна газета Рівненської єпархії УПЦ КП. – Рівне, 2017. – №3 (берез.). – С. 8
Анотація: У Рівному провели в останню путь сержанта Збройних сил України, добровольця батальйону “Айдар” Сергія Голубєва
Снісаренко С. Рівнянин віддав життя, щоб врятувати побратимів / С. Снісаренко // Сім днів : рівненський тижневик / Рівненська міська рада. – Рівне, 2017. – №11 (16 берез.). – С. 3
Анотація: Про загиблого воїна АТО Сергія Голубєва із Рівного
У Рівному поховали 14-го Героя АТО // Льонокомбінат : рівненський тижневик. – Рівне, 2017. – №11 (17 берез.). – С. 2
Анотація: В Рівному провели в останню путь сержанта Збройних сил України Сергія Голубєва
Шубец В. Рівне втратило Героя / В. Шубец // Вісті Рівненщини : газета обласної ради. – Рівне, 2017. – №11 (17 берез.). – С. 2
Анотація: Про загиблого воїна АТО, сержанта Збройних сил України, добровольця батальйону “Айдар” Сергія Голубєва
Палій М. Врятувавши побратимів, загинув у бою / М. Палій //Волинь : обласний народний часопис. – Рівне, 2017. – №11 (17 берез.). – С. 2
Анотація: Загинув на Донеччині, під час АТО, боєць першої штурмової роти “Айдару” Сергій Голубєв
Герої не вмирають // Волинь : обласний народний часопис. – Рівне, 2017. – №25 (23 черв.). – С. 6
Анотація: Про шістьох рівненських героїв “Небесної сотні” та воїнів АТО, які поховані на “Алеї слави” у Рівному на кладовищі “Нове”
Почесні і заслужені // Рівне вечірнє : обласна газета. – Рівне, 2017. – №36 (7 верес.). – С. 7
Анотація: Міська рада з нагоди Дня міста відзначила багатьох рівнян, почесними громадянами Рівного тепер є три загиблих воїни АТО Тарас Белоцький, Олександр Васюк та Сергій Голубєв
Струс В. Трьох полеглих воїнів визнали почесними громадянами Рівного / В. Струс // Волинь : обласний народний часопис. – Рівне, 2017. – №34 (25 серп.). – С. 6
Анотація: Почесними громадянами Рівного визнали загиблих воїнів АТО – Сергія Голубєва, Олександра Васюка та Тараса Белоцького
Голуб і Пікассо. У суботу, відбиваючи напад ворожої ДРГ, загинули двоє бійців батальйону “Айдар” // Антикор : сайт
“Ти був одним із найкращих бійців, ти був Другом”. В зоні АТО загинув рівнянин // РадіоТрек
Рівняни прощалися з героєм зі слізьми та квітами (ФОТО) // Рівне : інформаційне Рівне
Снісаренко С. Сергій Голубєв віддав життя, щоб врятувати роту побратимів / С. Снісаренко // 7 днів
Як рівняни прощалися з героєм Сергієм Голубєвим [ВІДЕО] // Рівне-1 : телеканал
Рівне прощатиметься з загиблим бійцем АТО Сергієм Голубєвим // zik : сайт
Прощання із загиблим бійцем Сергієм Голубєвим відбудеться в Рівному 14 березня, – волонтер. ФОТО // Цензор.нет
Сотні рівнян провели в останню путь сержанта Сергія Голубєва, який ціною власного життя врятував десятки побратимів // Міністерство оборони України : офіційний сайт
Сотні рівнян провели в останню путь сержанта Сергія “Голуба” [Фото] // Рівне-1 : телеканал
Голубєв Сергій Володимирович (“Голуб”) // Книги пам’яті полеглих
У Рівному відкрили меморіальну дошку «Голубу» (ФОТО) // РадіоТрек