Сергій Гулюк народився 7 вересня 1981 року в м. Рівному. Проживав у Луцьку. Свого часу проходив строкову службу у прикордонних військах, з 2002 року був призваний на контрактній основі. Гулюк Сергій Миколайович – молодший сержант Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

У зоні АТО Сергій Гулюк був із 28 червня 2014. 31 липня 2014 в районі Василівки було здійснено обстріл прикордонників російськими найманцями та російськими військовими з мінометів та гранатометів. 5 прикордонників загинули, 11 поранені. У цей день обірвалося життя сержанта Сергія Миколайовича. У Гулюка напівсиротами залишилося троє дітей: двоє синів, яким 12 і 6 років, та 4-річна донечка.

Похований 3 серпня 2014 року на Острожчині в селі Завизів.
Указом Президента України № 640/2014 від 8 серпня 2014 р. “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності УкраїниС. Гулюк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).

Згідно рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 р. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне» (посмертно).

Згідно рішення Луцької міської ради №44/1 від 25.07.2018 р. присвоєнно звання “Почесний громадянин міста Луцька” (посмертно).

 

Публікації про Гулюка С. М.

 

Загиблого прикордонника поховали в Завизові

31 липня 2014 в районі с. Василівка (Амвросіївський район) в Донецькій області було здійснено обстріл прикордонників з мінометів та гранатометів. Там обірвалось життя молодшого сержанта Луцького прикордонного загону України Сергія Миколайовича ГУЛЮКА, 1981 року народження. Військовий призивався з Волині, де проживає його дружина та троє дітей. Свого часу проходив строкову службу у прикордонних військах. А з 2002 року був призваний на контрактній основі. У зоні АТО Сергій Гулюк був із 28 червня. У складі оперативно-бойової прикордонної застави від Луцького прикордонного загону охороняв та обороняв східні рубежі України.

Ніби передчуваючи близьку загибель, Сергій телефонував своїм рідним, висловлюючи останні настанови, серед яких було і бажання бути похороненим у с. Завизів, де він проводив багато часу, де народилися його батьки, а зараз живе його бабуся.

Прощалися із загиблим прикордонником 3 серпня. Поховали на Острожчині, як він і заповідав. В останню путь Героя провели не лише всі мешканці Завизова, а й жителі сусідніх сіл, представники влади району, Острозького РВК, Державної прикордонної служби України. Квіти і свічки – останній дар покійному. Але найголовніше, що варто зробити, – побудувати справді оновлену, достойну Україну, щоб віддати борг кожному, хто не пошкодував свого життя за нас, за майбутні покоління.

Земля тобі пухом, дорогий земляче!

У Рівненській ЗОШ № 13 відкрили меморіальну дошку пам’яті Сергія Гулюка

 

Молода сім’я Гулюків влітку залишилась без батька. Мама Юлія звикає сама виховувати трьох діток – Дмитра, Максима та Софію. 34-річний Сергій Гулюк загинув в зоні АТО. На Сході України Сергій перебував із 28 червня. У складі оперативно-бойової прикордонної застави від Луцького прикордонного загону охороняв та обороняв східні рубежі України. 31 липня 2014 в районі населеного пункту Василівка (Амвросіївський район) у Донецькій області прикордонників обстріляли з мінометів та гранатометів. 3 серпня загиблого поховали у селі Завидів Острозького району – на батьківщині його батьків.

Сьогодні, у рідній для Сергія, ЗОШ №13 урочисто відкрили меморіальну дошку пам’яті рівненського бійця, який віддав життя за волю України. Згадати та увіковічнити героя спільно з дирекцію школи виступили прикордонники. Керівник прес-служби Луцького прикордонного загону підполковник Олег Лучковський відзначив, що не лише у Рівному сьогодні згадують загиблого бійця:

– Сергій проходив службу в Луцькому прикордонному загоні, безпосередньо в управлінні загону. Сім’я проживає в Луцьку. Там залишились дружина та троє діток. Зараз практично вирішене питання щодо забезпечення родини житлом. Ініціаторами встановлення виступили прикордонники. Така сама подія сьогодні відбудеться на Волині, у Любомльському районі, в селі Римачі, де буде відкрито другу меморіальну дошку – Киричуку Сергію. Він загинув на тиждень раніше, також у зоні АТО.

Говорить заступник начальника Північного регіонального управління по роботі з персоналом майор Микола Шаблій:

– Учні ЗОШ №13 повинні пам’ятати, що тут у цьому місці народився та виріс герой. Нове покоління – нові герої, на прикладі яких повинне виховуватись підростаюче покоління. Тому адміністрацією Державної прикордонної служби, Північним регіональним управлінням було прийняте рішення про встановлення пам’ятних дошок героям, які загинули за незалежність нашої країни. Сьогодні, у Рівному, ми вшановуємо пам’ять учня цієї школи, нашого військовослужбовця Гулюка Сергія Миколайовича, який загинув під час виконання завдання.

На відкритті меморіальної дошки були присутні батьки та родичі Сергія, школярі та викладацький склад, колишні випускники школи, міський голова Рівного Володимир Хомко та просто небайдужі рівняни. Логічно та виправдано, саме 14 жовтня, на Покрову, в День українського козацтва, згадати чоловіка, що положив душу і тіло у боротьбі за Україну. Розповідає учень 6 класу ЗОШ №13 Максим:

– Ми повинні гордитися, що в нашій школі вчилася людина, яка не побоялася захищати честь країни на Сході. На вчинках таких героїв будується Держава. Я навіть не знаю, чи мені б вистачило сміливості воювати та віддати своє життя за відстоювання незалежності України. Героїзм Сергія Гулюка назавжди житиме у наших серцях.

Із  книги Ірини Вовк “На щиті” спогади родини загиблих воїнів. Іловайськ

У прикордонників немає важкої зброї високого класу, бронетехніки і наказів йти у наступ. Це ті відчайдухи, які стояли на кордоні з агресором, бачили бомбардування РФ і терористів і утримували кордон власним тілом, іноді навіть без бронежилетів.
Вистояли не всі — ворожі снаряди не схибили й коли цілилися в загін, де служив Сергій Гулюк — тато трьох дітей, яких він лишив у Луцьку й обіцяв до них повернутися… ВІПС «Василівка» (ВПС «Амвросіївка») — то був відрізок, що піддавався обстрілу важкої артилерії. Ця назва не раз пролітала в коротких щоденних зведеннях РНБО. Сергій загинув, коли ворожі міномети відкрили вогонь.
Майбутній хоробрий прикордонник народився у сім’ї дитиною першою і дуже бажаною — батьки натішитися не могли своїм хлоп’ятком, який до того ж був дуже здібним, роботящим і охайним. Кажуть: не було такого, аби прийшов зі школи додому й не переодягнувся чи руки не помив, а як мав настрій, то ще й мамі з татом млинців насмажить або салат зготує. А першокласником прийняв перше доросле рішення: коли до їхньої школи навідався тренер із самбо й запропонував долучитися до занять, то Сергій був серед перших.
— Син так цим захопився, що зі своїх 26 кілограмів у другому класі й до смерті займався спортом. Вчився, правда, посередньо, але ніколи не погано. Ну, але отримував багато грамот по спорту. То мав собі своє заняття, а я й не мішала.
Сергієва мати, Тетяна Гулюк, з якою мені вдалося зустрітися, говорить дуже швидко, так ніби хоче всевсе встигнути про сина розповісти; вона усміхається і поправляє свою легеньку хустку цегляного кольору.
— Змагання, медалі, поїздки, конкурси спортивні…
Якби були щодня, то щодень би бігав на них. А як він хотів до армії йти! О-о-о, ви б знали… Але ж йому не можна було через страшну плоскостопість: ноги — як ласти, понімаєте? То знаєте, що зробив? Взяв сфотографував ноги друга свого і поніс той рентген, щоб взяли в армію. Отак і попав в прикордонні війська. Він хотів собі кар’єру зробити спортивну й казав, що обов’язково має бути за плечима армія. А як став служить, то уже був кандидатом у майстри спорту. Взяв тоді «бронзу» по Україні в змаганнях серед його військ і став майстром спорту по дзюдо і самбо. Звідти приїхав, то женився вже. Юлю-красуню нам привіз. Малосімейку там в Луцьку їм дали, то там жили. Троє моїх онучечків народилися — Діма, Максим і Софійка. Він дітей вмів бавити, колись навчився, як глядів меншу сестричку Віку — дорослий тоді вже був, чотирнадцять років хлопець мав.
Як завжди, на свята Сергій з Юлею й дітками приїздив до мами, а вона за кілька днів до того так чекала їхнього приїзду: на кухні невеличкої двокімнатної квартири кипіли каструлі, припіднімаючи кришки; тим часом пані Таня завертала різдвяні голубці. Дзвінок у двері — і як в рукавичку, набивається в ту крихітну квартиру вся величезна сім’я Гулюків. Шум, гам, дитячі дзвінкі голоси, коляда, розмови про все на світі, а на фоні ще й телевізор. І голос каже про Революцію Гідності, про чергові злочинні розпорядження тодішньої влади, зрештою, і про те, як Майдан готується до Різдва й водить Вертепи.
— Біда може бути… — раптом сказав Сергій, втупивши свій погляд на екран телевізора.
Вся сім’я притихла і зосередилася на новинах: то поглядаючи на Сергія, то на екран.
— Синку, не кажи такого, все благополучно буде, — мама завжди намагалася бути спокійною і розсудливою, на все завжди реагувала з надією.
— Побачите… можуть люди гинути…
Сергій не реагував на мамині заспокоєння і сидів до кінця Святвечора безмовний і понурий.
А на початку весни, коли анексували Крим, прикордонники зі Сергієвого загону вже не покидали частину.
Чоловік все розумів.
— Війна буде… — казав мамі, коли розмовляли телефоном.
— Ой, Серьожа. Не думаю, що то буде война справжня. Я ото своє дитинство пригадую, то як воно було: постояли на кордоні й все — роз’їхалися.
Мати дивилася новини з неспокійним серцем, але все молила Бога, щоб син помилився.
— Мамо, приїдьте: я хочу попрощатися, — після довгої паузи мовив Сергій. — Ми будемо рушати.
— Сину… в мене перша зміна, я відразу після неї, — вигукнула жінка.
Встигла. Це була їхня остання зустріч, їхні останні обійми.
— Ніколи, мамо, не кидайте мою Юлю і моїх дітей! Чуєте, ніколи… — Сергій міцно обійняв маму й просив так само міцно обійняти сестричку й тата.
— Серьоженька, навіть не вимовляй такого… а Юлю, ти ж знаєш, як я її люблю, як доню рідну.
Матері було тяжко, вона тулилася до сина і плакала.
— Мамо… — Сергій напружив погляд і стиснув мамину руку. — Ви мені пам’ятника не ставте… не люблю Сергій Гулюк з дружиною і дітьми я їх. Вони такі мрачні. Ви краще мені хреста дубового на могилі поставте, якщо не вернусь. І тільки живих квітів.
— Сину, сину мій… Що ж ти таке кажеш! Мати приголубила сина, як колись свого маленького хлопчика.
А перед тим прощався з дружиною і дітьми: посадив усіх навколо себе і просив його пам’ятати.
— Юлю, якби я не вернувся, я б дуже не хотів, щоб ти виходила заміж. Бо я тебе дуже люблю. Але в тебе на руках троє дітей. Тому якщо я таки не вернусь, то будеш бачити, як тобі получиться, як тобі буде краще…
У школі загиблого в АТО рівнянина встановили меморіальну дошку [Відео]

У школі загиблого в АТО рівнянина встановили меморіальну дошку. Випускник цієї школи Сергій Гулюк загинув наприкінці липня у Донецькій області на українсько-російському кордоні. Пам’ятну дошку виготовили побратими Сергія власноруч, на її освячення приїхали прикордонники з двох областей – Рівненської та Волинської.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 

«Урок для батьків»: Мій тато – герой! (ефір від 21.10.2017)

Творчій групі телеканалу “Нова Волинь” випала нагода познайомитись із родиною прикордонника Сергія Гулюка, лучанина, який одним із перших загинув у найгарячішій точці України, на лінії розмежування, на Донеччині. Днями урочисто присягнув на вірність Батьківщині  його старший син  Дмитро. Хлопчик одягнув військову форму в ліцеї. Він каже, що це – велика честь. В їхній багатодітній родині виховується троє дітей. Про те, як  їм живеться, що болить, що втішає, хто стоїть на сторожі інтересів дітей наших героїв – дізнавайтеся далі.

Список публікацій

Загиблого прикордонника поховали в Завизові // Життя і слово : газета Острозької районної державної адміністрації, 2014. – №63/64 /9 серп./. – С. 3

Меморіальна дошка на честь загиблого героя АТО // Вільне слово. – 2014. – 21 жовт. – C. 3

Андрієвська О. Пам’ятна дошка герою АТО / О. Андрієвська // Сім днів. – 2014. – 6 листоп. – C. 2

Усі загиблі герої АТО та Небесної сотні з Рівненщини // ОГО. – 2014. – 27 листоп. – С. 8 -9

Герус В. Родині загиблого героя місто купує квартиру / В. Герус // Сім днів. – 2015. – 14 трав. – C. 3

На кородоні з РФ загинув лучанин // Волинські новини

На Сході загинув прикордонник із Луцька // Волинь.Post

В Острозькому районі поховали прикордонника, загиблого під час АТО // Четверта влада: інформаційно – аналітичний портал

У рівненській ЗОШ №13 відкрили дошку пам’яті Сергія Гулюка  // Голосно

«Урок для батьків»: Мій тато – герой! (ефір від 21.10.2017) [Відео] // YouTube

У Луцьку відкрили меморіальну дошку загиблому прикордоннику (Фото. Відео) // Волинь.Post

Наші герої // ptaha.info

“Нехай виховує своїх водіїв або відповідає за них” – губернатор Волині жорстко відреагував на інцидент з сином загиблого воїна АТО, якого водій грубо вигнав з маршрутки // Інформаційне поле

Гулюк Сергій Миколайович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Гулюк Сергій Миколайович // Книга пам’яті загиблих

Гулюк Сергій Миколайович (7.09.1981 – 31.07.2014)