Ільченко Олександр народився 20 серпня 1974 року в смт Гощі Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Тут минуло дитинство та шкільні роки. Після закінчення 9-го класу вступив до Квасилівського середнього професійно-технічного училища №16, де здобув професію штукатура, облицювальника-плиточника. Уже з липня 1993 року Олександр розпочав свій трудовий шлях. 9 листопада 1996 року одружився. У шлюбі народилося двоє дітей: дочка Ольга та син Дмитро. Заради благополуччя сім’ї багато працював, неодноразово їздив на заробітки за кордон, зокрема, 2 роки працював за контрактом у Канаді.
27 лютого 2022 року Саша добровольцем записався до лав ЗСУ. Прийнявши військову присягу, проходив навчання на полігоні. Після навчання його відібрали до 57 ОМПБр імені Костя Гордієнка, розподіливши у 42-й батальйон бойовим медиком 1-го механізованого взводу 2-ої механізованої роти, з позивним «Охотник».
11 травня 2022 року Олександр Ільченко загинув поблизу населеного пункту Тошківка Луганської області.
Поховали Олександра 20 травня 2022 року в рідній Гощі.
У Героя залишились дружина та двоє дітей.
Рішенням сесії Гощанської селищної ради Рівненської області №1729 від 30 вересня 2022 року вулицю у смт Гоща, на якій народився і виріс Олександр Ільченко, перейменовано на його честь.
Публікації про Ільченка О.
На Гощанщині попрощались із воїном, який загинув у Луганській області
Сьогодні попрощалися та провели в останню дорогу ще одного Захисника України, Ільченка Олександра Васильовича з смт Гоща, який поліг за нашу свободу та незалежність.
Про це повідомляє Гощанська селищна рада.
Провести мужнього сина України прийшли жителі селища, священнослужителі, військовослужбовці, керівництво громади, побратими, однокласники, друзі, найближчі та найрідніші люди.
Олександр загинув 11 травня від мінно- вибухової травми та вогнепального осколкового поранення внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Тошківка Луганської області. Йому було 47 роки. У чудового батька залишились дружина та двоє дітей.
Поховали Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн у виконанні військового оркестру.
Спогади
Неможливо уявити Сашу за завісою земного життя, з його безмежною, неймовірною життєрадісністю, його харизматичністю та сильним вольовим духом…
Саша був найкращим чоловіком і татом. Сім’я та діти були завжди понад усе. Заради нашого благополуччя він дуже багато працював. Неодноразово їздив на заробітки закордон, зокрема 2 роки працював за контрактом у Канаді і мав можливість забрати туди свою сім’ю на постійне місце проживання. Але, будучи справжнім патріотом, він відмовився, адже там «навіть у сосни не такий запах, як на Батьківщині»… У березні 2022 року Саша знову планував їхати закордон, щоб добудувати будинок. Та клята війна внесла свої корективи.
24 лютого 2022 року росія розпочала новий етап восьмирічної війни проти України – повномасштабний наступ. Про це нам повідомила дочка, розбудивши о 04:30 ранку. Вона тремтіла від страху, усвідомлюючи всю сутність війни. Саша зразу ж прийняв рішення, що піде захищати нас, свою домівку і свою Україну…
Від служби в армії він був комісований за станом здоров’я, тож військової справи не знав. Та дуже добре володів зброєю, бо був одним із кращих мисливців. Про його рішучість і безстрашність знали всі. Без вагань він почав збиратися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, але його затримав дзвінок знайомого. Павло просив прихистити його сім’ю, яка відчула страхіття війни у перші ж хвилини, перебуваючи на дачі біля самого аеропорту в Гостомелі. Їх приїхало 5 осіб з домашньою улюбленицею.
Подбавши про безпеку, облаштувавши підвал та побут для переселенців, 27 лютого 2022 року Саша добровольцем записався до лав ЗСУ. Прийнявши військову присягу, проходив навчання на полігоні. Під час несення варти ворожа ракета пролетіла над самісінькою головою і поцілила прямо у його палатку. Тоді йому пощастило… Він говорив: «Ми не помирати сюди прийшли, а воювати і перемагати».
Знаючи, що фундаментом української армії є піхота, куди йдуть лише хоробрі та рішучі люди, Саша записався в піхотинці. Після навчань (у складі 100 чоловік) його відібрали до 57 ОМПБр імені Костя Гордієнка, розподіливши у 42 батальйон бойовим медиком 1 механізованого взводу 2 механізованої роти, з позивним «Охотник».
Оборону потрібно було тримати на Луганському напрямку. Це був найгарячіший регіон, який після Маріуполя став другим форпостом щодо стримування російської навали. Ворог готувався до наступальної операції. Він підтягував усі резерви. Посилював особовий склад: росіяни, кадирівці, вагнерівці, еленерівці… За добу нараховували проходження двох тисяч одиниць техніки противника. Ситуація була надскладною. Кожен день починався з артилерійського обстрілу зі всіх видів важкого озброєння. А ще авіація, фосфорні бомби, атаки з бронетехнікою, танками та БМП. Сашина рота утримувала позиції біля села Воронове, яке розташоване за 8 км від Сєвєродонецька. Ворог намагався взяти місто в кільце або ж заходити туди, як у Попасну, на згарище. На плечах наших захисників лежала відповідальність за майбутнє всього українського народу. Саша говорив: «Доки ми стоїмо і знищуємо ворога тут, на передньому плані оборони, я знаю, що ви там у безпеці». Його першим запитанням було, як ми, бо у нього завжди все було добре. Я запевняла дітей, що наш тато виживе за будь-яких обставин, тому що міг виконувати різну роботу. Зі слів побратима Альберта з Рівного, у Саші був найкращий бліндаж. Дуже смачно вмів готувати. Хлопці просили, щоб куховарив завжди. І ще, як медик, всім допомагав. Ніколи не скаржився і нічого нам не розповідав. Тільки одного разу зізнався синові, що ворог знаходився за 300 метрів від нього. Там йому пощастило і вдруге. Життя врятував рюкзак, якого осколками пошматувало вщент.
7 травня 2022 року він востаннє вийшов на зв’язок. Регіон залишився без комунікацій та мобільного зв’язку. Ми дуже хвилювалися. Це був найтяжчий період. Почалися пошуки будь-якої інформації. Вдалося з’ясувати, що Сашу відвели із Воронового і 10 травня відправили на бойове завдання у Тошківку.
Зі слів побратимів ми дізналися, що 10 травня були запеклі бої за населені пункти Воєводівка, Тошківка та Нижнє. Там полягло багато наших солдатів, тому не всі погоджувалися йти туди на завдання. Багато військовослужбовців із 42 батальйону потрапило в Бахмутське СІЗО. Не всі пішли із Сашею: 21 особа проти двох з половиною рот «рашків» та трьох точок їхньої артилерії. Наказавши чекати підкріплення, розвідка відійшла. Після сильного обстрілу ввечері 10 травня 2022 року Саші знову судилося вижити. Вночі він зі своїми побратимами Олександром Хусаіновим та Толею Королем винесли із поля бою вісьмох поранених. А вранці окопалися ножем, зайнявши найближчу позицію до орків. І коли почули гул танків, зуміли попередити всіх інших. Їхню ж позицію зафіксував дрон. Почався прицільний обстріл із мінометів. Зв’язку в регіоні так і не було. У сержанта Ярослава Бабинця була рація. Він намагався додзвонитися до командування, але отримав тяжке поранення. «Хусейн» з «Королем» підхопили сержанта і намагалися віднести його до заводу, який знаходився неподалік. Саша, прикриваючи вогнем, ніс зброю. Та ворожа міна таки наздогнала…
11 травня 2022 року Олександр загинув. Він тримався та всім допомагав до останнього. Безстрашний воїн, людина мужності, людина слова, зразок незламності та міцності духу – поставлене завдання виконав із честю. Штурмові дії в Тошківці були відбиті.
Виборюючи право на наше з вами безпечне життя, він віддав своє, анітрохи не шкодуючи…
за інформацією дружини Валентини
Список публікацій
Віддали життя за Україну // Рідний край. – 2022. – 25 трав. – С. 3.
Вічна слава нашим Героям! // Вісті Рівненщини. – 2022. – 27 трав. – С. 2.
Громада на Рівненщині знову в жалобі // Сфера-ТВ
На Гощанщині попрощались із воїном, який загинув у Луганській області // ITV media group