Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Василь Мельничук 4 січня 1973 року в селі Горбаків Рівненської області. Проживав на Рівненщині.

Майже 20 років працював у Комунальному підприємстві «Рівнеоблводоканал». Був оператором на фільтрах відділу «Горбаківсько-Гориньградський водозабір» служби водопровідного господарства м. Рівне. Зарекомендував себе відповідальним і сумлінним працівником.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист України. Проходив службу у відділі прикордонної служби «Маріуполь» 1-го загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Загинув 21 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в місті Бахмут Донецької області.

Похований у Горбакові.

Публікації про Мельничука В.

“Сьогодні весь колектив Рівнеоблводоканалу сумує. Василь пропрацював із нами пліч-о-пліч майже 20 років. Починав з машиніста насосних установок, далі – слюсарем аварійно-відновлювальних робіт, а згодом і оператором на фільтрах 4-го розряду відділу “Горбаківсько-Гориньградського водозабору” служби водопровідного господарства м.Рівне.“, – йдеться на фейсбук-сторінці підприємства “Рівнеоблводоканал”

30 березня 2023 року Бабинська громада провела в останню дорогу захисника України Василя Мельничука. Чин похорону звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Відспівували загиблого у Троїцькій церкві села Горбаків.… Читати далі

Рудика Назар Романович народився 25 вересня 2001 року у селі Рудня, Костопільського району, Рівненської обл. Він був найстаршою дитиною у багатодітній, дружній сім’ї.
У 2008 році пішов у перший клас Великомидської ЗОШ, так як сім’я переїхала на проживання до села Великий Мидськ. Навчаючись у школі Назар мав неабиякий авторитет як серед однокласників так інших учнів школи. Він був дуже волелюбним, чесним і справедливим, завжди боровся за правду. Назар дуже любив спорт, отримував неодноразово перемоги на змаганнях захищаючи честь свого навчального закладу.
Після закінчення 9 класу у 2016 році продовжує навчання у Костопільському будівельно- технологічному коледжі. По закінченню навчання Назар отримав диплом по спеціальності муляр-штукатур.
До лав Збройних Сил України Назар став у липні 2020 року, підписавши трирічний контракт. Служив у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді у взводі снайперів. Побратими поважали і любили Назара за його мужній і волелюбний характер. За час служби двічі перебував у зоні проведення Операції об’єднаних сил, де виконував бойові завдання.
Повномаштабне вторгнення застало Назара на службі. Спочатку був у взводі снайперів, а з весни 2025 року – у 2- му стрілецькому батальйоні взводу БПЛ.… Читати далі

Дмитро Гордійчук народився 21 грудня 1990 року у Рівному. Навчався у місцевій школі №4, далі продовжив навчання у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне. Дмитро служив в армії. Після того почав роботу на підприємстві «Рівнеоблводоканал».

Наш захисник пропрацював слюсарем-ремонтником 6 розряду відділу з обслуговування засобів вимірювальної техніки служби з обслуговування засобів вимірювальної техніки.

З початку повномасштабного вторгнення Дмитро був у лавах Територіальної оборони. А у червні 2022 його призвали до лав ЗСУ і він не вагаючись узяв зброю до рук, щоб боронити свою Батьківщину.

Про службу у війську рідним Дмитро розповідав не багато. У травні 2024 року захисник отримав поранення, але після одужання одразу ж повернувся до виконання бойових завдань.

– Мені здається, що він відчував те, що може загинути. Тому частіше почав говорити про масовані обстріли, як вдалося врятуватися і те, що вдалося відійти, – розповідає дружина Героя Тетяна. – Дмитро загинув під час ворожого обстрілу 13 вересня 2024 року у Курській області російської федерації.

Мужній захисник, турботливий батько, люблячий чоловік та прекрасний син – саме таким в серцях рідних та близьких залишиться Дмитро Гордійчук.… Читати далі

Микола Віталійович Бобик народився в селі Бронне, Березнівського району, Рівненської області. Закінчив вісім класів у рідному селі. Навчався у Клеванському професійно-технічному училищі . Згодом переїхав жити в Костопіль. Працював слюсарем ТОВ «Костопільський фанерний завод», видувальником ТОВ «Костопільський завод скловиробів», та на будівництві.
20 грудня 2022 року Миколу мобілізували на військову службу. Він був такелажник евакуаційного відділення військової частини А4267(42 бригада).
Служив разом із своїм сином в одній бригаді. Був вірним присязі й до кінця виконав обов’язок мужності й честі.
16 липня 2023 року перебуваючи у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова у 55-річного солдата Миколи Бобика зупинилося серце…
«Він такий щирий і простий був. Чесний, справедливий, Добрий – аж занадто.
Кому треба допомогти, то він перший. Серце мав відкрите. Всіх жалів. Його дуже любили і поважали побратими» – розповідає дружина Катерина.
Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у
соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.
Поховали Захисника Миколу Бобика в селі Малинськ поруч із його донькою.… Читати далі

Народився Іван у м.Сарни та був найстаршим з трьох дітей сім’ї Дулачиків. З дитинства захоплювався технікою. Закінчивши 9 клас Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка (нині ліцей), здобув спеціальність тракториста-машиніста та водія у Сарненському СПТУ№21 (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”). Ще навчаючись в училищі орав самостійно трактором, допомагаючи дядьку в полі. Строкову службу проходив два роки у м.Житомир. Відразу по завершенні служби Іван одружився. У мирному житті працював на різних підприємствах міста: Сарненському льонозаводі, водієм у ПП, ТЗОВ Окко-Рітейл, останнє місце роботи – ПАТ «Сарненський завод мостових технологічних конструкцій». Багато часу присвячував родині й вихованню дітей. Любив спорт. Часто возив двох синів на змагання з боротьби — не лише як тато, а як наставник. 

З 2015 по 2016 роки приймав участь в АТО, служив у десантних військах на Донеччині. Іван Дулачик, з позивним «Койот», був мудрим наставником, добрим товаришем і майстром на всі руки. Його завжди памʼятатимуть за щирість, підтримку та силу духу.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, у лютому 2022 року, пішов добровільно до військомату, сказавши дружині «…ворог вже близько, чекати не буду коли мене викличуть, я піду сам…».… Читати далі

Зінкін Андрій Миколайович народився 02 травня 1987 року у місті Лукоянов (Нижньогородська область, рф). У 1989 році з сім’єю повернувся додому,  в місто Дубно. Навчався у Дубенській школі №8. Після закінчення  9-го класу продовжив навчання у Дубенському професійно-технічному училищі за спеціальністю газоелектрозварювальник , коваль ручної ковки, водій.
Військову службу розпочав у Полтаві, пізніше – у військовій частині в с. Старичі (Львів). Отримав звання молодший сержант. Повернувшись до цивільного життя, займався ремонтом та фарбуванням автомобілів.
20 травня 2023 року був призваний до Збройних Сил України, пройшов навчання у Великобританії. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та незалежності Батьківщини на Донеччині. Військовослужбовець  був командиром протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.
Мужній воїн загинув 23 вересня 2023 року у бою з російськими окупантами в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
Поховали Героя на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубській. Без батька залишилась маленька донечка, мати втратила єдиного сина.

Зінкіну Андрію  Миколайовичу присвоїли найвищу міську відзнаку – звання “Почесний громадянин міста Дубно” (посмертно).… Читати далі

Публікації про Денисюка С.

Прощання з Сергієм Денисюком відбулося у неділю, 29 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі

Народився Олександр Ляпченко 15 січня 2001 року в багатодітній християнській сім’ї.

Проживав у селі Малеве Боремельської громади на Рівненщині. У 2017—2019 роках навчався у ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище»^[1]. З початком повномасштабного вторгнення приєднався до підрозділу спецпризначення Нацгвардії, був молодшим сержантом 1-ї бригади оперативного призначення «Буревій». Виконував бойові завдання у Гостомелі, Бучі, Бахмуті, Лисичанську, Лимані та Харкові.

Був близький з родиною, піклувався про маму, бабусю, брата-військового, сестричок. Переживав за тата-військового, якому війна безжально похитнула здоров’я.

Згідно сповіщення військової частини від 28.08.2024 року (о 12.30 год), що в районі населеного пункту Табаївка Харківської обл., 26 серпня 2024 року загинув житель села Малеве, старший розвідник підрозділу спецпризначення Національної Гвардії України

Публікації про Ляпченка О.

При будь-яких обставинах і будь-якій ситуації Сашко завжди зберігав спокій, чоловічу витримку та був прикладом для своїх однолітків і побратимів. Комунікабельний, веселий Олександр усміхається на всіх світлинах… Такий був і по життю, йшов по своїх стежках з глибокою вірою та чіткими переконаннями. Його смерть стала непоправною втратою для родини, друзів, бойових побратимів, для нашої громади і всієї України…Сумуємо разом з вами та приносимо щирі співчуття.