Мельничук Василь Григорович (15.01.1995-20.05.2024)

Василь народився 15 січня 1995 року у селі Поліське Березнівського району. У 2012 році закінчив місцеву Поліську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. З 2013 по 2014 рік проходив строкову військову службу. Після одруження з 2020 року сім’я Василя проживає в селі Великий Олексин Шпанівської територіальної громади Рівненського району.
З перших днів повномасштабного вторгнення у березні 2022 року Василь добровільно став на захист України. Герой отримав шість нагород під час захисту рідної України 20 травня 2024 року головний сержант аеромобільного батальйону Мельничук Василь Григорович загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Донеччині поблизу населеного пункту Георгіївка.
Отець Ігор Свято-Михайлівського храму села Поліське відслужив літію за полеглим Захисником.
Поховали Захисника на сільському кладовищі села Малий Олексин Шпанівської територіальної громади Рівненського району зі всіма військовими почестями.
У полеглого воїна залишилися – мама, дружина, маленька донечка та два брати.

Читати далі

Степчук Тарас позивний «Пчола»(06.08.1987-17.02.2023)

Степчук Тарас народився 06.08.1987 року в м. Костополі. У 2002 році закінчив 9 класів Костопільської загальноосвітньої школи № 3.В період з 01.09.2002 р. по 25.06.2004 року навчався у Костопільському будівельно-технологічному технікумі НУВГП за професією «Муляр, пічник, штукатур».
З квітня 2007 року проходив строкову військово-патрульну службу в ЗСУ в місті Києві. Своєю поведінкою та старанністю подавав іншим військовослужбовцям приклад зразкового виконання військового обов’язку, про що свідчить його характеристика з частини.
Після повернення додому професійно займався бджільництвом. Тарас був пасічником і разом з тим працював охоронцем у «Свіспан-лімітед», а далі – начальником зміни караулу.
Пасіка налічувала до 250 бджолосімей. Він займався селекційною діяльністю виведення нової породи бджоли. Щоб перейняти його досвід в роботі з
бджолами, приїжджали навіть вчені-професори. Був головою Спілки пасічників Костопільського району.
27 квітня 2009 року одружився, виховував двох синів.

Коли розпочалася повномасштабна війна, не вагаючись, вступив добровольцем до лав ЗСУ, щоб захищати свою рідну землю від ворога. Був призваний до 14 окремого стрілецького батальйону «Полісся». Тарас користувався авторитетом серед побратимів, мав чітко сформований вольовий характер, власну думку.… Читати далі

Оліфір Роман Сергійович (31.12.1986-23.06.2024)

Роман народився 31 грудня 1986 року у місті Чистякове (колишній Торез) Донецької області. Там закінчив 10 місцеву школу. А за тим здобув фах юриста у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

У 2014 році через військові дії разом із рідними вимушені були виїхати з рідного міста та переїхати на Рівненщину. Тут Роман працював спершу заступником, а за тим керівником сільськогосподарського підприємства. Дбав про батьків, разом із дружиною Марією виховували маленьку донечку Анечку.

Надзвичайно добрий та світлий Роман швидко став своїм на Рівненщині, його полюбили й прийняли, наче провів тут усе своє життя.

Чесний та людяний Роман практично весь період служби провів у зоні активних бойових дій. Але жодного разу не поскаржився, не нарікав, що важко.

На жаль, 23 червня 2024 року 37-річний матрос Роман Оліфір загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.

Поховали  Романа на кладовищі в с. Тучин, де мешкає родина.

Читати далі

Дуднік Олександр Васильович (23.04.1975 – 27.09. 2023)

Олександр Дудік народився 23 квітня 1975 р. Проживав у селі Сестрятин Радивилівської територіальної громади.

У 1982 році пішов у перший клас Закінчив  Радивилівську  школу №2, навчався у професійному ліцеї спеціальності токаря. . Він був хорошою, відповідальною людиною, талановитим майстром. Його знали як майстра із золотими руками. Мав синочка, і коли почалася війна, одразу подався у військкомат, бо хто, як не він,  мав захищати спокій своєї родини.

У Збройних Силах він перебував від початку повномасштабного російського вторгнення, був призваний на захист Батьківщини по мобілізації 1 березня 2022 року Другим відділом Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Проходив службу на посаді майстра-акумуляторника ремонтного відділення артилерійського озброєння ремонтного взводу озброєння, ремонтної роти військової частини А – 4789.

27 вересня 2023 року перестало битися серце матроса Дудніка Олександра Васильовича. Йому назавжди 48

Поховали Олександра на кладовищі с. Сестрятин

Читати далі

Шинкаренко Катерина Сергіївна, позивний “Віскі” (1994-22.02.2024)

Катерина Шинкаренко народилася у Краматорську.

До повномасштабної війни займалася велоспортом та багато подорожувала Україною. Брала участь у велопробігах на Донеччині, об’їздила десятки міст та сіл. Була відома у Краматорську як активістка велосипедного руху.Мріяла проїхати дистанцію Париж — Брест — Париж на велосипеді

У 2022 році через постійні обстріли її родина переїхала в Острог до знайомих

Служила в ЗСУ, де була снайперкою. Загинула 22.02.2024, при відбиті прориву ворога, при відході наших військ з Авдіївки. Ласточкине-Сіверне. Спочатку тіло перебувало далеко в тилу ворога, і лише у квітні змогли його вивезти та впізнати. Про смерть снайперки рідним повідомили 10 квітня.

16 квітня на Майдані Свободи відбулося прощання з Катериною У Свято-Миколаївській церкві Острога пройшла заупокійна служба

Поховали Катерину на Алеї Героїв в Острозі. У Катерини Шинкаренко залишився чоловік та син Денис.

Шинкаренко Катерина Сергіївна, позивний Віскі, Катруся, снайпер роти снайперів 53 ОМБР, нагороджена орденом “За мужність” ІІІ ступеня, відзнакою Генерального штабу “Золотий хрест” та відзнакою Міністерства оборони України “Хрест доблесті” – 

Читати далі

Анастасія Яланська (Чиковська) (13.09.1995-04.03.2022)

Анастасія народилася у Радивилові. Закінчила школу ЗОШ із срібною медаллю, відвідувала музичну школу, танцювальний колектив, хор. Мама Анастасії працювала вчителем музики  у Радивилівському ліцеї №1, організовувала масові заходи, концерти, до яких, звісно, залучала й доньку. Цікавитися психологією та навіть здобула призове місце на обласній олімпіаді з неї.

Під час навчання у ліцеї Настя була удостоєна нагород «Надія року» та «Талант року».

Молода українка була великої душі людиною. Щира, завжди усміхнена, життєрадісна, вона світила промінчиком, що несе радість людям. Була єдиним сонечком для своєї мами Саленко Юлії Віталіївни.  Дитинство дівчинки було активним. Анастасія закінчила школу зі срібною медаллю та вступила до Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова на бюджетну форму навчання. Проживала в Києві, працювала у маленькій ІТ-компанії, пізніше займалася рекрутингом, приєдналася до компанії DataRobot . Директоркою з рекрутингу в компанії, яка була заснована фаундером DataRobot Джеремі Ачіном.. Була великою книгоманкою, любила подорожувати, займалася спортом.

З початком війни Анастасія залишилася у Києві та вирішила  волонтерити.  Разом з друзями допомогала 40 дітям з дитячого садку у Броварах, які залишилися без їжі, підгузків і серветок, відвозила допомогу воєнному шпиталю, купувала корм для собак з притулку.… Читати далі

Оленюк Михайло Миронович (27.02.1988–01.04.2024)

 Народився Михайло Оленюк 27 лютого 1988 року у місті Радивилові. У 2004 році Михайло закінчив 9 – й клас Радивилівської ЗОШ №2 (нині Радивилівський ліцей №2 ім. П.Г Стрижака), затим вступив до Кременецького лісотехнічного фахового коледжу на спеціальність автомеханіка. Працював механіком у Радивилівській філії Дубенського лісгоспу.

З початком повномасштабного російського вторгнення не став шукати причин, як уникнути служби в Збройних Силах, а як справжній патріот пішов боронити Батьеківщину.

Мобілізований до лав Збройних сил України у квітні 2023 року. Службу у війську проходив солдатом механізованого відділення механізованого взводу. За його плечими – нелегкі тяжби війни: був призначений командиром підрозділу, брав участь у пошуку загиблих , привозив полеглих Героїв до рідних. ( місія “На щиті”). Розбираві завали після влучання ракет та обстрілів.

Допомагав пораненим в лікарні.

На жаль, захисник передчасно помер 1 квітня 2024 року в м. Києві. На початку квітня 2024 року із  Героєм попрощались у рідному місті. Спільна молитва за упокій душі Михайла ОЛЕНЮКА проходила в міському храмі св. Олександра Невського.… Читати далі

Безкоровайний Михайло Олексійович (18.06.1985 – 05.03.2024)

Михайло разом з родиною навесні 2022 року евакуювався з Барвінкового,що на Харківщині, яке перебувало під обстрілами. Шукав безпечне місце для сина, донечки,  братика, сестрички, дружини, батьків. Знайшов прихисток в с.Підзамче Радивилівської територіальної громади.

А в квітні 2023 року сам став на захист Батьківщини.  Солдат Михайло Безкоровайний був командиром відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки. До останнього залишався вірний військовій присязі служити народу України. Загинув внаслідок штурмових дій з боку противника та інтенсивного вогневого впливу росіян поблизу населеного пункту Павлівка на Донеччині 5 березня 24-го року.

24 березня сайт Радивилівської громади  Рівненської області офіційно повідомив: підтвердилась загибель зниклого безвісти ще на початку березня воїна з Радивилівщини, солдата Безкоровайного Михайла Олексійовича. Громада готується з усіма належними почестями зустріти воїна , який повертатиметься з війни “на щиті»…

Пішов у Небесне військо солдат, який дуже любив життя, який мав велике добре серце і намагався обігріти ним весь світ…

Михайла БЕЗКОРОВАЙНОГО поховали у с.Підзамче Радивилівської тергромади з усіма військовими почестями, як і належить Герою.

Читати далі

Чижмар Андрій Ростиславович (04.09.1978-03.06.2024)

Андрій Чижмар народився 4 вересня 1978 року в селі Копани Дубенського району. Закінчив Мирогощанську школу, потім Харківську академію залізничного транспорту в 2000 році. До 2011 року працював за спеціальністю на залізничному транспорті. Пройшов шлях від простого робітника до керівних посад, був головним інженером вокзалу станції Рівне, начальником станції Рівне, начальником технічного відділу Рівненської дирекції залізничних перевезень. Потім працював на підприємствах ПрАТ “РІВНЕАЗОТ”, ТОВ “Мелагрейн”, ВПК Україна. На початку повномасштабного вторгнення відразу звернувся у військкомат та чекав на повістку…

Старшому сину Ярославу, якому 21 рік, батько сказав, що він тепер лишається за головного в сім’ї, тож повинен подбати про рідних та молодшого брата – 15-річного Станіслава.

З 16 серпня 2023 Андрій ніс військову службу на Сіверському напрямку Донецької області.

Відданий справі, обов’язку та Батьківщині, він робив усе, аби його родина почувалася у безпеці, аби на рідну Рівненщину не прийшов ворог, а синам ніколи не довелося брати до рук зброю.

На жаль, 45-річний Андрій Чижмар помер після важких травм 3 червня 2024 року.… Читати далі

Назарчук Микола Андрійович  (28.10.1993 – 19.12.2022)

Народився Микола у селі Любиковичі. Змалку, батьки привчали дітей до роботи в полі. «Микола брався за все, хотів навчитись, спробувати всякої праці. В дванадцять років сам видоїв корову. Коли ми йшли на роботу, в нічну зміну, він сам розпалював котла в хаті» – згадує мама Світлана. До школи хлопець пішов у п’ять років і був одним з кращих учнів. Добре вчився та любив волейбол. Микола не просто був хорошим учнем, він був лідером свого класу. Але найбільше Микола Назарчук любив свою родину, особливо сестру Оленку. «Чи до школи, чи на дискотеку, вони обов’язково йшли разом – каже мати.

У 2010 році, після здачі ЗНО пройшов у п’ять вишів Києва та Одеси. Але обрав саме Київський Національний авіаційний університет, за спеціальністю біоінженер по обслуговуванню медичної техніки. Як і в своїй рідній школі так і в університеті Микола був одним з кращих студентів з лідерськими якостями, також продовжив займатись улюбленим волейболом. Вже на третьому курсі викладачі запропонували Миколі Назарчуку роботу у «Київприладі», там молодий спеціаліст малював схеми.… Читати далі