Революція гідності. Війна. Рівненщина

Мельничкнко  Олександр Володимирович народився 19лютого 1982 року у селі Павлівка Перша Тальнівського району Черкаської області. Його життєвий шлях був тісно повязаний із селищем Демидівка, куди він переїхав із батьками, Володимиром Олексійовичем та Галиною Василівною, у 1989 році.
Навчався у місцевій школі в Демидівці, після чого здобув професію тракториста-машиніста у ВПУ-25. У цивільному житті працював робітником у приватного підприємця, був працьовитою та відповідальною людиною.

Його бойовий шлях розпочався ще у 2015–2016 роках, коли він брав участь в антитерористичній операції (АТО) виконуючи свій військовий обовязок у районі Авдіївки. У березні 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Бойову службу розпочав на Харківщині, згодом на Запорізькому напрямку де отримав поранення та після відновлення продовжив службу.
МЕЛЬНИЧЕНКО Олександр, солдат,  кулеметник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти, виконуючи бойовий наказ, загинув 27 липня 2024 року у бою за незалежність України поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області. З цієї дати Олександр вважався вважався зниклим безвісти, поки не надійшло офіційне підтвердження його 
загибелі.

Похований  Герой 23 вересня 2024 року на кладовищі в селищі Демидівка.… Детальніше

Сергій Васильович Шевцов (позивний «Шева») народився 27 квітня 1985 року в місті Костопіль, Рівненської області. Згодом сімя переїхала жити в село Велика Любаша, де і прожив Сергій решту свого життя. Батько, Шевцов Василь Миколайович,  мати, Шевцова Валентина Олександрівна. В дитинстві Сергій  був допитливим, як всі хлопчики любив побешкетувати. Єдине те, що був сором'язливим, тому  будучи в дитячому садочку, а потім і в школі завжди відмовлявся брати участь в різних заходах, не любив виступати, розказувати вірші.
У 1992 році Сергій пішов до 1 класу Великолюбаської школи I-III ступенів. В школі мав авторитет серед друзів, не дивлячись що був стриманим,
спокійним, легко знаходив спільну мову з однолітками. Після закінчення школи, вступив на строкову службу до Збройних сил України.
З 2004-2005 роки перебував на службі у м. Львів, в/ч А4324 у військах протиповітряної оборони України. Зарекомендував себе з хорошої сторони,
тому по закінченню служби Сергію пропонували підписати контракт і залишитися, але він відмовився. Звільнився з армії у званні молодшого
сержанта.
Після повернення з армії працював на будівництві в Україні і за кордоном.… Детальніше

Дмитрук Руслан Васильович народився 18 лютого 1989 року в селищі Демидівка Рівненської області. Тут минули його дитячі та юнацькі роки.
З 1995 року по 2023 рік навчався у Демидівському ліцеї. Був завжди веселим, життєрадісним, щирим і дуже любив спорт, тому після закінчення 8 класу пішов навчатися у Рівненський обласний науковий ліцей. Згодом вступив до Рівненського аграрного коледжу та Рівненського інституту слов’янознавства, паралельно здобуваючи освіту у двох закладах – за денною формою та заочною формами навчання.
Після закінчення навчальних закладів працював експедитором в Рівненській філії СП «Вітмарк Україна» та більше десяти років старшим менеджером з логістики ТОВ «ГАРДЕН КЛАБ» у місті Рівне, зарекомендувавши себе відповідальним і сумлінним працівником. 15 липня 2022 року Руслан був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Військову службу проходив у військових частинах,  був стрільцем відділення охорони взводу, охорони батальйону управління військової частини А5056 – 68 окремої Єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.
9 листопада 2025 року Руслан помер в с. Петропавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.
Йому назавжди залишилось 36…..… Детальніше

Юрій народився 19 квітня 2002 року в селі Хотин, що на Березнівщині. Базову середню освіту здобув у місцевій школі. Після 9 класу вступив до військового училища в Кам’янці-Подільському, де військова справа стала справою всього його життя.

У 18 років Юрій зробив свідомий вибір — стати на захист України. Замість безтурботної молодості він обрав військову службу. Ще у 2020 році, уклавши контракт, перебуваючи на строковій військовій службі. Наступні, і водночас останні, шість років свого життя присвятив захисту Батьківщини. Попри отримані поранення, щоразу повертався до строю, залишаючись вірним Військовій присязі та Україні до останнього подиху.

Серед побратимів він був відомий за позивним «Єнот». За роки служби нагороджений низкою відзнак і медалей, серед яких — відзнака Президента України «За оборону України» та медаль «За військову службу Україні».

У вільний від служби час любив риболовлю, понад усе цінував час, проведений із сім’єю. У лавах Сил оборони України служить і батько Юрія. Та війна вже відібрала в нього найдорожче — сина.

Молодший сержант, водій-оператор безпілотних літальних апаратів роти безпілотних систем спеціального призначення стрілецького батальйону Національної гвардії України, Юрій Люшин загинув 07 липня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.… Детальніше

Варман Сергій Валентинович народився 11 серпня 1997 року в місті Костопіль. У 2003 по 2014 роки навчався у Костопільській ЗОШ №2 I-II ступенів. З 2014 по 2015 роки навчався у Костопільському будівельно- технологічному
коледжі НУВГП. Здобув спеціальність муляра- пічника.
З 2016 по 2022 роки працював слюсарем – ремонтником на місцевому заводі скловиробів. З 2022 по 2023 роки працював на СТО. Займався улюбленою справою – ремонтував автомобілі. 10 червня 2023 року Сергія Вармана призвали на службу. Він був головним сержантом взводу морської піхоти. Мав позивний «Нож». На Донецькому напрямку отримав важку контузію. Після лікування обороняв Херсонщину. Воював у Кринках, де отримав поранення ніг.

14 серпня 2024 року молодший сержант Сергій Варман загинув під час мінометного обстрілу в селі Зміївка Херсонської області.

Поховали Сергія Вармана на «Новому» кладовищі поруч з іншими воїнами небесного. легіону.

Відповідно до Указів Президента України Сергія Вармана нагороджено орденами «За мужність» II ступеня (посмертно)

Костопільська громада попрощалася з Сергієм Варманом

19 серпня Костопіль зустрічав полеглого захисника..Чин похорону відбувся в соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.… Детальніше

Тарас народився 28 січня 1995 року у селі Лінчин, що на Березнівщині. Навчався у місцевій школі, а згодом опанував професію будівельника. У березні 2022 року став на захист Батьківщини. Служив солдатом, оператором протитанкового відділення батальйону «Свобода» бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Рубіж».
Загинув 01 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Побратими знали Тараса за позивним «Зуб» і згадують його як щирого, відважного та надійного воїна, на якого завжди можна було покластися.
Після понад трьох років очікування 17 липня 2026 року Березнівщина зустріла «на щиті» Захисника України Тараса Володимировича Копця. Понад три роки його рідні жили між надією та невідомістю. Увесь цей час військовослужбовець вважався зниклим безвісти.
У Тараса залишилися дружина, син, мама, а також брати та сестра.

… Детальніше

Дмитро народився 21 вересня 1988 року в місті Березне. Навчався у Березнівській загальноосвітній школі №2. Своє життя він присвятив медицині.
Після здобуття освіти працював лікарем-анестезіологом у Березнівській лікарні, де заслужив повагу колег і пацієнтів завдяки високому професіоналізму, відповідальності та людяності.
Уперше на захист України Дмитро став ще у 2015 році, коли був призваний до Луцького прикордонного загону. Брав безпосередню участь в АТО/ООС. Згодом, під час повномасштабного вторгнення, він знову без вагань став до строю. Повернувся туди, де найбільше потребували його знань, досвіду та вмінь. Із липня 2024 року старший лейтенант Дмитро Приходько проходив службу лікарем медичної служби 127-ї окремої важкої механізованої бригади.
Під час довгоочікуваної відпустки 01 липня 2026 року життя Дмитра раптово обірвалося. Він назавжди залишається у пам’яті рідних, друзів, побратимів, колег і всіх, хто знав його як щиру, чуйну та віддану своїй справі людину. Як лікаря, який рятував людські життя і в мирний час, і під час війни. Як офіцера, який до останнього залишався вірним Україні.
 Поховали Дмитра на Алеї Слави міського кладовища в урочищі «Лукавець» поруч із
земляками, які віддали свої життя за свободу, незалежність і майбутнє України.… Детальніше

Іван народився та проживав у селі Соломир. У 2009 році Іван прийшов до п’ятого класу Серницької ЗОШ. Був спокійним, врівноваженим, доброзичливим та вихованим.  ВВічливий, завжди усміхнений. Улюбленіший предметом була  історія України. Це й не дивно, адже він дуже любив рідну землю та людей. Мав багато друзів. За життєвих обставин подорослішав раніше однолітків. Тому рішення у проблемних ситуаціях приймав миттєво. 

Йому було 26 років – вік, коли людина починає будувати життя, втілювати мрії та плани. Він не встиг створити сім’ю, але встиг залишити по собі дуже багато: добру пам’ять, повагу і любов усіх, хто перетинався з ним у житті.

Служив інспектором прикордонної служби 3-ї категорії у 105-му прикордонному загоні імені князя Володимира Великого. Загинув внаслідок удару ворожого FPV-дрона 29 жовтня 2025 року поблизу Шахового Покровського району Донецької області. Поховали воїна у селі Серники Зарічненсько територіальної громади.

За свободу та незалежність України заплатив найвищу ціну – життя.  Світлий спомин про Івана назавжди залишиться в серцях учителів, друзів та односельців.

Вічна слава і пам’ять Герою України!… Детальніше

.Зварич Максим Олександрович народився 15 січня 1992 року в місті Костополі. Навчався в  Костопільському  ліцеї №5 з 1999 по 2009 рік. Активно займався волейболом.
З  2009 – 2014 роки здобував вищу освіту в Національному університеті водного осподарства та природокористування, за спеціальністю «Гідротехнічне будівництво та гідроенергетика». Трудову діяльність розпочав на підприємстві «Свиспан Лімітед», спочатку майстром дільниці, пізніше працював на посаді інженера – будівельника. Працював із задоволенням і був шанований в колективі, колеги гарно про нього ідзивались.
У 2016 році Максим Зварич одружився, у молодої пари народилася донька Ангеліна.
У квітні 2022 року проходив навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у  м. Львів, а з 14 травня 2022 року призначили командиром 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 107 окремого механізованого батальйону 63 окремої механізованої бригади корпусу резерву сухопутних військ збройних сил України.  
З перших днів Максим Олександрович почав захищати рубежі  Миколаївської області, в листопаді звільняли Херсонську область. У грудні їхню бригаду відправили на онеччину, а 16 грудня видали наказ про висування в місто Бахмут. Уже 19 грудня там почалися важкі бої за східну околицю міста.… Детальніше

Мовчун Євгеній, народився та виріс у селищі Зарічне Вараського району (до 2021 р. – Зарічненський район). Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. У 2002 р. закінчив Зарічненську загальноосвітню школу. Прагнучи здобути професійні знання та навички, вступив до Рівненського професійного ліцею, де опанував професію верстатника широкого профілю та здобув кваліфікацію токаря і фрезерувальника ІІІ розряду.  Свій трудовий шлях Євгеній розпочав у Зарічненському держлісгоспі, працюючи за токарем.

З початком повномасштабної російської агресії проти України,  солдат  Мовчун Є.М. був мобілізований до лав ЗСУ 5 жовтня 2022 року. Згодом, пройшовши відповідні навчання та, здобувши військову спеціальність – сапер, був направлений у зону бойових дій на Донеччину для захисту нашої країни від ворожого окупанта.

У серпні 2024 року, під час ворожого обстрілу та влучання у бліндаж, Євгеній виявився єдиним серед свого підрозділу, кому вдалося вижити. Попри надважкий стан він виявив незламну волю до життя: переніс десятки складних операцій, проходив тривале лікування та реабілітацію як в Україні, так і в закордонних клініках. Увесь цей час поруч із ним були дружина та донька.… Детальніше