Революція гідності. Війна. Рівненщина

Публікації про Денисюка С.

Прощання з Сергієм Денисюком відбулося у неділю, 29 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі

Народився Олександр Ляпченко 15 січня 2001 року в багатодітній християнській сім’ї.

Проживав у селі Малеве Боремельської громади на Рівненщині. У 2017—2019 роках навчався у ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище»^[1]. З початком повномасштабного вторгнення приєднався до підрозділу спецпризначення Нацгвардії, був молодшим сержантом 1-ї бригади оперативного призначення «Буревій». Виконував бойові завдання у Гостомелі, Бучі, Бахмуті, Лисичанську, Лимані та Харкові.

Був близький з родиною, піклувався про маму, бабусю, брата-військового, сестричок. Переживав за тата-військового, якому війна безжально похитнула здоров’я.

Згідно сповіщення військової частини від 28.08.2024 року (о 12.30 год), що в районі населеного пункту Табаївка Харківської обл., 26 серпня 2024 року загинув житель села Малеве, старший розвідник підрозділу спецпризначення Національної Гвардії України

Публікації про Ляпченка О.

При будь-яких обставинах і будь-якій ситуації Сашко завжди зберігав спокій, чоловічу витримку та був прикладом для своїх однолітків і побратимів. Комунікабельний, веселий Олександр усміхається на всіх світлинах… Такий був і по життю, йшов по своїх стежках з глибокою вірою та чіткими переконаннями. Його смерть стала непоправною втратою для родини, друзів, бойових побратимів, для нашої громади і всієї України…Сумуємо разом з вами та приносимо щирі співчуття.

Лукомський  Андрій Миколайович народився в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, середню освіту отримав у середній школі №1 імені Т.Г. Шевченка. Закінчив Рівненський сільськогосподарський фаховий коледж, здобув спеціальність товарознавця. Упродовж останніх десяти років працював у рівненському супермаркеті «Велмарт» за фахом.  Працював з задоволенням і був шанований в колективі. 

На службу Андрія мобілізували у березні 2025 року. Пройшов підготовку у навчальному центрі, й на початку літа у складі 156 окремої механізованої бригади поїхав на Сумщину. Служив стрільцем-зенітником зенітного ракетного відділення.  

«Я дуже вболівав за брата, переймався його психологічним станом, цікавився ситуацією на позиціях, де він перебував. Андрій завжди був позитивний, ніколи не скаржився», – розповів брат Андрія Володимир.

У серпні підрозділ, в якому служив Андрій, перекинули на Донецький напрямок.

«Востаннє я розмовляв з Андрієм за два дні до його загибелі. А мама говорила з ним, може, за годину чи дві. Ми тільки-но надіслали йому посилку і уточнювали, що ще йому потрібно на службі. А коли він не вийшов на зв’язок, мама відчула недобре… Андрій знав, що свідомо піде служити, коли прийде його час, і з честю виконав свій обов’язок», – сказав також Володимир.… Читати далі

Народився Палій Сергій Володимирович 03 серпня 1974 року в селі Річиця Зарічненського району Рівненської області в багатодітній родині. Він був наймолодшим з дітей і в 4 рочки залишився навівсиротою ( мама померла).
В рідному селі пройшли його шкільні роки. Проявив себе як добрий,чесний, дружелюбний,вихований учень та однокласник. З 1992 по 1994 роки відслужив строкову службу, після якої знову повертається до роботи у рідному селі. Сергій дуже любив працювати на землі: вирощувати овочі, саджати сад, рибалити, збирати гриби.
У 1998 році одружився. Став батьком сина Станіслава і доньки  Вероніки. Донька для нього була його всесвітом. Ніби відчуваючи майбутні події , він навчив донечку з малих років кермувати мотоциклом та трактором. Для всієї родини був надійним, люблячим чоловіком, татом, сином і братом. Сергій був веселою, життєрадісною, розсудливою, щирою та чесною людиною. Завжди приходив на допомогу рідним, сусідам та друзям, будував плани на  майбутнє. Але все змінила війна…

19 грудня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Попередньо проходив навчання в Румунії. За два з половиною роки пройшов чимало гарячих точок Донеччини: Олексієво-Дружківка, Лиман, Костянтинівка.… Читати далі

… Читати далі

Феськов Сергій Сергійович народився 05 листопада 1990 року в селі Уїздці. Там же навчався у місцевій школі, згодом був призваний на строкову службу в десантні війська.

Після повернення додому, вступив до Здолбунівського залізничного ліцею, де здобув професію помічника машиніста електровоза. Та вдома працювати не захотів. Коли з’явилась можливість, поїхав до Києва, де працював на станції метро “Дарниця”, складачем вагонів.

Згодом, змінив професію та влаштувався на роботу до пекарні, працював разом з мамою Оксаною. Там зустрів свою кохану Валю, одружився, в подружжя народився синочок Богдан.

З родиною Сергій проживав у селі Ярунь, Новоград-Волинського району, а на роботу їздив до столиці.

З перших днів повномасштабного вторгнення, Сергій став на захист рідної землі від руської навали. Вступив до складу територіальної оборони міста Житомир, а згодом був мобілізований до лав ЗСУ у складі 95 десантно-штурмової бригади та направлений в східні області України.

Сергій з побратимами бив ворога на усіх напрямках. Харків, Ізюм, Лиман – карта бойових дій 95-ої бригади.

Кінцева зупинка, бої поблизу смт Кримінне Северодонецького району Луганської області.… Читати далі

Іван Суржук народився 7 липня 2004 року в Рівному. Навчався у місцевій гімназії №3, згодом – у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові та Рівненському фаховому коледжі НУБіП.

З дитинства Іван зростав активним хлопцем: захоплювався футболом, аеромоделюванням, танцями, любив співати, вмів грати на гітарі. У школі його улюбленим предметом була математика. Він також досягав успіхів у спорті, зокрема в єдиноборствах, виступаючи за клуб бойових мистецтв «Будокан»

Навесні 2022 року курсант Академії Іван Суржук уже брав участь в обороні та звільненні Київської області від російських окупантів. Перебуваючи у складі бойової бригади Іван отримав важке поранення на Сході, захищаючи Україну. П’ять місяців проходив реабілітацію, але, попри стан здоров’я, повернувся у стрій – до своїх побратимів, яких не міг покинути. Боєць казав: «Я одужаю щойно повернуся до служби».

«Всі, хто знав Івана, згадують його як щиру, світлу та надзвичайно добру людину. Хлопець із великим майбутнім: офіцер ЗСУ, козак, воїн, чудовий спортсмен, улюблений син своїх батьків. Він міг долучитися до юридичної спільноти, адже мав відповідну освіту.… Читати далі

Герасимчук Сергій Петрович народився 04 квітня 1985 року в селі Лебеді Острозького району. До 9-го класу навчався у Верхівській середній школі, потім у Дерманській гімназії. Після закінчення гімназії призваний на строкову службу, яку проходив у 169-му навчальному центрі «Десна» у Чернігівській області.

По закінченню служби повернувся додому, влаштувався працювати на Здолбунівський цегельний завод. Наступні кілька років були непростими і для всієї країни, і для Сергія. Адже від 2014 року він призваний на службу, яка тривала у зоні проведення антитерористичної операції, у найгарячіших точках.

Два роки АТО, контузія, за станом здоров’я повернувся додому. Та з початком повномасштабного вторгнення 28 березня 2022 року Захисник призваний до лав ЗСУ.

Вигартуваний у вогнях АТО, наш Герой не вагаючись пішов захищати рідну домівку. Спочатку Тучинський полігон, пізніше у складі 110-ої бригади направлений у перший мотопіхотний батальйон міста Авдіївка.

Більше року під ворожими кулями в самому пеклі Сергій захищав рідну землю від ворогів. Під час артилерійського обстрілу 8 червня 2023 року отримав поранення. П’ять днів медики боролись за життя воїна в лікарні міста Києва.… Читати далі

… Читати далі