Вадим  Калаур  народився 17 квітня 1991 року  у м. Рівне. Навчався в загальноосвітній школі № 23 м. Рівного, в якій провчився до 2005 року (закінчивши 8 класів). З 2005 по 2006 рік продовжив навчання у загальноосвітній школі № 6 в м. Костопіль . У  2006 році вступив до Будівельно-технологічного технікуму м. Костопіль, одночасно закінчив і вечірню школу. З 2008 по 2009 рік навчався на програміста у цьому ж закладі.

2009-2010 рр. – служба в армії в м. Павлоград Дніпропетровської області.

Одружився в жовтні 2015 року. Переїхав з дружиною Іванною на постійне місце проживання у м. Луцьк.

У мирний час працював столярем на приватному підприємстві.

У 2016р. був записаний в Рівненський батальйон територіальної оборони. Двічі проходив збори на Рівненському полігоні.

На війну пішов добровольцем 2 березня 2022 року.

Загинув 22 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі смт. Новотошківське Луганської області.

Поховали з військовими почестями на алеї Героїв на новому міському кладовищі в селі Лісопіль на Костопільщині.

У загиблого залишились:  дружина Іванна – 1990 р.н., син Роман – 2017 р.н , які проживають в смт. Любашів Волинської області.

Публікації про Калаура В. В.
Герої не вмирають

Народився Вадим 17 квітня 1991 року. Навчався в ЗОШ №6, закінчив Костопільський технологічний коледж. Проходив службу в армії.

22 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі смт. Новотошківське Попаснянського району Луганської області, обірвалося життя 31-річного солдата КАЛАУРА ВАДИМА В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА.

У Вадима залишилися батьки, дружина та чотирирічний син. Героя згадують, як позитивного та життєрадісного молодого чоловіка, котрий любив працювати і прагнув бути успішним у житті. Ні він сам, ані його батьки, дружина та колеги не могли й припустити, що на початку ХХІ століття йому доведеться обличчям до обличчя протистояти ненависним окупантам-росіянам і геройськи відійти на Небо, ставши для усіх нас беззаперечним прикладом. На жаль, ми не навчилися ще повертати час та коригувати простір. Але знаємо стовідсотково: Герої не вмирають, лишаючи по собі незабутню пам’ять як приклад, вартий наслідування, безмірної подяки та вічної шани. Вадим залишиться в серцях і душах тих, хто його знав, завжди молодим і сповненим сил.

Слава Герою – вірному сину України!

Спогади про Вадима Калаура:

Спогади  мами  Тамари Миколаївни:

«Завжди був чесний, добрий, трудолюбивий, майстрував меблі, робив власноруч ремонт у своїй квартирі, старанно виконував свою роботу, дуже любив свою сім’ю, коли приїжджав, завжди зустрічався з друзями».

Спогади батька Вячеславa Калаура:

«В день народження  телефонував синові, однак він не виходив на зв’язок , наступного дня,18 квітня, все ж вдалося поговорити з сином по телефону та привітати  його з днем народження».

Це була їхня остання розмова.

Спогади  дружини  Іванни : «  Познайомилися ми  в  2013 році  через інтернет.  Спочатку просто переписувалися, а 22.02.2014р.   коханий сказав, що приїде. Мені не вірилося, бо він з Рівненської області, я – з Волинської, і тут, окрім  мене, він нікого не знав. Я йшла зустрічати його на  автостанцію і все одно не могла повірити, що це правда. Лише, коли  прибув  автобус  Рівне – Луцьк і з нього вийшов  мій коханий, з білими трояндами,  я  повірила.  Так він їздив до мене 1 рік і 3 місяці. Я його то зустрічала, то проводжала. Вихідні дні, коли проводили разом, були найщасливішими.

27.06.2015 року, коханий запросив  мене  у планетарій.  Ми лежали, дивились на зірки, а потім він сказав : – « Масютка,  а хочеш, одну із тих зірок  я  тобі подарую ?»  Я  пожартувала: – « Кого, себе?» А він дістав каблучку і відповів: – « Я хочу щоб ти стала моєю дружиною. Ти згідна?.

Звичайно ж я відповіла: – « Так». Після цього ми пішли у кінотеатр на фільм « Третій лишній – 2».

02.08.2015р. у нас  були  заручини,  а  09.10.2015р. на мій День народження, у День  любові, одружилися. Через  2 роки у нас народився син – Роман.

Ми прожили  в  шлюбі трішки більше 6 років. Нашу 7 – му  річницю я зустрічала у нього на   могилі.  Всі ці роки він дарував моменти щастя, радості, кохання. Мій  чоловік  оточив мене такою турботою, що я могла повністю розслабитися і довіритися йому. Коли він приходив додому з роботи, підходив і обіймав мене, я відчувала себе  в  безпеці. Зараз мені цього дуже не вистачає. Мій коханий завжди про себе думав в останню чергу. Він дбав про нас і прагнув щоб нам було добре.  На жаль, ми дуже  мало  часу проводили  разом. Він  працював  6 днів на тиждень. Спочатку хотіли  пошвидше  придбати власне житло, потім   назбирати коштів на ремонт, а власне  життя відкладали на потім, а воно не настало. Мій чоловік хотів звичайного, простого життя, під мирним небом, у рідній країні. Саме тому, він не міг спостерігати, як ворог знищує наші землі, вбиває невинних, перетворює світло на пітьму. Я знаю, він не міг вчинити по іншому. Мені дуже його не вистачає, але пишаюся, що у мене був справжній  Чоловік, який є прикладом для свого сина».

Фото із домашнього архіву

Список публікацій

Вічна слава Героям // Вісті Рівненщини. – 2022. – 6 трав. – С. 2.

Никончук О. Війна забрала життя ще трьох наших захисників / О. Никончук // Новини Костопільщини. – 2022. – 7 трав. – С. 1.

Герої не вмирають // Костопільська міська рада

На Луганщині загинув захисник України Вадим Калаур // ЕСПРЕСО

Костопільщина попрощалась із трьома Героями, які поклали життя за Україну // RIVNE.MEDIA

Калаур Вадим В’ячеславович (17.04.1991-22.04.2022)