Ігор Вікторович Левицький народився 3 лютого 1995 року.
З 2001 року навчався в Костопільській ЗОШ №2 І–III ступенів (нині Костопільський ліцей №2).
Ігор Левицький у мирному житті працював таксистом за кордоном. Але після 24 лютого повернувся в Україну і добровольцем пішов воювати за рідну землю. Він був справжнім патріотом, мудрим командиром відділення, комунікабельним та товариським, мав багато друзів, з якими завжди ділився останнім.
2015- 2016 роки – проходив військову строкову службу в ЗСУ в десантних військах.
Призваний на військову службу 21. 03. 2022 року Костопільським РТЦК та СП Рівненська область до виконання дій на різні зміни в оперативній обстановці та з 13. 04. 2022 року проходив службу у в/ч А 4350, відповідно до наказу командира в/ч А 4350 ( по строковій частині), від 06. 04. 2022 року №3, командир Валерій Скред.
Командир відділення аеромобільного взводу та солдат Ігор Левицький загинув 27. 07. 2022 року в результаті артобстрілу в районі Білогірки Херсонської області.
Похований у Костополі на міському кладовищі «Нове» з іншими воїнами небесного легіону.
Ігор Левицький дуже любив свою родину, бо власної сім’ї створити не встиг. У нього залишилася мама, три брати: Антон, Назар, Богдан.
Їх об’єднала любов до України
Костопільчани Михайло Лазуцький і Ігор Левицький були різними за віком та уподобаннями людьми. В листопаді минулого року Михайло зустрів піввіковий ювілей, а Ігорю цьогоріч виповнилося 27. До війни обоє працювали за кордоном, заробляли непогані гроші і мріяли про щасливе майбутнє. Однак повномасштабне вторгнення російських загарбників у нашу країну обірвало їхні мрії. І хоча працьовитих костопільчан ніхто не змушував кидати заробітки та повертатися додому, їх об’єднала любов до України. Обоє вирішили, що в цей тяжкий час мають бути тут, на своїй землі, для того, щоб захищати її від лютого ворога. Бо якщо цього не робити, то станеться так, що на українській землі пануватимуть ті, хто зазіхає на нашу незалежність, нашу мову, нашу церкву і силою насаджує надуманий «руський мір», який несе велике зло.
Михайло Лазуцький і Ігор Левицький добровільно зголосилися поповнити лави Збройних сил України. Згодом обох воїнів доля закинула в місця кровопролитних боїв. На жаль, гарячий липень став останнім в їхньому житті.
Рядовому Михайлові Лазуцькому, який служив навідником кулеметного відділення, судилося стримувати наступ російських військ на межі Донецької та Луганської областей. Підступний ворог мав завдання зайти на автомобільну дорогу Бахмут-Лисичанськ, яка сприяє технічному забезпеченню наших військ. Контроль цієї траси давав певну перевагу у стратегічному та тактичному військовому плані. Для досягнення своєї мети російські загарбники кинули великі сили. Михайлові Лазуцькому та, до речі,багатьом іншим бійцям з Костопільщини у складі свого підрозділу довелося захищати село Берестове. Кровопролитні бої за цей населений пункт тривали кілька тижнів. Було багато людських втрат з обох сторін. Сумна доля спіткала багатьох жителів Рівненщини і Костопільщини зокрема. Крім Михайла Лазуцького, в бою за Берестове загинули Костопільчанин Андрій Тішко та Віталій Крук із села Злазне Головинської територіальної громади.
Жорстокі протистояння з російськими окупаційними військами точаться на Херсонщині. Саме там, в районі села Білогірка, загинув командир відділення аеромобільного взводу, солдат Ігор Левицький.
Минулого вівторка, 2 серпня, в Костополі відбулося прощання із земляками-Героями. В останню путь Михайла Лазуцького та Ігоря Левицького жителі міста проводжали, стоячи на колінах. Після панахиди у Свято-Петро-Павлівському храмі похоронна процесія пішою ходою вирушила на майдан Т. Шевченка.
Поховали загиблих земляків на алеї Героїв на новому міському кладовищі в селі Лісопіль.
Никончук Олександр
Публікації про Левицького І. В.
Спогади про Ігоря Левицького
Спогади мами: «Мій син був дуже добрий, менших братів вчив поважати жінок. З 15-ти років заробляв гроші, мені в усьому допомагав. Мав багато друзів у Костополі і за кордоном, задля яких готовий був на все, допомагав чим тільки міг, фізично і грошима.
З початком повномасштабного вторгнення росії , Ігор знаходився в Польщі і мене з дітьми визвав до себе, тому що дуже за нас переживав, а сам вирішив повернутися додому, я відмовляла його, на що він відповів , «…якщо я не піду, другий, третій…, хто піде воювати? Відстоювати Україну! Ти у мене сильна, витримаєш усе…». Він у мене був дуже відповідальним, тому й призначили командиром відділення. Під час артилерійського обстрілу, мій син був поранений в легені, бронежилет було пробито, не міг дихати, говорити, хотів щось сказати, не зміг… По дорозі до госпіталю помер.
27-го липня з сином я ще розмовляла, 28-го – вже не могла додзвонитись, 29-го – сповістили, що помер. Разом з ним воює товариш з Костополя, Боровець Максим. На війні Ігор був разом із Франчуком Віктором з с. Яполоть, який також загинув».
Бойові побратими розповіли: « Ігор був чудовою людиною, справжнім патріотом, мудрим командиром відділення, напрочуд комунікабельним та товариським, мав багато друзів, з якими завжди ділився останнім».
Список публікацій
Гинуть наші краяни у боротьбі за мир в Україні // Вільне слово. – 2022. – 11 серп. – С. 5.
Никончук О. Їх об’єднала любов до України / О. Никончук // Новини Костопільщини. – 2022. – 5 серп. – С. 1.
Рівненщина попрощалася з Героями // Вісті Рівненщини. – 2022. – 5 серп. – С. 2.