Мірошник В’ячеслав Володимирович (09.11.1971 – 24.04.2015)

Мірошник В’ячеслав Володимирович жив у Рівному, навчався в ЗОШ №15, закінчив НУВГП, працював приватним підприємцем, був одружений, батько 4 дітей. До лав Збройних сил України пішов добровільно у вересні 2014  року, служив старшим лейтенантом, заступником командира роти з озброєння, із собою у військову частину забрав власний мікроавтобус, яким солдати вивозили поранених. Був під Дебальцевим, отримав поранення, важку контузію  і помер 24 квітня 2015 р. у військовому шпиталі в Рівному. Похований у Рівному на Алеї Слави кладовища «Нове».

Указом Президента України №9/2016 від 16 січня  2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»

В. Мірошник нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня» (посмертно).

Відзнака УПЦ КП — медаль «За жертовність і любов до України» (посмертно)

Згідно рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 р. Мірошнику В’ячеславу Володимировичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

 

Публікації про Мірошника В. В.
Чергова втрата. У Рівненському госпіталі помер поранений в АТО офіцер з Рівного В’ячеслав Мірошник

Як повідомили у Рівненському об’єднаному міському військовому комісаріаті, сьогодні, 24 квітня у Рівному о 9:30 помер військовослужбовець, учасник бойових дій в зоні АТО, старший лейтенант, заступник командира роти з озброєння В’ячеслав Володимирович Мірошник, 1971 року народження. Смерть настала у військовому шпиталі внаслідок контузії та поранень, отриманих в зоні проведення АТО. Прощання з Героєм розпочнеться завтра, у суботу 25 квітня о 10:00 годині в Міському будинку культури, що в парку ім. Т.Шевченка. О 12:00 годині тіло загиблого понесуть вулицею Соборною до Рівненського кафедрального Свято-Воскресенського собору, де відбудеться відспівування. На цей час рух транспортних засобів буде тимчасово призупинений. Після цього Героя поховають на Алеї Героїв, що на кладовищі «Нове».

Усі витрати з поховання візьме на себе міська влада. У зв’язку з цим у понеділок, 27 квітня, відбудеться позачергове засідання виконавчого комітету Рівненської міської ради, на якому буде розглянуто питання про виділення коштів з резервного фонду бюджету міста на поховання загиблого. Про час засідання виконкому буде повідомлено додатково.

До слова, за життя загиблий проживав у Рівному, працював приватним підприємцем, був одружений. До лав Збройних сил України пішов добровільно. Також повідомляємо, що 25 квітня у місті Рівному оголошується Днем жалоби за загиблим. Міська влада з цього приводу просить приспустити прапори з траурними стрічками на будівлях та установах обласного центру. Про це повідомили у прес-службі Рівненського міськвиконкому.

 

Телеканал Рівне 1

 

 

4 жовтня 2015 року в центрі Рівного поруч зі Свято-Воскресенським собором та оберегом міста – колоною Богородиці відкрили Дошку пам`яті. На дошці – світлини шістнадцятьох загиблих рівненських бійців АТО та трьох Героїв Небесної сотні

 

Герою АТО В’ячеславу Мірошнику відкрили меморіальну дошку в його рідній школі

Сьогодні на подвір’ї Рівненської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 15 було людно. На відкриття пам’ятної дошки В’ячеславу Мірошнику завітали його родина, друзі, військові та звичайні жителі міста. Урочисто відкрили меморіальну дошку герою його батьки та дружина з синами.

– Батька не вистачає синам, особливо меншому, який каже, що не хоче, щоб тривала ця війна і гинули наші хлопці, – зі сльозами на очах розповіла дружина В’ячеслава Мірошника Любов.

Ніла Вовчик

«З Дебальцевого котла ми вийшли в крові і мізках наших хлопців», – Герой АТО В’ячеслав Мірошник
Спогади дружини Любові Шелкович:

У хаті майже все його руками зроблене. Він – інженер за освітою. З “червоним” дипломом Нацоінальний університет водного господарства і природокористуванян закінчив. У роботі “горів”. Дуже швидкий був. Іду на роботу, а сусід акацію зрізав, деревину Славі віддав. Через півдня повертаюся — а Слава уже дві лавочки змайстрував: одну — без спинки, іншу — зі спинкою й обидві —не прості: з ніжками крученими. З каменю різні вироби робив, з дерева, з металу. В усьому розбирався.

У хаті майже все його руками зроблене. Він – інженер за освітою. З “червоним” дипломом Нацоінальний університет водного господарства і природокористуванян закінчив. У роботі “горів”. Дуже швидкий був. Іду на роботу, а сусід акацію зрізав, деревину Славі віддав. Через півдня повертаюся — а Слава уже дві лавочки змайстрував: одну — без спинки, іншу — зі спинкою й обидві —не прості: з ніжками крученими. З каменю різні вироби робив, з дерева, з металу. В усьому розбирався.

Плов варив не тільки для сім’ї, а й на сусідів. Казан дійшов до величезних розмірів. На один вечір вистачало. Свіжину, як розділяли, то теж всім сусідам ніс. Сусідка казала: «Як треба допомога, Слава перший прийде»

Діти не мали, про що мріяти, бо він на випередження всі їхні мрії здійснював. І ролики, і приставка до комп’ютера, і автомобілі іграшкові, трансформери-роботи, велосипеди, планшети, комп’ютер – все у них було.

Усе життя російською розмовляв. Обурювався росіянам: «Ну, как можно верить в ту информационную ложь о “бандеровцах, которые жрут детей?” Це притому, що сам мав російське коріння. Його дід по татовій лінії – Мірошник – родом зі сходу, з Дніпра. А бабуся – Сєрова – розкуркулена росіянка. Були у його роду і військові. Дід Слави по маминій лінії – офіцер Іванчук, українець, репресований, бо в полоні у німців побував. Відсидів у тюрмі. З туберкульозом сюди повернувся.

Прізвиська влучні людям давав. Одного знайомого прозвав Бандерою. І так і досі його прозивають.

Ми всі відмовляли його від АТО.  Він казав: «Я не могу не пойти. Потому что там молодые ребята”. А потім знайомий хірург військовий мені каже: “Любо, він же у тебе – чоловік. Якщо так вирішив, хай робить так, як вирішив”. Приїхала його кума, взяла за барки: “Ну, чого ти туди пішов? Ти ж – підприємець, а не військовий. У тебе троє дітей. Хай би й далі допомагав військовим, як досі”. А він: “Я пішов туди, щоб вони не прийшли сюди”.

Бус свій в АТО віддав. Казав: “Це реально те, що там треба”. Інструменти всі вивіз. Приїхав додому – а у мене ворота вивалилися, двері зламалися і нема чим відремонтувати. Але все одно відремонтував.

“Любочкою” назвав бус, який волонтери тут зібрали їм на схід. На мою честь. Я не знала спочатку. Це був “Мерседес віто”, який за зібрані волонтерами кошти переобладнали: вийняли сидіння, щоб поранених можна було перевозити. Адже ви уявити не можете, яке там все у них старе й небоєздатне з техніки! Якось телефоную йому і чую, що йому по рації хтось передає: “Любочка приїхала. Пропускати?” Я до нього: “Не зрозуміла. Що за Любочки у вас там їздять?” А він: “Ой, я й забув тобі сказати, що той бус, який ви передали, Любочкою назвали”.

Його поранили ще у вересні 2014 року. Контужений був. А після Дебальцевого котла казав: “Ми вийшли в крові і мізках наших хлопців”. Не міг ночами спати після цього. Як ведмідь-шатун ходив. Я спочатку не розуміла цього. Телефонує. Питаю: “Що це таке, що ти  щодня на посту?” “Так треба”, – відповідав. Потім виявилося, що він тільки після прийому медикаментів чи алкоголю спить і то недовго. Було, що більше тижня не спав. Такий психічний розлад виник. Страшний цукровий діабет став наслідком Дебальцевого котла. Прийшов з війни, я думала: “Хай навіть каліка буде, але щоб жив”. Подумати не могла, що так буде. А чим їх у тому Дебальцеві травили — не знаю. Бомби з якимось хімікатом, мабуть.

Його мучило побачене на сході. Розповідав: “Бліндаж – на дев’ятьох. Як бомбардування чи обстріл починається— нас туди 40 набивається. Утрамбуємося.  Як все скінчиться – дивимося, у кого чого нема: в кого – руки, в кого – ноги. Один молодий, дивимося: сидить похнюплений. Ми до нього — а в нього щелепу розірвало і він язик проковтнув. А ще один, молодий… Я йому колю знеболювальне в руку. Руки – майже нема. А він: “Пацани, я її відчуваю.”

Мирослава Опанасик Радіо Трек

Список публікацій

Місто [Рівне] тепер має 16 нових Почесних громадян // Сім днів. – 2015. – 24 верес. – С. 2.

Про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Рівного” : рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 р. // Сім днів. – 2015. – 1 жовт. – C. 18

Мошняга Л. Їх слава знайшла після смерті / Л. Мошняга // Сім днів. – 2015. – 15 жовт. – С.1, 2

У центрі Рівного – 19 Героїв АТО та Майдану // ОГО. – 2015. – 22 жовт. – С. 11

Президент нагородив (посмертно) чотирьох Героїв з Рівненщини [, які загинули в зоні АТО – В’ячеслава Мірошника, Олександра Черніченка, Олександра Шолудька та Андрія Бріка] // ОГО : регіональна щоденна газета. – Рівне, 2016. – №4 /21 січ./. –  С. 3

Вовчок Н. Героя АТО В’ячеслава Мірошника увічнили на меморіальній дошці в рідній школі / Н. Вовчок // Сім днів. – 2016. – № 42 /13 жовт./. – С. 3

Герої не вмирають // ВОЛИНЬ : обласний народний часопис. – Рівне, 2017. – №25 /23 черв./. –  С. 6

Анотація: Про шістьох рівненських героїв “Небесної сотні” та воїнів АТО, які поховані на “Алеї слави” у Рівному на кладовищі “Нове”

У Рівному помер Герой АТО – В’ячеслав Мірошник // ОГО

Чергова втрата. У Рівненському госпіталі помер поранений в АТО офіцер з Рівного В’ячеслав Мірошник //  Рівне 1 : телеканал

У Рівному хоронять військового-добровольця (ФОТО) // ЧаРівне

«З Дебальцевого котла ми вийшли в крові і мізках наших хлопців», – Герой АТО В’ячеслав Мірошник // Радіотрек

Мірошник В’ячеслав Володимирович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Мірошник В’ячеслав Володимирович // NEKROPOLE : культурно-історична енциклопедія людей, подій і місць пам’яті

Мірошник В’ячеслав Володимирович  // Книга пам’яті загиблих

Мірошник В’ячеслав Володимирович // Небесна гвардія

Герою АТО В’ячеславу Мірошнику відкрили меморіальну дошку в його рідній школі // 7 Днів : газета

У Рівному відкрили меморіальну дошку загиблому в АТО В᾿ячеславу Мірошнику [ФОТО] // Рівне 1 : телеканал