Дмитро Русланович Оверчук народився в 1992 році у с. Шкарів Гощанського району. Після закінчення Горбаківської ЗОШ опановував професію слюсаря з ремонту автомобілів у Квасилівському професійно-технічному ліцеї. 18 жовтня 2011 року його призвано на строкову службу до лав Української Армії, де Дмитро і залишився служити за контрактом. Далі навчання за програмою підготовки «Механік-водій БМП» у підрозділі військової частини А-1048. Постійне місце служби – 30-та бригада, що дислокувалась у м. Новоград-Волинському Житомирської області. 8 березня 2014 року 30-та бригада перебувала на півдні України у районі села Чаплинка, що межує з материковою Україною та півостровом Крим. Згодом нове місце дислокації – Арабатська стрілка, а далі – Скадовськ, Бердянськ. Загинув Дмитро Русланович Оверчук влітку 2014 року, похований в с. Шкарів Гощанського районну.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Д. Оверчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
На честь Дмитра перейменовано центральну вулицю села Шкарів. Рішення про перейменування вулиці з ініціативи мешканців Шкарова ухвалили на засіданні сесії Горбаківської сільської ради 19 січня 2016 р.
Публікації про Оверчука Д. Р
А серцем чую, що живий
27 липня стало для родини Оверчуків зі Шкарова злощасним днем відліку загрозливої невідомості. Днем, коли вони востаннє чули голос свого сина Дмитра. Дотримуючись умов секретності, він тоді не повідомив про місце дислокації своєї 30-ї Новоград-Волинської бригади.
– Мам, я не можу тобі сказати, де ми є, – сказав він. – Але ти не переживай. У мене все добре.
Упродовж останніх місяців так і жили – від дзвінка до дзвінка. Розмови завжди були дуже короткі, без зайвих запитань і відповідей. Живий, здоровий, не голодний. Для матері було достатньо навіть кількох слів, мовлених її кровинкою десь там, далеко від рідної дому, там, де чи не за кожним кущем підло й підступно затаїлася смерть. Наступного дня Дмитро не подзвонив. Не відповідав він і на дзвінки матері. «Абонент поза межами досяжності» – холодно й монотонно щоразу повторював чужий голос. Телефон Дмитра мовчить і донині, тим часом, його рідні не переставали сподіватись, що він неодмінно повернеться до рідного порога. Можливо, за день, можливо, за місяць, а може, пізно-пізно восени…
Після закінчення 2008 року Горбаківської загальноосвітньої школи Дмитро Оверчук пішов опановувати професію слюсаря з ремонту автомобілів у Квасилівський професійний ліцей. 18 жовтня 2011 року його призвали в армію. Зваживши свої можливості й перспективи контрактної служби, юнак уклав угоду про службу за контрактом. Далі були три місяці навчання за программою підготовки «Механік-водій БМП» у підрозділі військової частини А-1048 і переїзд на постійне місце служби в 30-ту бригаду, що дислокувалась у Новограді-Волинському. Тут він провів практично два з половиною роки. Перший місяць весни 2014 року кардинально змінив житгя солдатів 30-ої бригади. 8 березня вона вже перебувала на півдні країни, у районі села Чаплинка, що на межі материкової частини України з півостровом Кримом. Згодом нова передислокація. Солдатів перекинули на Арабатську стрілку. А далі були вже Скадовськ і Бердянськ. 28 липня колона техніки 1-ї батальйонної тактичної групи прямувала до Савур-могили – стратегічно важливої висоти. На чолі колони їхала БМП, за кермом якої сидів Дмитро Оверчук. Поруч із ним перебував стрілець-навідник Сергій Лебединський із Березнівщини. В одну мить потужний вибух практично відірвав машину від землі: БМП наїхала на фугасну міну. Хлопці, які сиділи на броні, порозлітались у різні боки. Ті ж, хто був у середині БМП, потрапили у пекельний полон вогню. Не встигли солдати опам’ятатись, як із боку кордону з Російською Федерацією по колоні прицільно вдарили реактивні «Гради» (БМ-21). Після цього вояків і техніку стали обстрілювати з гранатометів та автоматів. Сергій Лебединський пам’ятає, як під свинцевим дощем йому допомогли вибратися з палаючої машини. Пам’ятає, як хтось кричав, що там ще залишився Діма. Усе це він лише чув, оскільки полум’я обпалило йому обличчя, очі. Батьки Дмитра не переставали шукати свого сина й, звертаючись у всі можливі інстанції, свято вірили, що він живий.
– Це був другий бій з участю 30-ої Новоград-Волинської бригади, – розказує Оксана Оверчук. – Перший відбувся за три дні до того, 25 липня. Дмитро про це нічого не хотів мені розповідати. Не хотів, щоб я переживала. Він дбав про мій спокій. Уже пізніше про все мені розказала його дівчина Яна. Вони ж планували одружитися весною. Яна теж не вірить у те, що Діми може не бути серед живих.
Тим часом у відповіді Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України, надісланій Оксані Оверчук, сказано: «За дорученням міністра оборони України розглянуто депутатське звернення народного депутата України Благодира Ю. А. щодо сприяння розшукові вашого сина Оверчука Дмитра Руслановича, який пропав безвісти під час бою поблизу с. Степанівки Донецької області. За резупьтатами розгляду повідомляємо, що згідно з інформацією, наданою Військово-медичним департаментом Міністерства Оборони України на цей час, вашого сина Оверчука Д.Р серед загиблих немає. Разом із тим, за повідомленням командування військової частини 2731, тіло загиблого солдата Оверчука Д. Р. перебуває в Запорізькому обласному бюро судово-медичної експертизи. Остаточна ідентифікація тіла загиблого військовослужбовця потребує проведення експертизи ДНК. Напружена триденна подорож Оксани Оверчук до Запоріжжя з метою відібрання біологічних зразків для експертизи ДНК обернулась ще довшим очікуванням результату. Він теж не втішив сім’ю: збіжність 98,8%. Але навіть такий результат не позбавляє Оксану віри в те, що її син живий, що це лише помилка. Така, яка сталася кілька тижнів тому, коли до оселі Оверчуків зайшла жінка в траурному вбранні. Це була мати кулеметника Івана Тимощука, який злощасного дня 28 липня загинув під час обстрілу колони.
У листі, доставленому разом із труною, в якій були останки Івана, указані прізвища ще двох солдатів – Дмитра Оверчука й Олексія Коробенкова. Жінка приїхала аби відвідати могилу побратима свого сина. Її передчасний візит став тяжким випробуванням для рідних Дмитра. Але вони ще енергійніше стали шукати сина. Ледь стримуючи сльози, Оксана Оверчук показує зошит, який слугував їй записником із рятувальними номерами телефонів. Набираючи їх, вона щоденно просить Бога, щоб ось зараз хтось сказав: «Ваш син живий».
Ірина Повар
P.S Коли верстався номер труну з останками Дмитра Оверчука, якому 7 червня 2014 року виповнилось всього 22 роки, який мріяв працювати за професією, створити сім’ю й стати надійною опорою для своїх батьків і меншого брата, доправили з далекого 3апоріжжя на малу Батьківщину – у Шкарів. Вічна память!
Вулиця імені Дмитра Оверчука
Кілька місяців тому мешканців Шкарова сколихнула трагічна звістка про смерть молодого односельчанина, солдата-контрактника Дмитра Оверчука. Усвідомити жахливу реальність не кожному було до снаги. Хтось із болем у серці співчував рідним бійця, а хтось розмірковував над можливістю жахливої помилки. Поміж тим рідні Дмитра не переставали вірити, що їхній син живий. Можливо, поранений, можливо, потрапив у полон, але живий. Відповідь на нескінченні запитання рідних дала експертиза ДНК. Проте навіть після того, як домовину з тілом юнака доставили в село й похоронили на місцевому кладовищі, батьки відмовлялися вірити в усе те, що відбувається навколо них. Вони сподівалися на диво… Для них, як і для всіх своїх друзів, Дмитро назавжди залишив світлу пам’ять про себе. І не лише в серцях. Згадуватимуть молодого героя всі, хто проходитиме центральною вулицею села, яку нещодавно перейменували на честь Дмитра Оверчука. Відповідне рішення, з ініціативи мешканців Шкарова, ухвалили на сесії Горбаківської сільської ради, яка відбулася минулого понеділка. Тепер ім’я героя завжди буде на вустах, а пам’ять про нього житиме вічно.
Ірина Повар
У Гощанському районі відкрили пам’ятну дошку загиблому герою
На будівлі Горбаківської школи, що у Гощанському районі, відкрили меморіальну дошку пам’яті її випускника – Дмитра Оверчука. 24-річний юнак загинув під час виконання бойового завдання у зоні АТО. На дошці викарбували слова української поетеси Ліни Костенко: «Пішов у смерть – і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб’є…». На знак пошани та пам’яті за загиблим героєм було оголошено хвилину мовчання. Священик освятив пам’ятну дошку і прочитав молитву за спокій його душі.
Список публікацій
Повар І. А серцем чую, що живий // Рідний край : громадсько-політична газета. – 2014. – №38 /20 верес./. – С. 4
Повар І. Вулиця імені Дмитра Оверчука // Рідний край : громадсько-політична газета. – 2015. – №4 /24 січ./. – С. 3
Вічна пам’ять оборонцям України // Волинь : рівненський обласний народний тижневик
Форманчук О. Пам’ятаймо земляків / О. Форманчук // Рідний край : гощанська районна газета / районна рада, райдержадміністрація та колектив редакції. – Гоща, 2018. – N6 /10 лют./. – С. 5
Анотація: Загиблих воїнів АТО Гощанського району увіковічили на поштових конвертах
Адамчук Н.Відкрилипам’ятнудошкузагибломубійцю / Н. Адамчук // Вільнеслово. – 2015. – No17/23 квіт./. – С. 1.
Меморіальну дошкупам’яті ДмитраОверчука, який загинув в зоні АТО, встановили на будівлі Горбаківської школи Гощанського району, де він навчався.
Дмитро Оверчук – герой, що загинув на Сході // ОГО
В Гощанському районі – день жалоби // Все : сайт чесних новин
Кулініч Н. На Рівненщині перейменували вулицю на честь загиблого героя АТО // ОГО
У Гощанському районі відкрили пам’ятну дошку загиблому герою // Рівне вечірнє
У Гощанському районі відкрили пам’ятну дошку загиблому герою // Сфера ТВ
Пам’ятаймо героїв Гощанщини // Гощанська державна районна адміністрація
Оверчук Дмитро Русланович // Вікіпедія : вільна енциклопедія
Оверчук Дмитро Русланович // Книга памяті загиблих
Оверчук Дмитро Русланович // wikivisually
Оверчук Дмитро Русланович // Український меморіал