(25.08.1991-11.10. 2016 )
Тишкун Віталій Олександрович народився 25 серпня 1991 року в с. Бадівка Острозького району Рівненської області у сім’ї робітників: батько Тишкун Олександр Миколайович- залізничник, мати працювала у зеленому господарстві м. Острог. Тишкун В. навчався у початковій школі с. Бадівка, потім у Волосківській ЗОШ І-ІІ ст. Загальну середню освіту здобув у Вельбівненській ЗОШ І-ІІІ ст. Хлопець навчався на середньому рівні, був активним учасником учнівського самоврядування, долучався до патріотичних заходів. Віталій мріяв стати військовим. Йому не була байдужа доля нашої держави. У період розвитку подій «революції Гідності» він працював поблизу м. Київ і, не вагаючись, долучився до учасників Майдану. Батьки дізналися про це лише коли його було поранено. У зв’язку з пораненням він не підлягав мобілізації, але дух патріотизму та велике бажання захищати рідну державу перемогли. У травні 2016 року Віталій підписав контракт на проходження військової служби. Загинув Віталій Тишкун 11 жовтня 2016 року під час виконання бойового завдання У хлопця залишилися батьки, брат-інвалід та племінники. Пам’ять про Віталія залишиться назавжди в серцях рідних, друзів, односельчан.
Публікації про Тишкуна В. О.
Спогади першої вчительки про Віталія Тишкуна
Я буду жити в посмішках дітей,
Моя душа вам піснею озветься.
Я в бій пішов — за правду, за людей!
І в пам’яті – це ,знаю, не зітреться.
Йому було лише двадцять п’ять… Та 11 жовтня 2016 року під час виконання бойового завдання в зоні АТО обірвалося юне життя. Віталій Тишкун захищав свою Батьківщину, рідне село, батьків, він прагнув миру для всіх і кожного… Як справжній чоловік, хоч і надто молодий, він не сховався, а мужньо виконував свій громадянський обов’язок до останньої хвилини.
Тишкун Віталій Олександрович народився 25 серпня 1991 року в с. Бадівка Острозького району Рівненської області. Пам’ятаю, як першого вересня 1998 року мама привела його у перший клас. Маленький, худенький, усміхнений хлопчик, непосидючий добрячок і весельчак з очима кольору українських волошок і волоссям кольору українських полів. Зростав енергійним, життєрадісним хлопчиком, із нестримною цікавістю та жагою пізнання. У початкових класах навчався на відмінно. Особливо любив читання та художню працю, з однокласниками грав у футбол, був великим артистом у школі: гарно співав, танцював, легко міг перевтілитися у будь-який образ. Пам’ятаю, як співав пісню «Ой під вишнею, під черешнею», перетворившись у маленького дідуся. Був дуже товариським, навіть в анкетах своїх друзів писав, що дружить з усіма.
Хлопчина зростав вихованим учнем, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та розваги з однолітками. Віталій був небайдужим до людських проблем, завжди був готовий прийти на допомогу. Чи це діти, чи однолітки, чи дорослі – він нікому не міг відмовити у скрутну хвилину. Особливо любив малих дітей, а своїх племінників просто обожнював. Завжди був усміхненим, доброзичливим, не розділяв людей на добрих і поганих, з усіма знаходив спільну мову.
Віталій ніколи не забував свою першу вчительку, завжди привітається, усміхнеться, запитає як справи, розкаже про своє життя. Перед від’їздом на військову службу, зустрів мене на вулиці і каже: «А ви знаєте, що ви найкраща моя вчителька. Я вас люблю і поважаю. Коли я буду одружуватися, то обов’язково запрошу вас на своє весілля». Я посміхнулася і пообіцяла, що обов’язково прийду. Віталій пішов, а я подивилася йому вслід і пишалася, що маю такого учня.
Навіть не віриться, що уже не зможу побачити його в селі, як мені важко було почути про його загибель. Проводжаючи свого учня в останню дорогу, гіркі сльози обпікали моє серце. І сумна пісня «Пливе кача» буде завжди нагадувати про той трагічний день.
Героями не народжуються, героями стають. Я навіть не здогадувалася, що в своєму класі виховую майбутнього Героя – Тишкуна Віталія Олександровича. Ми маємо пам’ятати його подвиг і своїми молитвами просити в Господа Бога йому царство небесне, миру на землі. Пам’ять про Віталія залишиться назавжди в серцях рідних, друзів, односельчан та в моєму серці, тому що Герої не вмирають, вони живуть вічно…
Новак А. Л.
«Он всегда боролся за справедливость»
Виталий Тишкун погиб во время выполнения боевого задания
В последний путь его проводили всем селом. Дорогу устлали цветами и становились на колени. Здесь были и родные, и побратимы, и первая учительница, которую он обещал пригласить на свадьбу, и одноклассники. Они должны были встретиться весной – так как прошло 10 лет после окончания школы, а собрались на похоронах. Он – единственный из их класса, кто был в АТО.
Виталий Тишкун – ровесник независимости. 25 августа в следующем году ему исполнилось бы 26. Виталий с самого начала был на Майдане. В то время как раз работал в Киеве, поэтому в стороне от тех событий не остался. Но об этом никто из родных не знал. Не говорил он. Родители узнали лишь тогда, когда Виталия ранили. Потом он занимался волонтерством. И тогда пошел на войну добровольцем.
«Он мог и не идти – не подлежал мобилизации, потому что был ранен. Но решил по-другому. Я как раз встретила Виталия незадолго до того, когда он должен был ехать в АТО. Он тогда сказал: «Пойду в армию». Объяснил, что подписал контракт. А на мои вопросы отвечал: «Кто, если не я», – вспоминает первая учительница Виталия Антонина Новак. – Я помню его первоклассником, веселым, голубоглазым, чуб светлый… А на всех школьных фотографиях Виталий почему-то был в центре. Он и взрослым не делил людей на хороших и плохих. Общий язык со всеми находил и с детьми общаться умел. Очень любил своих племянников. Все вспоминаю, как Виталий говорил, что когда будет жениться, то пригласит меня на свадьбу. Не думала я, что попаду на такую “свадьбу”…»
Он мечтал быть военным. Учителя до сих пор вспоминают класс, где учился Виталий Тишкун. Ведь сельская школа – малокомплектная. В классах могло быть и по 8 учеников, а у них училось 16. Виталий никогда не был сам по себе. О подарках девчатам на 8 марта заботился именно он, да и вообще о всех беспокоился.
«Он был лидером. А компания наших ребят-одноклассников и до сих пор собирается. Виталий всегда был борцом за справедливость. Не удивительно, что он пошел на войну, чтобы защищать Украину, – рассказывает одноклассница Иванна Антонюк. — Виталий единственный из нашего класса был в АТО. Проходит 10 лет, как мы закончили школу. Планировали встречу весной. А случилось так, что собрались на похоронах у Виталия».
Он погиб в октябре во время выполнения боевого задания. У Виталия Тишкуна остались родители, старший брат и племянники, которых очень любил. Его похоронили в родном селе Бадивка Острожского района.
Татьяна Ильницкая, Ровно
https://day.kyiv.ua/ru/article/oni-pogibli-za-nas-obshchestvo/voyna-prodolzhaetsya
Список публікацій
В зоні АТО загинув мешканець Острожчини // Замкова гора : Острозька громадсько-політична газета. – Острог, 2016. – № 42/15 жовт./. – С. 3
Анотація: Про Тишкуна Віталія Олександровича – кулеметника шостої механізованої роти другого механізованого батальйону, захисника України з с. Бадівка Острозького району, який загинув під час виконання бойового завдання 11 жовтня 2016 року
Поліг за Україну // Вільне слово : громадсько-політична газета. – Рівне, 2016. – № 43 /20 жовт./. – С. 2
Анотація: У зоні АТО загинув солдат із с. Бадівка Острозького району Віталій Тишкун
Ровесник незалежності загинув у зоні АТО // Життя і слово : газета Острозької районної державної адміністрації. – Острог, 2016. – № 85/86 /22 жовт./. – С. 1
Анотація: Про Віталія Тишкуна з с. Бадівка Острозького району, кулеметника шостої механізованої роти другого механізованого батальйону, який загинув під час несення служби в зоні АТО на сході України
«Он всегда боролся за справедливость» //День Kyiv.ua
Тишкун Віталій Олександрович // Книга памяті загиблих
У зоні АТО загинув 25-річний боєць з Рівненщини // ЧаРівне
Віталій Тишкун // Некрополь
Тишкун Віталій Олександрович [Відео] // Ок
На Острожчині закінчилась жалоба за загиблим воїном АТО // Рівне 1 : телеканал