Олександр Кузьмич народився 8 травня 1978 р. в  с. Богуші Березнівського району Рівненської області. Проживав у Білій церкві. Молодший сержант, командир бойової машини, командир відділення 72-ої окремої механізованої бригади.

Батько двох малолітніх дітей Олександр Василець загинув під час мінометного обстрілу 72-ої бригади 28 липня 2014 р., ПП “Червонопартизанськ”, Луганська область. Протягом кількох днів тіла загиблих не могли вивезти з місця бою.

Вдома залишились двоє маленьких дітей.

Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р. “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” О. Василець нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

Публікації про  Васильця О. К.
В останню путь проводжали всім селом

У Богушах поховали 36-річного солдата, батька двох дітей, Олександра Васильця, який заги­нув під час бойових дій на сході України. Розділили сімейне горе з рідними захисника України односельчани, представники місцевої та районної влади, активісти ГО «Майдан», військові.

Останні роки Олександр жив і працював у Київ­ській області. У квітні його мобілізували, на­чебто на 45 днів, але затримали значно до­вше. Як розповіли рідні, спочатку служив у Доне­цьку, потім їх перевели ближче до Луганська, у Червонопартизанськ, а востаннє – неподалік із-під села Діброва Донецької області. За тиждень до трагедії в телефонній розмові зі своєю тіткою розповідав про всі труднощі служби.

За день до смерті Олександр, наче відчуваючи заги­бель, обдзвонив усіх близьких востаннє. А тітці відверто сказав, що скоро їх уб’ють, але просив не розповідати матері.

У ту ніч він стояв на посту, коли о третій годині осколок від смертельного снаряду влучив йому просто в голову.

Під час поховання сільський голова Н. М. Ковбар ска­зала теплі слова про загиблого.

– Усі ми сумуємо, Олександр був дуже хорошою людиною, нехай земля буде йому лебединим пухом. Люди добрі, давайте будемо добрішими один до одного і попросимо Бога, щоб закінчилася ця біда, що спіткала нашу державу.

– Сьогодні на свою рідну землю повертається її син, – сказав у своєму виступі голова райдержадміністрації Д. В. Єрмаченко,  один із нас, що народився і виріс разом з нами, але повертається додому, віддавши своє життя для того, щоб ця земля і надалі була мирною. Українці впродовж всієї своєї історії виборюють не­залежність ціною життів кращих синів.

Юлія Василівна, сільський голова Колонщини Київської області, де жив Олександр, розповіла, що у нього була можливість залишитись живим. Я спілкувалася з Сашею буквально за кілька годин до його загибелі і хочу, щоб усі знали, що в нього був вибір. Він сказав мені: «Ви знаєте, я сьогодні помру. Нам запропонували вийти звідси живими, склавши зброю, але я цього не зроблю». – Для нас він герой, – завершила гостя. На що мати загиблого відповіла: «Для усіх він герой, а в мене сина немає».

Як належить при похоронах воїна, на завершення церемонії військовий духовий оркестр заграв Державний гімн України, під звуки якого солдати дали потрійний салют із автоматів.

Частину коштів, зібраних у районі на придбання засобів захисту для земляків-військовослужбовців, було передано сім’ї Васильців на поховання загиблого.

Олександр Мотруніч

«Соняхи в цвіту»

               (присвячено герою-земляку Олександру Васильцю)

 На фото – воїн. Соняхи в цвіту.

Упізнає хтось сина… Брата…

Торкають мрії світлу висоту –

Стискають руки автомата.

Далеко десь у рідній стороні

Гойдає Случ повільні хвилі.

Лелека у вільшаній низині

Болітця міряє на милі.

І там, у синій тиші вечорів,

Матуся просить, певно, в Бога,

У неба, в недосяжної зорі,

Щоб сина знов побачити живого.

Бо він в донецьких у жарких степах,

Де каїн затаївсь вбивати.

У цих місцях уже й полин пропах

Людською кров’ю і розбратом.

Навчились будувати бліндажі

І верховинці, й подоляни.

Плече в плече на першім рубежі

Із вірою, що мир настане.

Тут кожен з них боронить рідний дім,

Дніпро, і Рось, і полонини,

Щоб дух сепаратизму не чадів,

Вони стоять за Україну.

Степи шахтарські. Соняхи в цвіту.

Тримала бій вогнева точка.

Спинила раптом кулю на льоту

Зелена синова сорочка.

 Любов Бойчук

 

Покрови хусткою накрила нас Богородиця свята

     З нагоди урочистого відкриття меморіальної дошки загиблому учаснику АТО Олександру  Васильцю, встановленої на приміщенні місцевої ЗОШ, учасники заходу разом із керівниками району прибули в Богуші. Учні та вчителі вишикувалися для вшанування пам’яті їхнього земляка і випускника школи. Тридцять років тому він  тут навчався, будував плани на майбутнє, мріяв про щасливе життя. Потім відслужив у війську, одружився, виховував двох доньок. Коли схід нашої країни спалахнув вогнем, був мобілізований, став командиром відділення та командиром механізованої машини 72-ої бригади. 28 липня 2014 року Олександр Василець загинув на бойовому посту під Червонопартизанськом у Луганській області. І відтепер меморіальна дошка на стіні школи нагадуватиме всім про його ратний подвиг. Почесну місію відкриття дошки виконали голова РДА Микола Мельник і голова районної ради Віталій Ничипорук.

– На жаль, воєн без смертей не буває, – сказав, звертаючись до присутніх, М. Мельник.

– Олександр Василець чесно і сумлінно виконав свій синівський обов’язок перед Батьківщиною, не уникав небезпеки, не ховався за спинами побратимів. Тому ми зобов’язані зробити все для того, щоб не почувалися самотніми мама, дружина, діти героя, бо він віддав за нас найдорожче – життя.

Зворушливим до сліз був виступ мами Олександра Васильця – Домнікії Федасівни. Вона розповіла про те, яким роботящим, турботливим був її син, як любив своїх донечок, шанував односельчан, а також подякувала керівникам району, насамперед М. П. Мельнику, за постійне піклування, моральну і матеріальну підтримку.

– Бог забирає найкращих, отож наша пам’ять про них повинна бути вічною, – така думка пройшла червоною ниткою крізь виступи депутата обласної ради Валентина Кроки, сільського голови Надії Ковбар.

Після того, коли була запалена свічка пам’яті, настоятель місцевого Свято-Казанського храму отець Іван освятив меморіальну дошку. Голова РДА Микола Мельник, голова райради Віталій Ничипорук, його заступник Людмила Пилипчук, депутат облради Валентин Крока разом з матір’ю героя Домнікією Василець поклали квіти на могилу Олександра.

                                                                                                     Надія Ярмолюк

 

У м. Миколаїв в місцевому парку “Перемоги” заклали алею в пам’ять загиблих учаників АТО

Серед багатьох дерев є й дерево Олександра Васильця.

vasilec-tree    Ð’асилец-5108-2

 

 

 

 

 

http://memorytree.org.ua/vasilec-oleksandr-kuzmovich/

 

Вшанували полеглих в АТО

Напередодні 25-ї річниці Незалежності України група громадських активістів за сприяння народного депутата України Віталія Корчика відвідала могили мешканців Березнівщини, які віддали своє життя в зоні бойових дій на сході України: Івана Мельника (с.Велика Совпа), Руслана Мукомельця (с.Великі Селища), Івана Дуся (с.Велика Купля), Олександра Васильця (с.Богуші). На кладовищі м.Березне покладанням квітів вшанували майданівця, Героя України Івана Городнюка.

Михайло Беженар

Список публікацій

Мотруніч О. В останню путь проводжали всім селом / О. Мотруніч // Надслучанський вісник : Громадсько-політична газета. – 2014. – N 56. – С. 1

Ярмолюк Н. Покрови хусткою накрила нас Богородиця свята / Н. Ярмолюк // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2016. – N 75 (16 жовт.). – С. 2

Беженар М. Вшанували полеглих в АТО / М. Беженар // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2016. – N 66 (2 верес.). – С. 1

Дерево пам’яті. Василець Олександр Кузьмич // Дерево пам’яті

Рівненщина попрощалася ще з одним героєм [Відео] // ТСН

Сьогодні на Рівненщині вшанують загиблого в АТО Героя // ОГО

Василець Олександр Кузьмич // Книга пам’яті загиблих

Василець Олександр Кузьмич // Український меморіал

Сценарій відкриття меморіальної дошки ім. Васильця // Богушівська загальноосвітня школа

Василець Олександр Кузьмич // Небесна гвардія

Василець Олександр Кузьмич // Вікіпедія : вільна енциклопедія