Ігор Волошин народився 17 листопада 1985 року у місті Рівне. Навчався у рівненській школі «Центр Надії». Закінчив Рівненський кооперативний економіко – правовий коледж та економічний факультет Національного Університету водного господарства. Потім працював економістом у банку.

Ігор був призваний до армії згідно з указом Президента України від 6 травня 2014 року №454/2014 року «Про часткову мобілізацію» в добровільному порядку Красногвардійсько – Кіровським ОРВК м. Дніпропетровськ 16 травня 2014 року. Старший сержант Збройних Сил України, кулеметник 39 батальйону територіальної самооборони Дніпропетровська «Дніпро -2».

Загинув 28-річний Ігор Волошин на блокпосту під селом Кам’янка Донецької області 21 липня 2014 року . Того дня о 19.40 до блокпосту сил АТО під’їхав мікроавтобус, начинений вибухівкою, який підірвався. Внаслідок вибуху тоді загинуло п`ять військових. Вдома залишились батьки та наречена.

Похований 26 липня 2014-го у Рівному на кладовищі «Нове», поруч із героями Небесної сотні.

Вдома залишились батько Анатолій Андрійович, мати Наталія Олексіївна та наречена.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, Волошин Ігор Анатолійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 27 січня 2015 нагороду вручили батькам Героя.

Згідно рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р Волошину Ігорю Анатолійовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

 

Публікації про  Волошина І.

Рівне прощається з старшим сержантом Ігорем Волошиним, що загинув в АТО [ФОТО]

26 липня в головному корпусі Рівненського державного гуманітарного університету на вулиці Степана Бандери відбулось прощання із загиблим рівненським військовослужбовцем.

Пізніше труну з тілом Ігоря пронесли жалобною ходою до Свято-Покровського кафедрального собору.

Поховають Ігоря Волошина на кладовищі “Нове” у Рівному, на алеї поряд із героями Небесної Сотні.

 

Ігорю Волошину у листопаді було б 29 років. На його сторінці у соціальній мережі ВК зберігся статус: «Подих Смерті придає смак Життю. Celebrate Life!». Друзі та знайомі хлопця пишуть на його стіні слова співчуття. Ігор Волошин

Ігор Волошин

Це останнє фото на сторінці Ігоря у ВК. Хлопець – посередині. Він підписав світлину: “Вірні сини Петлюри та Бандери стоять на сторожі рідної землі!”

Ігор Волошин навчався у рівненській школі “Центр Надії”, закінчив Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж та економічний факультет “водника”.

Ігор Волошин, 28 років, загинув під час АТО 21 липня 2014 року

Із 15 травня Ігор Волошин записався добровольцем до 39-го батальйону територіальної самооборони Дніпропетровська «Дніпро-2». Виконуючи бойове завдання, 21 липня загинув під час теракту від вибуху. Поховали його 26 липня в Рівному на кладовищі «Нове», поруч із героями Небесної сотні. Рівненський міськвиконком виділив родині загиблого матеріальну допомогу та оплатив усі витрати на його поховання.

Вдячне слово

Наш син пішов, щоб повернулись інші

Ми, батьки загиблого бійця, висловлюємо щиру подяку всім, хто нас підтримав у цей тяжкий час і розділив наше горе, а саме: органам обласної та міської влади м. Рівне, Рівненському обласному та міському військоматам; правлінню Рівненської облспоживспілки; голові Рівненської обласної профспілкової організації працівників споживчої кооперації; директорові та профспілковому комітетові Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу; всім небайдужим рівнянам.

Значну частину коштів ми надали на підтримку бойових побратимів сина – бійців 39-го батальону «Дніпро-2», які продовжують воювати за Україну в надскладних умовах. Завдяки підтримці благодійного фонду «Руєвит», місцевих підприємців та бізнесменів, друзів Ігоря, уже в четвер, 7-го серпня 2014 року в зону АТО відправили військову форму, продукти, воду, а також інші необхідні батальйону речі.

Ми, батьки Ігоря, переконані, що сьогодні саме той час, коли кожен із нас має перейнятися долею країни та проявити свою громадянську позицію: підтримати армію коштами, стати волонтером чи просто покласти свій посильний внесок до волонтерського кошика заради миру.

Допоможемо живим!

 

Мати загиблого Героя АТО стала волонтером: «Зроблю все, щоб сини інших матерів не загинули»

28-річний командир відділення батальйону «Дніпро-2» Ігор Волошин загинув на блокпосту під селом Кам’янка Донецької області. За повідомленнями ЗМІ, терорист-смертник підірвав себе, коли до нього підійшли українські солдати для перевірки документів.

Нагадаємо, під час терористичної атаки на наш блокпост загинуло п’ятеро солдатів батальйону «Дніпро-2». Журналісти повідомили, що це був самопідрив смертника. Але товариші по службі і друзі Ігоря Волошина у це не вірять. Кажуть, швидше за все, водія вантажівки використовували «у темну». Попросили перевезти вантаж, де була захована вибухівка: вели машину до блокпосту, а потім дистанційно натиснули кнопку.

– Ігор був людиною слова, його поважали, – розповідає кращий друг загиблого солдата України Іван Чебукін. – Він дзвонив мені із зони АТО, розповідав, як там у них справи. Одного разу попросив передати своїй дівчині Каті квіти – волошки, а 20 липня за день до своєї смерті, сказав, що дають на три дні відпустку. Хотів познайомитися з батьками Каті, говорив, що досить йому вже холостякувати. А наступного дня його вбили…

Попрощатися з хлопцем прийшли сотні городян Рівного. Труну, покриту українським прапором, несли на руках бойові побратими.

– Складно було без сліз дивитися на маму Ігоря – це була її єдина дитина, – згадує Іван Чебукін. – Але вона дуже сильна жінка і Ігоря виховала таким – не скаржився, не боявся, не зраджував. Справжній друг, яких мало. Досі важко усвідомити, що ми з ним більше не побачимося. І що йому навіть не подзвониш…

До війни Ігор працював економістом у банку. На фронт пішов добровольцем. Мати загиблого Героя розповідає про сина з посмішкою крізь сльози: немов у розмові знову і знову проживає щасливі моменти, коли він був ще живим.

– Кожен мій день народження я розплющувала очі і бачила букет квітів: син тихенько встане вранці, сходить і занесе до мене в кімнату, – каже вона. – Це той тип людей, які економлять на собі, віддаючи все найкраще близьким. Скільки разів, пам’ятаю, потягну його на базар, щоб йому якусь обновку купити, а він мене умовить – і купуємо мені якусь кофточку. А він задоволений – посміхається, очі щасливі.

Мати Ігоря Волошина до останнього не знала, що син воює проти терористів у найгарячіших точках Донецької області: він розповідав, що стоїть зі своїм підрозділом на кордоні з Запорізькою областю.

– Я питаю: «Як там, синку?», а він: «Нудно, мамо, нічого не робимо. Дуже спокійно». Я не знала, що він на першому блокпосту від Донецька, – розповідає Наталя Олексіївна. – Він ніколи не скаржився, говорив, що дуже добре все. Тільки одного разу проговорився, коли зрадів, що їхньому підрозділу привезли намети і берци. Сказав: «Тепер заживемо!». Я запитала, мовляв, а де ж ти синку до цього спав? Він зітхнув, зрозумів, що вже треба говорити правду: «На землі, мамо».

У зону АТО хлопець екіпірувався за свої гроші, взяв трохи готівки з собою – на провізію. Але перша покупка, яку зробив, витративши практично всі гроші, – український прапор.

– Двадцятого липня він мені дзвонив, сказав, що дають відпустку на три дні, – згадує Наталя Олексіївна. – Я ж зраділа – свято! Син приїжджає… Я нікого так ще чекала, дивилася на годинник щохвилини. Щоб себе зайняти і до приїзду підготуватися, кухню побілила, голубців наготувала, їжі, яку він любить. Дзвонити йому не стала – у нас була домовленість, що він дзвонить, коли є можливість. Думаю, напевно, вже їде, скоро буде. А потім чоловік сказав, що нашого сина вбили. Йому повідомив комбат батальйону…

Наталія Олександрівна, каже, що тепер її завдання – допомагати хлопцям, українським солдатам на фронті. Займається волонтерством. Разом зі своїми однодумцями вже відправила три машини з провізією, формою, засобами захисту на фронт.

– Якщо наша допомога врятує хоч одного синочка і він приїде додому до матері живим – я буду знати, що я робила те, що треба, – каже вона. – Буду робити все, що можу, щоб сини інших матерів не загинули, а повернулися додому…

 

 

Наш син жив звичайним хлопцем, а повернувся героєм, – батьки загиблого рівненського бійця

Батьки загиблого українського воїна старшого сержанта Ігоря Волошина Анатолій Андрійович та Наталія Олексіївна отримали орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким нагороджений їхній син посмертно.

Слова співчуття з приводу втрати дитини та вдячність за виховання патріота і оборонця України висловили ТВО військового комісара Рівненського обласного військового комісаріата полковник Михайло Твердохліб та міський голова Рівного Володимир Хомко, повідомляє Олександр Гайн.

14 жовтня 2015 року в самісінькому центрі Рівного поруч зі Свято-Воскресенським собором та оберегом міста – колоною Богородиці – відкрили стелу пам’яті дев’ятнадцятьом Героям Рівного. Дошку пам`яті Героям АТО та Майдану облаштували на перехресті вулиць Соборної та 16 Липня. На дошці – світлини шістнадцятьох загиблих рівненських бійців АТО та трьох Героїв Небесної сотні.

«Пішов в армію, щоб мамі не довелося російські онучі прати», – слова загиблого в АТО Ігоря Волошина

Ігор Волошин з Рівного був єдиною дитиною у матері. Старший сержант, кулеметник 39-го батальйону територіальної оборони «Дніпро-2» загинув 28-річним у зоні АТО 12 липня 2014 року. На блок-пост біля селища Кам’янка Донецької області під’їхав начинений вибухівкою радіокерований мікроавтобус і вибухнув, позбавивши життя п’ятьох хлопців і Ігоря в тому числі

Спогади мами Ігоря — Наталі Олексіївни:

Твори Вергілія англійською читав. Так добре мову знав.

Ніколи нічого не вимагав. Я у вихідні кликала його у магазин, щоб щось йому купити з одягу. Йшли у “Злату Плазу”. Каву там пили в кафе. А потім він мене заведе у якийсь жіночий бутик і змусить, щоб собі щось купила.

Ще у дитинстві Європу побачив. Побував у Німеччині, Болгарії, Франції. Своїй країні хотів такого життя, як там. Жаклін, француженка, у родині якої Ігор жив, коли їздив у Францію за обмінною програмою, запрошувала його туди на навчання і завжди чекала у гості. Досі не знає, що Ігоря вже нема.

На Майдан 2004 року у Київ їздив. Кілька днів там був разом з іншими студентами.

Коли в армію призивали у 2005 році, можна було не йти, знайти спосіб уникнути служби. Але Ігор відмовився від цього. У Рівному в частині СБУ служив. Старшим сержантом звільнився.

Мав схильність до економічних наук. Рівненський економіко-правовий коледж закінчив за спеціальністю “банківська справа” з відзнакою. В “Укрексімбанку” працював. Паралельно у Національному університеті водного господарства і природокористування навчався на економічному факультеті.

Коли приходив додому ввечері з роботи, відчиняв двері зі словами: “А чим це таким смачним  у нас пахне?” Завжди хвалив приготовані мною страви. Найбільше любив відбивні. Жартував: “Мамо, давай відбивнярню відкриємо”.

Події на Майдані 2014-го дуже вразили Ігоря. З роботи приходив — і відразу в Інтернет. Як розстріли почалися, кулаки стискав: “Що вони роблять? Як таке з народом можна робити?”

Не розумів, як можна у кущах ховатися, маючи військовий квиток. Коли була оголошена перша хвиля мобілізації, оголошення було на вхідних дверях під’їзду, щоб ті, хто має військовий квиток, на облік у військкомат стали. Пішов у військкомат.

У військкоматі двічі відкладали його поїздку на схід. Тож Ігор звернувся у Дніпропетровськ у батальйон “Дніпро”, який набирав Коломойський. Ми з чоловіком не знали про це. А син нам казав лише: “Я скоро піду  в армію”. 14 травня 2014 року йому зателефонували. Дали день на збори. Я очманіла: “Куди ти?” “Захищати тебе, щоб не довелося тобі російські онучі прати”, – відповів син.

Телефонував часто зі сходу. Там йшли бої. Я його питаю: “Ти біля Донецька?” “Ні, мамо, ми біля Запоріжжя”. Я думала, що він десь у наметовому містечку там на півдні. На вуха йому “присідала”. Скаржилася, що вікно у хаті нефарбоване. Він заспокоював, що приїде і пофарбує. Наївна була. Він на першому блок-посту біля Донецька був.

Ніколи не скаржився на життя у польових умовах. Якось, коли телефонував мені зі сходу, запитала, чи їх дощ не намочив. “Ні, ми вже у наметах спали”, – обмовився Ігор. “А досі де спали?” – неабияк здивувалася я. “На землі”, – вимушений був зізнатися син.

Був екзотикою для своїх товаришів по службі. Єдиний — із Західної України, тобто справжній “бандерівець”. Решта всі — східняки були. Вже після відбою, коли всі полягають спати, командир заставав Ігоря з хлопцями біля вогнища. Він товаришам там про Західну Україну розказував.

Не встиг одружитися. На тому тижні, що загинув, телефонував. Обіцяв, що у відпустку приїде на десять днів із сюпризом. З дівчиною своєю, Катею, яка тут чекала, хотів офіційно познайомити.

Щоденник вів на війні. Останні слова у ньому були: “Іду на пост”.

Його друзі-військові розповідали: “Ваш Ігор естетом був. Хотів собі красиву американську форму. Волонтери її привезли на наступний день після його загибелі”.

Волонтерами стали я, чоловік, моя подруга, після того, як Ігор загинув. Бо, раз моїй дитині допомагали, то  я теж буду чиїмось дітям допомагати. Та й у мене відчуття, що син досі там служить, і що це я йому допомагаю.

Не задумувалася, чому назвала Ігорем сина, доки не загинув. А нещодавно дізналася, що в перекладі зі скандинавської Ігор — це молодий воїн. Виходить, ім’я дало відбиток на долю.

Єдиним внуком був у моєї мами. Вона тепер щовечора до його портрета йде. Говорить з ним. Досі з війни чекає.

   Мирослава Опанасик Радіо Трек
На будівлі “Центру надії” рівненському Герою відкрили меморіальну дошку (відео)

На будівлі cпеціалізованої школи І-ІІІ ступенів “Центр надії” загиблому в АТО рівнянину Ігорю Волошину відкрили меморіальну дошку.

У Рівному далеко не вперше встановлюють пам`ятні знаки Героям.Кошти на пам`ятку та, власне, ініціатором її встановлення є організація Спілки офіцерів. Право відкрити меморіальну дошку надали міському голові Володимиру Хомку, мамі загиблого військового Наталії Олексіївні та голові обласної організації Спілки офіцерів Анатолію Матвійчуку.

– Дуже прикро, що з життя йдуть такі молоді люди. Для мене вони ще діти, – каже мер Рівного Володимир Хомко. – Їх вже не повернеш. Але наша молодь прекрасна. Хочу висловити співчуття мамі, адже вона втратила найдорожче у своєму житті. І хочу їй подякувати, що виростила такого сина.

За час існування нашої школи ми вдруге збираємось на скорботну хвилину, – ділиться директор “Центру надії” Олена Володимирівна. – Кілька років тому ми прийшли, щоб вшанувати першого директора Надію Франківну Миронович. А тепер ми вшановуємо її учня – Ігоря Волошина. Я впевнена, коли Ігор стояв на Майдані, і коли він поїхав на схід, він керувався громадянським обов`язком.

Нагадаємо старший сержант Ігор Волошин проходив військову службу в 39-ому батальйоні територіальної оборони «Дніпро-2». Загинув воїн 21 липня 2014 року поблизу села Кам’янка на Донеччині. Того дня о 19.40 до блокпосту сил АТО під’їхав мікроавтобус, начинений вибухівкою, який підірвався. Внаслідок вибуху тоді загинуло п`ять військових, серед яких був рівнянин Ігор Волошин.

 Денис ГРИЩУК

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Список публікацій

Ігор Волошин, 28 років, загинув під час АТО 21 липня 2014 року // Сім днів. – 2014. – 14 серп. – C. 2.

Лозовий Г. Рівненщина прощалася зі своїми героями [мешканці краю провели в останню путь своїх героїв Ігоря Волошина, Ігоря Черняка та Тараса Якимчука] / Г. Лозовий // Вільне сл. – – 31 лип. – C. 1-2.

Місто [Рівне] тепер має 16 нових Почесних громадян // Сім днів. – 2015. – 24 верес. – С. 2.

Мошняга Л. Їх слава знайшла після смерті / Л. Мошняга // Сім днів. – 2015. – 15 жовт. – С.1,2.

Садовник А. Поховали трьох загиблих [в зоні АТО на сході вояків з Рівненщини – Ігоря Волошина, Ігоря Черняка та Тараса Якимчука] / А. Садовник // Рівне вечірнє. – 2014. – 29 лип. – C. 1.

У центрі Рівного – 19 Героїв АТО та Майдану // ОГО. – 2015. – 22 жовт. – С.11.

Усі загиблі герої АТО та Небесної сотні з Рівненщини // ОГО. – 2014. – 27 листоп. – С. 8 -9.

Про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Рівного” : рішення Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р. // Сім днів. – 2015. – 1 жовтн. – C. 18

Батькам загиблого рівнянина [Ігоря Волошина] вручили орден «За мужність» // ОГО . – 2015. – 29 січ. – С.7.

Брежицький М. Родини учасників АТО отримали перші страхові поліси / М. Брежицький // Льонокомбінат : рівненський тижневик. – Рівне,  2016. – №17 /22 квіт./. –  С. 4

Анотація: Співачка Оксана Білозір вручила перші поліси страхової медицини родині загиблого в зоні АТО бійця Ігоря Волошина

Собкович О. Достойний син своєї матері / О. Собкович // Рівненський кооператор : Газета споживчої кооперації . – Рівне, 2017. – №22 /17 листоп./. –  С. 3

Анотація: Про загиблого воїна АТО Ігоря Волошина та його матір Наталію Волошин

Під час виконання бойових завдань у зоні АТО загинув 29-річний рівнянин [І. Волошин] // Телеканал Рівне 1

На сході загинув 28-річний рівнянин // Рівнге вечірнє

У Рівному попрощались з українським бійцем Ігорем Волошиним [Відео]// Радіо Свобода

Рівне прощається з старшим сержантом Ігорем Волошиним, що загинув в АТО (ФОТО) // Рівне вечірнє

«Наш син жив звичайним хлопцем, а повернувся героєм», – батьки загиблого рівненського бійця [І. Волошина]  // ЧаРівне інфо : інтернет портал

Грищук Д. На будівлі “Центру надії” [загиблому в АТО рівнянину Ігорю Волошину] відкрили меморіальну дошку / Д. Грищук // ЧаРівне інфо : інтернет портал

Відкриття меморіальної дошки загиблому Герою АТО Ігорю Волошину. Молитва, пам’ять і віра у мирне майбутнє… // Центр Надії : сайт

Меморіальні дошки, вулиці в честь Героїв Небесної Сотні та Героїв, загиблих в зоні АТО // Управління культури і туризму

Волошин Ігор Анатолійович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Волошин Ігор Анатолійович // Книга пам’яті загиблих

Волошин Ігор Анатолійович // Дерево пам’яті

Волошин Ігор Анатолійович // Небесна гвардія : сайт