Покладіть гілку калини

Погляд останній…Подих останній. Мамо!
Син вже у вічність в небо злетів журавлями…
-    Мамо, не плачте, то лише тіло убито.
-    Мамочко, рідна, я буду вас завжди любити!
Матусю, рідненька, простіть йому всі провини.
Не зміг би він жити без України.
За рідну землю син пішов воювати.
Вбили. Та серце не може це горе прийняти.
У домовині він їде востаннє до мами.
Доле, чому так жорстоко ти поступила із нами?
Йому б ще учитись, свою торувати дорогу,
Загинув, бо ворога гнав він лихого.
Як примиритись із тим, що втрачаєш дитину?
Він захищав рідний край, рідну матір, родину

Скільки їх – журавлями злетіли у небо?!.
Мабуть, у воїнстві Божім також є потреба.
Мамине серце у вічність його не пускає,
Траурна свічка дрібними сльозами ридає.
-    Сину, синочку, кровинко моя, повернися!
Якщо не можеш – у снах мені, сину, наснися!
Інієм горе присипало мамині коси.
-    Сину, синочку, - сльози з очей, наче роси.
-    Мамо, Ви покладіть мені гілку калини.
Буде у мене дарунок від України.
Вечорко Надія