Петро Накидалюк народився 4 липня 1990 року у селі Плоска, що на Дубенщині. Закінчив 8 класів ЗНЗ №3 м. Дубно, а 9-й – у ЗНЗ с. Плоска.
Навчався у Дубенському професійному ліцеї з 1 вересня 2005 року до 2008 року за професією: муляр, штукатур, маляр, бетонер. Професійно займався спортом та став кандидатом в майстри спорту України з армреслінгу .
Під час Революції гідності перебував на Майдані. У зв’язку з російською збройною агресією проти України призваний за частковою мобілізацією 28 серпня 2014-го; покидаючи обійстя, на воротах вивісив Український прапор.
Солдат, механік-водій 17-ї окремої танкової бригади, в/ч А3283, м. Кривий Ріг.
З 19 вересня брав участь в антитерористичній операції. У складі підрозділу забезпечував підсилення оборони окремого загону спецпризначення Нацгвардії «Азов» у районі Маріуполя.
Загинув 11 березня 2015 року в районі Маріуполя під час виконання бойового завдання.15 березня на центральній площі міста Дубно до 5000 чоловік прийшли попрощатись із загиблим земляком.16 березня прощалися з Петром у рідному селі Плоска.
Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цінності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Публікації про Накидалюка П. І
З любов’ю, Петро…
15 березня дзвони пам’яті Дубенських храмів лунали по убієнному дубенчанину Петру Накидалюку. Ці дзвони закарбували у пам’яті хвилини, які ніколи не повинні згаснути, аби свідчити про ці жахливі злочини і бути пересторогою їх повторення у майбутньому.
11 березня під час виконання бойового завдання в зоні проведення антитерористичної операції біля селища Широкіно на маріупольському напрямку, загинув наш земляк – дубенчанин Петро Накидалюк.
Він був простим українським хлопцем, який любив свою родину, своїх друзів, свою Україну.
Петро народився 4 липня 1990 року у рідному селі Плоска. Змалку зростав працьовитим хлопчиком. У 4 роки втратив тата. В різні роки, з різних життєвих причин його розлучали з рідним селом, де жили його найулюбленіші люди в світі – бабуся та дідусь. І хоча ази науки почав здобувати у дубенській середній школі №3 та провчився там всього вісім років, але після смерті дідуся, коли важкохворій бабусі потрібен був догляд, прийняв рішення бути біля неї, тому в дев’ятий клас уже ходив до Плосківської школи. Потім навчався у Дубенському професійно-технічному ліцеї. Згадуючи про ті роки життя Петра, у рідних крізь сльози проступає на обличчі добра усмішка. Бо такою світлою людиною був цей юнак. Коли йшов вулицею. То не проминув жодного перехожого.
«Доброго дня, тітко Ганно… Як поживаєте, дідусю…Тітко, а ви чого такі сумні? Може щось допомогти потрібно?»
І допомагав кожному чим тільки міг. Чи то дров нарубати, чи картоплю посадити,чи так чимось підсобити…
Любив Петро своє маленьке обійстя. Тут власними руками посадив дерева, розбив клумбу. За городом доглядав, як найдбайливіший господар…Не раз сусіди дивувались:
-Такий молодий, а який господар! А за бабусею як доглядає?!
Він був наполегливим і в досягненні своїх бажань. Ще займаючись у ліцеї, завдав одного разу проблем і своєму майстрові, і рідним. Дуже вже йому захотілося придбати до хати новомодні речі, як наприклад, «мікрохвильовку» та ще дещо. А звідкіля грошей взяти? От і наважився одного разу, позичивши у бабусі грошей на дорогу й суворо їй заборонивши говорити про це мамі, поїхав на заробітки… Повернувшись, привіз не лише те, про що мріяв, а й іще усіляких подарунків для мами та рідних.
Він був не багатослівним. З 17 років професійно займався спортом. Вихованець Дубенської районної спорт школи, кандидат у майстри спорту України з армреслінгу.
Петро був справжнім громадянином нашої Батьківщини. Жодного разу у важкі хвилини її історії не ховався за будь-який привід, аби стояти осторонь. Разом зі своїми друзями побував і на київському Майдані у часи протистояння,. До речі і там знайшов собі чимало роботи. Дбав за всіх, виконуючи різні завдання, не забував і рубати дрова наперед, складаючи їх не лише біля свого намету…
Мобілізований до Збройних сил України 28 серпня минулого року. Напередодні свого від’їзду він ще раз господарським оком оглянув своє обійстя… ще стільки потрібно було доробити.. Он, вікна нові доставити, хату обштукатурити, дерева посадити… Не забув сходити і на могилу до бабусі… Попрощався із своїми друзями. На воротах вивісив український прапор…
У зоні АТО перебував вже з 19 вересня, танкіст-навідник. Незважаючи на нелегку службу, жодних скарг. Все зносив терпляче. В якийсь момент, здавалось, доля була поблажлива до нього. Мали відправляти у Дебальцево, та через хворобу тоді його не відправили…Побратими, з якими мав бути там, не повернулись…
Йому навіть пощастило приїхати у відпустку додому , сходити до школи, зустрітися з учнями.
Тоді друзі попросили Петра , аби той сказав, що «захворів» та не їхав більше на Донбас. Але подібних слів хлопець не хотів чути, адже завжди говорив, що державу потрібно захищати.
Повернувшись у місце дислокації під Широкіно, на Маріупольському напрямку, він разом зі своїми побратимами забезпечував стійкість бійців полку «Азов» Національної гвардії України. На їх рахунку було чимало підбитих танків і знищених вогневих точок противника.
За словами генерала Федорова, Петро був на передньому краю оборони. За проявлені мужність і героїзм танкіст Петро Іванович був представлений до нагородження орденом «За мужність».
Про загибель земляка повідомив командир екіпажу, але ніхто не наважувався сповістити скорботну звістку мамі. Хоча сумна звістка вже ходила Дубенщиною,та мама не відала про те. Бо ввечері ще розмовляла з сином, ніби голос нормальний, навіть дав їй деякі настанови відносно свого маленького господарства, та чомусь тремтіло тоді материнське серце.
Дзвінок від однієї знайомої:
– Ніло, а чи то правда, що Петра вже немає…
А далі все, як страшний сон, який огорнув її життя сумом і жалем.
У страшні дні очікування тіла сина, Неонілі Олексіївні сповістили ще одну новину.
27 серпня, перед відправленням на фронт, Петро залишив своєму другові Івану Хомидюку лист.
– Це лист для мами. Якщо повернусь, то спали його, якщо ж ні, то віддай…
Перед самим похороном прочитала мати останні слова свого сина:
«Мамо, вибач, якщо не повернусь. Я вас всіх люблю!
Не переживай. Все буде добре.
Будь ласка, добудуйте те, що я мав. Зробіть бабці лавку, якщо я не повернусь!!! Попросіть вибачення, бо я вже не зможу!
Бережіть хату і те, що залишилось. Я знаю, що я вже не повернусь.
Прошу, мамо, у Вас пробачення, вибачте. Що деколи не слухався, не просив пробачення, вибачення.
Я люблю тебе, мамо!!!
Нехай Льоня переїде в село з Людою і малою!!! Не запускайте город!
Прийміть мене таким як є!
Я вас всіх люблю!
З любов’ю, Петро!”
Він любив життя, своїх рідних, та понад усе він любив неньку-Україну, заради якої віддав своє житя.
Дубенщина на колінах проводжала в останню путь загиблого Героя Накидалюка Петра.
Та народ, який став на коліна перед своїми героями, ніколи не стане на коліна перед своїми ворогами!
Хоча й сьогодні ми продовжуємо чути тривожні вісті з-під Широкіно, і не один солдат там склав свою голову, ми щиро віримо, що колись таки війна закінчиться, з часом відбудуються міста, життя повернеться у нормальне русло… Але ніколи більше не повернуться всі ті, кого забрали небеса… І ніколи не зійде смуток з материнських сердець.
Вічна пам’ять! Герої не вмирають! Є. Осіння
Дубенщина попрощалася із земляком, який загинув у зоні АТО
Зі своїм героєм, Петром Накидалюком, попрощалося Дубно 15 березня на міському майдані незалежності. Тисячі дубенчан утворили вздовж вулиці живий ланцюг, чим вшанували пам’ять загиблого та провели його в останню дорогу.
24-річний хлопець поліг на Донеччині, захищаючи незалежність, мир і спокій України. Коли отримав повістку про призов до армії, то не шукав шляхи уникнення від війська, хоча добре розумів, що це шлях на війну, бо захищати Батьківщину – це священний обов’язок. Він загинув під Маріуполем, виконуючи бойове завдання. Про хоробрість Петра Накидалюка свідчить і те, що командування представило його до нагородження орденом «За мужність». Мама, родина та Україна, на превеликий жаль, втратили найдорожче – сина, брата і великого патріота своєї держави.
У серпні, перед відправленням на фронт, трудолюбивий та люблячий син, кандидат у майстри спорту України з амреслінгу Петро Накидалюк залишив для мами послання. Він попросив друга Івана: «Якщо повернуся – спали цей лист, а якщо ні – віддай його мамі…». Ось із нього рядки: «Мамо, вибач, якщо я не повернуся…Я вас всіх любив. Не хвилюйся, все буде добре. Будь ласка, добудуйте те, що я мав, зробіть бабці лавку, якщо не повернусь, попросіть вибачення у всіх, кому, може, завинив, бо я вже не зможу… я не повернусь… Бережіть хату та те, що залишилося. Я знаю, що вже не вернусь. Прошу, мамо, у Вас пробачення, що деколи не слухався і не просив вибачення. Я люблю тебе, мамо…».
Священнослужителі відправили поминальну панахиду за загиблими, після чого тисячі дубенчан стали у довгу чергу, щоб попрощатися з Героєм. Живим ланцюгом, протяжністю через усе місто, дубенчани вшанували і провели в останню путь бійця. Тіло Петра Накидалюка відвезли у с. Плоска, де в понеділок поховали на місцевому кладовищі. На знак пам’яті та шани про загиблого Дубенська міська рада та Дубенська районна адміністрація видали розпорядження про оголошення днями жалоби 14 та 15 березня.
Мар’яна Росоловська.
Дубенщина провела в останню путь героя та захисника України Петра Накидалюка
15 березня Дубенщина прощалась із своїм захисником, 24-річним Героєм Петром Накидалюком. Солдат трагічно загинув 11 березня у селі Піски, що на Донеччині, виконуючи свій військовий обов’язок перед державою.
Попрощатись із загиблим вояком на центральну площу міста вийшли близько 5 тисяч мешканців Дубенщини, серед яких рідні Петра Накидалюка, а також заступник голови Дубенської районної ради Олександр Козак, голова Дубенської районної державної адміністрації Руслан Сивий, міський голова Дубна Василь Антонюк та народний депутат України Олександр Дехтярчук. О 10:00 на Майдані Незалежності відбулась панахида за упокій Петра Накидалюка, потім дубенчани довго прощались із юнаком. На колінах із сльозами на очах місцевий люд провів нашого захисника в останню путь. Дубенчани проводжали Героя аж до виїзду з міста, на вулиці вийшла також вся Плоска. Поховали Петра Накидалюка 16-го березня в його рідному селі. В цей скорботний день близько 3 тисяч людей прийшли до церкви віддати шану та помолитись за упокій душі мужнього воїна, нашого захисника Петра Накидалюка.
Петро Накидалюк був дуже добрим, порядним та роботящим хлопцем. Будучи вихованецем Дубенської районної дитячо-юнацької спортивної школи, він з 17 років професійно займався спортом та став кандидатом в майстри спорту України з армреслінгу. Відомо, що до ЗСУ Петро Накидалюк був мобілізований ще у минулому році, за свою мужність і героїзм солдат був представлений до нагородження орденом «За мужність».
Нещодавно Петро Накидалюк приїздив у відпустку додому. Ходив до школи, де зустрічався з учнями. 10 березня хлопець по телефону спілкувався з друзями, наступного дня зв’язок з ним обірвався. Розчулив усіх прочитаний на прощальній церемонії лист, який хлопець віддав ще 27 серпня своєму другові з проханням передати його рідним, якщо він загине на війні…
Під час прощання в небо вилетіла зграя голубів, які покружляли над жалобною церемонією, після чого один голуб кілька разів злітав і стрімко падав донизу. Можливо це душа нашого захисника прилетіла попрощатися з близькими йому людьми.
Війна забирає найкращих синів України, цвіт нашої нації. Сьогодні ми, вигукуючи гасло «Герої не вмирають!», повинні зробити все для того, щоб їхня жертва не була марною, а пам’ять і слава про подвиги наших захисників вічно жили в серцях кожного українця…
Герої не вмирають!
Ольга Лист
Вічна пам’ять герою-земляку
Вічна пам’ять та слова про героя-земляка Петра Накидалюка
Сьогодні, 11 березня, минає рік з дня загибелі нашого земляка, учасника антитерористичної операції на Сході України – Петра Накидалюка. Про Героя України вчитель Плосківської ЗОШ І-ІІ ступенів Мурза О.О. написала так:
«Щире, відкрите обличчя, проникливий погляд ледь примружених сіро-голубих очей, стримана посмішка. Між брів, не чіпаючи чола, лягла тоненька, майже непомітна зморшка. Перше враження – молодий, але бувалий, загартований життям, впевнений у собі хлопець, можливо, трохи стомлений, але витривалий, мужній; з ним – не страшно, спокійно; він – захистить. Таким залишився навічно на останніх світлинах Петро Накидалюк.
11 березня 2016 р. виповнюється рік, як Петро Іванович Накидалюк, тоді механік-водій 17-ої окремої танкової бригади, загинув під час бойового завдання в зоні проведення АТО біля селище Широкине Волноваського району Донецької області.
Односельчани, як молоді, так і старшого віку, дуже добре пам’ятають цього хлопця. Його завжди тягнуло в рідне село – Плоску. Тут він народився, тут жили найрідніші йому люди – дідусь із бабусею по материній лінії. Коли ж дідуся не стало, Петро, закінчивши 8-й клас СШ №3 м.Дубна, приїхав до улюбленої бабусі Наді. 9-й клас закінчував уже в Плосківській школі.
Кмітливого хлопця радо прийняла школярська сім’я. Не надто говіркий, середнього зросту, міцної статури, з непокірним русявим хвилястим волоссям, він одразу сподобався однокласникам, та й у вчителів хвилювання – як же ж то приживеться міський хлопець у сільській школі? – зникло за кілька днів опісля.
Петро виявився працьовитим хлопцем. Після уроків одразу поспішав додому. Хворій бабусі помічник ой як потрібен! Сусіди дивувалися його працелюбності, терплячості. Ще не кожен дорослий, мабуть, так доглядатиме за лежачою людиною, як це робив зовсім юний хлопець.
Потім навчався в Дубенському професійно-технічному ліцеї, вільний час віддавав улюбленому заняттю – армреслінгу, з 17 років – уже професійно. З цього виду спорту вихованець Дубенської спортивної школи, здобувши чимало перемог, отримав звання кандидата у майстри спорту України.
Він був хорошим господарем, умів робити все, нікому не відмовляв у допомозі. Чимало зробив і для Плосківської школи: фарбував вікна, а це ж велика двоповерхова будівля. Сюди, до рідної школи, Петро поспішав за першої можливості. Приходив і тоді, коли пощастило приїхати у відпустку із зони АТО, зустрічався з учнями, вчителями. Це вже був не той веселоокий, завжди усміхнений хлопчина, яким запам’ятався по закінченні 9 класу. Це був дорослий, змужнілий юнак, у якого кожне слово було розумне, виважене, який мав власний погляд на життя, усвідомлював складність ситуації в Україні, необхідність берегти її цілісність та незалежність.
Він не стояв осторонь важливих подій у житті країни. Під час Революції Гідності побував разом із друзями на київському Майдані, коли покликали за мобілізацією, не вагаючись пішов на фронт. Забезпечуючи підсилення оборони полку «Азов», завжди був на передньому краю боротьби. Орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким нагородили посмертно танкіста Петра Накидалюка за виявлені мужність і героїзм, вручили матері солдата Неонілі Олексіївні Шатнік.
Плосківчани свято бережуть пам’ять про свого героя-земляка. На фасаді Плосківської ЗОШ у травні 2015 р. Петрові Накидалюку було відкрито меморіальну дошку. Матір загиблого бійця запрошують до школи на тематичні заходи, вшановують пам’ять воїна у сільському будинку культури; палахкотять квіти на могилі солдата.
Ім’я Петра Накидалюка – серед десятків імен полеглих у зоні АТО 2014-2015 років з Рівненщини, вписаних у книгу-пам’яті, присвячену борцям за незалежність України під час Революції Гідності та російсько-української війни (АТО).
Кажуть, час лікує душевні рани. Можливо. Очевидно, з часом зменшиться біль утрати в односельців, друзів, родичів. Але матері болітиме довго, бо горе її – безмежне, невимовне. Крається від туги материнське серце, кровоточить незагойна рана пекучими мовчазними сльозами. А син замислено дивиться зі світлини, немов промовляє: «Не плачте, мамо, і за все мені простіть. Я не вернусь уже. А ви – живіть».
Йому цьогоріч виповнилося б двадцять шість. Йому б – жити, кохати, творити…
Петро Накидалюк віддав своє життя за нас, за своїх рідних, за свій народ, за свою Україну-неньку. Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю доблесного сина України. Герої не вмирають!
Вічна пам’ять Герою!».
Меморіальна дошка встановлена на ЗНЗ с.Плоска, де Петро Накидалюк навчався.
Петру Накидалюку – загиблому воїну
Непрохана, непрохана війна
Постукала у східні терикони –
Кривава, злоблена, руйнівна,
Людські та божі зрадивши закони.
Вкраїна-мати в чорному покрові
Схилила журно голову. Вдова.
І серце захлинається від крові.
Ридає, стогне. Все ж таки – жива!
Дітей її пожертва неоціненна:
Кладуть на плаху ці святі життя –
За вільну, незалежну Україну
Без роздумів, жалю і каяття.
Що скаже мати про героя-сина?
Загинув він, напевно, не дарма.
Дла неї воїн, тільки лиш дитина,
Якій ще б жити… А її – нема.
Зарадить тому горю неможливо.
Зрадливо видасть зболена сльоза,
На серці в неї – виплакана злива,
В душі мовчить зачаєна гроза.
На цвинтарі – заквітчана світлина.
Перехожий, зупинися, подивись:
Кого втрачає ненька-Україна,
Кого втрачає білокрила вись.
Євгенія Комісарук, м. Дубно
Публікації:
Росоловська М. Дубенщина попрощалася із земляком, який загинув у зоні АТО / М. Росоловська // Замок. – 2015. – № 12 /19 берез./. – С. 2
Галицька К. Вибачте, мамо, за чорну хустину / К. Галицька // Скриня. – 2015. – № 12 /19 берез./. – С. 4
Герой Петро Накидалюк передчував власну смерть //Дзеркало плюс. – 2015. – № 12 /19 берез./. – С. 4-5
Хлопець ще влітку написав прощального листа матері: Дубенщина провела в останню путь героя та захисника України Петра Накидалюка // Наше дзеркало. – 2015. – № 11 /18 берез./. – С. 4
Осіння Є. З любов’ю, Петро… / Є. Осіння // Замок. – 2015. – №14 /2 квіт./. – С. 6
Мурза О. О. Слово про Героя / О. О. Мурза // Дзеркало плюс : сімейний тижневик. – Дубно, 2016. – № 10 /10 берез./. – С. 14
Анотація: Про Петра Накидалюка з с. Плоска Дубенського району, який загинув 11 березня 2015 року в зоні АТО
Цимбалюк Є. Першому героєві – друга меморіальна дошка / Є. Цимбалюк // Голос України. – К, 2017. – №170 /15 верес./. – С. 12
Анотація: На честь Петра Накидалюка із с. Плоска Дубенського району, який 25-річним загинув у зоні АТО, з’явилася ще одна меморіальна дошка. Її відкрили в школі № 3 м. Дубно, в якій Петро свого часу навчався
У Дубно відкрили пам’ятну дошку воїну АТО Петру Накидалюку // Духовна нива : Церковно-православна газета Рівненської єпархії УПЦ КП. – Рівне, 2017. – №9 /верес./. – С. 4
Анотація: На фасаді Дубенської ЗОШ №3 відкрили пам’ятну дошку загиблому воїну АТО Петру Накидалюку
В Дубні з’явилась меморіальна дошка Петру Накидалюку // Вісті Дубенщини : газета №1. – Семидуби, село (Дубенський район), 2017. – № 36 /7 верес./. – С. 2
Березень Є.Образ героя закарбували на меморіальній дошці / Є. Березень // Вільне слово. – 2015. – No21/21 трав./. – С. 2.
У селі Плоска Дубенського району на фасаді загальноосвітньої школи відкрилиь меморіа-льну дошку однесельчанину, герою-учаснику АТО Петру Накидалюку, який загинув поблизу Широкино Донецької області.
Петру Накидалюку [- воїну АТО] відкрили меморіальну дошку в Дубні // Дзеркало плюс : сімейний тижневик. – Дубно, 2017. – № 36 /7 верес./. – С. 13
Шевчук В. Біля школи у Дубні зазвучала “Плине кача” / В. Шевчук // Наше дзеркало : обласний тижневик. – Дубно, 2017. – № 36 /6 верес./. – С. 5
Анотація: У Дубенській ЗОШ №3 відкрито меморіальну дошку загиблому воїну АТО Петру Накидалюку
Герою з Дубна [Петру Накидалюку] відкрили меморіальну дошку [на фасаді ЗОШ № 3, де він навчався] // Замок : обласна громадсько-політична газета. – Дубно, 2017. – № 37 /14 верес./. – С. 3
На могилах трьох воїнів з Дубенщини встановили прапори // ВОЛИНЬ : обласний народний часопис. – Рівне, 2017. – №46 /17 листоп./. – С. 2
Анотація: Прапори встановили на могилах трьох воїнів АТО Петра Полицяка у селі Борбин Млинівського району, Петра Накидалюка в селі Плоска та Володимира Петралюка в селі Судобичі Дубенського району
Комісарук Є. Заповіт : із прощального листа Петра Накидалюка : [вірш] / Є. Комісарук // Скриня : обласний тижневик. – Дубно, 2017. – № 51 /21 груд./. – С. 6
Накидалюк Петро Іванович // Вікіпедія : вільна енциклопедія
Накидалюк Петро Іванович // Книга пам’яті полеглих
Петро Накидалюк // Дубенська міська центральна бібліотека
На Дубенщині попрощалися із загиблим героєм Петром Накидалюком [ВІДЕО] // Рівне 1 : телеканал
В АТО загинув танкіст із Дубенщини // Рівне 1 : телеканал
ФОТО – Яким був загиблий Герой з Рівненщини Петро Накидалюк // Ого
На Донеччині загинуло двоє рівнян // Рівне вечірнє
Вічна память герою земляку //03656.com.ua : інформаційний портал м. Дубно
Ми памятаємо наших героїв // Дубенське художнє вище професійно-технічне училище
Герої-дубенчани, які загинули в АТО // Дубенська міська центральна бібліотека