Маринкевич Василь Степанович народився 6 вересня 1965 р. в селі Лішня Млинівського району Рівненської області. Закінчив Демидівську середню школу, Демидівське професійно-технічне училище № 5. Після закінчення навчання відслужив в армії у м. Свердловську. Під час проходження строкової служби вступив на навчання у школу прапорщиків, продовжував службу. Жив у Росії. В Україну повернувся у 1990-их роках. Пішов працювати у Демидівське виробниче відділення «Сільгосптехніка». З 2000 року жив у с. Лопавше Демидівського району. Працював у колективному господарстві в с. Хрінники. 28 серпня 2014 р. був призваний у ЗСУ по мобілізації, службу проходив у підрозділі Національної Гвардії України. Навесні 2016 року Василь Степанович пішов на контрактну службу, проходив її в 10-ій окремій гірськопіхотній штурмовій бригаді на посаді командира гармати МТ-12 «Рапіра» в Луганській області.
22 вересня 2017 року серце Василя Маринкевича зупинилося, причиною смерті стала серцева недостатність. 24 вересня 2017 р. Демидівщина поховала свого героя. Ще один син залишився без батька. Йому було тільки 52 роки.
Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).
Публікації про Маринкевича В. С.
Демидівщина ніколи не забуде своїх героїв
Демидівщина втратила іще одного воїна
22 вересня сумна звістка зі сходу чорним крилом знову доторкнулася Демидівського району. В зоні АТО зупинилося серце Маринкевича Василя Вікторовича із с.Лопавше, який будучи у військовому званні прапорщика проходив службу за контрактом на передовій у м. Попасна Луганської області. Недільного ранку, 24 вересня, коли ще сонце не змінило місяць, господар повернувся до рідної оселі. На превеликий сум та жаль, він не зміг переступити рідний поріг і зустрічали його рідні не радісними вітаннями, а болем втрати та гіркими слізьми. Плакали рідні, плакали друзі, знайомі і незнайомі, які прийшли о другій половині цього дня аби провести українського воїна в останню дорогу. Плакало небо рясним дощем і лише, коли винесли тіло з хати, ніби на мить розвиднилося, освітлюючи останню путь від рідного порогу. Освітлювали цю дорогу і свічки, які яскраво горіли в руках священиків Демидівського благочиння УПЦ КП, які служили похоронну відправу у помісній церкві Святої Казанської Ікони Божої Матері, ятрила душу вічна пам’ять у співзвучності церковного хору. Цілковита тиша, наповнена молитвами «відспівування», подекуди здригалася від людського схлипування. Та уже ніхто не стримував сліз, коли в своїй промові благочинний Демидівського благочиння Василь Іваник наголосив, що того сумного недільного дня усі «прийшли щоби вознести наші молитви за душу покійного новопредставленого воїна Василя…, який покинув дружину, дітей, внуків, рідних, надів форму, взяв до рук зброю і пішов захищати кордони України, де іде велика війна, а хлопці бувають холодні і голодні. Та вони йдуть на цю війну, бо хочуть бачити свою Україну не під ковпаком Кремля, а вільною і незалежною, європейською державою. ..»
Після прощання в церкві важка дорога хресним ходом, встелена пелюстками живих квітів, до останнього місця пристанища у супроводі побратимів, які востаннє підставили Василеві своє плече… На місцевому цвинтарі щирі співчуття приносить родині покійного бійця заступник командира по виховній роботі, зазначаючи, що «він помер, аби тут було мирне небо». Тремтячим голосом голова районної ради Сергій Радченко підбирає слова. «Важко проводжати в останню дорогу людину, коли їй ще б жити і жити. Саме ці хлопці у 2014 році взяли до рук зброю і стали на кордоні нашої держави, щоб захистити нашу рідну землю і зупинили агресора. Ми в тилу збирали кошти, купували бронежилети, збирали продукти харчування. Війна триває і досі. Та сьогодні ми зібралися аби віддати герою останню шану, на яку він заслуговує, віддавши найцінніше – життя за Україну» – зазначає зокрема.
Остання мить прощання…, в останнє рідні вдивляються в дороге обличчя, яке назавжди залишиться в їх серцях та пам’яті поколінь.
Зі словами «життєвий шлях воїна Василя скінчився» настоятель помісної церкви Юрій Ковальчук запечатав могилу і грудки святої землі впали на опущену домовину. Остання дань від Збройних Сил України – постріли Почесної варти. Останнє пристанище – могила на місцевому цвинтарі. Він уже вдома. Вдома назавжди.
Василь Маринкевич вперше був призваний по мобілізації у 2014 році, у серпні 2015 року був демобілізований. Та не зміг всидіти вдома і знову весною 2016 року, за власним бажанням відправився на передову до своїх побратимів, підписавши контракт. Однак, серце навантаження не витримало. Без чоловіка залишилася дружина, без батька – сини, без дідуся – внуки. А йому було тільки 52 роки.
Вічна пам’ять воїну-захиснику України. Вічний спокій, Царство Небесне і пошана земна.
Людмила Мулько
Минає рік як Демидівщина проводжала в останню путь Василя Маринкевича
Вересень. Цей місяць для сім’ї загиблого воїна АТО назавжди буде гіркою порою втрати найдорожчої людини. Війна на Сході України 22 вересня назавжди забрала люблячого чоловіка, батька і дідуся. Василю Степановичу було всього 52 роки. У 2014 році чоловіка мобілізували до Збройних сил України. Він став на захист рідної землі, і після закінчення служби не склав зброю, а в 2016 році підписав контракт і продовжив боронити Батьківщину. Його серце зупинилося на передовій у м. Попасна Луганської області.
24 вересня 2017 р. відбулося поховання Захисника України. У той день небо плакало рясними слізьми, як і всі, хто прийшов віддати шану герою. Дорога до останнього пристанища була встелена квітами, востаннє підставили своє плече бойові побратими, постріли Почесної варти прогриміли, як остання данина воїну. Уже минув рік із дня цієї гіркої втрати, проте біль не вщухає,
рани на серці рідних ніколи не загояться.
Війна триває уже довгих чотири роки і нема кінця й краю болючим утратам, скаліченим долям, пекучим материнським сльозам. Кожного разу серце здригається від звістки про нові смерті, гинуть молоді люди, цвіт української наці, тому ми мусимо бути гідними творцями нової України, аби жертви, принесені героями-захисниками заради нашого кращого майбутнього, не були марними.
Уся Демидівщина у вічній скорботі за своїми героями. Пам’ять про них ніколи не зітреться з наших сердець, адже вони ціною власних життів боронили наш мир.
Погранична М.
Василю Маринкевичу вручено відзнаку Президента України – посмертно
12 вересня в.о. голови Демидівської райдержадміністрації Петро Шелест та старший інструктор відділення рекрутингу та комплектування Млинівського РТЦК та СП Олександр Скоморох вручили відзнаку Президента України «За участь у антитерористичній операції» (посмертно) дружині загиблого героя Василя Маринкевича – Людмилі Маринкевич. Морально важка місія, проте важлива, адже для сімей загиблих така увага не є зайвою. Подвиг, а віддане за Україну життя – це беззаперечний подвиг, вартий визнання та шани. Нагадаємо, що цьогоріч 22 вересня, другі роковини від того дня, як зупинилося серце цього мужнього захисника. Удома у вічній скорботі залишилися дружина та син. Тож після вручення нагороди, аби віддати шану воїну АТО Василю Маринкевичу, навідалися на цвинтар у селі Лопавше, поклали жовто – блакитні квіти на могилу, схилили голови у хвилині мовчання.
Мирослава Погранична
Турнір пам’яті Маринкевича Василя
21 жовтня 2018 року на футбольних міні-майданчиках Хрінницького ліцею проведено перший турнір з міні-футболу пам’яті учасника АТО Маринкевича Василя.
У турнірі взяло участь 7 команд, які, згідно жеребкування, були розподілені на дві групи. Змагання в групах проходили по коловій системі. Згодом було проведено півфінальні ігри, та визначено призерів змагань.
Отже: 1 місце здобула команда с. Хрінники; 2 місце – с. Боремель; 3 місце – с. Рудка; 4 місце – с. Лопавше; 5-6 місце – ФК «Демидівград» та «Старт» с. Бокійма; 7 місце – с. Дубляни. Усі призери змагань були нагороджені пам’ятними кубками, медалями та дипломами Демидівської районної федерації футболу. Кращим бомбардиром турніру став гравець с. Боремель Кухарук Іван – 5 забитих м’ячів. Також подарунок від ВО «Батьківщина» отримали переможці змагань (футбольний м’яч). Не оминули увагою і сім’ю Маринкевичів, які отримали подарунки від учасників турніру. Нагородження проводили: депутат Демидівської селищної ради Горайчук В.Л. та голова Демидівської районної федерації футболу Князь І.В.
Демидівська районна федерація футболу
Список публікацій
Погранична М. Минає рік як Демидівщина проводжала в останню путь Василя Маринкевича [Текст] /М. Погранична // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2018. – № 35/21 вер./. – С. 1.
Турнір пам’яті Маринкевича Василя [Текст] Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2018. – № 40 /26 жов./. – С. 4
Погранична, М. Василю Маринкевичу вручено відзнаку Президента України – посмертно [Текст]
/М. Погранична // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2019. – № 38/20 вер./. – С. 2.