Михайло Ошурко народивя 05.09. 1998 р., с. Кутин Зарічненського району Рівненської області. Закінчив Кутинську середню школу. У 2018 році був призваний на строкову службу. Після її завершення, продовжив військову службу за контрактом. Як солдат- контрактник направлений в зону ООС.
Розвідник – гранатометник відділення оптичної розвідки. Перебував на другій лінії бойових дій, в районі Попасної на Луганщині, в/ч А2227.
На різдвяні свята був дома, у відпустці, після чого відбув у частину для подальшого проходження служби. 25 січня 2020 р. перестало битися серце воїна- захисника. Загинув в зоні проведення ООС у Луганській області в районі Попасної. Обставини загибелі військовослужбовця наразі невідомі.
Поховання солдата з військовими почестями у рідному селі.
Публікації про Ошурко Михайла
Попрощатись із захисником зібрались сотні людей: побратими, друзі, воїни АТО, керівники та жителі району. Жалобна процесія розтягнулась чи не на все село Кутин, побратими та друзі несли домовину з тілом бійця, під яку лягали усю дорогу живі квіти, стояли на колінах люди, лунала пісня “Пливе кача”… У Свято Михайловському храмі рідного села відбулась панахида за солдатом. Поховали воїна на місцевому кладовищі.
МАТУСЮ, НЕ ПЛАЧ…
Мішаa, Михaйлик.. Був i немa.. Cинa у мaми зaбрaлa вiйнa.
Б’ють в небо дзвони, Cтогнe земля.. Cин був у мaми. Був i немa…
Спогади
Ошурко Михайло Михайлович, вічно живий у серцях односельчан, друзів, батьків і вчителів світлий промінь у неспокійному житті нашого сьогодення. Загинув в АТО.
Батько і Мама дали йому ім’я Михайло, яке означає «рівний богові; хто як бог». Гарно вчився і як кожен хлопчик виховувався борцем, що готовий захистити як родину, так і Вітчизну й віру; завжди правдивий і справедливий. Поряд із ним було спокійно, бо веселун, душа компанії. Гарний порядний юнак. Він – як піщинка ріки часу. Золота піщинка. Бо завжди говорив правду, його думки були не втомливими, а свіжими й цікавими. У своїх шкільних справах був корисний – як насінина, кинута з Неба, – скрізь вродить, здивує, зійде щедро.
Ой, Михайлику наш, – все, що прекрасне ти створив довкола себе для нас, – твій насущний хліб душі.
Безнастанно, у навчанні і праці, вирівнював свою думку: внутрішнім спокоєм, гарним настроєм, добрим помислом, порядністю стосунків, гідними справами, любов’ю до батьків і повагою до вчителів. Ти завжди усміхався до нас, а ми плачемо за Тобою у вічній скорботі!
З шаною вчителька української мови і літератури
Зоя Іванівна, Кутинська ЗОШ І – III ступенів.
Коли Я вперше зустрілася і познайомилася з дітьми, які збиралися іти до першого класу, виявилося, що серед хлопчиків є два Михайли. Обидва хочуть, щоб їх називали «Міша». Я запропонувала комусь обрати «Михайлика». Мовчанка. А потім Ошурко сказав: «Добре, Світлано Іванівно, мене називайте Михайликом».
Ось таким щирим він був завжди. Спілкуватися з такою дитиною – насолода.
Не хоче хтось сидіти за тією партою, то Михайлик відразу: «Давайте, я там сидітиму». Не хоче хтось з учнів грати роль негативного героя, а він знову: «Давайте, я зіграю».
Треба сказати, що артистом він був вправним. Легко вчив напам’ять великі тексти і надзвичайно виразно їх читав.Кмітливий і дотепний. Хлопчик, який завжди посміхався.
В початкових класах Михайлик дуже добре вчився. Найбільше любив математику. Хоча був маленьким на зріст, але жвавим і рухливим. Тому гра у футбол йому подобалась ще з шкільних років. А пізніше він брав участь у змаганняхі з футболу на першість села і району, і був одним із найкращих в команді села.
Коли я побачила Михайлика у домовині, поглянула на його руки, то пригадала ці маленькі пальчики. Як старанно вони виводили перші літери, як м’якенько рухалися під рядочками слів у букварі…
Тяжко, гірко писати про свою дитину, маленьку частиночку свого серця у минулому часі.
Але не знають ріки,
Куди несуть з гір води…
Одні зіллються з морем
Бурхливим, як життя.
А інші – вийдуть з русла,
Просочаться у землю,
І лиш у квітах – травах
Озоветься їх душа.
Світлана Татусь, перша вчителька
Тяжка втрата воїна АТО – нашого односельця Ошурка Михайла Михайловича сколихнула серця всіх односельчан. Чаша болю переповнена гіркотою горя, не стало ще зовсім юного молодого хлопця, солдата, побратима, не стало у матері сина, але він вічно житиме у серцях односельчан, друзів, батьків.
Мішка (так називала його молодь в селі) завжди був джерелом невичерпної енергії. Він не вмів сумувати сам, і проганяв сум від інших, його дзвінкий сміх, мов кришталевий дзвін наповнював серця радістю.
Він так любив життя, що здавалося ніщо не в змозі забрати його у нього.
Мішка був творчим юнаком. Завжди брав активну участь у концертах клубу. Гарно співав, був ведучим концертних програм, особливо любив гумор (ставив гумористичні сценки), а ще він був хорошою і чуйною людиною, справжнім другом, який поділиться останнім що в нього є, любив життя, кохав, мріяв живим і здоровим повернутися до своїх друзів, рідної домівки.
Та доля розпорядилася по – іншому. Злощасна війна на Сході забрала життя нашого Мішки.
Зупинились його молоді роки,
Застигли в німому мовчанні.
…Ти пішов, а біль залишився.
Квітами встелена твоя остання дорога,
Невимовний біль, туга, крик душі,
Канонади пострілів увись до небес
І жагучі сльози у всіх односельців.
Море квітів на твоїй Михайлику могилі. Тріпає вітер слова на стрічках і зринають в пам’яті слова пісні, яку ти з своїми друзями востаннє подарував людям зі сцен
и:
Ти солдат України!
Ти свою Батьківщину
Затулив вірним серцем
Наскільки стало сил.
Ти герой України!
Серцем вірного сина
Ти солдат України,
Своєї Вітчизни син.
Лідія Матвійчук,
завідуюча клубом с.Кутин
В армію – за покликанням
Років 30 тому армія вважалася «школою життя» для чоловіків, служити в якій було престижно. Та часи змінювалися… Згодом армія набула не дуже почесної репутації, куди брали тих, хто не зміг влаштуватися у житті, або яким не вдалося «відкосити» від призову. Бо ж і строкова служба, у більшості, стала не такою, як належить. Молоді хлопці, які мали б здобувати суто військову спеціальність та навички, натомість, будували дачі та копали городи командирам різних рівнів. А ще до цього додавалась і «дідівщина», про яку в ті часи всі знали,але,водночас, заперечували існування цієї проблеми. Тож, аби не служити, призовники масово, всіма правдами і неправдами, ухилялися від призову до війська.
Нині, з відродженням армії, служба в Збройних Силах України хоч набуває потроху популярності, однак призовна молодь і зараз не дуже бажає йти до війська та використовує всі можливі методи, щоб «відмазатись» від служби. Але, не дивлячись на такі реали сьогодення, все ж є хлопці, які йдуть в армію за покликанням, бо дійсно хочуть служити в ЗСУ і для яких патріотизм та захист своєї країни – не пусті слова. З числа таких і 20-річний Михайло Ошурко, з села Кутин, який минулого тижня, ще з шістьма призовниками-земляками, у числі 
першого осіннього призову-2018 відправився на проходження строкової військової служби.
Михайло – з простої селянської родини. Перед тим, які піти в армію, три роки вчився у Рівненському вищому професійному училищі Департаменту державної служби охорони при МВС України, де здобув спеціальність інкасатора та охоронника. «Після закінчення училища син мав пропозиції піти працювати у охоронні фірми, однак вирішив спершу відслужити в армії. Мовляв, це неабияк стане потім у пригоді при влаштуванні на роботу, тим більше, за його профілем, – розповідає нам мама солдата – Валентина Андріївна. – Звісно, я, як мама, спочатку була не в захваті, що Міша виявив бажання іти до війська, я б хотіла, щоб він краще далі вчився. Адже, у школі був майже відмінником, зокрема, дуже любив історію – навіть поступав після випуску на історико-соціологічний факультет в РДГУ на державну форму навчання, але не склалося. Тому пішов у Рівненське училище, де також добре навчався. А вивчившись, твердо намірився йти служити, хоч і мав вже й запрошення на роботу по отриманій спеціальності. Його однолітки від армії хто куди: хто на заробітки десь за кордон, хто просто «відкупився» від служби – з його 11-ти однокласників до війська пішов лише один. Але син ще до першої повістки сказав: хто, як не я… Вчинив як справжній патріот, наслідуючи свого батька –Михайла Петровича, який теж свого часу служив у армії. Тому чоловік ніскільки не перечив сину у його бажанні піти до війська. Навпаки, сказав, що армія – це школа життя, яку повинен пройти кожен поважаючий себе чоловік, тож і я мусила вслід за чоловіком прийняти вибір сина…
Власне, те, що Михайла Ошурка взяли в армію, – досить унікальний випадок, адже у хлопця серце розташоване по-особливому – не так, як у всіх – зліва, а у правій стороні грудей. Втім, за словами його матері, цю вроджену аномалію хлопець жодним чином не став використовувати, щоб, скажімо, якось «підіграти» під якесь недомагання чи хворобу і, таким чином, «закосити» від призову. Навпаки, юнак дуже хотів піти до війська, тим більше, що зі здоров’ям у нього, як показували неодноразові, ще з дитинства, медичні обстеження, не було жодних відхилень. Тож, не дивлячись на свою фізіологічну особливість та невисокий зріст, він зростав міцним, витривалим хлопцем і хорошим спортсменом.
– Спорт – це найбільше захоплення сина, він ще змалку ним займався, – продовжує розповідати Валентина Андріївна. – Зокрема, дуже любив футбол – грав не тільки за команду свого села, а й за команди с. Кухче та смт Зарічне, в які його часто запрошували. Виступав не раз і за рівненські футбольні команди, коли вчився в училищі. Відповідно, має багато різних спортивних грамот та медалей, а в 2014 році він навіть отримав кубок як кращий футбольний нападник. Загалом, він у нас – справжній молодець, вихований, дружелюбний і син хороший. Постійно допомагав і нам з чоловіком по господарству, і бабі з дідом, вмів навіть корову сам подоїти. З дитинства ріс самостійним хлопцем, бувало, поки ми з чоловіком десь на роботі в полі, він і подоглядає вдома, і їсти сам приготовить… Ще Міша дуже любив збирати гриби – це захоплення у нас, очевидно, сімейне, бо і я з чоловіком ніколи не пропускаєм нагоди піти на «тихе» полювання за лісовими дарами. Так само активним він був і поза домівкою – постійно брав участь у художній самодіяльності і школи, і свого села, гарно декламував вірші, часто був ведучим різних урочистих заходів. Може я, як мама, і багато хвалю його, але він у мене того заслуговує. Бо ж і в селі з людей так само ніхто не скаже про нього нічого поганого…
А де зараз перебуває Ваш Михайло і як йому прийшлася військова служба?
Нині син проходить учебку в навчальному центрі «Десна», що в Чернігівській області, який спеціалізується на підготовці особового складу для різних родів Сухопутних військ України. Не знаю, як йому там приходиться, бо ж він, по своєму характеру, всієї правди і не скаже. Але кожен день нам телефонує – голос і настрій у нього бадьорий, судячи з цього, служба йому подобається. Навіть жартує, що в армії він неабияк поправиться, мовляв, там часто на обід дають каші з різних круп, а він у нас і вдома завжди гречку любив. Ним своїм позитивним настроєм та жартами він мене і заспокоює, бо ж, як будь-яка мати, тривожусь за нього. Звичайно, я розумію, що солдат-строковиків, та ще й без присяги, у зону АТО не направлять, але й без того в армії вистачає різних позаштатних випадків. Он, минулими днями, в тій же Чернігівщині, у сусідньому районі сталися вибухи на військовому складі боєприпасів в Ічні… Тож, моє материнське серце, все одно не на місці… Ким він буде по військовій спеціальності і де потім нестиме подальшу службу після закінчення учебки – ще невідомо. Але де б у Міши далі не склалась служба, надіюсь і молю Бога, щоб у нього все було добре та щоб ці 18 місяців швидко пройшли і він здоровим та змужнілим повернувся додому…
Звісно, щоб стати справжніми воїнами та захисниками, Михайлу Ошурку та його землякам-новобранцям ще належить пройти армійський вишкіл і фахову підготовку. Але вже зараз, пішовши до війська не лише за повісткою військкомату, а й за покликом серця, ці хлопці продемонстрували справжній, не показовий патріотизм, любов до своєї Вітчизни, готовність до виконання свого громадянського та конституційного обов’язку по захисту своєї країни і нас з вами.
Сергій Тишковець
Подяка
Від імені нашої сім’ї висловлюємо щирі слова вдячності старості села Кутин Альоні Михайлівні Вовчук та виконуючій обов’язки головного лікаря Кутинської лікарської амбулаторії Людмилі Михайлівні Віднічук, які посприяли у довезенні нашого Михайла до Зарічненського військкомату, надавши автомобіль та пальне, а також всім його друзям, які прийшли провести сина у армію, надали йому товариську моральну і матеріальну підтримку. Ще раз дякуємо всім за допомогу, за людяність і щирість. Добра Вам, успіхів, здоров’я та поваги від людей.
З вдячністю – сім’я Ошурків, с. Кутин.
Полісся. – № 41 /18 жовтня 2018 р./
Список публікацій
Рідна земля прийняла солдата // Полісся. – 2020. – N 4/30 січ./
Про Ошурка Михайла Михайловича, уродженця села Кутин Зарічненського району – солдата-контрактника в зоні ООС, воїна-захисника, чиє життя зупинилось.
Слободзян О. Україна втратила ще одного сина-захисника // Вільне слово. – 2020. – № 5/30 січ./
25 січня у зоні ООС загинув 21-річний Михайло Ошурко із села Кутин Зарічненського району.
Тишковець С. В армію – за покликанням / С. Тишковець // Полісся. – 2018. – N 41/18 жовт./
Про Михайла Ошурка, з села Кутин Зарічненського району, який у числі першого осіннього призову-2018 відправився на проходження строкової військової служби за покликанням, для якого патріотизм та захист своєї країни – не пусті слова.
Філончук О. Матусю, не плач… : [вірш присвячено воїну-захиснику – Ошурко Михайлу Михайловичу, уродженцю села Кутин Зарічненського району – солдату-контрактнику в зоні ООС, воїну-захиснику, чиє життя зупинилось] / О. Філончук // Полісся. – 2020. – N 4/30 січ./. – С. 15
В зоні ООС загинув боєць з Рівненщини // Суспільне мовлення України : сайт
Всього 22 роки: стало відомо ім’я загиблого воїна ЗСУ // Оbozrevatel.
І знову втрата на Сході: загинув 21-річний солдат із Зарічненського району Рівненщини [Михайло Ошурко] // Радіо трек
Відомо, коли поховають 21-річного військового з Рівненщини. Його зустрічали на колінах // «Радіо ТРЕК : сайт
День жалоби оголошено на Зарічненщині через загибель захисника [Електронний ресурс] // Зарічненська районна рада : сайт
На Зарічненщині оголошено День жалоби : [у зоні ООС загинув 21-річний Михайло Ошурко із села Кутин, що на Зарічненщині] // Рівненська обласна державна адміністрація : сайт
Страшна втрата: загинув 21-річний солдат із Зарічненського району // Вісті Рівненщини : сайт
У зоні ООС загинув 21-річний військовий із Рівненщини : Михайло Ошурко із Зарічненського району // Rivne. media : сайт
Тіло загиблого на Донбасі 21-річного військового вже зустріли на Рівненщині // Громадська організація «Рівненські новини» : сайт
Україна втратила ще одного сина-захисника [Електронний ресурс] // Вільне слово : сайт
“Рідна земля прийняла солдата” // “Полісся”газета