Богдан Дзедзеля ( ??2002-19.03.2022)

Публікації про Дзедзелю Б.

Память про захисників вічно житиме в серцях нащадків

Хлопець з дитинства мріяв бути десантником, задивлявся на хлопців у військовій формі. Тож по закінченню школи не квапився обирати виш, говорив, що спершу піде служити в армію, а вже потім визначатиметься, куди вступатиме.

“У 2019 році, коли йому було лише 18, Богдан підписав свій перший контракт, служив у 80 ОДШБ у Львові. У 2020-2021 був в зоні ООС. А після того постійно говорив, що мріє вивчитися на бойового медика. Він казав: “Мамуль, круто допомагати людям, в таких умовах дуже треба медики.” Він змалечку умів робити уколи. І коли вже розпочалась ця війна, то навіть телефонував і хвалився, що тепер — справжній парамедик, йому вже видали аптечку, турнікети…” – розповідає мама Героя Іванна.

Богдан з дитинства був дуже добрим та позитивним, любив тварин. Залюбки їздив до бабусі в село, насолоджувався природою — ліс, річка — це місця, де проводив багато часу. А ще дуже любив море…

“12 вересня у нього мав закінчитися контракт. Навіть обіцяв, що попри те, що осінь, повернеться і ми поїдемо на море… А ще обіцяв познайомити з дівчиною, з якою зустрічався у Львові,” – пригадує Іванна.

Посмішка й зелені очі Богдана сяяли добром й позитивом. Він любив готувати, й на службі не рідко був помічником на кухні. Чуйний, добрий, розумний, любив життя та друзів, завжди ділився останнім, нікого не залишав в біді — таким пам’ятатимуть Богдана побратими.

“На початку війни їхній батальйону був в Миколаєві, саме по плану їх переводили на схід… Він вірив в перемогу, але навіть не уявляв, що може бути така страшна війна в теперішній час… Богдан казав, що будуть стояти до останнього подиху. “Ми переможемо, ми мусимо!” – продовжує мама Героя.

Останній раз Богдан виходив на зв’язок із мамою 18 березня… “Мамуль, люблю тебе. Все буде Україна” — саме ці слова останнє, що почула Іванна від єдиного сина…

“Він загинув під час завдання під Снігурівкою, Миколаївська область 19 березня. Росіяни обстріляли їхню колону. Богдана поранили, він помер від сильної крововтрати, хоча встиг накласти турнікет та навіть вколов собі знеболююче. Його тіло та ще двох воїнів залишили у полі, бо через сильні обстріли, не могли забрати. Хлопці мені багато подробиць розповіли, але то вже не змінить нічого…” – продовжує мама.

Іванна розповідає, що з того часу побратими сина постійно підтримують із нею зв’язок, підтримують. Хлопці кажуть, що Богдан умів завжди підбадьорити, заспокоїти. Навіть після прильоту заставляв всіх сміятись… Кажуть, що не вистачає малого Дзелика… А в квітні прислали мамі Богданів мобільний…

“Місто довго було під окупацією. Це 9 місяців пекельного чекання та пошуків… Я все надіялась, може хлопці помилились, може він в полоні… Але на жаль, вони були праві… Тільки 15 листопада хлопці повідомили, що знайшли мою дитину…”

Солдатові Богдану Дзедзелі назавжди лишиться 20 років…