Віталій Крук народився 06 червня 2000 року в селі Злазне Рівненського району (до 2021 року – Костопільський район). Навчався в Злазненській школі. Після школи вступив до Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу, також навчався у Львівській комерційній академії. За роки навчання зарекомендував себе як старанний та наполегливий учень, відповідальний та сумлінний студент.
У 2020-2021 роках проходив військову строкову службу в Збройних Силах України.
З початку повномасштабного російського вторгнення без вагань став на захист Батьківщини.
Старший солдат Крук Віталій Миколайович загинув 23 липня 2022 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу села Берестове Донецької області.
Поховали захисника України на кладовищі у селі Злазне.
Люблячий син, найкращий брат, надійний друг та товариш…
Публікації про Крука В.
«Віталій народився 6 червня 2000 року в селі Злазне. Навчався в Злазненській школі. Після школи вступив до Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу, також навчався у Львівській комерційній академії. За роки навчання зарекомендував себе як старанний та наполегливий учень, відповідальний та сумлінний студент», – йдеться у повідомленні на фейсбук-сторінці Головинської сільської ради.
Схилились соняхи в скорботі
З великим сердечним болем прощалися з мужнім захисником України однокласники та вчителі Злазненської школи. В їхній пам’яті убієнний Віталій Крук назавжди залишиться добрим, рухливим і веселим.
Він ніколи поганого на людей не говорив, мав багато друзів, – пригадують однокласниці Ірина Кричильська та Олександра Токар.
Віталій дуже любив спорт, а особливо футбол. Йому подобалося стояти на воротах. Завдяки надійній грі Віталія у 2015 році наш 9-й клас став переможцем традиційного футбольного турніру «Прощавай, Злазненська школо». Тоді ми обіграли суперників із старших класів і здобули омріяний кубок, – додає однокласник Сергій Крук.
Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся нашого села. Обірвалося життя нашого учня Віталія Крука, – мовить перша вчителька Галина Малишевська. – Моє серце розбила ця звістка. Боляче навіть подумати про те, що ми більше не побачимо нашого Віталика.
Переживаю разом з рідними і згадую його найтеплішими словами. Згадую маленького білявого хлопчика, якого батьки привели до першого класу. Ми чотири роки разом навчалися, гуляли, досліджували, мріяли. Важко повірити у те, що Віталика уже немає серед нас. Його світлий образ залишиться у нашій пам’яті назавжди. Розумний, чесний, із добрим серцем. Я ніколи не забуду наші уроки в початковій школі, наші екскурсії на природі. Згадую, як часто він ділився зі мною своїми дитячими секретами.
Віталик був розумною, милою, потішною дитиною. Разом з тим сумлінним і відповідальним учнем. Любив уроки читання. Він був дуже чутливим, співчутливим, переймався усім, що чув чи читав. Вмів співпереживати і втішати, підтримати і заспокоїти. Мав добре серце. Любив робити різні поробки на уроках трудового навчання. Радів усім своїм досягненням і дуже хвилювався, коли щось не вдавалося зробити. Найбільш за все Віталик любив спорт. Щоперерви зі своїми однокласниками біг на подвір’я школи, щоб поганяти м’яча.
Невимовний біль непоправної втрати знову огортає наші серця, і сьогодні усі ми мовчки ковтаємо сльози, – з тугою мовить класний керівник Лідія Янчук. – Віталій був таким веселим і товариським, хотів усім допомогти. Не раз доводилося на уроках говорити дітям про патріотизм: який він, чим і як позначений? А він ось такий, як наш Віталій Крук – тихий, спокійний, мужній. Проклятим убивцям немає ні виправдання, ні прощення, ні розуміння, ні пояснення – жодного слова! Пам’ять про Віталія назавжди залишиться в наших серцях. Герої не вмирають!
Відспівали Віталія Крука у сільському Свято-Миколаївському храмі. Після панахиди місцевий поет Микола Годун прочитав власний вірш:
Мамо, моя мамо, на війну іду,
За нашу державу битися буду.
За рідну країну, за козацький край,
Не плач, моя люба, лиш благословляй.
А якщо прийдеться полягти в бою,
Помолись за душу грішную мою.
Помолись тихенько, низенько вклонись,
Не проливай сльози, себе бережи.
Я прийду до тебе в солодкому сні,
Думаю, що рада будеш ти мені.
Будити не стану, лише подивлюсь,
Постою хвилинку й назад повернусь.
Ти будеш про мене завжди пам’ятати,
На стару стежину часто поглядати.
Мамо, моя мамо, ти пробач мені,
Що буду з’являтись лише уві сні.
Ти живи щасливо, рідненька моя,
Слухай рано-вранці пісню солов’я.
Тоді буде легше журбу подолати,
Соловейко буде тебе розважати.
Список публікацій
Гинуть наші краяни у боротьбі за мир в Україні // Вільне слово. – 2022. – 30 черв. – С. 5.
Никончук О. Схилились соняхи в скорботі / О. Никончук // Новини Костопільщини. – 2022. – 6 серп. – С. 3.
Рівненщина попрощалася з Героями // Вісті Рівненщини. – 2022. – 5 серп. – С. 2.
Рівненщина попрощалася з Героями // Вісті Рівненщини. – 2022. – 1 лип. – С. 2.
Сумна звістка знову прийшла на Костопільщину // Новини Костопільщини. – 2022. – 30 лип. – С. 2.