Андрій Мельник народився 3 грудня 1979 року в селі Олександрія у робітничій родині. Мав старшого брата і сестру. Ріс товариським і неконфліктним хлопцем. У 1986-1997 рр. навчався в Олександрійській загальноосвітній школі. До армії працював трактористом в місцевому колгоспі. Після служби в лавах Збройних сил України працював у сфері виробництва. Був одружений, має доньку. 28 серпня 2014 року мобілізований до Збройних сил України. У зоні АТО Андрій мав звання старшого сержанта, був механіком-водієм 13-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 13-ий БТО Чернігів-1). Свій старенький танк він називав «Малюсінький», машина була без внутрішнього зв’язку. Побратими називали Андрія «Американцем» через військову форму зі США. Зв’язок з Андрієм рідні втратили наприкінці січня 2015 р. 29 січня 2015 р. Андрій Мельник, прикриваючи побратимів, які відходили на попередні позиції біля Вуглегірська, вступив у нерівний бій з ворожою колоною сепаратистів і загинув. Воїна поховали в безіменній могилі міста Дніпропетровськ. Завдяки ДНК-експертизі його тіло було ідентифіковано та перепоховано 25 червня 2015 року в рідному селі Олександрія.
Указом Президента України № 37/2016 від 4 лютого 2016 року «за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» А. Мельник нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Андрій Іванович Мельник нагороджений церковною нагородою – медаллю «За жертовність і любов до України» (посмертно). На честь героя у селі Олександрія названо вулицю.
Публікації про Мельника А.І.
«Герої не вмирають»
Спогади про Мельника Андрія Івановича
35-річний Андрій Мельник із села Олександрія був механіком-водієм танку 13-го територіального батальйону з Чернігова. Зв’язок із ним обірвався після 29 січня 2015 року. Тоді він брав участь у боях за місто Вуглегірськ Донецької області. Тривалий час його розшукували серед поранених і полонених, проте марно. Стало відомо, що двом хлопцям з екіпажу танку, яким керував Андрій, вдалося врятуватися: один потрапив у лікарню з важкими пораненнями, інший – у полон. Про Андрія ж ніхто нічого не міг сказати…
Прес-офіцер Міноборони Олександр Гайн повідомив: «Вуглегірськ був стратегічною точкою. Цей населений пункт виходить на трасу, що веде з Артемівська на Дебальцеве. Фактично, наступальна операція російських військ почалася із взяття Вуглегірська. Андрій був танкістом, який стояв до останнього, стримуючи навалу ворожих сил. Він віддав за нас найцінніше – своє життя. Його поховали як невідомого бійця на одному з кладовищ у Дніпропетровську. І лише зараз вдалося встановити, що це – саме він. Має відбутися процес ексгумації і транспортування нашого бійця. Сподіваюсь, що на Рівненщині йому віддадуть останню шану і поховають з усіма належними почестями».
Друг загиблого Олександр розповів, що Андрій був надзвичайно доброю людиною, дуже любив свою 7-річну доньку, завжди хвилювався за батьків та брата. А ще він ніколи не відмовляв, якщо хтось потребував допомоги. «Ми часто, наскільки це можливо в умовах війни, зідзвонювалися, довго розмовляли, – пригадує Олександр. – Я подарував йому Біблію і знаю, що вона була разом з ним в зоні АТО. Для своєї донечки він був готовий зробити все».
На Рівненщині відкрили меморіальну дошку загиблому в АТО Андрію Мельнику
Загиблому в АТО Андрію Мельнику відкрили меморіальну дошку у селі Олександрія. До урочистого відкриття меморіалу на шкільному подвір’ї зібрались односельчани, школярі, вчителі та благодійники з Рівного. Про героїзм Андрія Мельника у рідному селі знають усі. Його ім’я викарбували на Дошці пошани в центрі населеного пункту, а в місцевому інтернаті відкрили музей, де кожен може побачити малюнки, вірші та декоративні вироби героя. Тепер пам`ять героя вшанували і меморіальною дошкою при вході у рідну школу. Крім того, у навчальному закладі започаткували турнір з баскетболу, адже полеглий герой захоплювався цим видом спорту.
Започаткування баскетбольного турніру в Олександрійській школі ініціював депутат сільської ради від УКРОПу Сергій Сіньков. Тож рівненські укропівці допомогли закупити спортивний інвентар для школи та низку медалей і грамот для нагородження переможців турніру. Нагадаємо, танкіст Андрій Мельник служив у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні. Він загинув 29-го січня 2015 року в бою під Вуглегірськом, що на Донеччині. Рідні не відразу дізналися про загибель Андрія. Розшукати хоч якісь відомості вдалося не одразу. Лише через п’ять місяців за тестом ДНК визначили, що його поховано на кладовищі в Дніпропетровську. Минулого літа воїна перепоховали в Олександрії. Військовому було 35 років. Вдома у нього лишилася мати, брат, сестра та маленька донька.
Спогади рідних.
Тетяна, старша на 8 років сестра Андрія, розповідає – Був третьою дитиною в родині, найменшеньким, тому мазунчиком і балуваним»
Олена Олександрівна, мама каже: «Народився наш Андрій «у сорочці» – тіло було покрите тонкою плівочкою. Про таких діток кажуть – буде щасливим».
«Ріс вуличною дитиною, справжнім циганчам, постійно кудись тікав, до всіх сусідів далеких і близьких заходив, зі всіма знаходив спільну мову, як з дітьми, так і з дорослими, – розповідає сестра. – Його знало все село, люди любили з ним жартувати, бо мудрував поважно, як досвідчений чоловік, що викликало посмішку, бо був малим на зріст, кирпатим і кумедним.
Не було такого дерева в лісосмузі, парку, на яке б він не заліз (і не впав звідти), не було такого пустиря, закинутого хліва, льоху, куди б він не ховався. Він завжди був подряпаний, з порізаними пальцями, розбитими коліньми, губами, носом, набитими ґулями на лобі, поламаними руками й ногами, але майже ніколи не плакав».
Двоюрідна сестра чоловіка пригадує: «Він багато клопотів завдавав своїй матері, але він дуже її любив! Андрій ставав на коліна й казав: «Мамо пробач!»
Навчався в Олександрійській ЗОШ. Вчителі згадують безліч випадків, коли мали повно клопоту з ним. Тетяна продовжує: «Одного разу, в класі сьомому, курив із хлопцями в дівчачій роздягалці спортзалу, і коли хтось постукав у зачинені двері, через горище виліз на дах школи, послизнувся і впав (а школа двоповерхова!). Вчитель трудового навчання, який побачив це з вулиці, подумав, що хлопець розбився, але слава Богу, все обійшлося. А ще якось зачинився у підвалі школи й не міг звідти вибратися…
Юнацькими захопленнями Андрія були спорт і… поезія. Він часто їздив на спортивні районні та обласні змагання школярів з легкої атлетики, любив туристичні походи, захоплювався «тихим полюванням», (згодом, навіть перебуваючи на вишколі перед відправленням у зону АТО, ходив збирати гриби і пригощав ними кухарів польової кухні Яворівського полігону).
Найбільше любив баскетбол. Незважаючи на невисокий зріст, міг обіграти набагато вищого гравця. За словами вчителя фізкультури Андрія Федоровича Мацка, так швидко, уміло й віртуозно володів м’ячем, що таких, як він баскетболістів, ще треба було пошукати. Жодні спортивні змагання не проходили без його участі, чим компенсував своє посереднє шкільне навчання.
Любив читати і слухати ліричну поезію та непогано малював (графічно), переважно квіти, жіночі постаті, цікаві фантастичні композиції. Колекціонував ножі та крутив ними між пальцями, як у цирку. Мав смішне й лагідне прізвисько – Тадик, так його всі друзі й називали, а для батьків і рідних він був наш Андруша.
Андрій був веселим, товариським, добрим, запальним у суперечках, але за друзів стояв горою, і якщо потрібно було, свою правоту доводив і навкулачки. Він нікого не боявся і ніколи не був байдужим до чужого горя. Були навіть випадки, коли рятував життя тим, хто потрапляв у важкі ситуації. Мама одного юнака, якого нетверезі молодики порізали ножем, розповідала, що якби не миттєва реакція Андрія, який прибіг на крики, порвав свою сорочку, вміло наклав джгут, викликав швидку, то її син міг би загинути.
Двоюрідні сестри й сусіди пригадують випадок, коли горіла сільська хата і вже почав тріскати та «стріляти» шифер, Андрій сам-один без страху видерся на дах і збивав шифер, не даючи вогню поширюватися далі, доки не приїхали пожежники».
Мабуть, і не завжди треба бути Героєм. Але в таких, як Андрій, це в крові!
«Після школи працював на різних роботах. Умів усе: і мурувати, і бетонувати, і штукатурити, і майструвати з дерева. Він мав золоті руки, і все, до чого б вони не торкалися, робив з толком, акуратно, уміло, хоча й ніде не вчився.
Служив у Збройних Силах України (м. Десна Чернігівської області), здобув спеціальність механіка-танкіста. Особливих труднощів не було, служив охоче, військова спеціальність подобалася, він згадував про службу завжди з позитивного боку, – розповідає сестра. – Любив своїх батьків, усю велику родину, особливо поважав свого старшого брата Сергія, допомагав мені. Я з дитинства називала його «мій синочок»!
Мав безліч друзів, гарно співав, а в сучасних брейк-дансах міг перевершити будь-кого. Коли Андрій виробляв викрутаси на підлозі сільського клубу на дискотеці, то молодь стояла колом і захоплено вигукувала й аплодувала.
Брат був одружений. З майбутньою дружиною Мариною познайомилися, як дуже часто трапляється, на весіллі у друга. Андрій – однолюб, тому сімейні негаразди, які були в родині, переживав гостро. Великим щастям було народження доньки Арини, яку сім’я очікувала довгих вісім років. Та, на жаль, сімейні стосунки так і не склалися. Колишня дружина має іншу сім’ю. З донькою, якій нині 8 років, в Андрія були особливі, дуже ніжні стосунки. Ніколи жодного зауваження, а тим більше крику чи, боронь Боже, батьківської різочки, не було. Дитина відповідала йому такою ж щирою любов’ю.
Перебуваючи на роботі у дні Революції Гідності в Києві, постійно приходив на Майдан і дуже шкодував, що не може залишити роботу, щоб стати одним із безпосередніх учасників сотень Майдану. Дуже любив і оберігав свого племінника Сергія (мого сина), з яким разом працювали в Києві, разом ходили на Майдан, а згодом разом одержали повістки й були мобілізовані…
Повістки третьої хвилі мобілізації у серпні 2014 року дядько і племінник (з однієї батьківсько-дідівської хати) одержали одночасно, не ухилялись і не ховались. Були певні сумніви та протиріччя щодо бажання йти в АТО, але Андрій став прикладом для Сергія, а той згодом дуже шкодував, що не просився служити разом з дядьком, який був для нього авторитетом».
Підготовку Андрій проходив у м. Яворові Львівської області. Старший сержант, механік-водій танку 13 батальйону територіальної оборони «Чернігів-1» (військова частина перебуває у м. Гончарівськ, Чернігівської області).
Пройшов підготовку і не забарився час, коли потрапив на війну. Сестра розповідає:
«Воював спочатку на території Луганської області (с. Старобільськ, с. Орєхове), потім – у Донецькій області. Пам’ятаю, як восени 2014 року приїздив додому у короткотривалу відпустку. Ці кілька днів присвятив друзям, доньці (поїздки в зоопарк, на каруселі, морозиво), батькам.
Після ротації у листопаді 2014 р. разом з побратимами тримав оборону біля м. Вуглегірська Дебальцевського району Донецької області (13.01, 13.02 блокпости)».
«Про 13-й блокпост був цікавий сюжет у випуску ТСН (канал «1+1»). Справжнім прогностиком для наших захисників на блокпосту був їхній чотириногий друг – собака Патрон. Він за кілька хвилин до ворожої атаки та обстрілу «Градами» ховався у бліндаж і це було сигналом для бійців теж ховатися в укриття. Про Патрона, своїх побратимів розповідав Андрій рідним під час відпустки».
Сестра вдивлялась в кадри сюжету й намагалася розгледіти там рідне обличчя, але він так і не з’явився. Потім питала його, чому не бачила, та Андрій лише відмахнувся: «Був у наметі, не хотів виходити, не люблю зніматись…»
Бо просто не хотів бути Героєм…
Рідні помічали, що з часом Андрій став більш різким, нестримним, жорсткішим, дуже різко відгукувався про військове керівництво. Сестрі Тетяні розповідав про жахливу картину, коли після бою збирав тіла загиблих, навіть не тіла, а те, що від них залишилося: збирав рештки, плакав, блював і знову збирав, бо не кожен із побратимів міг це зробити.
«А ще розповідав про те, як нелегко нашим воїнам стримуватися і не відповідати на обстріли бойовиків, бо слід дотримуватися перемир’я, про випадки дезертирства з поля бою, які він особливо різко засуджував: «Нехай я краще загину Героєм України, ніж сяду в тюрму», – казав Андрій своїй двоюрідній сестрі Валентині.
На початку січня 2015 року перебував у своїй військовій частині м. Гончарівськ, звідки відбув до Харкова, де мав нарешті одержати танк. Проте із переданих Президентом дванадцяти нових танків військовим 13-му батальйону жоден не дістався…
Через кілька днів нервового очікування бойових машин, Андрій повернувся у свою військову частину.
А далі він та інші механіки-танкісти самі готували свої бойові машини. Із 10 танків 1985 року випуску змогли привести до ладу лише 3. Тому Андрій не дуже радів своїй довгоочікуваній бойовій машині, адже танк потребував постійного ремонту. Телефонував із зони бойових дій, що змушений по кілька разів на ніч прогрівати танк, щоб постійно бути в бойовій готовності. Та все таки з ніжністю називав свою бойову машину «Малюсінький».
Бойові побратими Андрія розповідали, що він був дуже акуратний: всі свої речі, бойовий комплект тримав у порядку, мав багато військового спорядження США, тому і мав позивний «Американець». Був суворим до тих, хто вживав алкоголь на посту, підтримував і заспокоював тих, хто зривався. А ще тримав усіх «в тонусі», як казали побратими, ніколи не впадав у відчай: співав, смішив усіх, жартував, примовляючи різними примовками, часом сороміцькими. Був у хлопців за перукаря, а хлопці дарували йому ручки, щоб малював свої графічні замальовки.
«Згодом на кілька днів був відправлений додому за теплими речами, і так вийшло, що востаннє провів Різдво у рідній хаті… – Тетяна з болем згадує ті дні. – Зібрав усіх своїх друзів і щедро пригощав. Дітям, які приходили колядувати, повіддавав усі м’які іграшки, що були в хаті. Дуже жалів матір, прощався з нею і все примовляв, що вона його поховає…»
У ті дні у відпустку прийшов з АТО і його племінник Сергій. Андрій, від’їжджаючи 9 січня, обняв його і сказав: «Пока, Сеня».
Відбув у свою військову частину, а далі – на залізничних платформах з Чернігова на Ізюм, колоною на Артемівськ (тут мусив затриматися на ремонт, бо танк вчергове зламався), потім – на Вуглегірськ.
Останній дзвінок пролунав від Андрія увечері 28 січня 2015 року. Телефонував своєму братові Сергію Івановичу Мельнику. Коротко повідомив, що першу атаку в бою під Вуглегірськом відбили, а останніми його словами були слова: «Я вас усіх люблю».
Андрій був у першому із трьох танків (з позивним «Охотник»), що тримали оборону під Вуглегірськом, і який залишився на неконтрольованій території (за відомостями чернігівської преси). Андрій, як і два інші екіпажі, приймаючи прямий бій у тих сотні разів ремонтованих, без внутрішнього зв’язку і належного бойового запасу танках, без страху і вагання виконав наказ. Таким чином своєю мужністю і відвагою забезпечивши відступ своїх побратимів перед колоною ворожих танків і кількома сотнями бойовиків. І це – справжній бойовий подвиг.
Командир танку Михайло Фрик і стрілок Віталій Гудков були поранені, потрапили в полон, згодом їх обміняли. Про долю Андрія вони нічого не могли сказати, бо обоє були контужені і дивом вибралися з танка.
А далі п’ять місяців важкої невідомості! Родина шукала Андрія. Тоді в соціальних мережах багато людей побачили прохання:
«УВАГА РОЗШУК!!!! 29 січня під Вуглегірськом обірвався зв’язок із танкістом 13-ї мехбригади Мельником Андрієм Івановичем, 1979 р. н., мешканцем с. Олександрія Рівненської області. Будемо вдячні за будь-яку інформацію!»
Рідні не знаходили собі місця і надіялись, що живий! Може поранений, може в полоні, але живий… Надіялись на диво і до останнього вірили! Дива не трапилось…
Лише 22 червня 2015 року за результатами експертизи ДНК вдалося встановити, що фрагменти тіла, захороненого у Дніпропетровську невідомого воїна, належать Мельнику Андрію Івановичу… Ймовірною датою смерті вважається 29 січня 2015 року.
З далекого Дніпропетровська привіз його на рідну землю улюблений племінник Сергій Сіньков, старший розвідник розвідгрупи батальйону територіальної оборони «Горинь» (нині – 30 механізована бригада), що у ці трагічні для родини дні перебував у відпустці.
Двадцятишестирічний юнак, котрий безліч разів безстрашно дивився в очі смерті на цій так званій гібридній війні, гірко плакав на могилі свого дядька, перед хрестом із написом «Тут спочиває тимчасово невстановлений Захисник України, реєстр 2527» і про одне просив: «Прости, що не зміг знайти, допомогти і врятувати».
«Уже коли ми отримали трагічну звістку, мама згадала одну історію, про яку всі роки мовчала, – ділиться Тетяна. – Якось зустрівся Андрій біля сільської залізничної зупинки із циганкою, яка попросила принести їй води, бо було дуже спекотно, а після того, як він це зробив, напророчила йому, що помре не своєю смертю, а він про це розповів матері, чим дуже її засмутив».
25 червня 2015 року Андрія було перепоховано на сільському кладовищі с. Олександрія Рівненського району Рівненської області. Все село Олександрія й сусідні села зустрічали героя-земляка на колінах. Прощалися з ним під мелодію лемківської народної пісні «Пливе кача по Тисині».
«…Коли у лютневі дні Майдану проводжали у вічне життя Героїв Небесної Сотні, наша мама, не відриваючись від екрану, слухаючи «Пливе кача по Тисині», плакала і казала про те, як їй подобається ця печальна пісня, – каже Таня. – Але ніколи не могла подумати, що вона і про нашого Андрія.
А батько, який переніс інфаркт та інсульт, у тривозі очікуючи довгих п’ять місяців звісточки про Андрія, нині щодня виходить до воріт і виглядає його додому…»
Навесні 2016 року родину відвідали бойові побратими Андрія з 13-го батальйону «Чернігів». Сестра Тетяна постійно підтримує зв’язки з хлопцями, які знали, дружили і воювали разом з Андрієм, волонтерами, які шукали його, допомагали морально і матеріально.
Україна має пам’ятати своїх героїв. Тому односельчани Андрія Мельника, парафіяни Свято-Преображенського храму УПЦ КП с. Олександрія на чолі з настоятелем о. Сергієм Лучаніним, усі небайдужі люди провели збір підписів для звернення до районної та обласної рад щодо подання клопотання про належне пошанування подвигу Андрія Івановича Мельника.
Першою нагородою стала відзнака Патріарха Русі-України Філарета «За жертовність та любов до України». Згодом держава відзначила подвиг воїна орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Вулицю 1 Травня, на якій жив Андрій Мельник, перейменовано на його честь, а 8 квітня 2016 року в с. Олександрія на фасаді його рідної школи було встановлено пам’ятну меморіальну дошку.
На урочистій лінійці пролунали слова про те, що відвага, відданість і хоробрість, яку проявив Андрій, не випадковість. Його дід по маминій лінії Олександр Карпович Грицайчук воював на фронтах Другої світової війни, був поранений, контужений, дивом вибрався сам із поля бою, бо був дуже міцним і чіпким. Мав бойові нагороди: Орден Червоної Зірки, медаль «За відвагу».
Андрій був схожим на діда, такий собі справжній рухливий «живчик», тому до останнього усі сподівалися, що він живий і вибрався з поля бою, як свого часу дід. Проте не так сталося…
А ще в роду Мельників по батьківській лінії пишаються подвигом хресного батька Андрія – Анатолія Мельника, який загинув в Афганістані, виконавши свій військовий обов’язок. І сьогодні в Олександрії дві вулиці Мельників – Анатолія і його похресника Андрія – справжнього сина Незалежної України…
В Олександрійській загальноосвітній школі за ініціативою вчителя фізкультури, ветерана педагогічної праці Мацка А. Ф. започатковано щорічний баскетбольний турнір пам’яті Андрія Мельника.
Герої не вмирають, вони у людській пам’яті й у Господній вічності.
Він не хотів бути Героєм, але став ним!
Список публікацій
Героя АТО з Рівненщини знайшли серед загиблих за аналізом ДНК // ОГО : регіон. щотиж. газета.- Рівне, 2015.- №17 /25 серп./. – С. 11
Голик Ю. Загиблого бійця з Олександрії впізнали за тестом ДНК / Ю. Голик // Рівненська правда : тижневик.- Рівне, 2015.- №26 /25 черв./.- С. 2
Голик Ю. Загиблого бійця з Олександрії опізнали за тестом ДНК / Ю. Голик // Слово і час, 2015.- №25 /26 черв./. – С. 8
Попрощались із героєм // Вісті Рівненщини : газета обл. ради.- Рівне, 2015.- № 25 /26 черв./.- С. 2
Голик Ю. В Олександрії назвуть вулицю на честь героя?/ Ю. Голик // Слово і час : район. тижневик.- Рівне, 2015.- №26 /3 лип./.- С. 4
Василенко О. Герою-танкісту відкрили меморіальну дошку / О. Василенко // Слово і час : район. тижневик. – 2016. – №15 /14 квіт./.
Лучанін С. В Олександрії освячено меморіальну дошку Андрію Мельнику / С. Лучанін // Духовна нива : церковно-православна газета Рівненської єпархії УПЦ КП. – Рівне, 2016. – №4 /квіт./. – С. 5
Струс В. В Олександрії вшанували загиблого танкіста Андрія Мельника / В. Струс // ВОЛИНЬ : обласний народний часопис. – Рівне, 2016. – №15 /15 квіт./. – С. 2
Анотація: В Олександрійській школі, що у Рівненському районі, започаткували баскетбольний турнір пам’яті загиблого у зоні АТО Андрія Мельника. Його ім’я викарбувано на дошці пошани в центрі неселеного пункту
Степанюк Л. Ушанували героя УПА / Л. Степанюк, Т. Карплюк, З. Мосійчук // Рідний край : громадсько-політична газета / Гощанська районна рада, райдержадміністрація, колектив редакції. – Гоща, 2016. – № 35 /27 серп./. – С. 3
Анотація: Про освячення пам’ятника загиблому героєві України, повстанцю УПА Андрію Констянтиновичу Мельнику на псевдо “Чорнобай “21 серпня 2016-го в с. Матіївці Гощанського району
Польова Л. Від Крутів до війни під назвою АТО/ Л. Польова; В. Мазаний // Вільне слово : громадсько-політична газета. – Рівне, 2017. – №7 /9 лют./. – С. 13
Анотація: У будинку культури села Олександрія Рівненського району відбувся вечір-зустріч “Війна під назвою АТО”, де вшанували пам’ять односельчанина Андрія Мельника, який у 2015 році загинув під Вуглегірськом, що на Донеччині
Лучанін С. Вечір пам’яті героїв Крут та воїна АТО Андрія Мельника / С. Лучанін // Духовна нива : церковно-православна газета Рівненської єпархії УПЦ КП. – Рівне, 2017. – №2 /лют./. – С. 8
Анотація: Міститься інформація про загиблого воїна АТО із села Олександрія Рівненського району Андрія Мельника
Андрієвський А. Одним – поранення, а іншим – компенсації / А. Андрієвський; О. Дем’янчук // Вісті Рівненщини : газета обласної ради. – Рівне, 2017. – № 4(44) /3 листоп./. – С. 5
Анотація: Про життя воїна АТО Андрія Мельника із Костополя після повернення додому
Революція гідності. Війна : книга пам’яті / упоряд. А. Лимич.- Рівне: Волин. обереги, 2015.- С. 254
На Рівненщину везуть тіло загиблого Героя // ОГО
Героя АТО з Рівненщини знайшли серед загиблих за аналізом ДНК // ОГО
В Олександрію на Рівненщині прийшла “похоронка” // В кулуарах
Бійця АТО Андрія Мельника перепоховали у його рідному селі Олександрія Рівненського району [Відео] // Рівненська обласна державна телерадіокомпанія
ВІДЕО: Похорон героя АТО на Рівненщині // ОГО
Похорони в Олександрії // Youtube
На Рівненщині перепоховали загиблого в січні бійця АТО // Youtube
Мельник Андрій Іванович // Вікіпедія : вільна енциклопедія
Мельник Андрій Іванович // Книга пам’яті загиблих
На Рівненщині відкриють пам’ятну дошку Герою АТО // ОГО
На честь загиблого в АТО Андрія Мельника відкриють меморіальну дошку // Рівне 1 : телеканал
На Рівненщині відкрили дошку загиблому в АТО Андрію Мельнику // ЧаРівне
Загиблому в АТО Андрію Мельнику відкрили меморіальну дошку в селі Олександрія // Ukrop
Освячення меморіальної дошки // Українська православна церква Київського патріархату. Рівненська єпархія