Саюк Микола Олександрович (позивний “Француз”) ( 22.12.1987 – 1.11.2016)

Микола Олександрович Саюк (позивний “Француз”) народився 22.12.1987 р. в м. Дубно Рівненської області. Після смерті батька, Миколі в той час виповнилося чотири роки, сімя переїхавла жити до села Адамівка Березнівського району. Юнак закінчив 9 класів Соснівської школи і того ж року вступив до вищого професійного училища № 7, де здобув дві спеціальності – муляра та повара.
Мати виховала чесну, справедливу та добру людину. Хлопця любили та поважали односельці. Коли Микола підріс, працював на будівництві. З 2012 року був директором ТОВ «ТВК «Меркурій» у Києві. Захоплювався полюванням та риболовлею.
Коли повстала Україна, Микола Олександрович не зміг спокійно сидіти вдома. Від січня 2015 р.– активний учасник Майдану, брав участь в боях, зокрема на Грушевського та Інститутській у кривавий четвер. Неодноразово на Майдані був поранений (в обидві ноги гумовими кулями від Беркуту та у шию ножем від тітушки).

В АТО з самого початку, пішов добровольцем. У грудні 2014 року підписав контракт до закінчення особливого періоду.
Сержант, командир відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ої окремої гірсько – штурмової бригади.
Загинув 1 листопада 2016 року (у проміжок 23.30 – 0.00 год.) біля села Славне Мар’їнського району Донецької області, внаслідок детонації боєприпаса у каналі ствола міномета.
У нього залишилися мати, сестра та дружина, шлюб з якою був зовсім недовгим.
Микола Саюк – Патріот України з великої літери, воїн та захисник, який любив свою Батьківщину.

Похований у с. Адамівка Березнівського району.

Указом Президента України № 58/2017 від 10 березня 2017 року “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” М. Саюк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

За мужність і відвагу, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України в ході проведення антитерористичної операції рішенням Березнівської районної ради Саюку Миколі Олександровичу присвоєно звання «Почесний житель Березнівського району» (посмертно).

Публікації про Саюка М. О.

На передовій прощались з двома воїнами “Айдару”, що боролись до останнього

Зі Сходу їхні тіла доставили до Києва на церемонію прощання

Напередодні на передовій прощалися з двома військовослужбовцями 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар”. В останню путь Миколу Саюка та Сергія Кочетова проводжали рідні, побратими та друзі.

Як стало відомо, бійці стали до лав “Айдару” після Майдану, прийшли добровольцями. Хлопці потрапили під ворожий обстріл під час виконання бойового завдання.

“Ворожий обстріл. Загинули під час виконання бойової задачі. Ми були разом. Вони загинули як воїни на полі бою”, – каже військовослужбовець 24-го штурмового батальйону “Айдар” ЗСУ Тимофій Дубинчук.

“Вони мріяли звільнити Україну. Підписали контракт до завершення, аби боротися до останнього”, – згадує побратимів боєць “Айдару” Ігор Гайоха.

Валентина Саюк, вдова загиблого військовослужбовця Миколи, не відходить від труни. Свого Миколу, який у війську мав позивний “Француз”, вона покохала на війні. На війні його і втратила. Микола Саюк загинув разом із земляком з Рівненщини – Сергієм Кочетовим. Побратими знали його за позивним “Кіт”.

“Котик” був свідком у нас на весіллі…., – з болем згадує жінка, – Ми одружилися 28 серпня. 1-го числа був місяць, як ми повінчалися тут”.

Як стало відомо, зі Сходу, де служили бійці, їхні тіла доправили до Києва, де ранком п’ятниці, 4 листопада, на Майдані Незалежності відбулася церемонія прощання.

Дар’я Феденко та Сергій Новіко, “5 канал”

Душу – Богові. Життя – Україні

Новина про загибель двох жителів Рівненської області облетіла всю країну. Микола САЮК (с. Адамівка Березнівського району) та Сергій КОЧЕТОВ (смт Смига Дубенського району), виконуючи службові обов’язки, загинули 1 листопада у зоні бойових дій в Донецькій області. Горе їхніх сімей стало горем мільйонів українців, з ними прощалися в столиці, в Рівному та на малій батьківщині. Наш земляк боровся за правду на Майдані, у 2014 році пішов добровольцем в АТО, керував відділенням зв’язку взводу управління мінометної батареї. 28-річний хлопець в зоні бойових дій знайшов свою долю, в серпні одружився. Проте осінь внесла свої корективи: наче листок з дерева, він впав на полі бою. Дубенчанин у зоні АТО з лютого 2015 року служив старшим навідником мінометного взводу у ЗСУ. Був учасником Революції Гідності, йому не виповнився 31 рік. Зустрічати військовослужбовця Миколу Саюка у Березному вийшло багато його жителів. На момент прибуття тіла в районний центр уже стемніло, але люди все одно чекали, аби вшанувати захисника, вклонитися його пам’яті. Блакитно-жовті стяги тріпотіли на вітрі й сяяли золотом у світлі проїжджого транспорту. Церковні дзвони раз у раз нагадували про трагедію.

Герої не вмирають! Вмирають вороги! Душу Богу! Життя Україні! Честь нікому! – скандували присутні. Миколу Саюка зустрічали молитвою на колінах. Від об’їзного кільця домовину з тілом патріота побратими несли на плечах до пам’ятника Тарасу Бульбі-Боровцю, де відбулося прощання і вшанування героя.

У суботу, 5 листопада, Миколу Саюка поховали у рідній Адамівці. Довжелезна колона крокувала за труною, в якій лежав хлопець, що дуже любив життя. Юнаки у військовій формі несли Державні прапори України. Чорними стрічками люди перев’язали квіти та вінки. У місцевій церкві відбулася панахида за воїном АТО, якого з усіма почестями поховали на сільському цвинтарі. Рідна земля прийняла його в свої обійми.

У поминальних заходах взяли участь керівники району, депутати обласної, районної, Соснівської селищної рад, представники партійних, громадських організацій, молодь.

4 та 5 листопада на Березнівщині стали днями жалоби за полеглим воїном АТО Миколою Саюком. Український герой загинув за нас, за мир, за світле майбутнє. Він своєю кров’ю скропив українську землю, бо вірив, що в силах щось змінити. Тепер могилу поливають слізьми рідні загиблого.

Земне життя М. Саюка і С. Кочетова уже завершилось, але пам’ять про героїв залишиться назавжди. Нехай же земля їм буде пухом, а Бог прийме їх душі в райську обитель Свою.

Яна Пилипчук

Віддав життя за Україну!

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона одна – війна. На жаль, ми втратили ще одного героя, жителя с. Адамівка – Миколу Саюка, який загинув захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України. І 4 листопада біля об’їзного кільця, вздовж дороги люди із запаленими лампадками навколішки зустріли героя з вигуками «Герої не вмирають», зустріч колони продовжувалась центральною вулицею міста аж до пам’ятника Тарасу Бульбі–Боровцю. Там відбулась церемонія прощання із героєм. Зі словами співчуття виступила депутат обласної ради та волонтер Тетяна Воронко. Проводжали героя рідні, побратими, депутати та друзі. З Березного Миколу Саюка везли на батьківщину, де сина чекала мама. Дорога в селі була встелена квітами, односельчани прийшли зустріти свого захисника.

Як шкода тих, кого забрали небеса, кого війна в безсмертя записала. Плачуть небеса, ліси і поля, що оточували його маленьке село, а душа його уже спрямувалась у небесну височінь, щоб звідти востаннє глянути на рідну землю, батьківську оселю, на все, що любив і захищав. Не виміряти горе і сльози мами та дружини, рідних, близьких. Загиблий був майданівцем, тому маршрут траурної церемонії тривав довго, і мама нашого земляка довго чекала на свого сина, щоб попрощатись. Цілу дорогу, із загиблим була його дружина Валентина, яка також служила в батальйоні «Айдар», де вони познайомились, а нещодавно – одружилися. Для своїх рідних він був прикладом доброти та любові. Найкращим чоловіком, сином, чудовою людиною, таким залишиться назавжди. Ми повинні пам’ятати імена своїх героїв, які, аби ворог не ступив на нашу землю віддали найцінніше – своє життя.

Вічна пам’ять загиблому, нехай земля йому буде лебединим пухом, а Господь прийме душу в Царство Своє.

Розповідь про справжнього Патріота

Пару місяців тому він одружився на бойовій подрузі, пару тижнів тому їх обвінчали у рідному батальйоні. Але сімейне щастя було зовсім недовгим, бо війна не питає, коли в тебе закінчується медовий місяць.

Ця людина – Патріот України з великої літери, до нестями люблячий свою Батьківщину чоловік, воїн та захисник. За його плечами криваві бої на Майдані аж до самого останнього дня, до самого останнього кроку уперед, до повної перемоги над минулим режимом.

Микола Олександрович Саюк (позивний Француз) народився 22.12.1987 року у місті Дубно Рівненської області, у якому прожив перші чотири роки свого життя, а після смерті батька переїхав жити до села Адамівка Березнівського району.

Після закінчення 9 класів школи вступив до вищого професійного училища №7, де здобув одразу дві спеціальності: кам’янщика та повара.

Мати виховала з Миколи чесну, справедливу та добру людину, яка все розуміла з першого слова та завжди готова була допомогти у будь-якій складній ситуації. Всіх гарних якостей не перерахуєш, але хлопця любили люди, любили та поважали, а це багато про що говорить.

Дуже полюбляв полювання та риболовлю, а одного разу, на полюванні, коли Микола був ще у малому віці та мав велику уяву, він забив на полюванні бобра, побачивши велики зуби якого, втік до дорослих, які дуже сміялися та запам’ятали цей випадок.

Коли хлопець підріс, то почав працювати на будівництвах по різних містах. З 2012 року був директором ТОВ «ТВК «Меркурій» у Києві (оптова торгівля).

А потім повстала Україна і Микола Олександрович не міг спокійно спостерігати за тим, що відбувається. З січня 2014 – активний учасник Майдану, брав участь у боях, зокрема на Грушевського та Інститутській у кривавий четвер. Неодноразово на Майдані був поранений (в обидві ноги гумовими кулями від Беркуту та у шию ножем від тітушки).

На війні від самого її початку, пішов добровольцем. Багатим був його бойовий шлях, а у грудні 2014 року підписав контракт до закінчення особливого періоду.

Сержант, командир відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько – штурмової бригади.

Загинув 1 листопада у проміжок 23.30 – 0.00 на околицях Мар’їнки Донецької області внаслідок детонації боєприпасу у каналі ствола міномета.

У нього залишилися мати, сестра та дружина, шлюб з якою був таким недовгим.

Це яскраве життя однієї небайдужої, неінертної, сильної духом, рішучої та сміливої людини, це життєва стежка, по якій йдуть тільки ті, хто справді має право називатися Героєм.

І дуже погано, що коли вони сходять з неї у вічність, для багатьох ця подія виявляється непомітною та не вартою уваги, адже це їх не стосується, це не їхнє життя обривається і не їхня кров розтікається по українській землі

Осока Я.

Відкрито меморіальну дошку загиблому в АТО воїну Миколі Саюку

Меморіальну дошку встановлено на фасаді Соснівського навчально-виховного комплексу «Гімназія – загальноосвітня школа І ступеня», де він колись навчався.

На церемонії відкриття були присутні рідні та друзі Миколи, представники влади, учасники АТО, волонтери, односельчани, учні школи

Список публікацій

За день в зоні АТО загинуло одразу двоє військових з Рівненщини // Волинь : обласний народний часопис. – Рівне, 2016. – № 42 (4 листоп.). – С. 2

Анотація: Про загиблих воїнів АТО, мешканця села Адамівка Березнівського району Миколу Саюка та мешканця селища Смига Дубенського району Сергія Кочетова

Пилипчук Я. Душу – Богові. Життя – Україні / Я. Пилипчук // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – 2016. – № 85 (8 листоп.). – С. 1

Загинули двоє айдарівців з Рівненщини [Микола Саюк (“Француз”) з села Адамівка Березнівського району та Сергій Кочетов (Кіт) з села Смига Дубенського району] // Радивилів Post : Районний тижневик. – Радивилів, 2016. – № 46 (10 листоп.). – С. 8

Струс В. У Рівному попрощалося відразу з двома бійцями батальйону “Айдар”/ В. Струс // Волинь : обласний народний часопис. – Рівне, 2016. – № 43 (11 листоп.). – С. 2

Анотація: Про загиблих військовослужбовців батальйону “Айдар” на Донбасі – 28-річного уродженця села Адамівка Березнівського району Миколу Саюка та 30-річного Сергія Кочетова, родом із селища Смига що на Дубенщині

Вшанували Героя // Вісті Рівненщини : газета обласної ради. – Рівне, 2017. – № 4(44) (3 листоп.). – С. 2

Анотація: На фасаді Соснівського навчально-виховного комплексу “Гімназія – загальноосвітня школа I ступеня” у селищі Соснове Березнівського району відкрито меморіальну дошку на честь загиблого учасника АТО Миколи Саюка

Ярмолюк Н. Заплакав дощ над воїнами світла / Н. Ярмолюк // Надслучанський вісник : громадсько-політична газета. – Березне, 2017. – № 29(85) (7 листоп.). – С. 1

Анотація: Мешканці Соснового, що у Березнівському районі, вшанували пам’ять учасника бойових дій на сході України Миколи Саюка, встановивши меморіальну дошку на приміщенні Соснівської гімназії

Себа Н. Живе лиш той, хто не живе для себе / Н. Себа // Надслучанський вісник : Березнівська районна газета. – Березне, 2017. – № 33(89) (21 листоп.). – С. 3

Анотація: У ДПТНЗ “Соснівський професійний ліцей”, що у Березнівському районі, вшанували пам’ять випускника ліцею 2005 р., загиблого в зоні АТО Миколи Олександровича Саюка та відкрили меморіальну дошку

На Березнівщині оголошено Дні жалоби // Березнівська районна рада : офіційний сайт

ТV ”Дорослі чоловіки плакали, як діти” : З’явилися зворушливі фото прощання із загиблими бійцями “Айдару” в Києві // Антикор

Двоє молодих військових з Рівненщини загинули в зоні // ОГО

У зоні АТО загинули двоє військових з Рівненщини // ЧаРівне

На передовій прощались з двома воїнами «Айдару», що боролися до останнього // 5-й канал

На Майдані попрощалися із загиблими бійцями “Айдару” Кочетовим і Саюком. ФОТО репортаж // Цензор. нет

В Києві прощались із загиблими атошниками з Рівненщини // ВолиньПост

Тіла полеглих воїнів – Сергія Кочетова та Миколи Саюка – вже на Рівненщині // Рівне1 : телеканал

Як Рівне прощалося з загиблими АТОвцями (ФОТО) // РадіоТрек

Митрополит Анатолій: «Знову сумна звістка прийшла на Полісся» // Сарненська єпархія УПЦ

Осока Я. Розповідь про справжнього Патріота // ЦЕНЗОР.НЕТ

Саюк Микола Олександрович // Книга пам’яті загиблих