(24.07.1993 – 06.08.2014 )
Трохимчук Іван Васильович народився 24.07.1993 року в селі Тишиця Березнівського району в багатодітній сімʼї. В 2000 році пішов в 1-й клас Тишицької ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2010 році. Зі слів вчителів та однокласників Іван був хлопчиною товариським, спокійним. Мав здібності до математики, а ще, як і всі хлопчаки, любив уроки фізкультури. В 2012 році був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у Новоград-Волинську Житомирської області старшим стрільцем-кулеметником. Демобілізувався в 2013 році. В 2014 році, коли на Сході України розпочалася антитерористична операція, Трохимчук Іван був мобілізований одним із перших. Перед відправкою в Луганську область, 40 днів проходив навчання у Володимир-Волинському навчальному центрі.
У період з 19.06.14 до 27.07.2014 р. та з 29.07.14 до 02.08.2014 р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в районі Донецької та Луганської областей.
Іван за період служби двічі отримував поранення: перше – під час боїв біля селища Дзеркальне Луганської області, друге – вже на території Донецької області. Для лікування був направлений в м. Рівне. Помер Трохимчук Іван 06.08. 2014 року.
Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»Трохимчук І. нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У школі, де навчався Трохимчук Іван Васильович, відкрито меморіальну дошку його честі.
Публікації про Трохимчука І. В.
Спогад односельчанина
(24.07.1993 – 06.08.2014 )
Невблаганна смерть завжди забирає з життя найкращих. Про Трохимчука Івана можна сказати, що він і був найкращим. У молодших та середніх класах хлопець був відмінником. Мав схильність до математичних наук та любив фізкультуру. Розвинути і вдосконалити свої знання хлопець не зміг. Скрутне матеріальне становище у сім’ї змусило його ще в дев’ятому класі ходити на роботу до місцевого підприємця (на пилораму), а вже пізніше, в одинадцятому, Іван був змушений виїжджати на сезонні роботи.
Іван не любив виставляти себе на показ, був дружелюбним, добрим. Свої корені по материній лінії мав в селі Богуші, де проживав його рідний дідусь Василець Карпо Іванович, який був репресований в 50-х роках за віру і мужньо відбував покарання в Сибіру. Повернувся звідти в 1956 році з дуже хворими ногами, та ніколи нікого не звинувачував. Своєю вдачею Іван був найбільше схожий на нього. А ще на добру і лагідну бабусю Єфросинію.
Коли прийшлося юнаку йти в армію, він ніде не ховався, а чесно і віддано проходив службу. Згодом потрапив в 51-у окрему механізовану бригаду в зоні АТО. Був двічі поранений, трагічно загинув 6 серпня 2014 року, перебуваючи у відпустці для реабілітації після одного з поранень. Був нагороджений посмертно орденом за мужність ІІІ ступеня.
Ми пишаємося нашим земляком, Іваном Трохимчуком. Його корені та корені предків, звідси, з рідного села. Простий хлопець віддано любив Україну і, не вагаючись, пішов захищати її незалежність та цілісність.
Від себе хотілося б сказати кілька слів, стосовно АТО. Ми всі знаємо, що хлопці, які йдуть служити, в більшості, не вірять в Бога. Та потрапивши там в справжнє пекло, коли вони стоять віч-на-віч зі смертю, задумуються над своїм життям, переосмислюють прожите. У важкі часи згадують рідних, себе маленькими і тоді народжуються поетичні твори, пісні, молитви.
Ось і мені до рук потрапив вірш-молитва невідомого солдата із зони АТО, надрукований у книзі Світлани Талан «Повернутися дощем». За словами волонтерів ця молитва була написана від руки на аркуші паперу під іконою Ісуса і слугувала бійцям оберегом.
Побудь, мій Боже отут зі мною,
У цьому полі, у розпал бою.
Серед руїни і серед краху
Не дай пізнати глибини страху.
Не дай упасти в зневіру й розпач
І побратимам розбігтись врозтіч.
Побудь, мій Боже, отут між нами
Душею батька, сльозою мами
Сестри Любов’ю, брата плечима
Чеканням милої, її очима
Побудь, мій Боже, отут зі мною
Посеред світу, посеред бою
Храни від смерті, від кулі вражої
Будь мені Боже вартою, стражою
Я тіло й душу тобі офірую
Побудь, мій Боже, зі мною! Вірую!
Марковець Віктор Вікторович, житель села Тишиця
Чекайте, мамо
Навшпиньки мальви виглядають через тин,
Рясним намистом дозріва калина.
Сьогодні маму покидає син,
Іде на Схід, де треба поміч сильна.
– Чекайте, мамо, я ще повернусь,
Хай відцвітають вишні у садочку.
– За тебе, сину, Господу молюсь…
Й подарувала вишиту сорочку.
Проходять дні, і місяці, і тижні
І щем гіркий на душу мами ліг.
Знов зацвітають яблуні і вишні,
А син в нерівному бою поліг.
Віктор Марковець, учень 8 класу Тишицької ЗОШ.
Список публікацій
Трохимчук Іван Васильович // Вікіпедія : вільна енциклопедія
Трохимчук Іван Васильович // Книга пам’яті загиблих
Трохимчук Іван Васильович // WikiVisually